ТЕМА 5.Види науково дослідницької роботи
1. Публікація (лат. publicatio – оголошую всенародне, оприлюднюю): 1) доведення до загального відома за допомогою преси, радіомовлення або телебачення; 2) вміщення в різнихвиданнях (газетах, журналах, книгах) роботи (робіт); 3) текст, надрукований у будь-якому виданні.
Публікації виконують кілька функцій:
• оприлюднюють результати наукової роботи;
• сприяють встановленню пріоритету автора (дата підписання публікації до друку – це дата пріоритету науковця; в історіографічній частині дисертації та автореферату обов'язково вказують, коли вперше звернувся до розробки наукової проблеми);
• свідчать про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми (особливе значення мають індивідуальні публікації, роботи у співавторстві потребують додатковихроз’яснень; в тексті дисертації та автореферату здобувач повинен подавати посилання на власні публікації, включити їх до списку використаних джерел);
• слугують підтвердженню достовірності основних результатів і висновків дисертації, новизни і наукового рівня її (оскільки після виходу у світ публікація стає об'єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю);
• підтверджують факт апробації та впровадження результатів і висновків дисертації;
• відбивають основний зміст дисертації (про це вказується у вступі до дисертації та автореферату, а також через включення публікацій здобувача до списку опублікованих працьза темою дисертації);
• новизна і високий рівень наукових праць, в яких опубліковано результати дисертації, є одним із головних критеріїв оцінки дисертаційного дослідження;
• фіксують завершення певного стану дослідження або роботи в цілому;
• забезпечують первинною науковою інформацією суспільство, сповіщають наукове співтовариство про появу нового наукового знання:
• передають індивідуальний результат у загальне надбання та ін.
Наукова монографія .
Монографія – це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам.
Розрізняють два види монографій – наукові і практичні.
Наукова монографія – це науково-дослідницька праця, предметом викладу якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичнимйого аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів дисертаційного дослідження.
Слід розрізняти дисертації на здобуття наукового ступеня, виконані особисто у вигляді опублікованої індивідуальної наукової монографії, та наукові монографії як вид наукового видання. Перший тип монографії обов'язково має містити висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення автора, опубліковані раніше у фахових наукових виданнях України чи інших країн. Для такої монографії характерна єдність змісту; вона свідчить про особистий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов здобувач не пише рукопис дисертації, його замінює монографія. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі природничих та технічних наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук. Про особливості цього виду наукової монографії йшлося у попередніх розділах підручника.
Другий тип наукової монографії – це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою дослідження.
Якщо дисертацією, поданою на захист, є рукопис, а монографія є тільки однією з друкованих праць здобувача (а для суспільних і гуманітарних наук наявність серед друкованих праць здобувача монографії є обов'язковою), до неї висуваються такі вимоги:
• обсяг монографії – не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;
• наявність рецензій двох докторів наук за відповідною спеціальністю;
• наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу з обов’язковим зазначенням на звороті титулу монографії повної назви установи (закладу) та її підпорядкованості;
• тираж не менше ніж 300 примірників;
• наявність міжнародного стандартного номера ISBN.
Між дисертацією та монографією є певні відмінності. По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків, отриманих особисто автором. Монографія – це виклад результатів, ідей, концепцій, які належать як здобувачеві, так й іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По-третє, дисертація має визначену структуру і правила оформлення, яких необхідно обов'язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять.
Дисертація – це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія – це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України.
Дисертація містить призначену для поширення інформацію без надмірних подробиць, відповідає вимогам державних стандартів щодо видавничого оформлення і поліграфічноговиконання. На ці особливості необхідно зважати, щоб не збитися на монографію при написанні дисертації.
Не встановлюється державний стандарт щодо композиції наукової монографії. Кожний її автор може вибрати будь-яку структуру і порядок організації наукового матеріалу,зважаючи на логіку викладу і повноту висвітлення основного змісту дисертації. Традиційно склалася певна композиційна структура наукової монографії, основними елементами якої в порядку їх розміщення є такі: титульний ар куш, анотація, перелік умовних скорочень (за необхідності), вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.
Наукова монографія призначена передусім для вчених, фахівців певної галузі науки. Вона має відповідати за змістом і формою цьому жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків, її обсяг – не менше 6 друкованих аркушів.
Титульний аркуш, містить повну назву установи (закладу), де виконана робота, прізвище, ім'я, по батькові автора, назву роботи, місто і рік. Назва монографії має бутиінфор мативною (розкривати зміст книги, основні ідеї, новизну), чіткою (відбивати предмет і об'єкт дослідження, відмінність даної роботи від аналогічних), короткою (бажано до 7–8 слів). Саме за назвою монографії здійснюється її класифікація за УДК і ББК та відбиття в систематичному або предметному каталозі.
На звороті титульного аркуша монографії вказують відомості щодо її рекомендації вченою радою до опублікування. Після бібліографічного опису обов'язково розміщуютьанотацію – стислу характеристику змісту видання, призначення, форми та інші особливості, її обсяг становить приблизно 500 знаків (до 70 слів). Текст анотації має бути лаконічним,доступним читачам.
Умовні скорочення подаються перед вступом тоді, коли автор вживає маловідомі скорочення, що повторюються у тексті. Перелік треба друкувати двома колонками, в якихзліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх розшифровку.
У вступі або передмові розкриваються значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, які поставлені автором при написанні роботи, для кого вона адресована, подаютьсяогляд основних публікацій за темою, перелік використаних джерел, організацій та осіб, що сприяли виконанню роботи та ін.
Основна частина монографії залежить від змісту і структури наукової роботи. Вона складається з розділів (глав), підрозділів (параграфів), пунктів, підпунктів. У логічній послідовності викладаються основні наукові положення, ідеї, концепції, експериментальні дані, наукові факти та висновки. Вимоги до посилань, ілюстрацій, таблиць у цілому збігаються з відповідними вимогами до дисертацій.
У висновках або післямові наводяться узагальнення найсуттєвіших положень наукового дослідження, основні підсумки, доводяться достовірність і обґрунтованість нових наукових положень, визначаються проблеми, які потребують подальшого дослідження.
Література (список використаних джерел). Залежно від характеру роботи розрізняється і принцип розміщення літератури в списку. Він може бути алфавітним (прізвища авторів або назв робіт розміщують за алфавітом); хронологічним (за роками публікацій, за алфавітом у межах кожного року); тематичним (за розділами роботи або за окремими темами); в порядку згадування джерел у тексті. Список може включати всі джерела за темою; ті, що були використані автором; ті, на які в роботі є посилання; найцінніші праці з теми та ін. Архівні документи в списку наводять після друкованих матеріалів.
У наукових монографіях інколи подають допоміжні по кажчики, які полегшують роботу з монографією: іменні, тематичні, предметні, географічні, хронологічні тощо.
В додатках розміщують матеріали, які доповнюють та ілюструють основний текст: копії документів, таблиці, математичні розрахунки, формули, графіки, глосарії та ін.
Зміст подають на початку або в кінці монографії. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів і підрозділів, що допомагає отримати повне уявлення про зміст та структуру видання.
1.2.. Наукова стаття .
Наукова стаття – один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.
Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.
Оптимальний обсяг наукової статті – 6–12 сторінок (0,5–0,7 друк. арк.).
Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.
Доповідь – це документ, у якому викладаються у певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.
Розрізняють такі види доповідей:
1. Звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час);
2. Поточні (інформація про хід роботи);
3. На теми наукових досліджень.
Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання), одна із форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливості за короткий проміжок часу «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу.
Структура тексту доповіді аналогічна плану статті.
Алгоритм тексту доповіді:
Вступ - Основна частина - Підсумкова частина
У вступі зазначається проблемна ситуація, яка зумовила потребу публічного виступу, потім обґрунтовується основна ідея автора, наводяться аргументи, факти, теоретичні викладки і на кінець висновки і рекомендації.
Порівняно з науковою публікацією публічна доповідь має свої особливості. Є два методи написання доповіді.
1. Дослідник готує спочатку тези свого виступу і на основі їх пише доповідь на семінар чи конференцію, редагує і готує до опублікування у науковому збірнику, як доповідь чи статтю.
2. Дослідник пише доповідь, а потім у скороченому вигляді знайомить з нею аудиторію.
При написанні доповіді слід зважати на те, що значна, суттєва частина її надрукована в тезах, частина – на слайдах, кодоплівках, плакатах, тому доповідач лише дає окремі коментарі до ілюстрованого матеріалу, опубліковані тези. Це дозволяє зекономити час виступу на 20-40%. Доцільним є посилання на попередні виступи, полемічний характер доповідей, що викликає інтерес у слухачів.
При формуванні змісту доповіді слід врахувати, що за 10 хвилин людина може прочитати текст надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилини).
3.. реферат являє собою короткий ви-клад змісту одного або кількох літературних джерел з певної теми. Написання реферату практикується у навчальному процесі з метою набуття студентом необхідної професійної підготовки, розвитку вмінь і навичок самостійного наукового пошуку: вивчення літера-тури з обраної теми, аналізу різних джерел, узагальнення матеріалу, виокремлення головного, формулювання висновків тощо. За допомо-гою рефератів студент глибше опановує найбільш складні проблеми курсу, вчиться лаконічно викладати свої думки, правильно оформ-лювати роботу, доповідати результати своєї праці.
Процес написання реферату включає:
• вибір теми;
• підбір необхідної літератури та її вивчення;
• складання плану;
• написання тексту та його оформлення;
• усний виклад реферату.
Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом доку-ментів, кількістю інформації, її науковою цінністю або практичним значенням. Обсяг учбового реферату коливається від 5 до 10 сторі-нок. Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними й розширеними, або зведеними рефератами.
Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефера-ті має бути: зазначено предмет дослідження й мету роботи; наведено основні результати; викладено дані про метод й умови дослідження; відбито пропозиції автора щодо застосування результатів тощо.
Розширений або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікова-них, наприклад архівних, документів з певної теми, які викладено у вигляді зв’язаного тексту.
Приблизна структура реферату може бути такою:
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Історія й теорія питання.
РОЗДІЛ 2. Розв’язання проблеми в сучасних умовах.
Розділ 4. Реферати, курсові та кваліфік. роботи освітньо-кваліфік. рівнів бакалавра, спеціаліста, магістра
ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, її особливості, зна-чущість щодо соціальних потреб суспільства та розвитку конкретної галузі.
У розділі 1 наводяться основні теоретичні, експериментальні до-слідження з теми, згадуються вчені минулого, хто вивчав дану пробле-му, їхні ідеї. Визначаються сутність (головний зміст) проблеми, осно-вні чинники (фактори, умови), що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається. Наводиться перелік основних змістових ас-пектів проблеми, які розглядалися вченими. Визначаються недостат-ньо досліджені питання і наводяться причини їх слабкої розробленості.
У розділі 2 подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей і гіпотез, нових методик, оригінальних підходів до вивчення проблеми. Важливим є висловлення власної думки щодо перспектив розвитку проблеми.
У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцін-ки, пропозиції науковця.
До списку літератури включають публікації переважно останніх 5–10 років. Особливу цінність становлять роботи останнього року.
У додатках наводяться таблиці, схеми, якщо вони суттєво по-легшують розуміння роботи.
Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і науковим керівником. Тема має допомогти студенту, дипломнику у визначенні методології свого дослідження.
Реферат починається з викладу суті проблеми. Варто уникати за-йвих фраз. Виклад матеріалу в рефераті має бути стислим. Слід ви-користовувати синтаксичні конструкції, властиві мові наукових до-кументів, уникати складних граматичних зворотів.
У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати їх при пер-шому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова й словосполучення можна замінювати абревіатурами й прийнятими текстовими скоро-ченнями, значення яких зрозуміле з контексту.
Реферат рецензується й оцінюється, за позитивного відгуку здо-бувач (студент) допускається до іспиту.
4.Курсова робота (Курсовий проект) — вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами дослідження, що виконується студентами вищих або середніх-спеціальних учбових закладів протягом семестру з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних за часнавчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.
Тематика курсової роботи зазвичай є частиною наукового пошуку відповідної кафедри факультету. Проблеми наукового пошуку, зображені в курсових роботах студентів, можуть знайти своє продовження в дипломних роботах. Таким чином забезпечується наступність науково-дослідницької діяльності студентів від курсу до курсу, послідовність засобів і форм її проведення відповідно до логіки навчального процесу.
Метою написання курсової роботи є:
· поглиблення знань студентів з актуальних проблем окремої галузі науки;
· систематизація отриманих теоретичних знань з певної навчальної дисципліни;
· розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;
· формування дослідницьких умінь студентів;
· стимулювання студентів до самостійного наукового пошуку;
· розвиток уміння аналізувати передовий досвід та узагальнювати власні спостереження;
· формування вміння практичної реалізації результатів дослідження проблеми в самостійно виконаних розробках.
Курсова робота має таку структуру:
1. вступ;
2. розділи теоретичної частини;
3. розділи практичної частини;
4. висновки;
5. додатки;
6. список використаної літератури.
Приступаючи до курсової роботи, студент повинен:
· вибрати тему, ознайомитися з нею;
· знайти та відібрати літературу;
· з’ясувати об'єкт, предмет; визначити мету та завдання дослідження;
· скласти робочу картотеку літератури з теми роботи;
· скласти попередній план роботи та узгодити його з керівником;
· вивчити та законспектувати літературу;
· вивчити досвід роботи, провести експеримент чи анкетування;
· написати текст роботи відповідно до її структури.
Для написання роботи з психології, педагогіки та деяких інших дисциплін проводять ще й анкетування, опитування й обробку отриманих даних.
Коли накопичено основний матеріал для курсової роботи, відбувається:
· написання вступу;
· формування висновків та рекомендацій;
· оформлення списку використаної літератури та додатків;
· подання чорнового варіанту роботи науковому керівникові;
· усунення зауважень, урахування рекомендацій наукового керівника;
· доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій, остаточне редагування тексту
· підготовка до захисту.
5Специфіка навчання у вищих навчальних закладах вимагає продуманої організації самостійної роботи студентів, яка б забезпечувала успішне оволодіння не тільки програмовим матеріалом, але й навичками дослідження, творчої діяльності.
У світлі цього положення виключно важливе значення має такий вид самостійної діяльності студентів як виконання курсових робіт та робіт, які виконуються на завершальній стадії підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра.
Згідно з навчальними планами, студенти виконують:
¨ протягом періоду навчання — курсові роботи;
¨ на випускних курсах навчальних закладів І і II рівнів акредитації — кваліфікаційні роботи;
¨ на випускних курсах навчальних закладів III і IV рівнів акредитації - дипломні та магістерські роботи.
Особливістю письмових робіт є те, що в процесі їх підготовки та захисту повинні досягатися як науково-дослідні, навчальні цілі, так й фахові завдання.
Виконуючи письмові роботи, студенти із застосуванням сучасних наукових методів самостійно досліджують певні проблеми, вивчають нормативні та правозастосовчі документи, набувають навичок їх правильного розуміння та тлумачення, вчаться аналізувати наукову та навчальну літературу, критично оцінювати її, полемізувати з авторами статей, висловлювати власні думки, аргументувати та відстоювати їх, робити правильні наукові, теоретичні та практичні висновки.
Письмові роботи можуть бути реферативного або дослідницького характеру:
1) реферативні виконуються на основі аналізу й узагальнення нормативних, наукових та навчально-методичних джерел: законів, підзаконних нормативно-правових актів, їх роз'яснень, монографій, брошур, статей, методичних рекомендацій і т.ін. При цьому дається описання їх змісту, його аналіз, узагальнення, оцінка, їх обґрунтування, власні аргументовані висновки;
2) дослідницькі виконуються на підставі використання нормативних, наукових та навчально-методичних джерел, узагальнень юридичної практики, а також власних спостережень, досліджень емпіричних фактів, результатів експериментів, висунення власних гіпотез і т.д. Письмова робота такого типу, як правило, повинна мати теоретичну частину (30-40% загального обсягу), аналіз і узагальнення наукових даних та висновки.
Основними вимогами до письмових робіт є:
¨ актуальність тематики, відповідність її сучасному стану певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням фахової підготовки;
¨ вивчення та конструктивний критичний аналіз відповідних нормативних джерел, матеріалів юридичної практики, монографічної і періодичної літератури;
¨ дослідження та характеристика історичних аспектів, сучасного стану, перспектив розвитку проблеми;
¨ використання власного досвіду;
¨ чітке визначення та повна і обґрунтована характеристика предмета, мети і методів дослідження, опис та аналіз проведених емпіричних досліджень чи експериментів;
¨ узагальнення та обґрунтування результатів, висновки та практичні рекомендації.
1. Організація і контроль за процесом підготовки та захисту письмових робіт.
Загальна організація і контроль за процесом підготовки та письмових робіт, як правило, покладається на завідуючих кафедрами, а безпосереднє керівництво здійснюється науковими керівниками із числа професорсько-викладацького складу, а також, при необхідності, консультантами наукових чи юридичних установ (організацій), на базі яких студенти проводять свої дослідження.
До основних заходів щодо підготовки, виконання та захисту письмової роботи відносяться:
1. Вибір проблеми дослідження, наукового керівника, теми, затвердження останніх та конкретизація завдання на проведення дослідження.
2. Підготовка організаційного плану виконання письмової роботи, його узгодження і схвалення науковим керівником.
3. Підготовка та узгодження розширеного плану-конспекту письмової роботи.
4. Підготовка чорнового варіанту роботи для першого читання науковим керівником.
5. Усунення зауважень, реалізація рекомендацій наукового керівника, подання чорнового варіанту на друге читання.
6. Врахування рекомендацій наукового керівника, доповнення роботи додатковими дослідженнями.
7. Оформлення роботи, її подання науковому керівникові та рецензенту, отримання рецензії.
8. Доопрацювання та дооформления роботи з урахуванням рекомендацій рецензента і наукового керівника, подання її науковому керівникові для підготовки відгуку.
9. Написання відгуку науковим керівником, доповідь щодо завершення роботи.
10. Підготовка до захисту та захист роботи.
6.Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці здійснюється досить індивідуально. Проте можна виявити етапи і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, які відбивають хід і послідовність процесу роботи над дисертацією.
Перший етап — вибір теми, обґрунтування її актуальності та визначення рівня її розробленості; вибір об'єкта, предмета; визначення мети і задач дослідження.
Другий — накопичення необхідної наукової інформації; пошук літературних та інших джерел з теми дослідження, їх вивчення й аналіз; вибір напрямів дослідження під кутом зору його мети.
Третій — відпрацювання гіпотези та теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання.
Четвертий — вибір методів дослідження, які становлять інструмент у добуванні фактичного матеріалу і виступають необхідною умовою досягнення поставленої в дисертації мети.
П'ятий — обробка та аналіз результатів експериментального дослідження, яке проводилося згідно з розробленою програмою й методикою.
Шостий — це написання тексту дисертації, оформлення вступу і висновків дисертації, опис використаних джерел і створення додатків.
Сьомий — підготовка автореферату дисертації.
Восьмий — обговорення результатів дисертаційного дослідження на засіданні кафедри; попередній розгляд дисертації у спеціалізованій вченій раді, в результаті чого дається попередня оцінка теоретичної й практичної значущості дисертації та колективний відгук.
Дев'ятий — підготовка до захисту і захист дисертаційного дослідження.
Послідовність написання дисертації може бути різною. Це залежить від теми дослідження та індивідуальних особливостей здо-бувача. Однак дослідник повинен ще на початку дослідження мати уявлення про всю систему підготовки тексту дисертації, яка включає низку взаємопов'язаних підсистем: формулювання теми, мети і завдань дослідження; накопичення наукової інформації; проведення теоретичного та експериментального дослідження; формулювання висновків і рекомендацій.
8.2.1. Вибір і затвердження теми дисертації
Важливим етапом у написанні дисертації є вибір проблеми дослідження й теми. Існує думка, що правильно обрана і сформульована тема — це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу над дисертацією лише за умови, коли мають чітке уявлення щодо її теми.
Розрізняють три різновиди тем: теми, що виникли внаслідок розвитку проблем, над якими працює даний науковий колектив; ініціативні; «на замовлення». Доцільніше обирати теми першої групи.
При виборі теми основними критеріями мають бути актуальність, новизна і перспективність, наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в даній організації; перспектива отримання при впровадженні результатів соціального, технологічного або екологічного ефектів.
Обираючи тему дисертаційного дослідження, слід виходити з того, що вона є складовою частиною більш широкої проблеми. Тема дисертації має бути тісно пов'язана з напрямами основних науково-дослідних робіт, що виконуються на факультетах, в навчальному закладі, установі, у нашому випадку, філософського факультету університету. Здобувач сам може запропонувати тему дисертації, виходячи з її актуальності, відповідності фаху, зважаючи на власні наукові інтереси та сучасний стан розробки наукових досліджень з обраної проблеми.
При виборі теми дисертації бажано зважати на загальний стаж роботи здобувача в обраній сфері знання, попередні наробки в науковому дослідженні, наявність складених кандидатських іспитів, існування власних наукових ідей, досвід виступів на наукових конференціях, нарадах фахівців з науковими доповідями чи повідомленнями, знання іноземних мов, комп'ютера тощо.
Дисертації, як відомо, пишуться по-різному. Одні виходять із суто практичних міркувань — слід здобути науковий ступінь. Вони обирають будь-яку тему. Інші розглядають дисертацію як можливість реалізувати давно задуману ідею, яку вони тривалий час «виношували», поки вона не «дозріла». Саме в таких людей найбільші шанси обрати ґрунтовну тему, над якою вони працюватимуть цілеспрямовано й із задоволенням. Тобто цілі в написанні дисертації можуть бути різними залежно від індивідуальних потреб.
Вибір теми дисертації потребує індивідуального підходу. Проте існують загальні правила, яких слід дотримуватися.
По-перше, бажано обирати тему, до якої здобувач найкраще підготовлений, з якої вже щось ним написано, зібрано літературний чи фактичний матеріал тощо.
По-друге, при виборі теми кандидатської дисертації доцільно ставити завдання порівняно вузького плану, для того щоб тему можна було глибоко опрацювати.
По-третє, не слід обирати тему, якщо відомо, що над нею вже працюють. У галузі достатньо тем, що потребують спеціального дослідження. Якщо ж таке сталося, то слід уточнити саме свій аспект її розгляду та дослідження. Крім того, дисертація має містити нове вирішення теми, а принципи розв'язання проблеми, зміст теоретичної та експериментальної частин дисертації також повинні бути відмінними від попередньої роботи.
Після вибору теми здобувач має звернутися до наукового керівника за порадою. Думка наукового керівника має особливе значення для вибору теми. Його рекомендації дозволять обмежити поле діяльності здобувача, з'ясувати обраний напрям дослідження. Дуже важливо, щоб перед цим здобувач спробував розробити план своєї теми, добре обміркував і чітко уявив собі хід її наукового розгляду, зважаючи на конкретні умови, в яких йому доведеться працювати. Це надасть можливість науковому керівникові зважити на здібності аспіранта (пошукача), його підготовленість до виконання даної роботи, а отже, зробити правильні висновки щодо того, яку надати допомогу.
8.2.4. Виклад змісту та структура дисертації
Вища атестаційна комісія (ВАК) України розробила основні вимоги щодо дисертацій та авторефератів дисертацій, яких мають дотримуватися здобувачі наукових ступенів.
Оскільки дисертація є кваліфікаційною працею, її оцінюють не лише за теоретичною, науковою цінністю, актуальністю теми і практичним значенням здобутих результатів, але й за рівнем виконання тих вимог, які ставляться ВАК України до змісту, структури дисертації та її оформлення.
Основні вимоги зводяться до короткого формулювання назви дисертації, її відповідності обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми (мети). Вона повинна вказувати на мету дисертаційного дослідження та його завершеність.
Коротка назва наукової праці свідчить про те, що дослідження проведено з вичерпною повнотою. У дисертаціях, що висвітлюють вузькі теми, назва має бути більш конкретною, а тому більш розширеною.
У дисертації необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтологій.
Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису у твердій палітурці.
8.2.4.1. Структура дисертації
Як кваліфікаційна робота, дисертація має суворо визначену структуру. Вона складається з елементів, що повинні розміщуватись у такій послідовності:
Титульний аркуш. Зміст. Перелік умовних позначень (за необхідності). Вступ. Основна частина. Висновки. Список використаних джерел. Додатки (за необхідності).
Титульний аркуш (рис. 29) є першою сторінкою дисертації і заповнюється за суворо встановленими правилами.
Верхня частина титульного аркуша дисертації містить найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконано дисертацію. Далі вказують прізвище, ім'я, по батькові автора (у називному відмінку); індекс УДК. У середньому полі розміщують назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач, ближче до правого краю титульного аркуша вказують науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника; місто і рік її написання (без слова «рік»). На титульному аркуші обов'язково зазначається «На правах рукопису» та гриф обмеження розповсюдження (за необхідності).
Назва організації, в якій виконана дисертація
На правах рукопису
Прізвище, ім'я, по батькові
УДК
(індекс)
Назва дисертації
Шифр та найменування спеціальності (подається за Переліком спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата (доктора)
наук(галузь науки)
Науковий керівник (консультант)
(прізвище, ім'я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
Місто - рік
Рис. 29. Титульний аркуш дисертації
Зміст подають на початку дисертації після титульного аркуша. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема, вступу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків тощо (рис. 30).
Заголовки змісту мають точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати або давати їх за іншою редакцією, послідовністю і підпорядкованістю порівняно із заголовками в тексті не можна. Заголовки необхідно розмістити один за одним а заголовок кожного наступного ступеня зміщують на три-п'ять знаків праворуч по відношенню до заголовка попереднього.
Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів подають за необхідності у тих випадках, коли в дисертації вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше. Цей перелік складають у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.
Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа — їх детальне розшифрування.
Якщо в дисертації спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.
8.2.4.2. Вступ до дисертації
Вступ до дисертації — відповідальна частина дисертаційного дослідження, оскільки він розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання) та її значущість, підстави й вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.
Тут подають загальну характеристику дисертації за рекомендованою нижче послідовністю: актуальність обраної теми, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їхнє практичне значення, особистий внесок дисертанта, апробація результатів дисертації, публікації автора з теми дослідження. Вступ не лише орієнтує читача в подальшому розкритті теми, але й містить усі необхідні його кваліфікаційні характеристики. Тому основні складові частини вступу до дисертації розглянемо детальніше.
Актуальність теми — обов'язкова вимога до кандидатської та докторської дисертацій, перший критерій, за яким здійснюється її експертиза офіційними опонентами, організацією, де виконано роботу, а також членами спеціалізованої вченої ради.
Тому цілком природно, що вступ дисертації має починатися з обґрунтування обраної теми. У цій частині вступу через критичний аналіз і порівняння з відомими рішеннями проблеми (наукового завдання) обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним.
Достатньо кількома реченнями висловити головне — сутність проблеми або наукового завдання.
Актуальність теми — це важливість, суттєве значення, відповідність теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням відповідної сфери діяльності. Вона характеризує співвідношення між тим, що з даної проблеми вже відомо і що досліджується здобувачем уперше, і свідчить про те, для якої галузі науки чи виробництва становлять цінність наукові результати дисертації.
Обґрунтування актуальності обраної теми дисертації як кваліфікаційної роботи свідчить про те, чи спромігся автор обрати важливу для теорії та практики тему, як він розуміє й оцінює її щодо сучасної соціальної значущості. Актуальність теми характеризує наукову зрілість і професійну підготовленість здобувача. Вона має висвітлювати:
соціальну значущість проблеми дослідження, розв'язання якої має важливе економічне та соціально-культурне значення в умовах України;
суттєвість її значення для подальшого розвитку відповідної галузі науки, теорії чи практики;
значення для створення нових напрямів певної галузі науки;
вирішення окремих конкретних питань, які сприяють якісним змінам у науці чи виробництві;
доцільність роботи, її відмінність порівняно з відомими розв'язаннями проблеми (наукового завдання).
Важливою складовою актуальності є формулювання проблемної ситуації, виклад її сутності. У кандидатській дисертації, як правило, розв'язується лише одна наукова проблема. Проблема дослідження визначає проблемну ситуацію, яка відбиває суперечність між типовим станом об'єкта дослідження та вимогами теорії й практики.
Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже стає недостатнім, а нове знання ще не набуло розвиненої форми. Таким чином, проблема в науці — це суперечлива ситуація, що потребує свого розв'язання. Така ситуація створюється найчастіше в результаті відкриття нових фактів, які явно виходять за межі попередніх теоретичних уявлень, тобто, коли жодна з теорій не спроможна пояснити нові факти.
Вибираючи тему дисертації, слід зважати на те, що праці, присвячені широким темам, часто бувають поверховими і недостатньо самостійними. Вузька ж тема проробляється глибше й детальніше.
При обґрунтуванні актуальності теми зазначають стан її розробки. Для цього складається короткий огляд літератури, який підсумовує, що саме цю тему ще не вивчено (розкрито лише частково, не в тому аспекті) і тому вона потребує подальшої розробки. Якщо такого висновку здобувач не може дійти, він позбавляє себе можливості розробки даної теми.
Завершується ця частина вступу рубрикою «Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами», де стисло викладають зв'язок теми дисертації з плановим дослідженням, що виконується на факультеті університету або у науковій установі., а також з галузевими та/або державними планами та програмами.