Глава 11. Глобалізація та економічний розвиток

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 12

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

11.1. Сутність, джерела та складові процесів глобалізації.

Глобалізація економіки

Головною закономірністю світового суспільно-економічного розвитку є глобалізація, що надає сучасному господарству нових якісних рис, які потребують комплексного дослідження. Глобалізація (від global – «всезагальний», такий, який охоплює усю земну кулю) – складний, багатогранний процес, який охоплює усі сторони суспільного розвитку і втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті формування єдиного всесвітнього господарського організму.

Визначають такі джерела процесів, що в сукупності утворюють в цілому явище глобалізації:

- науково-технічний прогрес, революція в інформаційних технологіях, розвиток яких забезпечує соціальний взаємозв’язок та взаємозалежність країн світу;

- удосконалення міжнародної інфраструктури, нових поколінь транспорту і зв’язку;

- поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток інтернаціоналізації виробництва, поява суб’єктів світової економіки та політики (транснаціональних корпорацій; міжурядових організацій), узгодження інтересів та можливостей яких потребує від них і дозволяє їм діяти глобально в одній чи декількох сферах життєдіяльності як суб’єктів глобальних відносин.

Глобалізацію досліджують у трьох вимірах: 1) як об’єктивну тенденцію світового економічного, соціального, політичного та культурного розвитку; 2) як політичну мету; 3) як методологію аналізу прогресу країн та міжнародних відносин з метою визначення на державному рівні стратегії їх розвитку.

Конкретними формами прояву глобалізації стали: розвиток транснаціонального капіталу, формування світових ринків (товарних, фінансових, технологічних, інформаційних тощо), утворення регіональних економічних об’єднань.

Поряд з глобальними процесами визначають процеси глобалізації як такі, що забезпечують самоорганізацію світової системи в стійку структуру множини окремих частин, якими є держави.

Процеси глобалізації відбуваються в умовах гострої конкуренції та мають такі складові:

- інтеграція національних економік у світову економіку, що за своєю структурою має вигляд піраміди, очолюють яку країни-лідери, що постачають на ринок високотехнологічні продукти, а внизу розташовані аутсайдери, як правило, сировинні додатки та постачальники продукції «брудного» виробництва. У результаті правила обміну виведено за межі юрисдикції національних урядів та передано у ведення таких міжнародних організацій, як, наприклад, СОТ і МВФ;

- виникнення політичної та економічної відповідальності за стан навколишнього середовища;

- політична інтеграція країн у різні блоки, що забезпечує передачу певних функцій та відповідальності від національних держав до міжнародних організацій, наприклад, ООН, НАТО та ін.;

- утворення світового інформаційного простору, що забезпечує уніфікацію потоків інформації. Існують проблеми суперечностей глобалізації, які породжені домінуючою роллю фінансового капіталу в світовій економіці: це суперечність економіки та політики, що має таку форму прояву, як політизація світової економіки; протиставлення та єдність національної та світової економіки, що має таку форму прояву, як зіткнення національних та світових пріоритетів. Поширення набуває «ресурсна дискримінація», котра встановлює «вимивання» ресурсів з країн, що розвиваються, та експортну експансію промислово розвинених країн, що одержує інституційне оформлення у формуванні наддержавних міжнародних організацій.

Суб’єктами глобалізації виступають міжнародні інституції (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі, Світова організація стандартизації тощо), уряди окремих держав (переважно промислово розвинених), а також транснаціональні корпорації (ТНК). Визнаючи багатоаспектність глобалізації, слід встановлювати економічну природу глобалізації як процес формування єдиного економічного простору, кількісного та якісного поглиблення взаємозв’язку національних економік при формуванні мегаоператорів, ринком збуту яких стають будь-які регіони з високим рівнем споживання.

У цілому слід зазначити, що в умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

- на основі інтенсифікації діяльності транснаціональних корпорацій та розвитку довгострокових виробничих зв’язків формується глобальне світове виробництво;

- кардинально змінюється зміст світових господарських зв’язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові операції перевищують обсяги експорту товарів та послуг;

- змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукоємною, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами;

- зростає орієнтація розвинутих економік на активізацію людського фактора, здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації.

Глобалізацію економіки слід характеризувати як єдність двох процесів: глобалізацію ринків (ресурсів, товарів та послуг) і глобалізацію економічних форм (формування транснаціональних операторів, збільшення організаційних структур економіки, утворення глобальних мереж).

У глобальній економіці динаміка внутрішніх ринків залежить від здатності національних фірм конкурувати в глобальному масштабі, у межах якого формується інститут транснаціональних корпорацій, що диверсифікує процес виробництва та реалізації з використанням переваг певного регіону.

Посиленню процесів економічної глобалізації сприяють:

– відносна самостійність транснаціональних корпорацій і перерозподіл функцій між державою, ТНК та міжнародними організаціями та інститутами;

– розвиток конкуренції, яка забезпечує перерозподіл капіталу через злиття та поглинання, що в свою чергу сприяє формуванню глобальних мереж у різних сферах економіки;

– використання електронних каналів зв’язку, Інтернет-технологій для впровадження нових методів управління виробництвом та торгівлею, що породжує нові види загроз та ризиків;

– деформація пропорцій між реальним та фінансовим капіталом, що обумовлено концентрацією та перенакопиченням фінансових ресурсів у мережевих структурах ТНК, а як наслідок – домінуванням на ринку спекулятивного капіталу. Капітал стає фінансовим за формою руху та спекулятивним за змістом. Фінансові ринки починають не тільки обслуговувати реальний сектор економіки, а й набувати самостійного значення через контроль формування та розподілу світової вартості;

– збільшення частки послуг у структурі виробництва реальних благ, найбільша питома вага припадає на інформаційні та фінансові, які представляють віртуальний (фіктивний) сектор. У цілому економіка стає більш спекулятивною і трансформується в фінансову, що сприяє утворенню глобального суспільства ризику, для якого найважливішими стають інститути керування ризиками;

– лібералізація фінансових ринків забезпечує формування залежних від мегаоператорів національних фінансових інститутів.

ТНК формують міжнародні виробничі, науково-технічні зв’язки і співробітництво, виступають основними суб’єктами іллегалізації міжнародної економіки, враховуючи значну кількість випадків недобросовісної конкуренції, недостатню прозорість внутрішньокорпоративного руху факторів виробництва та продуктів праці, що дає можливість приховувати певну частину прибутку, одержану у країні перебування дочірньої компанії. ТНКї цілком байдужі до економічного комплексу країни в цілому і орієнтуються на включення в систему міжнародного розподілу праці лише високоприбуткових сегментів економіки. Наслідком такого підходу є занепад менш дохідних галузей економіки, що посилює структурні диспропорції та конфлікт інтересів у національній економіці між рівнями підприємства, регіону та національної економіки. Небезпечними у цьому сенсі є також виробництва, які повністю забезпечуються імпортними комплектуючими і не мають ні власних технологій, ні можливості диверсифікувати джерела постачання.

11. 2. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародні організації

Глобальні проблеми сучасності є наслідком протистояння з одного боку природи, а з іншого – людської практики та мають такі характеристики:

- це комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.);

- це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації;

- ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства;

- ці проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.

Глобальні проблеми людства на сучасному етапі розвитку:

- необхідність збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини ;

- уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій, радіоактивного забруднення довкілля;

- регулювання стрімкого збільшення населення земної кулі;

- уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біорізноманітності на планеті;

- забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу;

- подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності.

-деградація земель;

- озонові дірки;

- проблема СНІДу;

- глобальні епідемії (приклади - грип пташиний, грип свинячий).

Головними агентами рішення глобальних проблем сучасності є міжнародні інститути – Організаціят об’єднаних націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, СОТ. Основи глобалізації були сформовані саме цими агентами в дусі вимог Вашингтонського консенсусу (політикою дерегулювання, лібералізації та приватизації).

ООН заснована 24 жовтня 1945 р. на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Метою ООН є:

· підтримка міжнародного миру та безпеки;

· розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправ'я та самовизначення народів;

· міжнародна співпраця у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного характеру;

· заохочення і розвиток поваги до прав людини і основних свобод;

· узгодження дії націй в досягненні цих загальних цілей.

Принципи діяльності ООН:

ООН заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів;

всі її члени повинні добросовісно виконувати прийняті на себе за Статутом зобов'язання;

всі її члени повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними засобами і таким чином, щоб не порушувати мир, безпеку та справедливість;

всі члени повинні утримуватись в своїх міжнародних відносинах від загрози силою, або її застосуванням проти інших держав;

всі члени повинні надавати ООН різносторонню допомогу у всіх діях, які здійснюються нею згідно Статуту;

статут ні в якому разі не дає ООН права втручання у справи, які є внутрішньою компетенцією будь-якої держави.

Структурно ООН складається з п'яти основних органів (раніше шести - Зала Ради ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН. В функції ЕКОСОР входить збір інформації, консультування членів ООН, вироблення рекомендацій та координування роботи спеціалізованих комітетів ООН.

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку, розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, – Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів.

Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС). Цілі організацій Світового банку: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування.

Міжнаро́дний валю́тний фонд (МВФ) — спеціальне агентство ООН, що засноване з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Основні функції МВФ: сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці, розширення світової торгівлі, кредитування, стабілізація грошових обмінних курсів. Україна приєдналася до МВФ 3 вересня 1992 р.

Світова організація торгівлі (СОТ, англ. World Trade Organization (WTO)) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами світу, на долю яких припадає понад 95% світової торгівлі. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), діючої з 1947 р. Усі країни-члени СОТ приймають зобов'язання щодо виконання основних угод і юридичних документів, об'єднаних терміном "Багатосторонні торговельні угоди". Отже, із правової точки зору система СОТ – це своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється приблизно 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами.

Головна функція СОТ – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, що досягається шляхом впровадження:

контролю за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду, який поєднує за сукупністю більш 50 багатосторонніх торговельних угод і інших правових документів, основними з який є Угода про створення СОТ і додані до неї багатосторонні торговельні угоди;

проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

врегулювання торговельних суперечок;

огляду національної торговельної політики країн-членів;

технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

співробітництва з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Таблиця 11.1

Принципи та переваги членства в СОТ

11.3. Вплив глобалізації на соціально-економічний розвиток України

Оскільки глобалізація як здебільшого об’єктивний історичний процес розгортання продуктивних сил суспільства, має й суб’єктивний момент управління та підпорядкування головним суб’єктам цього процесу, значною мірою глобалізація залежить від їх суб’єктивних інтересів. Це в свою чергу призводить до того, що інтенсивність розвитку кожної країни залежить від її місця в процесі глобалізації. Україна, нажаль не належить до країн, що можуть керувати процесом глобалізації, отже скоріше вона виступає більшою мірою її об’єктом. Програють від глобалізації країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою, дрібні підприємці, некваліфіковані працівники, немобільні верстви населення. На початку ринкової трансформації Україна була на достатньо високому рівні індустріального розвитку та навіть мала окремі постіндустріальні засади, однак як на національну державу глобалізація здійснила на Україну переважно негативний вплив, що виявився у деіндустріалізації, падінні рівня та якості життя населення, посиленні соціальної диференціації. Небезпека глобалізації цілком слушно пов’язується з негативним впливом на національну культуру, духовність. Вона може призвести до втрати культурної різноманітності, до засилля масової культури. А ці процеси чинять безпосередній вплив на економіку.

Спираючись на важливість визначення Україною належного місця в міжнародній економіці, можна відзначити актуальність питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками як: перебудова на ринковій основі виробничих зв’язків з країнами СНД; входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної і Східної Європи, країнами ЄС; розвиток економічних зв’язків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує участь України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправного співробітництва у світовій економіці.

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги України. Доцільність лібералізації зовнішньоекономічних відносин мала б бути досліджена на перших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки у порівняні із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

На сьогодні Україна значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій та досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію, а також не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

В умовах глобалізації спостерігається зниження ролі національної держави, втрата нею державної ідентичності, цілісності. Причому сили, які завуальовано руйнують державу, мають транснаціональну природу.

На сьогоднішній день на наш погляд Україна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися ізольованою. В Україні не має чітко спрямованого напряму державного розвитку, що сповільнює процес економічної інтеграції, та не дозволяє ефективно боротись з негативними наслідками глобалізації. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.

11.4. Участь України у вирішенні глобальних проблем

Україна велика і за територією, і за ресурсами держава світу. Україна займає 2 % світової території. У нашій державі видобувається близько 5 % світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Зрозуміло, що Україну стосується значна кількість глобальних проблем.

Перш за все, в Україні на сьогодні не краща демографічна ситуація. Це виявляється в тому, що коли у світі, особливо в слаборозвинених країнах, населення різко збільшується, у нашій державі цей процес відбувається в протилежному напрямі. Україна має потужний земельний фонд. На територію нашої держави припадає значна частина світової площі найкращих земель, а саме чорнозему. Але роки безжальної експлуатації цього безцінного дару призвели до того, що кількість земель, уражених ерозією за останні десятиліття зросла з 13 до 18 млн. га, а 2 млн. га мають такий рівень хімізації, що відновлювати їх економічно не рентабельно. Постійно зменшується вміст гумусу в землі, що знижує її продуктивність.

Окрім сільськогосподарських земель, від забруднення потерпає вся територія держави. На сьогодні умовно чисті території становлять усього 8,3 % від загальної площі держави. Частка помірно забруднених становить 24 %. Разом це становить усього 32,3 % території, а інші - це забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені території і зони екологічного лиха.

Основні забруднювачі повітря серед стаціонарних джерел - це енергетика (32 %) і металургія (35 %). Застаріле обладнання промислових підприємств і небажання нових власників зменшувати свої прибутки через витрати на охорону довкілля все більше поглиблюють екологічну кризу в нашій державі. Україна, як відомо, на момент отримання незалежності мала ядерну зброю. За потужністю це була на початку 90-х рр. XX ст. третя ядерна держава у світі. Але урядом країни було прийнято рішення про добровільну відмову від ядерної зброї. Цей крок і сьогодні викликає різну реакцію. Дехто вважає, що то був поспішний акт, який зменшує небезпеку територіальної цілісності нашої держави. Цей аргумент дійсно є доволі вагомим, оскільки сьогодні у світі стратегічне озброєння виконує і суто політичні функції, а саме забезпечує недоторканність території держав-власників ядерного арсеналу. Україна зробила крок, продемонструвавши світу і, перш за все, ядерним державам шлях до роззброєння й зменшення загрози ядерної війни. У цьому незаперечний і вагомий внесок нашої держави в пом'якшення загрози термоядерного конфлікту. Але водночас, відмовившись від ядерної зброї та скоротивши усі види стратегічного озброєння, країна залишилась без достатнього рівня національної безпеки.

З метою вирішення глобальних проблем Україна постійно приймає участь в багатьох міжнародних програмах з навколишнього середовища. Україна приєдналася до Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985), і до Монреальського протоколу до неї - про речовини, які руйнують озоновий шар (1987), який підписано Україною в 1998 р.

Поряд з виконанням зобов’язань України по багатостороннім договорам у галузі охорони навколишнього середовища, Україниа здійснює міжнародне співробітництво за такими напрямками:

- співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН з охорони навколишнього середовища;

- співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН з охорони навколишнього середовища: ЮНЕП; ПРООН; МАГАТЕ; ФАО; Комісія сталого розвитку; Глобальний екологічний фонд та ін.;

- співпраця на двосторонній основі в галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки;

- участь у регіональних природоохоронних заходах: Чорноморська і Дунайська екологічні програми; Конвенція про захист Чорного моря від забруднень (1992);

- участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

11.5. Історія, ефективність та перспективи співробітництва України з міжнародними економічними організаціями

Для України питання участі в системі міжнародних економічних організацій постало на порядку денному на початку 90-х років ХХ ст. У деяких із них Україна брала участь ще як суб’єкт СРСР (наприклад, в ООН та в її органах, зокрема й економічних), але для реального забезпечення національних інтересів в умовах розриву господарських зв’язків СРСР цього було вочевидь недостатньо. Тому реалізація статусу суверенної держави вимагала кропіткої та наполегливої роботи з визначення конкретних геополітичних цілей держави (зокрема, з’ясування доцільності участі в тій чи іншій організації), проведення необхідних переговорів, внутрішньої адаптації до відповідних структурних вимог, стандартів і правил та ін. На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, СОТ, Ради Північноатлантичного співробітництва, РБСЄ, ЄБРР, МВФ. Тісні контакти здійснюються в рамках інших міжнародних організацій. Крім дипломатичних представництв іноземних держав і ООН, у Києві діють представництва Світового банку, Комісії ЄС.

Міжнародні економічні організації, зокрема ті, в роботі яких бере участь Україна, різняться принципом суб’єктності, географічними масштабами, функціональними цілями (галузевою спрямованістю). Як правило, вони є суб’єктами регулювання міжнародної еко­номічної діяльності, створюють рамки підприємницької діяльності та політичні, технічні інституції, котрі такій діяльності сприяють.

Прикладом подібної структури може слугувати Міжнародна торгово-промислова палата, яка розробила факультативні стандарти укладання комерційних договорів між підприємницькими контрагентами. Серед регіональних організацій сприяння бізнесу, які було створено безпосередньо за участі українських підприємницьких структур, перспективною можна вважати Ділову раду Чорноморського економічного співробітництва (заснована в 1992 р.).

Група інших міжнародних економічних організацій регулює економічну діяльність самих держав. Як правило, у таких випадках ідеться про взаємні обов’язки держав щодо регулювання міжнародної торгівлі, застосування валютно-фінансових важелів політики. Найбільш впливовими організаціями даного типу є система ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів та торгівлі / Світова організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд). У 90-х роках прийняття України до системи ГАТТ/СОТ розглядалося як умова створення зони вільної торгівлі в ЄС.

Галузеві організації у своїй діяльності ставлять за мету відносно вузькі, технічні цілі. Ними можуть бути лібералізація ринків або реалізація домовленостей про сприяння коопераційній взаємодії. Трапляються і такі ситуації, коли галузеві організації є перехідними формами більш широких інтеграційних процесів. Свого часу так було з Європейським об’єднанням вугілля та сталі (ЄОВС), яке разом з Європейським економічним співтовариством (ЄЕС) еволюціонувало в щільне угруповання держав Євросоюзу.

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обо­в’язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку. У сучасному світі розробляються такі складні та капіталомісткі технології, що навіть країни, які є лідерами за рівнем індустріального розвитку та обсягом капіталу, об’єднують свої зусилля з іншими. Тим більше таку потребу відчуває Україна: адже з об’єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.

У цьому зв’язку великий інтерес для України становить деталізоване та масштабне співробітництво, що ведеться країнами Євросоюзу. Зокрема, таке співробітництво відбувається в рамках комплексу проектів «Еврика», складовими елементами якого є численні галузеві програми співробітництва. Прикладом масштабного міжнародного проекту, в котрому бере участь наша держава, є «Sea Launch» («Морський старт»), що був ініційований передусім Сполученими Штатами Америки. Ще одним його учас­ником є Росія, а на початковому етапі в ньому брала участь і Норвегія. Метою проекту стало спільне створення платформи морського базування та мобільних транспортних потужностей для запуску космічних кораблів з екваторіальної зони. Основним «внеском» у проект України є ракети типу «Зеніт», причому передбачається щорічне проведення до восьми запусків.

Узагальнюючи викладене з погляду національних інтересів України, можна зробити висновок, що основними цілями міжнародного науково-технічного співробітництва для неї є збільшення обсягів виробництва, розширення надходження до країни передових технологій, ноу-хау, раціоналізація експорту, зокрема нарощування зовнішніх продажів складних виробів з високим ступенем перероблення, забезпечення додаткової зайнятості та підвищення доходів передусім висококваліфікованих кадрів.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте основні джерела процесів, що в сукупності утворюють в цілому явище глобалізації.

2. Які складові мають процеси глобалізації, що відбуваються в умовах гострої конкуренції?