1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.
1997 р ік. Укладання Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались 22 держави Європейського Союзу. – Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія, Кіпр, Болгарія і Румунія.
1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. Зараз євро перебуває в обігу на території 12 країн-членів ЄС. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором. 10 держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році, поки що не змогли виконати усіх необхідних критеріїв «зони євро».
1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія. З 1 січня 2007 року новими членами ЄС стали Болгарія та Румунія. ЄС нараховує сьогодні 27 держав-членів. Наразі Європейський Союз – співтовариство, яке ґрунтується на таких цінностях як мир та свобода, демократія і верховенство права, а також толерантність та солідарність, – є найбільшою економічною зоною у світі. Розширений внутрішній ринок та нові економічні можливості сприяли підвищенню рівня європейського добробуту та конкурентоспроможності.
В процесі спільної діяльності в Європейській Раді, уряди країн-членів ЄС ухвалили рішення щодо надання перспективи членства в ЄС таким країнам Південно-Східної Європи, як Хорватія, Македонія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія, Косово (відповідно до Резолюції 1244 Ради Безпеки ООН) та Туреччина. Ці країни зможуть стати членами ЄС лише за умови виконання необхідних вимог.
10. 3. Інтеграційні об’єднання країн Північної та Південної Америки. Інтеграційні об’єднання в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
Міжнародна економічна інтеграція поширюється й на інші континенти. Відповіддю на об’єднання Європи та інтеграційні процеси, що відбувалися в 1980-ті роки в Азії стало потужне інтеграційне об’єднання Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА, North American Free Trade Agreement), що склалось у Північній Америці. Мексика в 1990 – 1991 рр. активізувала переговори із США про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) за участю США, Канади і Мексики. Домовленість про це була досягнута в 1992 р. і набрала чинності з 1 січня 1994 р. Угода про вільну торгівлю між Канадою, США й Мексикою ґрунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу).
Однак на відміну від Європейського Союзу, НАФТА не мала на меті створення міждержавних адміністративних органів, або розробку нового законодавства. НАФТА є лише міжнародною торговельною угодою в рамках міжнародного права. Мета НАФТА:
– зняття митних і паспортних бар’єрів і стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасницями угоди;
– створення й підтримка умов для справедливої конкуренції в зоні вільної торгівлі;
– залучення інвестицій у країни-члени угоди;
– забезпечення належного та ефективного захисту й охорони прав інтелектуальної власності;
– створення діючих механізмів впровадження й використання Угоди, спільного вирішення спорів;
– створення бази для майбутньої тристоронньої, регіональної й міжнародної кооперації з метою розширення й поліпшення Угоди;
– створення єдиного континентального ринку.
Економічна інтеграція в Латинській Америці у 80 – 90-ті роки отримала нові стимули і дещо змінила свій зміст після переходу від політики державного протекціонізму до лібералізації економіки і зовнішньої торгівлі. Особливо різко активізувалися інтеграційні процеси в 90-ті роки. Основною тенденцією стало приєднання регіону до єдиного світового господарського комплексу, який сформувався.
У березні 1991 р. президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю і Парагваю підписали договір про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР) у складі цих держав. На середину 90-х років МЕРКОСУР трансформувався в інтеграційний блок, який розвивався найбільш динамічно і охоплював 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. МЕРКОСУР у другій половині 90-х років перетворився на більший за НАФТА полюс притягання для інших держав регіону. В 1996 р. асоційованим членом об’єднання стали Чилі (одна з найрозвинутіших країн регіону) і Болівія. Почався переговорний процес з питання асоціації між МЕРКОСУР і Антдською групою (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія). На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу.
Крім зазначеного наразі у регіоні функціонують такі іетеграційні угруповання: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яка об’єднувала 10 південноамериканських республік і Мексику, в 1980 р. перетворилася на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). Головна увага в ній зосереджувалася на промисловій кооперації в конкретних галузях і спільних програмах розвитку економіки та експорту. Розвивалося співробітництво й у межах Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС). Субрегіональна Андська група, з якої в 1976 р. вийшла Чилі, залишилася у складі п’яти держав (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія), Центральноамериканської системи інтеграції (ЦАСІ.),У 2008 р. президенти 12 держав Південної Америки підписали в столиці Бразилії договір про створення нового міжнародного об’єднання – Союзу націй (УНАСУР). До складу об’єднання увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Гаяна, Парагвай, Уругвай, Перу, Суринам і Венесуела. Головна мета Союзу націй – посилення політичної співпраці, економічна інтеграція і захист спільних інтересів.
Інтеграційні процеси розвивалися і в Карибському басейні, де з 1973 р. існувало Карибське співтовариство. До його складу ввійшли англомовні карибські держави і залежні від Великої Британії території. Створене у 1973 р. Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), включає 14 країн: Антигуа і Барбуду, Гайану, Монтсеррат, Сент-Кріте і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини, Трінідад і Тобаго, Сент-Люсію, Суринам, Ямайку. Мета організації полягала в поступовому зниженні й ліквідації згодом митних зборів між учасниками, вироблення єдиної митної політики та координування планів розвитку.
У 2008 р. президенти 12 держав Південної Америки підписали в столиці Бразилії договір про створення нового міжнародного об’єднання – Союзу націй (УНАСУР). До складу об’єднання увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Гаяна, Парагвай, Уругвай, Перу, Суринам і Венесуела. Головна мета Союзу націй – посилення політичної співпраці, економічна інтеграція і захист спільних інтересів. Основним завданням для латиноамериканських країн на початку XXI ст. залишаються пошук і здійснення таких варіантів розвитку, які б відповідали місцевим умовам і дали б змісту країнам регіону поєднати оновлення економіки з інтересами більшості суспільства, інтеграцію у світове господарство – зі збереженням власних цивілізаційних підвалин.
На азійському континенті функціонують такі нацпливовішв організації: У листопаді 1989 р. створюється організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЕС), яке включає 21 державу, зокрема, Австралію, Бруней, В’єтнам, Індонезію, Канаду, Китай, Кірибаті, Малайзію, Маршалови Острови, Мексику, Нову Зеландію, Папуа – Нову Гвінею, Республіку Корея, Перу, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія, Росія. На це регіональне угруповання припадає майже 60% світового ВВП, 40% світової торгівлі і майже 60% торгівлі країн Тихого океану. Планується, що до 2020 р. тут буде створена найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка ґрунтуватиметься на економіці США, Японії, Китаю.
У 1967 р. була створена Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), (Association of South East Nations, ASEAN) – регіональна організація країн Південно-Східної Азії, яка включає 10 країн: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Фліппіни, Бруней (1984), В’єтнам(1995), Лаос (1997), М’янма (1997), Камбоджа (1999).
10.4. Об’єднання країн, до складу яких входить Україна. Перспективи України на шляху європейської інтеграції
Починаючи з 2000 р. і до 2008 р. Україна мала високі темпи економічного зростання. Було суттєво корочено державні зовнішній та внутрішній борги. Останніми роками відчутно активізувалась зовнішньоекономічна діяльність. Це проявилося у збільшенні зовнішньоторговельного обороту країни, у суттєвому зростанні залученого іноземного капіталу. Така позитивна динаміка стала вагомим чинником загального прогресу української економіки, передумовою поглиблення участі в міжнародному поділі праці, більш активного розвитку усіх форм міжнародних економічних зв’язків.
Однак забезпечити достойне геополітичне становище, високу ефективність зовнішньоекономічних зв’язків можливо тільки на основі глибоких структурних та інституціональних перетворень, що передбачає вирішення багатьох проблем. Це питання організаційного, структурного, фінансового, юридичного, психологічного характеру. Інтеграційні процеси, сама можливість розвитку міжнародних відносин потребують уніфікації економічних систем. Саме тому формування умов для успішного розвитку ринку сприятиме інтегруванню України у світове співтовариство.
Економічна модель участі України у процесі еконочної глобалізації має включати певні елементи:
1) конституційний лібералізм: верховенство закону, захист майнових прав, боротьбу з корупцією, свободу засобів масової інформації;
2) ринкову трансформацію;
3) інституціональний розвиток, який ґрунтується на таких факторах:
– здійснення модернізації науки та освіти, адекватної трансформаційним процесам та світовим стандартам;
– розробка методів та механізмів стимулювання інноваційної моделі економічного розвитку;
– удосконалення, систематизація та стабілізація норм права.
Належне місце у зовнішньополітичній діяльності України відводиться співпраці з країнами СНД. У 1991 р. був утворена Співдружність незалежних держав (СНД), куди ввійшли 12 країн: Росія, Казахстан, Білорусь, Україна, Молдова, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Азербайджан, Грузія, Вірменія. Держави Співдружності мають величезний економічний, інтелектуальний, високотехнологічний потенціал. Країни СНД – це 16,4% світової території, на якій проживає 4,2% населення. СНД – це майже 20% світовий запасів нафти, 40% природного газу, 25% вугілля та інших ресурсів.
З метою підвищення економічної ефективності зазначеної організації 5 жовтня 2007 р. Рада глав держав СНД затвердила Концепцію подальшого розвитку СНД, а також план основних заходів щодо її реалізації. Згодом було створено робочу групу з розробки проекту Стратегії економічного розвитку СНД до 2020 р.
Україна вдосконалює механізми регіонального багатостороннього співробітництва у рамках ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Згідно Статуту основними цілями ГУАМ є: - затвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права і повага прав людини; - забезпечення сталого розвитку; - зміцнення міжнародної і регіональної безпеки і стабільності; - поглиблення європейської інтеграції для створення загального простору безпеки, а також розширення економічного і гуманітарного співробітництва; - розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного і гуманітарного потенціалу; - активізація політичної взаємодії і практичної співпраці в сферах, що представляють взаємний інтерес.
Ця міжнародна організація привносить свіжий розвиток у регіональну економічну співпрацю, адже вже сьогодні в рамках організації активізовано роботу щодо реалізації низки перспективних регіональних проектів, зокрема введення наскрізних тарифів на перевезення з використанням міжнародного транспортного коридору ТРАСЕКА, відкриття залізнично-паромного сполучення Керч-Поті/Батумі, будівництва залізниці Карс-Ахалкалакі.
У вересні 2003 р. президенти Білорусі, Казахстану, Росії, і України підписали угода про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) з метою забезпечити вільне переміщення товарів, капіталу й робочої сили між учасниками угоди за допомогою узгодження взаємної економічної політики. Реальне значення угоди, що може стати досить значним, визначиться в майбутньому.
Співдружність демократичного вибору, СДВ – «спільнота демократій балто-чорноморсько-каспійського регіону», організація, альтернативна СНД, заснована 2 грудня 2005 року на установчому форумі у Києві (Україна). В установчому форумі взяли участь Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Македонія, Румунія, Грузія.
Вже перші кроки незалежного розвитку України демонстрували прагнення держави зайняти достойне місце в сім’ї європейських народів. Україна стала першою державою СНД, яка в 1994 р. уклала Угоду про партнерство й співробітництво з Європейським Союзом. У 1994 р. Європейський Союз ухвалив Спільну позицію щодо України і План дій (1996 р.), який передбачав підтримку економічних та демократичних перетворень в Україні. У червні 1998 р. Указом Президента України було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», розраховану на період 2007 р. Стратегічною метою України було проголошено набуття членства в в ЄС, а отримання статусу асоційованого члена – головним пріоритетом. Однак внаслідок багатьох причин таке завдання є нездійсненним в найближчій перспективі.
За результатами саміту «Україна – ЄС», який відбувся у грудні 2009 р., не було підписано жодного документа, що свідчив би про перспективи членства України в ЄС. Президент Єврокомісії Ж.М. Баррозу висловив надію на те, що наступного 2010 року сторонам вдасться завершити «дуже амбіційну Угоду про асоціацію». Головна причина такого небажання бачити Україну в складі Союзу, на думку експертів ЄС, недостатня активність у проведенні економічних реформ.
Зазначені труднощі в реалізації намірів щодо євроінтеграції активізують пошуки найбільш дієвих і реальних шляхів здійснення поставленої мети.
Очевидно шлях України до європейської спільноти має пролягати через реалізацію корпоративної моделі інтеграції, яку підказує саме життя. У дослідженнях зарубіжних економістів корпоративна інтеграція визначається як система взаємозв’язків, що функціонують у межах міждержавного внутрішньофірмового простору, де вільно переміщаються товари і фактори виробництва. Саме транснаціональні корпорації є найвагомішим фактором інтеграційних процесів у світовій економіці. Світовий експорт усе більше стає внутріфірмовою торгівлею між різними підрозділами ТНК. Дослідження показують, що економічна діяльність корпорацій зазвичай концентрується в межах регіону їх розташування.
Як уже відмічалось, зі вступом постсоціалістичних країн до Європейського Союзу спостерігається збільшення міграції капіталу між старими і новими членами ЄС. У перспективі філії іноземних фірм, що працюють у державах, які увійшли до ЄС, намагатимуться скористатися нижчим рівнем виробничих витрат у сусідніх країнах. Україна із часом буде інтенсивно залучати іноземні інвестиції шляхом переорієнтації системи державного регулювання на практичне використання науково-технічного потенціалу, зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному секторі.
Останніми роками суттєво зросли обсяги іноземного інвестування країн ЄС в Україну. На 1. 01. 2011 р. це 35225,2 млн. дол. Таким чином формуватимуться умови для перетворення корпоративної інтеграції в формальну. Тобто будуть спрацьовувати механізми неофункціоналізму: економічні процеси вестимуть за собою політичні. Суттєву роль у прискоренні формальної інтеграції мають відіграти бізнесові кола, що впливають на розвиток інституціональної структури інтеграційних угруповань. Так, поступове розширення повноважень Європейської комісії або розширення ЄС на схід суспільствознавці пов’язують з інтересами бізнесу.
Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії – критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії, вимагають, щоб у державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоспроможна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає сутність поняття «інтернаціоналізація»?
2. Що являє собою міжнародна економічна інтеграція?
3. Яких форм набуває міжнародна економічна інтеграція в процесі своєї еволюції?
4. Назвіть особливості європейської економічної інтеграції?
5. Яке значення для поглиблення інтеграційних процесів має Маастрихтський договір?
6. Назвіть основні інтеграційні угруповання Латинської Америки.
7. Які цілі переслідує Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)?
8. Які фактори гальмують інтеграційні процеси в Африці?
9. Назвіть об’єднання країн, до складу яких входить Україна.
10. Назвіть фактори прискорення інтеграції України в ЄС.
Рекомендована література
Алексєєнко І. В. Інтеграція Європи: демократичний виклик чи виклик демократії? [Текст] / І. В. Алексєєнко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. – К. : Інститут держави і права ім. Корецького НАН України, 2008. – С. 639-645.
Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України [Текст] / М.В. Кордон. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 172 с.
Макуха С.М. Неофункціоналізм як основа євроінтеграційних перспектив перехідних країн [Текст] / С.М. Макуха // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2010. – № 1 (4). – С. 47- 54.
Макуха С.М. Основна суперечність світового господарства – рушійна сила процесу євроінтеграції [Текст] / С.М. Макуха // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право / редкол. : А.П. Гетьман та ін. – Х. : Право, 2010. – Вип. 1. С. 115-123.
Шнирков О.І. Європейський Союз у глобальному інноваційному просторі [Текст] / О.І. Шнирков . – К. : ВПЦ «Київський ун-т», 2008. – 143 с.