Роль і значення ТНК у міжнародному виробництві
Основним суб’єктом світогосподарських відносин сьогодні є ТНК, які
втілюють в собі всі види сучасного міжнародного бізнесу. В основному це великі за обсягами виробництва та величиною доданої вартості, високоефективні підприємства. Їм притаманний величезний економічний потенціал. ТНК контролюють 70-90% ринків товарів, послуг і технологій. Загальний обсяг реалізації 200 найбільших із них становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту.
Головними критеріями транснаціональної фірми є: 1) система міжнародного виробництва, що ґрунтується на розпорошенні виробничих одиниць по багатьох країнах; 2) проникнення в передові галузі виробництв, швидкий розвиток яких передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення висококваліфікованих працівників; 3) поведінка фірми.
Транснаціональність капіталу та діяльності є основною рисою ТНК. Могутні ТНК шляхом диверсифікації своєї діяльності стають конгломератами, зберігаючи монополію в певній галузі. ТНК є домінуючим чинником міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва всередині фірми, що визначає структуру та географічний напрям світової торгівлі. Внутрішньофірмова спеціалізація виражається у виробництві різних товарів філіями ТНК. Спеціалізація розповсюджується і на науково-технічні дослідження. Все це сприяє розвитку обміну всередині самих корпорацій. Такий обмін сьогодні досягає 1/3 міжнародного обігу. Міжнародний поділ праці в формі спеціалізації та кооперування між підприємствами однієї й тієї ж корпорації, а також значна питома вага товарообігу між фірмами однієї корпорації є якісними критеріями транснаціональності фірми.
Сучасне міжнародне співробітництво все частіше характеризується поглибленням міжнародного виробництва, зокрема шляхами злиттів та поглинань. Важливим якісним критерієм транснаціональності є поводження фірми, орієнтація і стратегія її менеджменту. Для ТНК важливим вважається подвійна орієнтація їхньої діяльності. З одного боку, менеджмент фірми орієнтований на регіональний і глобальний ринок, на світові стандарти якості, витрат на виробництво, ефективності і таке інше, на специфіку механізму функціонування цих ринків. З іншого боку, транснаціональна фірма здобуває за кордоном національне життєве середовище і повинна функціонувати згідно з її законами і правилами.
ТНК повинні приймати оптимальні рішення як з точки зору стану світового ринку, так і з точки зору одного або більше національних ринків, на яких вони здійснюють свою діяльність, залежно від того значення, яке для даної фірми має той чи інший вид ринку. Як тільки фірма стає транснаціональною, вона одразу ж поширює своє прогнозування і стратегічне планування на міжнародний, а потім і на світовий рівень.
Держави та їх будь-які інтеграційні утворення самі сприяють діяльності ТНК, які за своїм походженням та місцем розташування пов'язані з певними національними інтересами. Держави впливають на діяльність ТНК і як члени МВФ, Світового банку, СОТ та інших міжнародних економічних інститутів. Міжнародні економічні інститути, в свою чергу, надають багатосторонню підтримку західним державам у фінансово-економічному супроводі їх політики, активно формують інституціональні основи нового економічного ладу.
Розглядаючи фінансові та валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК слід зазначити, що найбільший вплив ТНК мають на світовий кредитний ринок і ринок акцій. Продаючи на іноземних фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і застосовуючи єврокредити, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень. ТНК перетворилися на найактивніших учасників світового фінансового ринку, діючи на всіх його сегментах. Так, будучи головними експортерами та імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК стали великими клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні банки й проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса валютних операцій здійснюється ними за дорученням своїх клієнтів, насамперед ТНК.
Таким чином, одна з особливостей ТНК полягає в тому, що вони відіграють усе більшу роль в інтернаціоналізації грошово-кредитних ринків, темпи якої значно вищі за темпи інтернаціоналізації аналогічних процесів у виробництві. Це пов’язане з тим, що фінансовою основою їхнього розвитку на сучасному етапі виступають транснаціональні банки (ТНБ). Цьому ефективно служать їхні відділення, адекватні сучасній інтернаціоналізації промислового виробництва та інших сфер міжнародного бізнесу, мережа яких розташована по всьому світу
Взаємовідносини ТНК і держави позначаються тим, що однією з надзвичайно складних і суперечливих проблем, якій дається різна характеристика в працях іноземних авторів, є проблема взаємовідносин ТНК з національними урядами. Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах свого панування на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч. Держава постійно намагається затвердити контроль над вивезенням капіталу, товарів, технологій. ТНК, здійснюючи свою стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон'юнктуру країни-базування або країни, що приймає, і в результаті вступають у протиріччя з певними засобами державного регулювання економіки.
У минулому державна політика щодо ТНК не була пов'язана із загальною державною стратегією, тому що вони контролювали дуже незначну частину економіки, і уряди вважали результати регулювання діяльності ТНК незначними. Сьогодні уряди змушені розглядати досягнення порівняльних переваг в галузі ресурсів, що знаходяться під їхньою юрисдикцією, як самостійну економічну мету, надаючи дедалі більшого значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбувається внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають незалежнішими у виборі місця розміщення своїх філій. Нині ТНК не обмежуються тільки фінансуванням якихось політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади глав держав.
Ефективна інтеграція української економіки в сучасну світогосподарську систему вимагає структурної перебудови народного господарства і його галузей, трансформацій зовнішньої торгівлі, розвитку експортного потенціалу. Розвиток взаємовигідного співробітництва з усіма центрами світової цивілізації відповідає інтересам України. Розв’язання усіх існуючих економічних проблем не можливе самотужки, без залучення зовнішніх кредитів і інвестицій. Приплив іноземних інвестицій здійснює вагомий вклад у розвиток національної економіки, сприяючи активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, передового закордонного менеджменту.
7.3. Роль спеціальних (вільних) економічних зон у реалізації
інвестиційно-інноваційної політики держав
Успішно втілювати в життя концепцію створення територій активного залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій, інноваційного прориву, економічних інноваційних груп, які стають сполучними елементами приєднання до глобальної світової економіки забезпечують ефективно функціонуючі спеціальні (вільні) економічні зони. Підтвердженням такої позиції може бути саме визначення сутності спеціальної економічної зони. Хоча аналіз вітчизняної та світової економічної літератури, на жаль, не дає однозначної відповіді на це питання, наведемо найбільш розповсюджене визначення цього поняття. На думку експертів ООН, СЕЗ – це обмежені промислові райони, які являють собою частину території держави з безмитним торговельним режимом, де іноземні фірми, що виробляють продукцію, головним чином, на експорт, користуються низкою податкових та фінансових пільг.
СЕЗ почали досить швидко утворюватись протягом останніх 30 років. Зараз існують дуже суперечливі дані щодо кількості вільних економічних зон у всьому світі. Різні інформаційні джерела називають 400, 800 або 2000 зон. Такі великі розбіжності пояснюються різними трактуваннями самого поняття зони. Найбільше поширення СЕЗ мають у країнах, що розвиваються, особливо азіатських. Така форма організації економіки виявилась адекватною економічним цілям тих країн, які прагнуть до прискорення інтеграції у світову економіку. У постколоніальних країнах зараз діє більш ніж 300 спеціальних зон. Спеціальні економічні зони працюють також майже в усіх розвинених країнах.
Досить довгий період головним напрямком діяльності вільних економічних зон була виключно комерційна діяльність. І лише з 60-х роках дозволяється обробка товарів у СЕЗ. На цьому етапі розвитку суттєво змінюється мета створення зон. Їх завданням стає не стільки здійснення торговельних операцій, скільки розвиток експортного виробництва та залучення іноземного капіталу.
Перша спеціальна зона такого типу виникла в Ірландії у 1959 р. У цей час уряд країни оголосив про свій намір перетворити район аеропорту Шеннон на зону вільного міжнародного підприємництва. Державні органи вважали, що іноземні фірми допоможуть вирішити і досить гострі соціальні питання – безробіття та бідності у цьому районі. Слід зазначити, що експеримент виявився вдалим. Ділова активність суттєво підвищилась, аеропорт було повернуто до життя завдяки збільшенню експорту повітряним шляхом промислових товарів високого ступеня обробки. Цікаво відзначити, що ірландська ідея, незважаючи на блискуче втілення у життя, довгий час не знаходила послідовників. На початку 70-х рр. подібні СЕЗ працювали лише у 10 країнах.
На початку 80-х рр. настає етап бурхливого розвитку вільних економічних зон. Експортно-промислові зони почали активно використовувати як засіб подолання застою в окремих галузях промисловості, банківської та страхової справи. Створення вільних зон виявилося корисним і для відродження окремих територій промислово розвинених країн. Завдяки вільним економічним зонам було виведено із кризового стану чимало районів Франції, Великої Британії та інших країн.
Підприємцям, що виявили бажання працювати в районах, які переживали соціально-економічний занепад, надавали низку податкових пільг, значно послаблювалось державне втручання в їх поточну господарську діяльність. Крім цього, господарюючі суб’єкти мали право на здійснення валютних, банківських та страхових операцій, які не передбачаються чинним законодавством для інших юридичних осіб.
Слід зауважити, що масова організація ВЕЗ не випадково збігається у часі зі значним послабленням економічних функцій держави у всьому цивілізованому світі. Світова економічна криза середини 70-х років переконливо довела неефективність всебічного державного втручання в усі сфери відтворювального процесу. Така регламентація економіки породила бюрократизм і паралізувала підприємницьку ініціативу. Саме тому на початку 80-х років починається хвиля приватизації державних підприємств, вживаються інші заходи, спрямовані на подальше роздержавлення та обмеження державного втручання в економіку.
Саме зацікавленість інвесторів у реалізації своїх інтересів на території вільних економічних зон дозволила прискорити вихід зі стану тривалої соціально-економічної кризи багатьом країнам із перехідною економікою. Вона сприяла підйому й відродженню окремих промислових центрів. Тому можна зрозуміти причину масового захоплення ідеєю СЕЗ у цих країнах.
Слід зазначити, що ніде у світі немає якихось шаблонів, стандартів для ВЕЗ. Тип зони є умовною категорією і слугує лише допоміжним чинником у визначенні статусу конкретної зони, а сам статус може бути лише індивідуальним. Але незалежно від того, які конкретні завдання поставлені перед вільною економічною зоною, вона завжди орієнтується у своїй діяльності на прискорений розвиток певного регіону та інтеграцію усієї країни у світове господарство. При цьому не має значення, яка найближча мета переслідується державою, що утворює СЕЗ, – нарощування експорту товару, активізація імпорту капіталу, залучення передових високих технологій, збільшення зайнятості та інші цілі.
У сучасному світі існує до 20 різновидів вільних економічних зон. Але найбільш поширеними є такі: вільні митні зони (торговельно-складські); виробничі зони; парки технологічного розвитку; зони страхових та банківських послуг. Науково-технічна зона може мати назву технопарк, інноваційний центр, технополіс і т. ін.
Існують такі типи технопарків:
· інкубатори – будівлі або декілька будівель, де на обмежений термін розміщуються новоутворені малі фірми-клієнти;
· технологічні парки (науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк та ін.);
· технополіси – науково-виробничий комплекс із розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування, яка охоплює територію окремого міста;
· регіон науки та технологій – великий науково-виробничий комплекс із розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування, який охоплює значну територію, що приблизно збігається з територією адміністративних підрозділів (район, округ).
При створенні технологічних спеціальних зон завжди враховується наявність певного наукового центру (університету), довкола якого утворюється організація з особливою інфраструктурою, яка забезпечує процес прискорення передачі нової технології у виробництво. Технологічні парки характеризуються високим рівнем технологічного розвитку і являють собою нову ефективну форму інтеграції науки та виробництва, місце розгортання інноваційної діяльності та створення венчурних фірм, зайнятих розробкою нових технологій.
Технологічні парки вирізняються тісним співробітництвом із промисловими компаніями, які у свою чергу користуються університетськими ресурсами (мають можливість залучати до роботи викладачів, талановитих студентів та аспірантів, користуватися бібліотекою). Університет як головна структурна ланка технопарку має можливість безпосередньо брати участь у реалізації наукових ідей, використовувати сучасне обладнання, залучати спеціалістів-практиків як лекторів.
Часто на території технопарку створюється і промислове виробництво за умов, що воно призначено для випуску дослідних партій продукції, які є результатом досліджень та розробок, виконаних венчурними фірмами зони. Дослідження у венчурних фірмах здійснюються зазвичай тимчасовими групами на конкурентній основі. Та група, яка досягла найкращих перших результатів та запропонувала найбільш удале рішення технічної проблеми, одержує пріоритетне фінансування.
Слід зазначити, що в технопарках допомога надається не тільки венчурним фірмам, але й окремим винахідникам та вченим, які розробляють нові технології. Ця допомога включає: надання в оренду виробничих приміщень, лабораторного обладнання, проведення консультацій, здійснення технологічної експертизи індивідуальних винаходів, складання бізнес-планів компаній, що утворюються, сприяння отриманню позик в адміністрації зі справ малого бізнесу.
Отже, головне призначення технологічних парків полягає у створенні локалізованого середовища, яке постійно генерує нові технології, висококваліфікованих фахівців та підприємців. Підтримку цього середовища забезпечує мережа дослідних, навчальних та комерційних організацій.
Слід зазначити, що для країн із перехідною економікою найбільш цікавим є досвід функціонування науково-технічних або техніко-дослідницьких зон. Саме вони можуть дати найбільший виграш для приймаючої країни. Не випадково відома у світі ірландська ВЕЗ із плином часу переросла у науково-технічну зону. Її основою став «Плессі технолоджікал парк», який було відкрито у 1984 р. Рис техніко-впроваджувальних зон набувають й інші успішно працюючі зони у деяких країнах, що розвиваються. У такі зони поступово трансформується також низка парків у розвинених країнах із ринковою економікою.
У посткомуністичних країнах перші вільні економічні зони з’явились в 70–80-х роках. В Югославії – 1973 р., Румунії – 1978 р., Китаї – 1976 –1978 рр., Угорщині – 1982 р., Болгарії – 1987 р., Польщі –1989 р., СРСР – 1988 р., Білорусі – 1996 р., Україні – 1996 р. Слід зазначити, що в багатьох країнах зазначеного регіону вільні економічні зони стали центрами залучення іноземного капіталу. Саме в них суб’єктами підприємницької діяльності виступають філіали зарубіжних корпорацій, які виробляють продукцію високотехнологічних галузей.
З плином часу важливим фактором інноваційного розвитку і підвищення конкурентоспроможності товарів на світових ринках стають кластери. Кластер – територіальне об’єднання взаємозалежних підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, з’єднаних між собою технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням, стратегією уряду. Кластери беруть на себе розв’язання багатьох складних соціальних проблем територій, удосконалюють інфраструктуру регіону свого розташування, сприяють створенню нових робочих місць.
Запитання для самоконтролю
Що являє собою ринок технологій?
1. Проаналізуйте основні форми міжнародного технологічного обміну.
2. Охарактеризуйте міжнародні ліцензії, їх об’єкти та особливості міжнародної ліцензійної торгівлі.
3. Якими чинниками зумовлена необхідність міжнародного науково-технічного співробітництва?
4. Які складові містить світовий ринок технологій?
5. Яку роль відіграють міжнародні цільові програми у розвитку науково-технічного співробітництва країн?
6. Розкрийте сутність ТНК.
7. Визначте сучасні форми організаційної структури ТНК.
8. Проаналізуйте стратегію ТНК щодо розміщення виробництва і збуту.
9. В чому полягає сутність СЕЗ?
Рекомендована література
Адамюк, Д. І. Сучасні підходи Європейського Союзу до стимулювання інноваційних процесів [Текст] / Д. І. Адамюк // Вісник національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Серія: економіка та право. – 2010. – № 2 . – С. 92-104.
Герасимчук, В. Міжнародна економіка [Текст]: навч. посіб. / В. Г. Герасимчук, С. В. Войтко. – К. : Знання, 2009, розділи 11-13.
Михайлушкин А.И., Шимко П.Д. Экономика транснациональной компании [Текст] : учеб. пособие для вузов / А.И. Михайлушкин, П.Д. Шимко. – М. : Высш. шк., 2009. – 342 с.
Молдован А. Какие СЭЗы нужны Украине? «Зеркало недели. Украина» №27 [Електронний ресурс] / Молдован А. – Режим доступу: 2011http://zn.ua/articles/84948
Програма «Співробітництво» [Електронний ресурс] –Режим доступу:
http://cordis.europa.eu/fp7/cooperation/home_en.html.
Програма «Люди» [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://cordis.europa.eu/fp7/people/home_en.html
Програма «Можливості» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cordis.europa.eu/fp7/capacities/home_en.html
Програма "Євроатом" [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://cordis.europa.eu/fp7/eura tom/home_en.htm1
Рокоча В., Плотніков О., Новицький В. та ін. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник.– К. : Таксон, 2009. – 304с.
Стриха М. Дешева наука не може бути конкурентоспроможною // Дзеркало тижня. – 2009. – №19(747). – С. 13.
Федулова, Л. Проблеми і перспективи виробничої та науково-технологічної кооперації підприємств України й Російської Федерації: експертна оцінка [Текст] / Л. Федулова, О. Балакірєва // Економіка України. – 2009. – № 8. – С. 56-67.