Рух міжнародних трудових мігрантів утворює міжнародний ринок праці - сферу купівлі-продажу прав користування робочою силою в інтересах світового господарства.
Причини, особливості руху та трудової діяльності мігрантів аналізують теорії трудової міграції (табл. 6.1).
Таблиця 6.1.
Основні теорії трудової міграції
| Теорії міграції | Зміст теорії |
| Неокласична економічна теорія | Міграція робочої сили викликана регіональними відмінностями у попиті та пропозиції робочої сили. Регіони з більшою пропозицією праці мають низьку заробітну плату, у той час як регіони з обмеженою пропозицією робочої сили характеризуються вищим рівнем зарплати. Різниця у заробітній платі змушує працівників з низькооплачуваних регіонів рухатися до високооплачуваних регіонів. Економічне зростання і збільшення еміграції поступово нівелюють розрив в оплаті праці, що зменшує стимули до міграції. |
| Теорія людського капіталу | Міграція є способом інвестування в людський капітал: якщо переваги міграції перевищують втрати від міграції, людина переїде туди, де очікує одержати максимальний дохід. На рішення про міграцію впливають: 1) рівень зайнятості та заробітної плати в рідній країні та потенційній країні призначення; 2) вік мігранта – період, протягом якого працівник зможе одержувати вигоди від інвестицій у свій людський капітал, реалізований у формі міграції; 3) витрати переїзду – на пошук інформації, нової роботи, транспорт, житло, вивчення чи вдосконалення іноземної мови тощо; психологічні витрати, пов’язані з культурними відмінностями в країні перебування та призначення. |
| Теорія «поштовху – тяжіння» | У країнах-експортерах трудових ресурсів діють фактори, що виштовхують робочу силу: низькі заробітні плати та життєвий рівень, низькі економічні можливості, політичні репресії, структурне безробіття за місцем вибуття. У країнах-імпортерах діють чинники тяжіння: високий попит на робочу силу, ширші економічні можливості, вища заробітна плата, політичні свободи за місцем прибуття. У більшості випадків люди рухаються з бідних регіонів до багатих, але вирішальну роль відіграє державне регулювання міграцій. |
| Нова економічна теорія міграції | Рішення про міграцію приймається групами взаємопов’язаних людей (родинами або домогосподарствами), які діють спільно не лише з метою максимізації очікуваних вигод від міграції, але й з метою мінімізації ризику в разі невдач (наприклад, на ринку праці). На відміну від індивідів, домогосподарства мають можливість управляти ризиками за рахунок власних ресурсів і одночасно покладатися на грошові перекази мігрантів. |
| Теорія сегментованого (подвійного) ринку праці | Основною причиною міграції є скорочення зайнятості національної робочої сили розвинених країн у непрестижних та малооплачуваних сферах праці, які стають непривабливими для місцевого населення і можуть бути зайнятими трудовими мігрантами. У результаті ринок праці має два сегменти: 1) національної робочої сили – зі стабільною зайнятістю і високою оплатою праці, як правило, у сфері виробництва і послуг; 2) працівників-мігрантів – з нестабільною зайнятістю, низькою зарплатою і незначними перспективами професійного зростання, найчастіше у сфері обслуговування. |
| Інституціональна теорія | На міграційну політику і міграційні потоки впливають: ступінь інтеграції країни у світове господарство, діяльність міжнародних і регіональних організацій (блоків, асоціацій); розвиток агентств та різного роду інститутів, що сприяють одержанню необхідної інформації та мовній підтримці емігрантів. |
| Теорія світових систем | Міжнародна міграція є похідною від розширення глобального ринку: міжнародній потік робочої сили йде за міжнародним потоком товарів і капіталу. Міжнародна міграція особливо характерна між колишніми колоніальними лідерами та їхніми колоніями, чому сприяють давно встановлені культурні, лінгвістичні, адміністративні, інвестиційні, транспортні зв’язки. Основним способом регулювання міграції є прийняття законів про імміграцію з метою регулювання управління міжнародними потоками капіталу і товарів. |
| Теорія загальносвітової міграційної системи | Людський потенціал світового співтовариства має три зони, які виокремлюють за географічними та культурними ознаками: 1) основна зона (ядро) розвитку з капіталоємними виробництвами; 2) периферія з трудоємними виробництвами і підлеглим становищем; 3) напівпериферія з обома типами виробництв. Місцезнаходження країни в конкретній зоні обумовлює ступінь взаємозалежності (незалежності) країн. Під впливом розвитку основної зони технології периферії змінюються на працезберігаючі, що стимулює мобільність трудових ресурсів і готовність їх до міграції до інших регіонів світу. Стійкі міграційні потоки створюють певну міграційну систему, яка включає країни-експортери і країни-імпортери трудових ресурсів. |
Міжнародну трудову міграцію характеризують взаєпов’язані процеси: еміграція – виїзд робочої сили з країни; імміграція – в’їзд робочої сили до приймаючої країни; рееміграція – процес повернення емігрантів на батьківщину (в країну еміграції) .
За сроком перебування мігрантів за кордоном розрізняють постійну і тимчасову міграцію. Постійна переважала до Першої світової війни, коли значні маси людей назавжди залишали свої країни і переселялися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Т имчасова міграція обмежує перебування мігрантів за кордоном певним строком з подальшим поверненням їх на батьківщину.
За правовим статусом мігранта виокремлюють легальну (законну) і нелегальну (незаконну) міграцію. Легальна міграція може бути: а) вільною – за повної відсутності контролю за в’їздом, перебуванням і зайнятістю мігрантів; б) міграцією за контрактом, який укладається між наймачем і мігрантом або групою мігрантів; в) міграцією, дозволеною лише на час виконання конкретного проекту. До нелегальних мігрантів відносять тих, хто незаконно прибув до країни в пошуках роботи або незаконно працевлаштовується, хоча перебуває в країні легально.
Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить чотири етапи (табл. 6.2).
Таблиця 6.2