Відповідно до певних критеріїв цілісності світового господарства виділяють два його основних рівні.
1. Перший рівень представляє світове господарство як сукупність національних господарств, незалежно від їхнього соціального типу. Ці господарства об'єднані властиво міжнародним поділом праці й прагненням кожного із суб'єктів використати ресурси у своїх інтересах. Підсистеми світового господарства (національні економіки) взаємодіють, в основному, у сфері обігу. Світове господарство власне кажучи ототожнюється зі світовим співтовариством, а міжнародні економічні відносини трактуються широко як відносини між всіма країнами. У цих відносинах превалює торговельна спрямованість.
2. Другий рівень представляє світове господарство як цілісну систему з однорідним соціально-економічним ладом й єдиним світогосподарським простором: технологічним, економічним (ядром якого є виробничо-інвестиційний простір), правовим, соціально-культурним. Розвиваючись на базі світогосподарського поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту національні господарства і їхні підсистеми. Це відбувається зі створенням в цих господарствах певних умов (інформаційної технології, соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Із приводу вищезгаданих об'єктів виникають і розвиваються відповідні форми міжнародних економічних відносин (МЕВ). Головними з них є:
· міжнародна торгівля;
· міжнародний рух капіталу;
· міжнародна міграція робочої сили;
· міжнародна передача технологій;
· міжнародна економічна інтеграція;
· глобалізація економіки.
Слід зазначити, що чітких границь між названими формами провести неможливо. Наприклад, міжнародна передача технологій розчиняється в міжнародній торгівлі й русі капіталу. Тому деякі економісти-міжнародники не вважають, що це самостійна форма МЕВ. Залежно від масштабу МЕВ й ступеня розвитку зв'язків між суб'єктами розрізняють такі їхні рівні. За сферою дії це мікрорівень, макрорівень і наднаціональний:
- мікрорівень. Зовнішньоекономічні операції між підприємствами, фірмами, окремими громадянами різних держав;
- макрорівень. Відносини між державами, регулювання міжнародних економічних відносин національними державами;
- наднаціональний. Міжнародні зв'язки на рівні інтеграційних об'єднань.
Залежно від характеру відносин розрізняють:
- міжнародні економічні контакти – регульовані, найпростіші, одиничні, що мають епізодичний характер разові договори.
- міжнародна економічна взаємодія – гарно відпрацьовані, стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на тривалий час;
- міжнародне економічне співробітництво – міцні й тривалі зв'язки коопераційного характеру, які у своїй основі мають загальні заздалегідь погоджені цілі, закріплені в довгострокових договорах й угодах.
- міжнародна економічна інтеграція - вищий рівень розвитку МЕВ, що характеризується тісним взаємозв'язком економік, узгодженням внутрішньої й зовнішньої політики.
Відомо, що світове господарство як цілісна система сформувалося у кінці ХІХ-го століття. Цьому передував ряд умов:
· завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі "білі плями" зникли з лиця Землі й географічних карт;
· закріплення всіх територій Землі за певним національно-державним утворенням;
· визнання цього утворення співтовариством інших держав.
Лише після завершення процесу формування світового господарства став можливим розгляд міжнародних економічних відносин як єдиної й взаємопов'язаної сукупності. зміни, що відбуваються, у співвідношенні й розміщенні основних економічних сил у світі неминуче знаходять своє відбиття в змісті, структурі й ролі міжнародних економічних відносин.
Однією з найважливіших умов формування міжнародної економіки став світовий ринок, утворення якого інтенсивно відбувалося внаслідок розвитку машинного виробництва в країнах Заходу, різкого збільшення кількості вироблених товарів, зростання міжнародного товарообігу (утворення світового ринку, входження більшості країн світу в регулярні торговельні відносини).
1.4. Етапи розвитку світового господарства. Основні риси сучасної міжнародної економіки
Можна вирізнити такі етапи розвитку світового господарства:
1. Початок ХХ ст. – розвиток масового виробництва сприяв переростанню світового ринку у світове господарство, коли поряд з обміном товарами (одна з форм МЕВ) зросла міграція капіталу (інша форма МЕВ), коли великий розвиток одержали міжнародні виробничі зв'язки з виготовлення кінцевих продуктів, а міжнародне господарство складалося з індустріальних країн Заходу (метрополій) і їхніх аграрно-сировинних придатків (колоній).
2. Велика депресія 1920-30 р. У цей період мир уражений глибокою соціально-економічною кризою, що відбився негативно на світовому господарстві. У 1917 р. зі світогосподарських зв'язків випала Росія; одночасно спостерігається загальна нестійкість економічних зв'язків, викликана першою світовою війною (падіння експорту товарів і капіталу, розрив сітогосподарських зв'язків у цілому). Таким чином, «Велика депресія» була першим випробуванням всесвітнього господарства на міцність і стабільність установлених торговельних, фінансових й інших економічних відносин. У ці роки стала очевидною недостатня стабільність і стійкість світогосподарських зв'язків, які до того моменту вже набули важливого значення для економіки розвинених держав світу. Це поставило перед світовим співтовариством неформальну, але необхідну мету: домогтися стійкості інтернаціональних зв'язків.
3. Поява після 2-й світової війни соціалістичних країн, утворення соцтабору.
Утворення світового соціалістичного господарства після війни призвело до реорганізації світового господарства: відбулася нова зміна його структури. Це звузило сферу раніше єдиної світової економіки, але не зруйнувало всесвітній ринок. В умовах протистояння 2-х суспільних систем можна виділити 3 аспекти життєдіяльності світового господарства на даному етапі:
а) господарські зв'язки між державами 2-х різних суспільних систем носили складний і суперечливий характер, багато в чому визначалися протиборством і змаганням;
б) зовнішньоекономічні відносини усередині блоку соціалістичних країн мали специфічний характер – диктувалися жорстко-централізованою системою керування;
в) лише між несоціалістичними країнами відбулося посилення взаємозв'язків, що характеризувалося наступними змінами у світовому господарстві:
- відбувається інтенсивне зростання вивозу підприємницького капіталу, зростання закордонного виробництва. Саме зростання закордонного виробництва, що почалось у ті роки, вплинуло на організаційно-економічні параметри сучасного світового господарства. Головною силою у виробничих зв'язках стали транснаціональної корпорації (ТНК) – великі інтернаціональні комплекси, що включають, як правило, не тільки створення продукту, але і його реалізацію, розрахунки, кредитування.
- США, що різко підсилилися після 2-й світової війни, з політичних міркувань стали надавати потужну економічну допомогу країнам Західної Європи у відродженні їхньої зруйнованої війною економіки (план Маршалла).
Таким чином, саме в цей період була закладена основа й подальший розвиток світової економіки у напрямку посилення її цілісності – на основі практики взаємного співробітництва капіталістичних країн.
4. Розпад колоніальної системи (початок 1960-х рр.)
На міжнародній арені з'являється велика група країн, що розвиваються, які практично відразу стали одержувати економічну допомогу від капіталістичних країн і таким чином, не припинили своєї участі в світогосподарських зв'язках, хоча й здебільшого специфічної участі – як сировинні придатки, а також ринки збуту товарів метрополій. Причиною, що спонукала західні країни переорієнтувати свою допомогу на країни, що розвиваються, стала погроза розриву сформованих у колоніальну епоху господарських зв'язків, а також прагнення зберегти країни, що розвиваються, у сфері свого впливу, не допустити їхнього переходу в соцтабір.
5. Зближення рівнів економічного розвитку США й інших промислово розвинених країн (середина 1970-х рр.).
Загальносвітове економічне домінування США змінилося багатополюсною системою світового господарства, що жорстко підсилило конкуренцію між трьома центрами світового економічного розвитку: Північна Америка (на чолі зі США), Західна Європа, Південно-Східна Азія (на чолі з Японією).
6. Світові економічні кризи 70-80. Перехід до глобальної економіки.
В 70-80р. у світі пройшла ціла смуга криз: енергетична, валютна, сировинна й інша кризи, які, зокрема, призвели до різкого росту цін на окремі види сировини й палива, збільшенню нестабільності світової валютної системи.
Однак, це не супроводжувалося різким занепадом міжнародних економічних зв'язків, як, наприклад, у роки "великої депресії", тому що на той час світове господарство досягло досить однорідного глобально-ринкового характеру, незважаючи на розходження в типах суспільного ладу різних країн. Світова економічна система переходить на новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, – економічну глобалізацію, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв’язків у планетарних масштабах, перетворенням національних господарств та їх суб’єктів на складову частину планетарного відтворювального процесу.
7. Початок 90-х років. Це початок нового періоду в розвитку міжнародної економіки: перехід до нового укладу суспільного виробництва –постіндустріальному, інформаційно-науковому суспільству, що прагне з'єднати досягнення сучасної НТР із усе більш соціально орієнтованим ринковим механізмом.
8. Фінансово-економічна криза 2008- 2009 рр.
Сучасна світова фінансово-економічна криза викликана відсутністю адекватного регулювання світової економіки за умов глобальних масштабів соціально-економічних процесів і взаємозалежності різних країн. Вона довела, що процес поглиблення й інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків досяг якісно нового рівня, коли національні господарства і їхні суб'єкти стають складовою частиною планетарного відтвореного процесу, що включає всієї його стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. В умовах глобалізації визначальними стають всесвітні економічні відносини, коли національні суб'єкти господарського життя змушені усе більше пристосовуватися до правил, установленим у межах певного економічного союзу, та міжнародними організаціями.
Таким чином, сучасний етап розвитку світової економіки відрізняється, насамперед, глобальним характером світогосподарських зв'язків. Він супроводжується перебудовою народногосподарських комплексів: відбувається перехід від структури, в якій домінувало промислове виробництво, до структури, де визначальним є інформаційний сектор суспільного виробництва. Нещодавно економічна наука вирізняла три сектори суспільного виробництва: видобувну промисловість та сільське господарство, обробну промисловість, сферу послуг (включаючи транспорт). Наразі успішно розвивається четвертий – інформаційний сектор. До нього відносять освіту, науку, конструкторські розробки, створення промислових роботів, ґнучких автоматизованих систем, передачу та обробку інформації. Ключове місце в інформаційному секторі посідає електронно-обчислювальна техніка.
Унаслідок структурної перебудови економіки промислових країн, значного підвищення продуктивності праці відбувається скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві розвинутих країн світу. За останні 50 років кількість працюючих у цій галузі зменшилась у 5 разів. Аналогічні процеси відбуваються й у видобувній та обробній промисловості. Тут чисельність робітників скоротилася відповідно у 4 та у 2 рази. Одночасно значно збільшилась кількість працюючих у сфері послуг. У Сполучених Штатах відсоток зайнятих у цій сфері вже перевищив 70% і є найбільшим у світі. Особливо високими темпами зростала зайнятість у фінансовій і страховій справі, у сфері особистих професійних та ділових послуг, у державному управлінні.
Важливий чинник сучасного економічного зростання як фактора – рівень підготовки кадрів. Ще у 80-ті рр. у всьому світі почала втілюватися у життя концепція безперервної освіти. Дослідження показали, що існує прямий зв’язок між витратами на освіту й продуктивністю праці: чим вищі темпи зростання витрат на освіту, тим вищі темпи зростання продуктивності праці. Зараз у цивілізованому світі темпи росту витрат на підготовку кадрів збільшуються у 1,5 – 2 раза швидше, ніж темпи зростання національного доходу країн. За рівнем витрат на освіту та показником продуктивності праці провідне місце посідають США. В інших країнах світу спостерігається пряма залежність рівня продуктивності праці від величини витрат на освіту.
Крім високого рівня середньої освіти, сучасні промислово розвинені країни забезпечують безперервне підвищення рівня кваліфікації протягом усього життя працюючої людини. Така концепція була схвалена ЮНЕСКО як генеральний напрямок підвищення ефективності освіти, найбільш наближений до життя. Реалізація цієї концепції висувала нові вимоги до середньої й вищої школи, а також забезпечувала додаткове навчання у сфері виробництва, тобто перепідготовку робітників та службовців, спрямовану на врахування вимог “інформаційно-технологічної” революції.
Вважається, що витрати на перепідготовку робітників дають більший ефект, ніж звільнення малопідготовлених й набір нових. Таким чином, новий тип економічного зростання ґрунтується на поєднанні досягнень НТР із творчим розвитком людини, із соціально орієнтованим ринковим механізмом, розвитком науки, освіти.
Новим явищем в галузі виробництва стали процеси, протилежні диверсифікації, тобто розформування конгломератів, звільнення від непрофільних виробництв і концентрація зусиль на головних видах діяльності. Відбувається реструктуризація корпорацій у бік більшої спеціалізації й концентрації на профілюючих сферах діяльності. Найбільш розвинутою фазою такої діяльності є так званий аутсортінг, коли з передачею всіх неосновних функцій, включаючи маркетинг, допоміжне виробництво, закупки та фінанси, залишається тільки розробка продукції, продаж та обслуговування клієнтів.
Значний вплив на світогосподарські процеси здійснюють нові головні суб’єкти господарювання. Це міжнародні організації: МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД (конференція ООН із торгівлі й розвитку), Продовольча й сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ), країни “великої сімки”, регіональні угруповання, багатонаціональні корпорації, інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії), неурядові організації, відомі учені, фінансисти й підприємці.
В основі сучасного світового господарства лежать ринкові відносини, а економічними лідерами є країни з більш високим рівнем розвитку цих відносин. Не випадково країни, що орієнтувалися раніше на ідеали соціалізму й переваги централізованої економіки, що проповідували, поставили метою побудову ринку.
Запитання для самоконтролю
1. Поясніть сутність міжнародної економічної системи.
2. Визначте сутність світового господарства.
3. Охарактеризуйте сутність міжнародної економіки.
4. Назвіть суб’єкти та об’єкти міжнародних економічних відносин.
5. Визначте рівні міжнародних економічних відносин.
6. Проаналізуйте основні етапи розвитку світового господарства, їх характерні риси.
7. Охарактеризуйте особливості сучасного етапу.
8. Доведіть, що сучасний етап – якісно новий ступінь взаємодії та взаємовідносин країн світу зі світовими співтовариствами.
Рекомендована література
Бахчеванова, Н. В. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навч. посіб. / Н. В. Бахчеванова, С. М. Макуха; за ред. професора Голікова А.П. – Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. – 404 с.
Горбач, Л. М. Міжнародні економічні відносини [Текст] : підруч. / Л. М. Горбач, О. В. Плотніков. – К. : Кондор, 2009. – 264 с.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (зі змінами) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – С. 337.
Клинов, В. Мировая экономика: прогноз до 2050 г.[Текст] / В. Клинов // Вопросы экономики. – 2008. – № 5. – С. 62–79.
Миклашевская, Н. А. Международная экономика [Текст] : учеб. / Н. А. Миклашевская, А. В. Холопов / под общ. ред. д.э. н., проф. А.В. Сидоровича. – 4-е изд., доп. – М. : Издательство «Дело и Сервис», 2008. – 368 с. – (Учебники МГУ им. М.В. Ломоносова).
Міжнародна економіка [Текст] : навч. посіб. / ред. О. Г. Гупало. – К. : «Хай-Тек Прес», 2007. – 368 с.
Романчиков, В. І. Міжнародні економічні відносни [Текст] : навч. посіб. / Романенко І. О. – К.: центр учбової літератури, 2008. – 256 с.