«… я почуваю себе радше з переможеними, а не з святими. Гадаю, я просто позбавлений смаку до геройства і до святості. Єдине, що мені важливо, - це бути людиною». (Ріє Тарру) (Ключ до розуміння образу)
«Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам’ятає про неї, спізнав приязнь і тепер його обов’язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, - це знання і пам'ять». (Ріє біля померлого Тарру)
«… доктор Ріє і задумав написати цю історію, написати для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година. Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу».
«… треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» (Ріє в розмові з Тарру)
«Чи знаєте ви, що є люди, які не бажають умирати?.. Я так і не зміг звикнути до видовиська смерті…»
«Зрештою, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить». (Атеїзм Ріє)
Тарру: «… що ж тоді для вас ця чума…»
Ріє: «… Нескінчена поразка».
«Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, залежить від отого найменшого поруху.
Головне – добре робити свою справу».
«Пора вже докторові Бернарові Ріє признатися, що він її (хроники) автор. Протягом усієї епідемії йому завдяки його професії довелося зустрічатися з безліччю співгромадян і вислуховувати їхні звіряння. Таким чином, він перебував в центрі подій і тому міг найповніше відтворити те, що бачив і чув.»
Додаток № 5
«… досить молодий чоловік, обважнілий, з масивним, але худим лицем…»
«Жан Тарру … оселився в Орані за кілька тижнів перед незвичайними подіями і мешкав в одному з найбільших готелів у центрі міста. Очевидно, він жив заможно на свої прибутки. Ніхто не знав, звідки він узявся, навіщо тут зупинився… Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але ж ніяк не їхнім невільником».
Тарру вів щоденник: «Його нотатки містять хроніку тих важких часів. Перші записи Жана Тарру стосуються його приїзду до Орана… Нашого Тарру геть зачарував крамарський дух міста, де все – і навіть розваги – ніби підпорядковане потребам комерції. І завершуються ці міркування словами: «Просто чудово!..»
«Тарру дав найправдивішу картину нашого животіння в ті невеселі дні і слушно занотував у записникові, як черговий час епідемії…»
«Тарру завзявся описати досить докладно один день у зачумленому місті й дати точне уявлення про заняття й життя наших співгромадян того літа…»
«… в мене є план організувати добровільні загони. Доручіть мені взятися до цієї справи, а начальство залишимо осторонь. Я майже повсюди маю друзів, вони й будуть ядром організації…»
Ріє: «Скажіть-но, Тарру, а вас що спонукає вплутуватись у цю історію?»
Тарру: «Не знаю. Очевидно, міркування морального характеру».
Ріє: «А на чому вони ґрунтуються?»