«У вересні і жовтні чума все ще підминала під себе місто».
«Кастелеву сироватку випробували тільки наприкінці жовтня. Практично ця сироватка була останньою надією Ріє. Лікар був твердо переконаний, що в разі нової невдачі місто остаточно буде віддано на поталу чумі».
«Карантин спершу був простою формальністю, але, коли за справу взялися Ріє з Рамбером, усі правила ізоляції почали дотримуватися несхибно».
«… в печі крематорія все веселіше палахкотів феєрверк чуми. Щоправда, смертність нібито стабілізувалася. Але здавалось, ніби чума затишно розсілась десь на вершечку і віднині вносить до своїх щоденних убивств точність і акуратність справного чиновника».
«Легенева форма чуми… швидко ширилася по всьому місту. Хворі, яких мучила кривава блювота, гинули набагато швидше».
«… чума цілий грудень палала в грудях наших співгромадян, роздмухувала печі в крематорії, заселяла табори бездіяльними тінями. Міська влада розраховувала, що холод зупинить це просування, але чума безперешкодно пройшла крізь перші випробування зими…»
«І хоча доктор Ріє все ще падав з ніг від утоми, а проте за цих нових обставин почував себе не таким самотнім, як колись».
«Різдво того року скидалося радше на пекельне, ніж на євангельське свято… Навіть у церквах слова подячного молебня заглушав плач… У наших серцях залишалось місце тільки для дуже древньої похмурої надії, для тієї надії, яка заважає людям покірно приймати смерть і яка не надія зовсім, а просто уперте чіпляння за життя».
Після одужання від чуми Грана та молоденької дівчини «протягом тижня Ріє довелося зіткнутися з чотирма подібними випадками».
«Від самого квітня ніхто не бачив у місті жодного здохлого пацюка».
Згідно останнього повідомлення (його звичайно друкували на початку тижня), «хвороба відступила».
«Всупереч цьому непередбаченому спаду пошесті, наші співгромадяни не поспішали радіти. Довгі місяці зростало їхнє прагнення визволитись, але протягом цього часу вони відучилися розраховувати на близький кінець епідемії…
Усі сходилися на тому, що колишнє життя з усіма його вигодами повернеться не відразу… Але… під цими зовні безневинними зауваженнями буяла безумна надія.
«В перші дні січня запанувала незвично стійка для нас холоднеча… Протягом трьох тижнів чума в цьому очищеному повітрі, пройшовши через кілька спадів, очевидно, виснажила себе… чума водночас утратила свою невідпорну, математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили… Будь-який лікарський захід, що був раніше неефективний, став нині рятівним. Лише іноді чума, відсапавшись, робила наосліп різкий стрибок і забирала трьох-чотирьох хворих… Були то… невдахи чуми, ті, яких вона убивала в самому розпалі надії. Така доля спіткала пана Отона.
Доводилося лише констатувати, що чума відходить так само несподівано, як і прийшла… Створювалося враження, що хвороба сама себе вичерпала або, можливо, відступила, вразивши всі намічені нею об’єкти. В певному сенсі вона вже зіграла свою роль».
Доктор Ріє, який написав історію боротьби з чумою в Орані ,спостерігаючи за святковим містом і звільненими оранцями, думав, що «ця хроніка не може стати історією остаточної перемоги. А може бути лише свідченням того, що повинні чинити всі люди всупереч страху, всупереч всім особистим мукам, що повинні чинити всі люди, які, відмовляючись прийняти лихо, намагаються бути зцілителями.
І справді, дослухаючись до радісних криків, що долинами з центру міста, Ріє згадав, що будь-яка радість – під загрозою. Бо він знав те, чого не відала щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, в валізі ,в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста».
Додаток № 3
|
| ||||||
| |||||||
| |||||||
| |||||||
Додаток № 4
За фахом лікар («доктор Ріє»). Одружений. Має смертельно хвору дружину й матір.
«На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, мало не завше стиснені. Скидається чимось на сіцілійського селянина і до того ж ходить завжди в темному, а втім, йому це пасує.
Хода прудка. Переходить вулицю, не сповільнюючи кроку. Машину водить неуважно і дуже часто забуває виключити стрілку повороту. Вигляд людини, що добре знає свою справу».
(«Документальну цінність має портрет лікаря Ріє, накреслений Тарру»...)
Ріє першим звернув увагу на моровицю щурів, першим почав бити на сполох. «Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії». Він одним з перших усвідомив, що діяти потрібно негайно. "Бацила якась химерна ..." "Зрештою він (Ріє) мусив признатися, що йому страшно".
«Натуру він мав міцну й непохитну. Він і справді ще не встиг утомитися. Але відвідувати пацієнтів, йому стало несила».
«Ріє збагнув, що його чекає та сама низка однакових сцен, які повторювались знов і знов… його поступово причавлює свинцева байдужість». «… зрозумівши, як поступово замикається в самому собі його серце, лікар уперше спізнав полегкість… Щоб боротись з абстракцією, треба хоч трошки бути з нею спорідненим».
«Єдина зброя проти чуми – це чесніть… Що вона таке взагалі, я й сам не знаю. Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу». (Ріє Рамберу) (ключ до розуміння образу)
Ріє спостерігає за сплячим Кастелем:
«Ріє відчув, як болісно стислося йому горло.
Саме цей вияв слабкості показував Ріє, наскільки він зморився. Почуття не слухались його. Надійним захистом було сховатися за бронею зачерствілості й тугіше затягти цей вузол, що муляв десь усередині. Він добре знав: тільки так можна витримати. Тепер його функцією стала діагностика. Він приходив до хворого не на те, щоб рятувати йому життя, а щоб ізолювати. І ненависть, яку він читав на обличчях, нічого не могла змінити. «Ви безсердечний!» - якось сказали йому. Та ні ж бо, серце якраз він мав. І билося воно для того, щоб допомагати йому протягом двадцяти годин на добу бачити, як умирають люди, створені для життя, і назавтра починати все знову».