«Вранці 16 квітня доктор Ріє, вийшовши зі свого помешкання, перечепився на сходовому майданчику об здохлого щура…»
Додаток № 1
|
| До епідемії чуми | Після епідемії чуми |
| «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194… року в Орані». | |
| «Оран, на перший погляд, місто звичайне, така собі французька префектура на алжирському узбережжі. Саме містечко, признатися, бридке. На перший погляд тихомирне… місто без голубів, без дерев і садів, - словом, місто безлике… Гарно буває тільки взимку…» «Наші співгромадяни працюють багато, але тільки для того, щоб збагатіти… дбають … про зиск… вони люблять жінок, кіно й морські купання… Змолоду їхні бажання несамовиті й скороминущі, а в зрілому віці обмежуються товариствами гравців у кулі, бенкетами та клумбами, де ріжуться в карти на гроші». «Оран … місто, що ніколи ні про що не здогадується, себто місто цілком сьогочасне». «… смерть тут пов’язана з деякою морокою… Доречніше буде сказати незручність… В Орані все вимагає доброго здоров’я: і примхи клімату, і розмах ділового життя, убозтво оточення і непевної вартості розваги. Хворий там по-справжньому самотній…» «… слід ось що підкреслити – пересічний вигляд міста і пересічний плин життя. це немальовниче місто, позбавлене зелені й душі, стоїть серед голого плато, оточеного світлими пагорбами, над мальовничою затокою». | «А проте зовні місто нібито й не змінилося. Але, придивившись пильніше, можна було побачити, що обличчя просвітліли й дехто навіть усміхається… заяснів перший просвіток… просвіток цей з кожним днем ширшає і нарешті нам вільно буде зітхнути на повні груди». «Навіть тоді, коли чумна пора минулася, ці люди все ще жили за її нормами». «Чудового лютневого ранку на світанні нарешті відчинилася міська брама, і цю подію радісно зустріли народ, газети, радіо і префектура в своїх повідомленнях». «Влаштували свято, що тривало весь день і всю ніч…» «… цей день став для тих, хто голосив у розлуці, днем великої зустрічі» «… пари розходились додому, не бачачи нікого й нічого… почуття розлуки саме зараз досягло свого апогею. Для них, матерів, чоловіків, коханців, що втратили свою радість життя разом із рідною істотою, кинутою кудись у безіменну канаву або перетвореною на жменю попелу, - для них усе ще тривала моровиця». «Опівдні сонце, приборкавши холодні пориви вітру, пролилося на місто суцільними хвилями нерухомого світла… Все місто висипало на вулиці відсвяткувати цю пронизливу мить, коли час муки вже скінчився, а час забуття ще не почався. На всіх майданах танцювали. За кілька годин вуличний рух різко посилився… По церквах правили вдячні молебні… Завтра почнеться життя звичайне, з усією його обачністю. А поки що люди різних верств суспільства браталися, товклися поряд. Ту рівність, якої не змогла добитись нависла над містом смерть, дало щастя визволення, дарма що всього на кілька годин». «Люди повисипали в пообідню пору на вулицю…, ховали під незворушною міною якесь витонченіше щастя. Вони йшли на прощу до тих місць, де так помучилися». «Довкола Ріє бачив звернені до нього веселі обличчя. Чоловіки й жінки йшли, побравшись за руки, з блискучими очима. Так, чума закінчилась, закінчився жах, і ці сплетені руки свідчили, що чума була вигнанням, була розлукою у найглибшому розумінні цього слова». «… не так важливо, має все глузд, чи не має, головне – треба знати, яку відповідь дано людській надії. Були люди, які трималися за те незначне, що їм було відпущено ,і прагнули одного: вернутися до вогнища свого кохання, і доля їх іноді винагороджувала… дехто блукав тепер самотою по місту, бо втратив того, кого чекав… інші, .. знайшли відсутнього, якого, як їм думалося, уже втратили. Ці принаймні якийсь час раюватимуть…» «… нинішня ніч була ніччю визволення , а не бунту. Там, удалечині, червонясте мерехтіння позначало лінію бульварів і майданів, осяяних ілюмінацією». «Над темним портом злетіли перші ракети офіційного святкування. Все місто привітало їх глухими й протяжними криками. Коттара, Тарру, того чи тих, кого любив і втратив Ріє, всіх, мертвих чи злочинних, уже забуто. Старий ядушник має рацію: люди завжди однакові. Але в цьому і є їхня сила, і Ріє відчував, що попри свій біль, у цьому він з ними. В небо тепер без упину били барвисті фонтани феєрверка, і появу кожного зустрічав розкотистий крик, він щоразу міцнів і вже долітав сюди на терасу, і ось тут доктор Ріє і задумав написати цю історію…» |
Додаток № 2
Чума. Хронологія розвитку епідемії
(цитати з тексту в перекладі А. Перепаді)
«Вранці 16 квітня доктор Ріє, вийшовши зі свого помешкання, перечепився на сходовому майданчику об здохлого щура…»
«Назавтра, 17 квітня, о восьмій годині воротар зупинив лікаря на ганку і поскаржився йому, що якісь лихі дотепники підкинули в коридор трьох здохлих щурів. Всі були заюшені кров’ю. Заінтригований цим випадком, Ріє надумав розпочати свій об’їзд із околиці, де мешкали його найубогіші пацієнти».
«… на ранок, 18 квітня, лікар, привізши з вокзалу матір, побачив, що Мішель (воротар – О.Г.) геть змарнів: тепер уже з десяток щурів дерлося по сходах… У сусідніх будинках усі смітники напхані пацюками…»
«… десь на ту пору наші співгромадяни вже занепокоїлися: починаючи з 18-го числа і справді на всіх фабриках і складах щодня виявляли сотні щурячих трупиків… Муніципалітет нічогісінько не збирався робити і планів не мав».
«Минуло ще кілька днів, і становище погіршало. Четвертого дня щури почали зграями виходити на світло й гинули цілими купами… Удосвіта місто прибирали від стерва, але протягом дня щурячих трупів накопичувалось дедалі більше… Уявіть собі, як сторопіло наше містечко, досі таке тихе, як приголомшили його ці кілька днів; так здоровий чоловік нараз виявляє, що його ледача кров раптом завирувала в жилах».
«… агентство Інфдок… передало по радіо, що тільки за один день, 25 квітня, зібрано й спалено 6231 щура. Цифра ця викликала загальне сум’яття…»
«28 квітня агентство Інфдок передало, що зібрано вже близько 8 тисяч щурячих трупиків, і в місті зчинився справжній переполох. Жителі вимагали рішучих заходів, винуватили владу в усіх смертних гріхах…»
29 квітня «агентство оголосило, що навала враз припинилася і що служба очистки підібрала тільки незначну кількість здохлих щурів. Місто з полегкістю зітхнуло».
«Отого самого дня (29.04. – О.Г.), ополудні, доктор Ріє … помітив у кінці їхньої вулиці воротаря, який ледве пересувався… немов дерев’яний блазень…
Старий Мішель мав блискучі очі і важко дихав… під час прогулянки в нього почалися такі різні болі в шиї, під пахвами й у пахвинах, що довелося повернути назад…» До вечора «температура в нього підскочила до 39,5 0, залози на шиї і суглоби ще дужче набрякли, на боку виступили дві темні плями…
- Пече, - казав, - ох як пече, погань…»
30 квітня воротар Мішель помер.
«Воротарева смерть підбила риску… під першим періодом лиховісних призвісток і поклала початок другому, відносно ще важчому, коли первісний подив потроху перейшов у паніку… Ось відтоді й зародився страх, а його супроводжували роздуми».
«Місцева хроніка … нині вся присвячена кампанії проти муніципалітету… Чи наші отці міста подумали, яка зараза може піти через неприбране пацюче стерво?»
«… протягом останніх кількох днів було випадків з 20 подібного захворювання. Майже всі – смертельні. Ріє … зажадав, щоб нових хворих було ізольовано». «симптоми тривожні…» (Ріє).
Ріє викликали до нових пацієнтів з тим самим захворюванням. Ясно було одне – болячки треба різати. Два розтини скальпелем навхрест – і ґудзі викидали гній упереміж з пасокою. Хворі кривавили, лежали як розп'яті… Найчастіше хворий помирав серед страшного смороду».
«Преса, така балакуча під час пригоди з щурами ,тепер німувала. Воно й зрозуміло – щури конали на вулиці, а люди в себе вдома. А газети цікавляться тільки вулицею».
«… стало ясно, що йдеться про сущу пошесть».
«Слово «чума» прозвучало вперше… У світі було що чум, що воєн. І все ж таки і чума, і війна завжди захоплюють людей зненацька…»
«Як же вони могли повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє, всі поїздки і всі суперечки? Вони мали себе за вільних, але ніхто ніколи не буде вільний, поки існують лиха».
«… історії відомо десятків зо три епідемій чуми, які забрали 100 мільйонів душ…»
«Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії…»
Префект особисто казав: «Як вам завгодно, то діймо швидко, але без галасу».
«… якщо визнати цей факт (тобто чуму) офіційно, то доведеться вживати драконівських заходів».
«Важливе одне – не дати їй вигубити половину міста». (Слова Ріє на засіданні санітарної комісії.) «… вжити запобіжних заходів треба…»
«Справа не в термінах, справа в строках». (Ріє)
«На вашу думку, - мовив префект, - чума це чи ні, слід удатися до профілактичних заходів, рекомендованих на випадок чумної пошесті.
- Коли вам необхідно знати мою думку ,вона саме така». (Відповідь Ріє)
«Назавтра по нараді хвороба зробила ще один невеличкий стрибок. Вісті про неї просочилися навіть у газети, правда ,поки що у вигляді цілком невинних натяків».
«Пропоновані заходи були далеко не драконівські, і створювалося враження, що влада ладна пожертвувати багато чим, аби не збурювати громадської думки…»
«Напередодні в місті померло близько десяти хворих…»