2.5 Особливості герметизованого свинцево-кислотного акумулятора
Головні проблеми при створенні герметичного варіанта свинцево-кислотного акумулятора пов'язані з необхідністю забезпечення умов для зменшення газовиділення й сприяння рекомбінації газу, що виділяється. При створенні герметизованого акумулятора, що у звичайних умовах експлуатації не вимагав би доливання води в електроліт упродовж усього терміну служби й не виділяв би газів, був застосований ряд заходів:
1. В акумуляторі застосовується іммобілізований електроліт, що зберігає високу електропровідність сірчаної кислоти. Невелика його кількість дозволяє забезпечити краще транспортування кисню від позитивного електрода до негативного й високий рівень його рекомбінації.
При одному методі іммобілізації електроліту для його заглушення застосовують силікагель (Sі2), що має високу пластичність та заповнює і електроди, і сепаратор. Завдяки своїй в'язкості він добре утримується в порах і сприяє ефективному використанню активних речовин електродів. Перенесення кисню забезпечується по тріщинах, які з'являються при усадці електроліту, що твердіє. При іншому методі іммобілізації застосовують сепаратор зі скловолокна з високою об'ємною пористістю й гарною змочуваністю в розчині сірчаної кислоти. Такий сепаратор не тільки здійснює функцію поділу електродів, але й завдяки тонкій структурі волокон забезпечує утримання електроліту в порах і високу швидкість перенесення кисню. Застосування скловолокнистого сепаратора й щільне збирання блоку електродів сприяють також зменшенню випадання активної маси позитивного електрода й розбухання губчастого свинцю на негативному.
2. Для зниження ймовірності виділення водню свинцево-сурм'яні сплави струмоведучих решіток заміняються іншими, що забезпечують більш високу перенапругу виділення водню. Застосовуються сплави свинцю з кальцієм (до 0,1 % Ca), іноді легованого алюмінієм; сплави свинцю з оловом (0,5–2,5 % Sn), які мають непогані ливарні характеристики, та ін.
3. Ємність негативного електрода більша від ємності позитивного. У цьому разі при повному заряді позитивного електрода, що залишився недозарядженим, частина активної маси негативного електрода практично виключає ймовірність розряду іонів водню. Кисень, який виділяється на діоксид свинцю, досягає негативного електрода й окиснює губчастий свинець до оксиду свинцю, що у кислотному електроліті переходить у сульфат свинцю PbSO4 і воду. Отже, умови для герметизації акумулятора поліпшуються: гази не виділяються, і вода не випаровується.
Зниженню газовиділення сприяють і рекомендують для герметизованних акумуляторів режими заряду, при яких струм знижується в міру їх заряджання. І все-таки всі реалізовані варіанти безвідхідного свинцево-кислотного акумулятора оснащені клапаном, що час від часу відкривається для скидання зайвої кількості газу, головним чином водню. Саме тому акумулятор називається не герметичним, а герметизованим.
Успіхи дослідників і технологів, досягнуті за минулі два десятиліття, ретельний контроль процесу виготовлення й співробітництво зі споживачами дають можливість зробити висновок, що безвідхідність цих батарей не виключає контролю за їх роботою, дозволяють у цей час випускати на ринок продукцію, що у ряді випадків може конкурувати з більш дорогими герметичними лужними акумуляторами.
Герметизовані свинцево-кислотні акумуляторні батареї ємністю до 10–20 Ач застосовуються як джерела живлення для різноманітних портативних приладів й інструментів у тих випадках, коли маса не є визначальним критерієм для вибору джерела струму, а також у системах безперебійного живлення, телекомунікацій, інформаційних системах, для аварійного устаткування та ін., де вони працюють у буферному режимі.
2.6 Конструкція герметизованих свинцево-кислотних акумуляторів
Портативні герметизовані свинцево-кислотні акумулятори випускають у вигляді батарей, зібраних в єдиному призматичному контейнері із пластмаси або гуми (моноблокова конструкція). Позитивні й негативні електроди акумуляторів роблять, як правило, нанесенням решіткостільникової структури. Контейнер і кришка загерметизовані. Міжелементні з'єднання занурюють у поглиблення кришки й заливають мастикою. Виводи акумуляторної батареї (у вигляді вушка або борна) також загерметизовані. Клапанне пристосування для скидання газу при зайвому тиску складається з гумового клапана і відбивача, що служить для вловлювання крапель електроліту. Повітря в акумулятор через нього не надходить.
Рисунок 2.3 – Акумуляторна батарея герметизована
1 – корпус; 2,3 – позитивні та негативні пластини;
4 – сепаратори; 5 – перегородки; 6 – міжелементні з’єднання;
7 – кришка
На електричних й експлуатаційних характеристиках герметизованих свинцевих акумуляторних батарей великої ємності позначаються розходження в конструкції електродів (поверхневого типу, панцирного або стрижневі), а також розходження в сплавах, використовуваних для виготовлення струмоведучих основ.
При виборі герметизованої свинцевої акумуляторної батареї великої ємності варто уважно поставитися до використаного в ній способу іммобілізації електроліту, оскільки відомо, що у високих акумуляторах зі скловолокнистим сепаратором (технологія AGM) згодом відзначається розшарування електроліту. Такі акумулятори намагаються проектувати висотою не більше 35 см.
Рисунок 2.4 – Розрядні характеристики акумуляторів
Номінальною ємністю свинцево-кислотного акумулятора вважається ємність, отримана при розряді впродовж 20 годин, тобто струмом 0,05 А. Ємність, що віддається акумулятором, залежить від струму розряду, що може досягати декількох А. Типові розрядні характеристики при різних струмах навантаження показані на рис. 2.4. З рисунка бачимо, що від струму розряду залежить також і кінцева розрядна напруга свинцевого акумулятора.
Герметизовані свинцеві акумуляторні батареї працездатні в інтервалі температур від –30 до +50 °С, частіше гарантується працездатність при температурі не нижче
–15 °С. При більш низьких температурах можливості розряду заважає замерзання електроліту. Працездатність акумуляторів при низьких температурах може бути забезпечена збільшенням концентрації електроліту, як це й робиться в спеціальних акумуляторах.
2.7 Заряд свинцево-кислотного акумулятора
Заряджання батарей, як було вище зазначено, повинне здійснюватися в режимі, при якому струм повинен значно знижуватися до кінця заряджання. Використовується кілька методів заряджання, які вимагають устаткування різної складності й вартості. Найбільш просте й дешеве устаткування здійснює заряджання при постійній напрузі 2,4–2,45 В/ак. Заряджання є закінченим, якщо зарядний струм залишається незмінним упродовж 3 годин.
Але частіше застосовують комбінований режим, при якому початковий струм обмежують, а по досягненні заданої напруги заряджання проводиться при стабілізації напруги (рис. 2.5). Заряджання проводиться при постійному струмі 0,1 А на першому етапі й при постійній напрузі джерела струму – на другому. Більшість виробників радять проводити заряджання циклованих батарей при постійній напрузі 2,4 В на акумулятор.
Рисунок 2.5 – Зарядні криві герметизовані свинцевокислотної акумуляторної батареї при комбінованому режимі заряджання нормованим струмом 0,1 А і но-рмованою напругою 2,45 В/ак:
1 – напруга; 2 – зарядна ємність; 3 – струм заряджання.
Прискорення процесу заряджання досягається при підвищенні струму на першій стадії заряджання, але відповідно до порад виробників не більше ніж до 0,3 А. Наприкінці заряджання для більшої безпеки може бути застосований ще один ступінь заряду: при зниженні напруги джерела живлення до напруги підзарядки акумулятора 2,30–2,35 В. Заряджання акумуляторних батарей, використовуваних для роботи в буферному режимі, проводиться, як правило, при більш низькій напрузі (2,23–2,275 В). Зазначені напруги зарядження не вимагають зміни під час заряджання в деякому інтервалі температури (звичайно від 5 до 35 °С). За межами зазначеного температурного інтервалу потрібна компенсація впливу температури: підвищення напруги при знижених температурах і зниження – при більш високих.
Рисунок 2.6 – Напруга рекомендованого заряду при різних температурах для герметизованого свинцево-кислотного акумулятора
2.8 Саморозряд свинцево-кислотної
акумуляторної батареї
Саморозряд у герметизованих свинцево-кислотних акумуляторах значно зменшений порівняно з вентильованими акумуляторами і становить 40 % за 1 рік при 20 °С та 15 % – при 5 °С. При більш високих температурах зберігання саморозряд збільшується: при 40 °С батареї втрачають 40 % ємності за 4–5 місяців.
Рисунок 2.7 – Характеристики саморозряду
акумуляторів
При тривалому зберіганні в зарядженому стані батареї рекомендують періодично підзаряджати. Якщо вони зберігалися при температурі нижче –20 °С, то підзарядження повинне проводитися 1 раз на рік упродовж 48 годин при постійній напрузі 2,275 В/ак. При зберіганні в умовах кімнатних температур – 1 раз на 8 місяців упродовж 6–12 годин при постійній напрузі 2,4 В/ак. Зберігання при температурі вище 30 °С не бажане.
Тривале зберігання батареї у розрядженому стані призводить до швидкої втрати її працездатності.
2.9 Зміни характеристик свинцево-кислотних
акумуляторів при експлуатації
Термін служби герметизованих свинцево-кислотних акумуляторних батарей, як і вентильованих, здебільшого визначається деградацією позитивного електрода, що виявляється корозією його решіток і змінами в активній масі.
Швидкість корозії решіток залежить як від складу сплаву, конструкції й умов виготовлення, так і від температури, при якій працюють батареї. Корозія решіток зі сплаву без сурми або з низьким її змістом істотно менша порівняно з корозією традиційних решіток вентильованих акумуляторів. У якісно відлитих решітках зі сплавів
Pb–Ca–Sn швидкість корозії маленька, але в погано відлитих – окремі ділянки спричиняє глибокої корозії, що викликає локальний її ріст і деформацію. Деформація решіток може призвести до короткого замикання різних за полярністю пластин. Корозія решіток позитивних пластин – найчастіший дефект батарей, експлуатованих у буферному режимі.
При експлуатації в режимі циклування відбувається також розпушення активних мас позитивного електрода, що призводить до втрати контакту між частинками Pb2. Ємність джерела струму при цьому зменшується. Процес розпушення прискорюється при розряді більшими імпульсами струму.
У герметизованих акумуляторах можуть проходити й специфічні корозійні процеси на струмоведучих деталях негативних пластин, які перебувають вище від рівня електроліту, і на борні. Тому що продукти корозії мають більший обсяг, ніж свинець, у результаті можуть мати місце видавлювання компаунда і ушкодження борну, кришки й навіть бака. Дефекти такого роду часто відзначалися в акумуляторах різних виробників на ранніх етапах розробок і виробництва. Зараз більша частина виробників вирішила цю проблему підбором сплавів для всіх компонентів акумулятора й контролем за металургійним процесом їх виготовлення.
У плані експлуатації герметизованих акумуляторів через неминучі втрати води при відкриванні клапана для скидання зайвого тиску газу відбуваються деяке осушення сепаратора й підвищення внутрішнього опору акумулятора. При експлуатації в буферному режимі кількість відмов, спровокованих висиханням акумулятора, стає порівнянним із відмовами через корозію ґрат позитивних електродів. В акумуляторах із гелієвим електролітом зниження кількості електроліту менш критичне, ніж в акумуляторах із сепаратором зі скловолокна.
2.10 Фактори, що впливають на термін служби
свинцево-кислотних акумуляторів
Найбільше впливають на термін служби герметизованого свинцево-кислотного акумулятора робоча температура, глибина розряду й величина перезаряду, а також періодичність спрацьовування клапана для скидання газу.
На рис. 2.7 й 2.8 зображена зміна терміну служби залежно від глибини розряду й температури навколишнього середовища.
Рисунок 2.7 – Залежність терміну служби герметизованої свинцево-кислотної батареї від глибини розряду
Рисунок 2.8 – Залежність терміну служби герметизованої свинцево-кислотної батареї від температури при роботі в буферному режимі
Рисунок 2.9 – Вплив режиму заряду на термін служби
герметизованої свинцево-кислотної акумуля-торної батареї при роботі в буферному режимі
Герметизовані свинцево-кислотні акумулятори дуже чутливі до перезаряду. На рис. 2.9 зображено, як швидко зменшується строк їх служби при роботі в режимі постійного підзарядження при підвищенні напруги (і, отже струму підзарядження) джерела живлення, ввімкненого в акумулятор.
Варто пам'ятати, що при заряджанні герметизованих акумуляторів їх температура може бути значно вищою від температури навколишнього середовища. Це пов'язано як із розігріванням акумуляторів через реакцію рекомбінації кисню, так і з незадовільним відведенням тепла від щільно впакованої батареї. Різниця температур особливо відчутна при прискореному режимі заряду. Якщо не можна уникнути істотного збільшення температури, то при заряджанні варто вводити коректування напруги джерела живлення. Перерозряд також шкідливий для кислотної батареї, як і перезаряд. При багаторазових перерозрядах зменшується розрядна ємність і знижується термін служби акумулятора. Такі ж зміни можуть відбуватися й при тривалому зберіганні батарей у розрядженому стані.
У зв'язку з розширенням сфери застосування герметизованих свинцевих акумуляторів спеціального призначення, де повинні застосовуватися потужні джерела струму з більшою напругою, стало необхідним дослідження наслідків виникнення аварійних ситуацій в експлуатації. Такі ситуації можуть відбуватися як при розбалансуванні характеристик акумуляторів, що становлять батарею, так і у результаті помилкового обслуговування батарей або відмови керувального устаткування. У цьому випадку при перезаряді або перерозряді батарей, що приводить до переполюсування найбільш слабких акумуляторів, може відбутися розгерметизація акумуляторів або навіть руйнування їх баків.
При розкритті 5 % площі контейнера акумулятори залишалися придатними для циклування при зниженні розрядної ємності на 15–20 %.
При тривалому перезаряді (струмом 0,25 мА) як свіжих акумуляторів, так і після півтора року експлуатації в режимі постійного підзаряду, а також при зарядженні акумуляторів при підвищеній напрузі (2,6 В) надзвичайного розігріву акумуляторів не відбувалося. Температура стабілізується через 4–6 годин на рівні 50–70 °С або потім повільно знижується. Але внаслідок викиду газів через аварійний клапан відбуваються осушення акумуляторів і швидка їх деградація.
Сучасні герметизовані свинцево-кислотні акумуляторні батареї мають досить високі питомі енергетичні характеристики (до 40 Втгод/кг і 100 Втгод/л). Вони працездатні в буферному режимі при нормальній температурі впродовж тривалого періоду (більше 10 років), а при циклуванні забезпечують кілька сотень циклів до втрати 20 % ємності.
2.11 Способи контролю зарядження акумуляторів
Основна проблема, що виникає при зарядженні акумуляторів, полягає в пошуку параметра, вимірювання якого дозволило б із достатньою точністю визначити стан повного заряду.
У ході заряду герметичних лужних акумуляторів змінюється кілька параметрів: напруга, температура, внутрішній тиск. Характер їх змін у процесі заряду герметичного нікель-кадмієвого акумулятора зображений на рис. 2.10. Ці параметри забезпечують різну чутливість і мають різні обмеження при використанні. Характер зміни зазначених параметрів у нікель-металогідридних акумуляторів подібний, але вони більш чутливі до перегріву при перезаряді.
Рисунок 2.10 – Зміна характеристик герметичного нікель-кадмієвого акумулятора при зарядженні
Зарядження стандартним режимом, як правило, проводиться впродовж регламентованого часу. Контроль напруги при такій стратегії заряду малоефективний, тому що при низьких густинах струму заряду напруга наприкінці процесу (U кін) змінюється незначно, і контроль процесу за його величиною, обраною відповідно до рекомендованого виробника як типовою для даного типу джерела струму, може привести до недозаряду одних і перезаряду інших акумуляторів (залежно від їх індивідуальних зарядних характеристик). Паспортна величина кінцевої напруги показує тільки статистичний параметр, а розкид його в акумуляторах у партії може бути помітним. До того ж ця величина залежить від температури й напрацювання акумулятора. При швидкому зарядженні використання напруги як контрольного параметра, виявилося більш результативним. Це визначається зміною виду зарядної кривої. У цьому випадку немає потреби орієнтуватися на конкретну величину граничної зарядної напруги, потрібно лише встановити момент досягнення його максимальної величини. Для цього пристроями контролю періодично визначається величина d/dt або d2U/dt2. Максимум зарядної напруги спостерігається, як правило, при заряді до 110–120 % Сн.
У разі припинення зарядження при наступному розряді в стандартному режимі вдається відновити близько
95 % номінальної ємності акумулятора. Для забезпечення більшого перезаряду (до 140–160 %) потрібно або необхідний час зберігати заряд тим самим струмом, або забезпечити перехід до більш безпечного режиму підзарядження меншим струмом.
У цей час для контролю ходу швидкого заряду частіше використовують інший критерій: переривання зарядження роблять після того, як напруга акумулятора зменшиться на ΔU після досягнення максимуму. Це забезпечує потрібний рівень перезаряду акумуляторів.
Такий контроль рекомендується для швидкого зарядження (впродовж 1 години) циліндричних лужних рулонних акумуляторів, якщо виготовлювач дозволяє такий заряд для конкретного типу акумуляторів. У літературі він називається детекцією –ΔU. Величина –ΔU для акумуляторів різних виробників може становити від 5–10 до
10–20 мВ. Для контролю заряду частіше пропонується використовувати величину 10 мВ/акумулятор при температурі зарядження від 0 до 30 °С. При цьому на початку заряджання (упродовж 5–10 хв) рекомендується не проводити вимірювання напруги джерела струму, щоб уникнути спрацьовування системи контролю через можливий стрибок напруги (і подальшого його невеликого спаду) після тривалого зберігання.
Іншим параметром, що застосовується при контролі зарядження сучасних герметичних лужних акумуляторів, є температура. Контроль температури найбільше потрібний при зарядженні нікель-металогідридних акумуляторів. Температурний датчик установлюється не на кожному акумуляторі, а на одному з них у батареї. Зрозуміло, що вплив конструктивних особливостей батареї й реалізованих у ній умов теплообміну роблять контроль зарядження за абсолютною величиною температури Т досить проблематичним, тому що непросто однозначно визначити величину цього параметра. Фахівці компанії GP, наприклад, детально досліджували процес зарядження батареї ємністю
2,5 Ач струмом 0,5 А при температурі навколишнього середовища (T) від 15 до 45 °С. Вивчалося відключення при температурі батареї (Tбат), що дорівнює 55 і 60 °С. Було показано, що якщо температура навколишнього середовища вище 35 °С, то при Tбат = 55 °С має місце істотний недозаряд. При Тбат = 60 °С недозаряд трохи зменшується. Збільшувати ще більше значення контрольованого параметра (Tбат > 60 °C) не можна без ризику збільшення небезпеки відмови акумулятора.
Усі виробники, як правило, рекомендують максимальну величину температури при швидкому зарядженні – не більше 55 °С. Варто розуміти, що при підвищених температурах навколишнього середовища уникнути недозаряду при такому способі контролю зарядного процесу не вийде. Більш раціональним є контроль іншого параметра: швидкості зміни температури (ΔT/Δt), що дозволяє при будь-якій температурі навколишнього середовища діагностувати інтенсифікацію побічних процесів, що має місце при перезаряді. Величина ΔT/Δt, при якій різні виробники рекомендують вимкнути герметичні лужні акумулятори, перебуває в інтервалі від 1 до 2 °С/хв, а при меншому струмі заряду – 1С і 0,8 °С/хв.
Більша частина виробників вважає, що найкращі результати досягаються при контролі зарядження за двома критеріями (оцінка –ΔU і ΔT/Δt) одночасно. Такий метод контролю універсальний як для акумуляторів різних типів, так і для різного рівня їх зарядженості. Варто помітити, що другий із цих параметрів забезпечує більш сприятливі умови роботи акумуляторів при тривалій експлуатації.
Знайдений ще один електричний параметр, що за величиною значно більший від змін напруги. Цей параметр – реакція джерела струму на тестовий сигнал змінного струму.
Для контролю ступеня зарядженості свинцево-кислотних акумуляторів можна використовувати напругу розімкнутого кола, що змінюється від 2,05–2,15 В/ак при зарядженому стані (залежно від концентрації кислоти) до 1,95–2,03 В/ак після повного розрядження. Ця залежність показана на рис. 2.11.
Рисунок 2.11 – Залежність напруги розімкнутого кола
свинцево-кислотного акумулятора
від рівня зарядженості
При контролі зарядженості свинцево-кислотного акумулятора в ході заряджання, заряд вважається завершеним якщо струм заряду (при незмінній стандартній напрузі заряду) залишається незмінним упродовж 3 годин. При заряді літій-іонних акумуляторів орієнтуються також на напругу акумулятора. У початковий період, коли лише з'явилися літій-іонні акумуляторні батареї, що використовують графітову систему, було потрібне обмеження напруги зарядження з розрахунку 4,1 В на елемент. У цей час літій-іонні елементи можна заряджати до напруги 4,20 В. Припустиме відхилення напруги становить усього лише близько ±0,05 В на елемент. Рисунок 2.12 відображає стандартний процес заряду літій-іонного акумулятора.
2.13 Будова акумулятора
Акумулятор складається із таких частин:
– позитивних пластин (10), з'єднаних у напівблок;
– напівблока негативних пластин (9);
– ебонітового бачка (1);
– містка (5);
– електроліту;
– сепараторів (14);
– кришки з трьома отворами (6); пробки (5);
– полюсних штирів (4, 8, 12, 13).
Бачок батареї виготовлений із кислотостійкого матеріалу: асфальтопекової маси або ебоніту. Основою кожної пластини є свинець з невеликою домішкою (6–8 %) сурми для збільшення міцності. Позитивні пластини внаслідок того, що вони більше окисняються під час розряджання, виготовляються більш товстими, ніж негативні.
Решітки пластин заповнені спеціальними пастами, що виготовляються із порошкоподібних окисів свинцю, розмішаних у розчині сірчаної кислоти. З цією метою використовують сурикоглетні порошкові пасти.
До складу сурикоглетних паст, які використовуються для негативних пластин, входять свинцевий глет і сурма, для позитивних свинцевих – сурик у визначеній пропорції з деякими додатковими компонентами.
Рисунок 2.14 – Загальна будова акумуляторної
батареї:
а – загальний вигляд; б – блок пластин; 1 – бак; 2 – мастика;
3 – заливний отвір; 4, 8, 12, 13 – полюсні штирі; 5 – пробка заливного отвору; 6 – кришка; 7 – перемичка; 9, 10 – відповідно негативні й позитивні пластини; 11 – ребра; 14 – сепаратори
Порошкові пасти містять порошкоподібний свинець, який окиснюється при розламуванні і розмішується в розчині сірчаної кислоти.
Після змащування і пресування пасти пластини просушують, піддаючи заряджанню невеликою силою струму в електроліті.
У результаті цього паста в пластинах буде являти собою пористу активну масу, яка у позитивних пластинах перетворюється в двоокис свинцю, і вони набирають темно-коричневого кольору.
Однойменні пластини з'єднують у напівблок загальною бареткою, яка складається із містка з вивідним штирем (борном). Напівблоки позитивних і негативних пластин збирають у загальний блок, що встановлюється в кожну камеру, при цьому позитивні пластини розміщені між негативними. Негативних пластин у кожному блоці встановлено на одну більше, ніж позитивних. Тому кожна позитивна пластина закрита з обох боків негативними пластинами, внаслідок чого використовується вся її поверхня, і усувається можливість її жолоблення при великому розрядному струмі.
Для усунення доторкання однієї пластини до іншої або замикання їх випадною активною масою між ними встановлені кислототривкі прокладки (сепаратори). Сепаратори виготовляють двох типів: із деревини і хлорвінілу, або із деревини і скловолокна; із мікропористого ебоніту (міпору) і мікропористої пластмаси поліхлорвінілу (міпласту) або комбіновані із міпласту і скловолокна.
Використовуються також сепаратори із пластипору і поровінілу. Синтетичні сепаратори більш довговічні, тому вони переважно і застосовуються.
Сепаратори встановлюються так, щоб їх ребриста поверхня була повернута до позитивних пластин для кращого доступу до них електроліту.
Блоки пластин із сепараторами розміщені в окремих камерах – моноблоках і опираються внизу своїми виступами на ребра-призми днища, що оберігає від замикання нижні частини пластин активною масою, яка випадає з часом і накопичується між призмами.
Зверху кожна камера щільно закрита кришкою із ебоніту, а місця з'єднання з кришкою залиті кислототривкою і температуростійкою мастикою. На кришці кожної камери знаходяться плюсовий і мінусовий штирі від напів-блоків пластин.
Рисунок 2.15 – Будова танкової акумуляторної
батареї:
1 – кришка батареї; 2 – отвір для кріплення кришки; 3 – болт кріплення захисного кожуха; 4 – захисний кожух; 5 – виступ для кріплення кришки; 6 – ящик батареї; 7 – ручка; 8 – щиток для кріплення захисного кожуха; 9 – запобіжний вініпластовий щиток; 10 – полюсні виводи батареї; 11 – пробка заливного отвору; 12 – перемичка; 13 – захват для кріплення кришки батареї; 14 – кришка акумулятора; 15 – гайка стяжної стрічки; 16 – борн; 17 – запобіжний щиток блоку електродів; 18 – місток борна; 19 – стяжна стрічка; 20 – негативний електрод; 21 – призма; 22 – сепаратор; 23 – позитивний електрод
У кожній камері над пластинами встановлений запобіжний перфорований щиток із хлорвінілу чи іншого кислототривкого матеріалу, який служить для захисту ребер сепараторів і пластин від механічних пошкоджень при вимірюванні густини і перевірці рівня електроліту.
У кришці кожної камери знаходиться заливний отвір, що закривається пробкою з ущільнювальною прокладкою і вентиляційним отвором, який служить для виходу газів. У пробці під отвором розміщена пластина-відображувач, що усуває розбризкування електроліту під час руху машини.