Тема 3: Читання карти
Мова графіки – найлаконічніший спосіб передачі інформації. Кожний аркуш топографічної карти містить такий обсяг інформації про позначену на ньому місцевість, який не можливо передати лаконічніше будь-яким іншим способом. Для того, щоб дати характеристику ділянки місцевості зображеній на аркуші карти 1 : 100 000 у середньому треба приблизно 200 000 слів. Текст такого опису займе близько 400 сторінок книжки звичайного формату.
Карта відображає реальну місцевість, де всі топографічні елементи перебувають у діалектичному взаємозв’язку. Умовні знаки – літери карти. Знання літер алфавіту ще не свідчить про знання тієї чи іншої мови. Для отримання інформації з карти треба навчитися складати літери у склади, а потім вже – швидкому читанню.
1. Види умовних знаків топографічних карт, які видаються в Україні, пояснювальні підписи та цифрові позначення.
Топографічні елементи місцевості зображуються на топографічних картах у вигляді умовних знаків, знаючи які, можна уявити характер і взаємне розташування місцевих предметів. Абсолютно всі об'єкти місцевості позначити неможливо, навіть на карті найбільшого масштабу. З метою підвищення наочності та читання топографічної карти дрібні та незначні об'єкти на ній не позначається.
Умовними знаками топографічних карт називається система графічних, літерних, цифрових та кольорових позначень, яка дозволяє зобразити місцевість на карті. До умовних знаків завжди висувалися серйозні вимоги основними з яких є:
а) знаків не повинно бути багато, оскільки їх усі треба знати;
б) знаки мають нагадувати об'єкт, який зображується;
в) знаки мають бути досить простими для накреслення та запам'ятання.
Через це умовні знаки періодично змінюються. На даний час використовуються умовні знаки, прийняті у 1983 році. Умовні знаки стандартні і обов'язкові для всіх відомств та установ, що займаються створенням топографічних карт. На всіх топографічних картах умовні знаки одних і тих самих об'єктів загалом однакові й відрізняються тільки розмірами. Цим і забезпечується стандартність умовних знаків і полегшується читання карт різних масштабів.
Графічні умовні знаки поділяються на масштабні, позамасштабні, лінійні та пояснювальні.
v Масштабні (контурні) умовні знаки застосовуються для зображення місцевих предметів, розміри яких виражені у масштабі карти і можна визначити площу такого об'єкта (ліс, луг, чагарник, болото тощо). Зовнішні межі (контури) таких об'єктів позначаються на карті крапковим пунктиром, якщо вони не збігаються з лініями місцевості (дорогами, річками тощо).
v До пояснювальних знаків належать ті, що вказують на рід рослинності, напрямок течії річки, глибину болота тощо.
v Позамасштабні умовні знаки застосовуються для зображення об'єктів, розміри яких не можна показати у масштабі карти (башти, колодязі, пам'ятники, окремі дерева тощо), а, отже, не можна визначити площу об'єкта за картою шляхом вимірювань. Точне розташування цих предметів визначається головними точками, якими і користуються при визначенні координат, вимірюванні відстаней та вирішенні інших завдань.
v Лінійними знаками позначаються об'єкти місцевості, у яких за картою можна вимірювати довжину, але не можна вимірювати ширину (дороги, канали нафтопроводи, лінії електропередач тощо). Крім графічних умовних знаків, якими позначаються місцеві предмети, для додаткової характеристики застосовуються, повні й скорочені підписи та цифрові позначення.
Для підвищення наочності топографічні карти друкуються у кольорах, що відповідають забарвленню об'єктів місцевості: ліс - зеленим, гідрографія - синім, рельєф і піски - коричневим, щільно-забудовані квартали населених пунктів та автошляхи з покриттям - жовтогарячим кольором.
Кожен умовний знак несе певну інформацію про місцевий предмет. Дуже важливо вміти якомога повніше розкрити зміст умовного знака. За формою і накресленням умовного знака спочатку визначають, який місцевий предмет зображено, а потім докладно, за додатковими елементами малюнка основного умовного знака, за пояснювальними знаками, підписами й цифрами визначають характеристику зображеного на карті місцевого предмета.
Вивчення ділянки місцевості проводиться у певній послідовності:
Ø починається з читання карти, тобто уявлення реальної місцевості за її графічним зображенням. Основний принцип вивчення місцевості – від загального до детального. Щоб отримати загальне уявлення про місцевість, необхідно оцінити її топографічні елементи і визначити:
· тип місцевості за рельєфом;
· різновид місцевості;
· ступінь пересіченості і огляду;
· заселеність району;
· густоту, клас та напрямок дорожньої мережі.
Ø вивчення місцевості (виявлення її тактичних властивостей, детально вивчаючи окремі елементи місцевості) супроводжується аналізом різних факторів бойової обстановки та оцінкою місцевості (визначення можливого впливу властивостей даної місцевості та окремих її елементів на вирішення поставленого бойового завдання);
Під час детального вивчення місцевості визначають кількісні та якісні характеристики топографічних елементів місцевості за маршрутом руху або в районі дій підрозділу, оцінюють тактичні властивості місцевості, тобто прохідність місцевості, її захисні та маскувальні властивості, умови спостереження орієнтування та ведення вогню.
Визначення якісних та кількісних характеристик топографічних елементів місцевості виконується за картою. При цьому необхідно пам`ятати, що з моменту складання карти на місцевості могли статися зміни, які відображенні на карті, тобто зміст карти певним чином не відповідатиме дійсному стану місцевості на даний час. Тому вивчення місцевості рекомендується починати з ознайомлення з картою, зокрема, з її легендою, яка вказується під південною рамкою карти праворуч.
Ø закінчується пошуком найбільш ефективних способів вирішення бойового завдання внаслідок висновків, зроблених у заключній частині, тобто визначення вигідних варіантів використання сприятливих властивостей місцевості та заходів щодо обмеження її негативного впливу.
При цьому треба брати до уваги характер ведення бойових дій, підготовку особового складу, тактико-технічні характеристики бойової техніки та інші фактори.
2. Зображення на картах топографічних елементів місцевості, визначення їх кількісних та якісних характеристик.
Рельєф.
Зображується по Балтійській системі висот горизонталями та умовними знаками і доповнюється чисельними відмітками висот точок місцевості та напрямками скатів.
| На картах показують тільки ті обриви, насипи і виїмки довжина яких більше ніж 3мм в масштабі карти, крім того на картах М 1: 25 000 та 1: 50 000 показують обриви та виїмки висота яких більше ніж 1м, на картах М 1: 100 000 – більше ніж 2м, на картах М 1: 200 000 – більше ніж 3м. Надписи, які можуть бути показують: ширину лощин; глибину обривів (лощин); висоту курганів та скель. |
Вивчення рельєфу за картою починається з:
· визначення типу рельєфу (рівнинний, горбистий, гірський) по абсолютним висотам, відносним перевищенням та переважаючій крутизні схилів за густотою та накресленням горизонталей, позначками висот та умовними знаками деталей рельєфу.
· визначення пересіченості (ступеня горизонтального розчленування) по середній відстані між лощинами: якщо вона 2км і менше - сильнопересічена
· детальне вивчення рельєфу тієї ділянки місцевості, на якій належить виконувати бойове завдання пов`язане з вирішенням завдання по визначенню висот і взаємного перевищення точок, виду, напрямку та стрімкості схилів, характеристик ( глибини, ширини та довжини) лощин, ярів, вимоїн та інших деталей рельєфу. При цьому встановлюють наявність, розташування і взаємний зв`язок найбільш характерних для даної ділянки типових форм і деталей рельєфу; визначають їх вплив на умови прохідності, спостереження, ведення вогню, маскування, орієнтування й організацію захисту від зброї масового ураження.