Основні правила користування картою.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 7

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Дидактичний матеріал

Бойові дії військ у сучасних умовах мають надзвичайно мобільний характер, вони ведуться на широкому фронті, на велику глибину, у високих темпах з різними цілями. Тому організуючі бойові дії командир не може обмежитись роботою на місцевості без застосування топографічної карти.

Кожен офіцер веде свою робочу карту встановленими умовними знаками чітко і ясно, для того, щоб у відображеній на карті обстановці могли легко розібратися, як старші начальники так і командири підлеглих підрозділів. Впровадження автоматизованих систем управління військами ставлять підвищені вимоги до нанесення на робочу карту обстановки, її наочності, тому що управління підрозділами може здійснюватись під час руху, а обстановка – передаватись засобами зв’язку.

1. Призначення робочої карти та вимоги до неї

Робоча карта – це топографічна карта, на якій командир ( начальник) за допомогою графічних умовних знаків та прийнятих скорочень зображує тактичну та спеціальну обстановку і її зміни під час бою.

На робочу карту командира механізованого (танкового) підрозділу наносяться:

· склад, положення своїх військ з подробицями на 2 ступені нижче (наприклад, в батальйоні до взводу, окремої гармати, міномету);

· склад, положення і можливий характер дій противника на глибину поставленої задачі на напрямку дій підрозділу і примкнених до нього флангах.

· дані про радіаційну, хімічну і бактеріологічну обстановку;

· бойова задача безпосередніх сусідів (праворуч, ліворуч), а також діючих попереду підрозділів і пункти їх управління (на одну ступінь нижче);

· розмежувальні ліні між батальйонами;

· задачі вогневих засобів, які знаходяться в підпорядкуванні командира підрозділу, їх позиції;

· місця установки інженерних загороджень;

· маршрути руху;

· спостережні, командно-спостережні і командні пункти старшого командира (начальника) і сусідів;

· район розташування тилових підрозділів.

Основною робочою картою командира підрозділу є топографічна карта масштабу 1:50000 або 1:100000. У деяких випадках , наприклад, при форсуванні водних перешкод, в обороні, розвідці, на ділянці прориву підготовленої оборони противника, при наступі в районах зі складними умовами орієнтування, використовується карта масштабу 1:25000, а у великих містах та населених пунктах плани міст 1:10000, 1:25000.

v Вимоги до ведення робочої карти:

Точність нанесення обстановки є найважливішою вимогою до ведення робочої карти. Без суворого виконання цієї вимоги не можливі ефективна взаємодія артилерії та авіації з механізованими та танковими підрозділами, підтримка підрозділів вогнем іншими бойовими засобами. Достатньо, наприклад, на робочій карті масштабу 1:50000 помилитись при нанесенні обстановки на 1см (що відповідає 500 метрів), як виникає небезпека враження своїх військ при веденні вогню по противнику, якій знаходиться у безпосередньому зіткненні з нашими підрозділами.

Неточність нанесення обстановки на робочу карту може привести в бойових умовах до небажаних, а дуже часто і до трагічних результатів:

· неточне нанесення на робочу карту положення своїх підрозділів може привести до того, що вони будуть вражені своїми вогневими засобами, які ведуть вогонь з закритих вогневих позицій.

· помилки в нанесенні положення противника можуть знизити ефективність нанесення вогневих ударів по об’єктам, а іноді стати причиною того, що значна частина вогневих засобів буде застосована по пустому місці, в той же час противник не вражений вогнем, може з’явитись там, де наші підрозділи його не чекають.

Точність нанесення об’єктів на робочу карту повинна бути:

· пунктів управління, переднього краю, флангів, вогневих позицій своїх підрозділів та військ противника, а також положення його важливих цілей - 0,5 – 1 мм.;

· інших цілей та об’єктів не повинна перевищувати 2 – 3 мм.

Повнота обстановки залежить від даних, які необхідні командирам для управління підрозділами в бою. На свою робочу карту командир повинен наносити тільки ті данні обстановки і з такою деталізацією, як йому дійсно необхідно. Виконання цих вимог дозволить економити час, полегшить користування робочою картою, що найважливіше - зберегти в таємниці задум старшого начальника.

Положення і дії своїх військ наноситься на карту, як правило, в обсязі на ступінь вище свого підрозділу, і на 1-2 ступені нижче.

Наочність робочої карти досягається ясним і стислим відображенням бойової обстановки та її основних елементів, які можуть суттєво вплинути на ведення бою, акуратним накресленням тактичних умовних знаків та умілим розміщенням підписів.

v За допомогою робочої карти, якщо на неї нанесені відомості про противника, свої підрозділи, сусіди, радіаційна обстановка та інші дані, командир може вирішувати найрізноманітніші задачі:

· з‘ясувати отриману бойову задачу;

· вивчити та оцінити обстановку;

· прийняти рішення;

· поставити бойові задачі підлеглим підрозділам;

· віддати вказівки по організації взаємодії, бойовому, тиловому, технічному забезпеченню;

· скласти донесення старшому командирові;

· інформувати сусідів;

· особисто доповідати про обстановку старшому начальнику;

· рухатись з підрозділами по місцевості, на якій важко орієнтуватись;

· вирішувати вогневі задачі по знищенню противника;

· вирішувати задачі, пов’язані з вимірюванням на карті відстаней, площин і т.д.

Розглянемо, як командир вирішує ці задачі, користуючись робочою картою.

Одним з важливіших елементів обстановки є відомості про противника, які добуваються різноманітними способами та засобами, надходять до командира і відображуються на карті за допомогою тактичних умовних знаків.

До них відносяться :

· положення противника на визначений час тобто місце розташування його підрозділів;

· характер дій та нумерація його підрозділів - тобто ті або інші дії військ, які спрямовані на досягнення визначеної цілі. Так, наприклад, противник може наступати, оборонятись, висуватись для атаки, просуватись в предбойових та бойових порядках, відходити на який-небудь рубіж, знаходитись в якомусь районі, обладнувати займаний район або рубіж, вести вогонь, та ін. Всі ці відомості отримані в розвідувальних органів та нанесені на карту, представляють вихідну базу для всебічної оцінки противника.

·

місця розташування вогневих засобів;

· місця розташування пунктів управління;

· інженерне обладнання позицій, рубежів, районів.

Маючи ці, а також інші відомості на своїй робочій карті, командир підрозділу може провести їх всебічну оцінку та прийти до певних висновків про угрупування противника, його сили та вірогідні плани.

Відомості про противника, які має командир, слід наносити з урахуванням їх достовірності. В першу чергу відображаються перевірені відомості, а не перевірені слід наносити з обов’язковою відміткою про те, що вони потребують підтвердження. Дуже важливо знати з якою деталізацією на робочу карту командира наносяться відомості про противник. Так, наприклад, дані про розташування засобів застосування зброї масового ураження, високоточної зброї наносяться з деталізацією до окремої гармати, ракетної установки. Положення мотопіхотних (танкових ), артилерійських підрозділів противника на робочу карту командира батальйону наносяться з деталізацією до взводу, окремої гармати.

Топографічними картами командирів підрозділів забезпечують вищестоящі штаби заздалегідь або одночасно з постановкою їм бойового завдання.

v Підготовка карти до роботи складається з :

Ø ознайомлення з картою;

Ø складання її аркушів;

Ø нанесення бойової обстановки.

Ознайомлення з картою полягає у з‘ясуванні її основних характеристик, графічної точності, детальності і сучасності, тобто з′ясування:

Доцільно записати на зворотній стороні кожного аркушу карти:

§ висоту перерізу рельєфу;

§ рік видання;

§ поправку напряму.

Оскільки для всіх аркушів карти вони різні і при склеюванні можуть бути обрізані або заклеєні. Крім того, при використанні карт, які знаходяться на стику координатних зон, необхідно встановити сіткою якої з зон необхідно користуватись, а при необхідності нанести її на всі аркуші карт.

Для склеювання карти першочергово складається схема склейки за номенклатурами аркушів. Підібрані аркуші карт розкладаються на столі та гострим ножем або лезом обрізаються чітко по внутрішній рамці східної (правої) межі, крім крайніх аркушів правого боку і південної, крім аркушів нижнього ряду. Тобто – якщо поставити заточений олівець то він повинен рухатись без перешкод вниз та праворуч по карті.

Склеюють аркуші карт за колонами або рядами в тому напрямку, де смуга буде коротшою, а потім склеюють між собою колони або ряди. Склеювання аркушів у колонах починають знизу, а в рядах зправа, точно з’єднуючи при цьому їх рамки, а також виходи ліній координатної сітки і контури. Смугу склеювання обережно розгладжують чистою ганчіркою. Клей, який виступив, обережно витирають.

Не рекомендується робити склейку більше, ніж з 9 – 12 аркушів, тому що нею важко користуватись і вона швидко виходить із ладу.

Складання карт. Під час роботи у приміщенні карта, як правило , складається за форматом стандартного аркушу паперу, або за розміром папки для зберігання карти. Під час роботи в полі карта першочергово складається із збереженням орієнтування смугою в напрямку дії підрозділу або маршруту руху, а вже смуга складається гармошкою за форматом польової сумки.

Правильне складання робочої карти забезпечує:

§ зручне розміщення карти в планшеті, польовій сумці;

§ користування картою без повного її розгортання;

§ швидке знаходження на карті потрібного району;

§ тривале зручне зберігання.

v Етапи роботи командира на робочій карті:

Ø До отримання бойової задачі на карті оформлюється:

· службові заголовки;

· час початку ведення карти;

· підпис посадової особи;

· положення свого підрозділу та відомості про противника на момент отримання бойової задачі;

· відомості про радіаційну, хімічну, бактеріологічну обстановку;

·

накреслюються форми таблиць пояснювальної записки (співвідношення сил та засобів, сигнали управління, оповіщення та взаємодії, умовних позначень та ін.).

Радіаційна і хімічна обстановка в сучасних умовах є дуже важливим фактором, впливаючи на бойові дії військ. А для цього дані по радіаційній та з хімічній обстановці треба вміти правильно відображати на робочій карті, наносити по даним прогнозування і відомостям отриманим від радіаційної і хімічної розвідки в обсязі, необхідному командиру для прийняття рішення. Для того, щоб правильно оцінити радіаційну і хімічну обстановку необхідно мати дані про метеорологічні умови. Тому на робочу карту наносяться метеорологічні дані обстановки:

- швидкість і напрямок середнього вітру на визначеній висоті;

- швидкість і напрямок вітру у приземному слою повітря з позначкою хмарності, температури повітря і часу.

Ø З отриманням бойової задачі:

· відомості про противника з бойового наказу (БР, ПБР);

· зміст отриманої бойової задачі;

· об’єкти (цілі) , що знищуються засобами старшого начальника на напрямку дій підрозділу;

· положення та задачі сусідів та розмежувальна лінія з ними;

· положення та задачі своїх підрозділів, які знаходяться попереду;

· положення та задачі підрозділів 2-го ешелону старшого командира, які будуть діяти в інтересах підрозділу;

· вогневі позиції артилерії, засобів ППО;

· ПУ старшого командира.

Ø З прийняттям рішення:

· бойовий порядок, район розташування противника, характер його дій, за оцінкою командира;

· бойовий порядок, район розташування свого підрозділу;

· бойові задачі підрозділам 1-го ешелону;

· бойову задачу підрозділам 2-го ешелону (резерву);

· задачі штатних та приданих артилерійських підрозділів, та інших вогневих засобів;

· задачі по боротьбі з повітряним противником;

· рубежі розгортання протитанкових засобів;

· КСП, його розташування та переміщення в ході бою;

· розташування підрозділів забезпечення;

· заповнити таблиці пояснювальної записки.

Ø Під час оцінки обстановки і нанесення рішення на карту для наочності здійснюється піднімання карти (виділення окремих елементів місцевості, які можуть суттєво вплинути на бойові дії підрозділу).

· Елементи місцевості розмальовуються кольоровими олівцями, підкреслюються назви або збільшуються підписи назв.

· Рельєф піднімають розтушуванням вершин світло-коричневим кольором.

· У населених пунктів підкреслюють їх назви або збільшують підпис. Як правило на карті піднімають ті населені пункти, які вказують смугу або напрямок наступу, рубіж, район, якими необхідно оволодіти чи обороняти.

· Дороги піднімають потовщеною лінією коричневого кольору.

· Річки, струмки, канали піднімають потовщенням ліній і тушуванням синього кольору. Болота заштриховують лініями синього кольору, паралельними до нижньої сторони рамки карти. На самій річці мости, броди, гідротехнічні споруди піднімаються методом збільшення написів їх характеристик, позначених на карті.

· Ліси, чагарники і сади обводять потовщеною лінією зеленого кольору.

·

На кожному аркуші карти району дій підрозділу піднімають підписи координатних ліній. Їх , як правило, обводять колами чорного кольору діаметром 0,8 см та закрашують жовтим кольором.

Слід запам’ятати:

§ відстань на місцевості, яка відповідає 1см на карті,

§ крутизну схилу при закладенні 1см або 1мм,

§ відстань на місцевості між лініями координатної сітки.

На робочій карті командира в різних видах бою відображаються:

Ø Під час бою на карту наносяться:

· дані про зміну обстановки;

· прийняті командиром рішення

1. Основні правила ведення робочої карти. Умовні тактичні знаки та скорочені позначення.

Нанесення на карту обстановки називається веденням робочої карти.

v Положення своїх військ і військ противника наносяться на карту одними й тими ж тактичними умовними позначеннями. При визначенні розміру умовного позначення враховується масштаб карти: чим дрібніший масштаб, тим менші розміри умовних позначень.

v Дані обстановки наносяться тонкими лініями так, щоб якомога менше закривалась топографічна основа карти і добре читались надписи на ній. Відмітки висот, орієнтири, назви населених пунктів, рік, урочищ і цифрові характеристики місцевих предметів і форми рельєфу не замальовуються. При нанесеній обстановці вони повинні добре читатись.

v Обстановка на карту наноситься встановленими умовними позначеннями визначеного кольору.

Ø Умовні знаки військ, вогневих засобів, бойової та іншої техніки наносяться на карту згідно з їх дійсним місцезнаходженням на місцевості і розташовуються в напрямку дій або ведення вогню, крім пунктів управління (КСП, СП, КП), зенітних і радіотехнічних засобів, які орієнтуються відносно вертикальних ліній сітки карти; усередині або поруч з умовними знаками вогневих засобів, бойової та іншої техніки, при необхідності вказується тип і кількість цих засобів.

Ø Лінійні замкнуті і напівзамкнуті умовні знаки (положення військ, траншеї, вогневі позиції артилерії, рубежі різного призначення тощо) наносяться на карту з дотриманням масштабу, тому їх часто називають масштабними умовними знаками.

Ø Фігурні умовні знаки, які мають правильну геометричну форму, крім районів і ділянок вогню артилерії (поодинокі танки, артилерійські і мінометні батареї на вогневих позиціях), а також пункти управління, засоби зв’язку, деякі інженерні засоби і споруди, є поза масштабними (точковими об’єктами) і наносяться на карту без дотримання масштабу. Всі вони, крім командних пунктів, наносяться на карту таким чином, щоб центр умовного знака був у точці розміщення об’єкта на місцевості. Координати цього об’єкта при орієнтуванні по карті або передачі обстановки з карти повинні даватись по центру знака.

Ø КСП позначені прапорцями наносяться на карту так, щоб вертикальна пряма лінія, яка є продовженням однієї із сторін геометричної фігури, своїм нижнім кінцем впиралась в точку місцевості, де розміщується пункт управління.

Ø При нанесенні на карту кількох положень підрозділу (частини) за даними на різний час або для більшої наочності нанесення на карту обстановки, умовні знаки дозволяється доповнювати штрихами, пунктирами, крапками, або підтушовувати кольорами, при цьому рекомендується найближче завдання підтушовувати жовтогарячим, а подальше зеленим кольором. Час до якого відноситься те чи інше розташування військ, вказується під найменуванням підрозділу (частини) або в рядок. Ці підписи в окремих випадках можуть бути зроблені на вільному місці карти зі стрілкою від напису до умовного знаку.

Фактичні дії військ і їх розташування наносяться суцільною, а вірогідні чи плануємі - показують штриховою лінією. Довжина штрихів переривчастої лінії повинна бути 3–5 мм, а відстані між штрихами 0,5–1,0 мм. Запасні позиції і хибні райони та об’єкти позначаються також переривистою лінією. В середині знака чи поруч з ним ставиться в першому випадку літера "З", а в другому – "Х".

Ø

Положення і дії військ противника позначаються синім кольором такими ж умовними знаками , як і свої війська.

Для нанесення на робочу карту пояснювальних підписів, скорочень використовується прямий чи нахилений креслярський шрифт ГОСТ 2..304 – 68, який характеризується чіткістю і простотою виконання. Прямий шрифт використовується для оформлення службового заголовка карти підписів посадових осіб і найменування таблиць пояснювальної записки.

Висота малих літер на карті масштабу 1:50 000 або 1:100 000 може бути наступною:

§ найменування документу – 2 –3 см,

§ дата і час ведення карти – літери 4 – 6 мм,

§ підписи посадових осіб 6 – 8 мм,

§ пояснювальні підписи 2 –3 мм,

§ підписи підрозділів і частин : взводу – 2 мм, роти – 4 мм, батальйону – 6 мм, бригади – 8 мм.

Заголовні літери і цифри мають таку ж товщу – як і малі, але по висоті – на ⅓ більше висоти малих літер. Відстань між словами або цифрами , як правило, не менше висоти великих літер, а відстань між буквами в словах беруть ⅓ – ¼ їх висоти.

Якщо напис у середині знака не вміщається, то необхідно східну частину овала розірвати (коли напрям дій наших військ західний, північний або південний), а потім зробити напис.

При нанесенні скорочень на карту дотримуються певних правил:

· якщо підрозділ входить до складу однієї частини, то позначка робиться без вказівки номера частини. Наприклад, 1мв, 2тр, 3батр тощо.

· придані підрозділи – з вказівкою номера частини. Наприклад, 1батр, 3ап.

· якщо 3-й механізований взвод входить до складу 8 механізованої роти, то цей запис на карті роблять так: 3/8мр.

При вказані нумерації і належності підрозділів, наприклад, 1мв, 2тр, 3мб висота цифр та букв повинна бути однаковою і визначається значенням військової одиниці, яка стоїть першою.

Ø Джерела даних про противника позначаються чорним кольором, як правило, початковими літерами найменування джерела (СП – спостереження, П – свідчення полоненого, А – повітряна розвідка, ДП – документи противника). Дата і час, до яких відносяться дані про противника, підписуються під позначенням джерела отримання даних або в рядку. Свідчення, які потребують перевірки позначаються знаком питання.

Ø Маршрут руху показують лінією коричневого кольору поруч з умовним знаком дороги. Умовні знаки похідних колон необхідно наносити також поруч з умовними знаком доріг на відстані 2 – 3 мм від умовного знаку доріг.

Ø Розмежувальні лінії в усіх випадках (крім виходу з бою і відходу) наносяться від тилу до фронту: в наступі на глибину бойової задачі, в обороні – на максимальну дальність стрільби штатних і підтримуючих вогневих засобів. При цьому обов’язково вказують пункти місцевості на передньому краї своїх військ (у обороні) та противника (в наступі). Напрямок наступу, контратаки позначається переривчатою лінією з стрілкою на кінці. Довжина штриха переривчастої лінії повинна бути для роти 3–4мм (тільки напрямок наступу, контратаки), для батальйону 5–7мм, бригади 10–12мм, а розриви між штрихами відповідно 2-3; 3–4; 5–6мм. Скобки, які показують положення відносно розмежувальної лінії об’єктів місцевості наносять радіусами 4-5мм, а великих міст,лісних масивів та інших площадних орієнтирів – до 10мм.

Ø Підтушовування можна виконувати так, щоб воно не затемнювало умовних знаків і топографічної основи карти, лягало з невеликим просвітом (0,5мм), обов’язково з середини, а не з зовнішнього боку лінії, яка позначає межі району.

Основні правила користування картою.

1)На місцевості карту завжди тримати зорієнтованою.

2) Цілевказання проводити:

· за квадратами координатної сітки;

· від орієнтира;

· за координатами.

3) Власні назви вказувати точно за картою і не відмінювати їх. Наприклад, в нп. Веселка, вздовж нп. Веселка, через нп. Веселка.

4) Береги річок, узлісся, околиці населених пунктів, боліт називати за сторонами горизонту. Береги річок можна називати правим і лівим.

5) Рубежі позначати не менш ніж двома, райони – не менш ніж трьома, смуги і ділянки – не менш ніж чотирма пунктами. Для своїх військ перелік пунктів здійснювати проти ходу часової стрілки, починаючи з його правого флангу, для противника – за ходом годинникової стрілки, починаючи з його лівого флангу. Напрямок наступу вказувати кількома пунктами від переднього краю на всю глибину бойового завдання.

6) Вказувати входить чи ні орієнтир до району.

7) Поворотні пункти розмежувальних орієнтирів називати з тилу до фронту. Першою називати розмежувальну лінію праворуч. При відступі пункти називають від фронту в сторону відступу; в обороні на максимальну досяжність засобів ураження штатних або підтримуючих засобів.

8) Маршрути руху вказувати по населеним пунктам або орієнтирах: перший пункт – звідки виступають, останній – у районі зосередження або на рубежі розгортання.

Нанесення на карту цілей, орієнтирів та елементів бойових порядків.

Під час виконання бойового завдання командирам підрозділів, які у сучасному бою можуть діяти у відриві від основних сил, необхідно вміти наносити на карту цілі, орієнтири, елементи бойових порядків та інші обєкти, які не позначені на ній. Такі об’єкти наносяться на карту наступними способами:

Ø Окомірно за найближчими орієнтирами. На зорієнтованій карті розпізнають найближчі до об’єкта орієнтири, оцінюють відстань до об’єкта і кути на нього від орієнтирів і, відповідно до масштабу карти наносять об’єкт на карту. За певних навичок цей спосіб дозволяє нанести об’єкти на карту з необхідною точністю.

Ø За напрямком і відстанню об’єкти наносяться на карту з точки стояння, яка точно визначена за картою. На зорієнтованій карті за допомогою лінійки прокреслюють напрямки на об’єкти, які необхідно нанести. Потім за допомогою приладів спостереження або яким-небудь іншим способом визначають відстані до об’єктів, відкладають їх на прокреслених лініях у масштабі карти і отримують місцезнаходження об’єкта на карті.

Ø Спосіб прямої засічки полягає у візуванні і кресленні напрямку з 2-3 точок стояння, позначених на карті, на потрібну ціль або орієнтир. Для цього в кожній точці стояння орієнтують карту способом за напрямком на орієнтир. Потім під час прямого візування креслять напрям на ціль. Перетин двох напрямів і буде місцем знаходження цілі. Вірність засічки завжди необхідно перевіряти проведенням третього напрямку. Якщо трикутник помилок має сторони, не більші за 2мм, то ціль, яку шукають буде у центрі. Якщо сторони трикутника більші, ніж 2мм, необхідно провести напрям і з четвертої точки стояння.

Ø За прямокутними координатами. Цей спосіб застосовується під час роботи з навігаційною апаратурою, яка має координатор руху. Кутомірним пристроєм визначають кут візування на ціль, а далекоміром – відстань до неї. Визначені дані (полярні координати) встановлюють на шкалах координатора, який автоматично перераховує полярні координати в прямокутні, які зчитують зі шкал Х та У координатора і наносять ціль на карту.

Вибір способу залежить від бойової обстановки, місцевості, характеру об’єкта, погодних умов, наявності в машині далекоміра і кутового пристрою.

Цілевказання за картою проводиться з метою визначення за картою і передачі засобами зв’язку (або іншими способами) даних про місцезнаходження об’єкта на місцевості. Цілевказання повинно бути коротким, зрозумілим і достатньо точним. Залежно від обстановки і способу визначення місцезнаходження цілі, цілевказання виконується:

Ø За квадратами координатної сітки. Указується приблизне місцезнаходження цілі, коли достатньо знати лише, в якому квадраті координатної сітки знаходиться ціль.

Квадрат, в якому знаходиться ціль, указується цифровими підписами кілометрових ліній, перетином яких утворений його південно-західний (нижній ліворуч) кут. Для того, щоб вказати квадрат карти, необхідно обов’язково додержуватись правила: спочатку назвати дві цифри, які підписані на горизонтальній лінії за внутрішньою (західною чи східною) рамкою карти, тобто координату Х, а потім – дві цифри, які підписані біля вертикальних ліній за внутрішньою рамкою карти (північною чи південною), тобто координату У. При цьому цифри карти пишуться і вимовляються вкупі, тобто без поділу на Х і У. Крім того в письмовому документі квадрат вказується в дужках після найменування об’єкта, наприклад, «Висота 213,8 (50 56)», а під час усної доповіді спочатку вказується квадрат, а потім найменування об’єкта: «Квадрат 50 56, висота 213,8».

Якщо необхідно уточнити місцезнаходження цілі в квадраті, його уявно поділяють на 4 або 9 частин. У цьому випадку до назви квадрата додають букву або цифру, яка пояснює місцезнаходження цілі в квадраті, наприклад: «Ціль – міномет (50 56-8)».

Ø За прямокутними координатами – найбільш точний і найпоширеніший спосіб вказання місцезнаходження цілі. Визначені за картою координати цілі вказують, як правило скороченими.

Ø За географічними координатами застосовується рідко і виконується за дрібномасштабними картами, на яких кілометрова сітка не проведена. Місцезнаходження цілей указують широтою і довготою.

Ø Від орієнтира. Цим способом цілевказання спочатку називають об’єкт, а потім відстань і напрямок до нього від добре помітного орієнтира і квадрат в якому знаходиться об’єкт, наприклад: «Командно-спостережний пункт – 2км на південь від ст. Гута (54 04)».

Додаток 4

Тактична обстановка

І. Загальна для всіх

Противник прорвав оборону наших військ та розвиває наступ у напрямку Луньово (10км південно-західніше Сневжа - 54 17), Дубровка (58 16), Троицк (62 10). Авіація противника веде активну розвідку та наносить авіаудари по колонам підрозділів, які здійснюють відхід.

12.00 20.02 авіаційною розвідкою виявлено вихід двох колон змішаної бронетехніки противника у кількості до 90 од на розвилку доріг (56 17 - 4) та до 40 од на східну околицю Лежебинськ (60 18 - 8).

1тб ОМБр після отримання задачі на прикриття відходу та переправи через ріку Істра наших військ, зайняв район оборони: перехрестя доріг (57 12-4), відм 236,6 (61 17-7), викл відм 473,3 (60 14-1). Передній край оборони 1тб проходить по рубежу перехрестя доріг (57 12-4), східна окраїна лісного масиву на Лобних горах, півд сх. околиця Кодино (60 15), відм 236,6 (61 17-7).

П. Для всіх спеціальностей, які діють у ролі командирів тв. (мв):

В 5.00 командир взводу отримав від командира роти бойовий наказ з якого йому стало відомо:

2 тр займає опорний пункт: перехрестя доріг (57 12-4), Васьково (59 14-7), півн скати відм 345,0 (58 13-8) з задачою не допустити просування противника до повної переправи через річку підрозділів 13 ОМБр у напрямку Ефимово (57 17), Семино (59 11-3). Основні зусилля зосередити у напрямку Колодино (57 14), Семино (59 11-3).

Бойовий порядок роти в один ешелон.

1тв обороняти опорний пункт в центрі бойового порядку: кут лісу (58 13-9), окраїна лісу 250м півннічно-східніше покращеної ґрунтової дороги Неболчи (57 14)– Неда (58 12), відм 345,0 (55 13-8);

Праворуч ОП – 2тв;

Ліворуч ОП – 3тв.

КП роти – відм 345,0 (55 13-8).

Після виконання задачі за сигналом командира роти взводам здійснити відхід під прикриттям вогню артилерії в глибину лісу та вийти в район збору перехрестя доріг (59 12-9) в подальшому відхід здійснити за маршрутом Лоево (61 10-6), Троицк (62 10-5), Солга (64 09-4) Бакланка (66 09-2), Балакирево (67 10), півд скати висоти 309,4 (68 09-5) та зайняти опорний пункт поворот польової дороги (68 09-6), півн околиця Балакирево (68 10-7), півд скати відм 309,4 (68 09-4).

Ш. Для командирів взводу зв’язку (додатково):

КП ОМБр та вузол зв’язку розміщений в районі відм 478,4 (65 400; 07 300).

Двз розташований в районі під скату відм 341,4 (65 400; 04 700).

Між ними встановлено радіо сіть №317.

Командні пункти батальйонів: 1мб – під околиця Солга (64 350; 09 650); 2 мб – півд. Околиця Рута (65 420; 11 550); 1тб – західна околиця Кодино (60 650; 15 700).

ІУ. Для командирів ВТЗ (додатково):

ЗППМ бригади в районі (68 700; 08 150), склад РАО (69 000; 08 750), склад ГСМ в районі (69 700; 07 700), медичний пункт в районі (70 280; 08 300).

Командні пункти батальйонів: 1мб – півд околиця Солга (64 350; 09 650); 2 мб – півд околиця Рута(65 420; 11 550); 1тб – західна околиця Кадино (60 650; 15 700).

Пункт технічного спостереження 1 тб (60 750; 15 500), РЕГ (60 440; 14 900).

Евакуацію пошкодженої техніки здійснити за маршрутом Шуя (61 13), Троицк (62 10-5), Солга (64 09-4) Бакланка (66 09-2), Балакирево (67 10), Осельки (68 08) .

Додаток 5

Питання

які виносяться на контрольну роботу з предмету "Військова топографія"

1. Топографічні елементи місцевості.

2. Типові форми рельєфу.

3. Тактичні властивості місцевості.

4. Порядок і методика вивчення місцевості.

5. Основні різновиди місцевості та їх тактичні властивості.

6. Основні види карт.

7. Розграфлення і номенклатура топографічних карт.

8. Масштабний ряд топографічних карт.

9. Умовні знаки топографічних карт.

10. Зображення рельєфу на картах горизонталями.

11. Висота перерізу, закладення, крутість схилу та взаємозв’язок між ними.

12. Види схилів.

13. Визначення за картою висот.

14. Система координат, які застосовуються у військах.

15. Підготовка карти до роботи.

16. Нанесення обстановки на робочу карту:

- до отримання бойового завдання;

- після отримання бойового завдання;

- після прийняття рішення;

- в ході бою.

16. Основні правила ведення робочої карти.

17. Тактичні умовні знаки.

Вміти:

1. Читати топографічну карту за допомогою умовних знаків.

2. Визначити географічні та плоскі прямокутні координати об’єкта.

3. Визначити крутизну схилу по карті.

4. Наносити тактичні умовні знаки на робочу карту.

доцент кафедри

В.Л.Іщенко