«цивільний захист»

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 11

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

дидактичний матеріал

до 1-го змістовного модуля дисципліни

«цивільний захист»

1. Поняття «цивільнИЙ захист». Основні завдання цивільного захисту.

1. Поняття цивільного захисту.

Відсутність у наукових та практичних колах достатньо чіткого і адекватного розуміння етимології терміну „цивільний захист” та „цивільна оборона”, їхнього лінгвістично-семантичного значення призводить до ізольованого розгляду та частої підміни вказаних понять, їх неправильного застосування, порушення вимог нормопроектувальної техніки суб'єктом владних повноважень, який відповідає за реалізацію державної політики у сфері ЦЗ.

Ці чинники є однією з причин хаотичного розвитку законодавства у згаданій сфері, зниження ефективності правового регулювання і, як наслідок, є фактором неякісного керівного впливу на відповідні управлінські відносини.

У законодавстві незалежної України термін «цивільна оборона» спочатку з'явився у Концепції Цивільної оборони України, схваленій постановою Верховної Ради України від 28 жовтня 1992 р. № 2746-ХП, згідно з якою ЦО - це «система спеціально утворюваних державою органів управління, сил і засобів для організації та здійснення заходів щодо забезпечення безпеки населення у разі виникнення НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру», а трохи пізніше отримав і легальне визначення у Законі України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 р. № 2974-ХП. Однак, це визначення вже дещо відрізнялось від попереднього, оскільки в ньому замість ключового слова «безпека» було використано термін «захист», і відповідно закріплено, що ЦО України є «державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

Створена в Україні система ЦО за своєю природою мала передусім оборонний характер, оскільки була орієнтованою на вирішення завдань захисту населення і територій від НС насамперед у воєнний час, що відповідало загальноприйнятому на той момент у світі розумінню концепції ЦО.

Зміна тенденцій у розумінні даної концепції та, відповідно, значення самого терміну «цивільна оборона» на офіційному рівні сталися у 1994 році, коли на 10-й Всесвітній конференції з ЦЗ, яка пройшла 3-5 квітня того ж року в Аммані (Іорданія), була прийнята Амманська декларація з ЦЗ. Документ проголосив, що концепція ЦО повинна розумітися як сукупність усієї гуманітарної діяльності, пов'язаної із захистом населення, навколишнього середовища і власності у випадку аварій та стихійних лих усіх видів; національні організації ЦО у повному обсязі мають виконувати свою головну роль - координатора національних зусиль, пов'язаних з готовністю до дій під час лих.

Після вказаної конференції в міжнародній практиці поряд із терміном «цивільна оборона» почала широко вживатись категорія «цивільний захист», з якою, власне, й ототожнювався весь комплекс державноуправлінських заходів із захисту населення, земельного, водного та повітряного простору, матеріальних і культурних цінностей від НС техногенного і природного характеру, а також від небезпек, що виникають під час ведення воєнних дій або внаслідок цих дій.

Проте, на відміну від дефініції «цивільна оборона», в актах міжнародного публічного права чіткого визначення категорії «цивільний захист» не існувало.

Заради справедливості слід сказати про те, що згадані зміни у розумінні призначення ЦО почали відбуватись ще до 10-ї Всесвітньої конференції з ЦЗ, а саме після Чорнобильської катастрофи. Ця трагедія показала неспроможність системи ЦО (орієнтованої, як вже зазначалось, передусім на вирішення завдань воєнного часу) якісно діяти у випадку виникнення техногенних і природних катастроф, та власне послужила серйозним поштовхом для того, щоб у більшості розвинутих країн світу фахівці активно заговорили про необхідність створення ЦО нового типу, яка б змогла бути ефективною не лише у воєнний, але й у мирний час.

Термін «цивільний захист» у вітчизняному законодавстві з'явився лише у 2004 році з прийняттям Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 р. № 1859-ІУ За цим Законом ЦЗ - це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Між тим, слід зазначити, що ще у 2000 році Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-Ш у сферу ЦЗ був уведений інший ключовий термін -«захист населення і територій від НС», під яким розуміється система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання й реагування на НС техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності й господарювання, добровільними формуваннями, та спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Із наведених офіційних визначень термінів «цивільна оборона», «цивільний захист» і «захист населення і територій від НС» вбачається наступне.

Поняття ЦО відрізняється від визначення терміну «цивільний захист» тим, що в першому з них мова йде про державну систему органів управління, сил і засобів (тобто законодавець акцентує увагу на інституційній складовій державного управління), яка створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС, а в другому наголошується на організаційній складовій державного управління відповідною сферою, оскільки правотворчий орган встановлює, що ЦЗ - це «... система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів...», які, знов-таки, реалізуються певними державно-владними, самоврядними та іншими структурами з мстою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Визначення терміна «цивільна оборона» є більш стислим, спрощеним, ніж категорії «цивільний захист» та «захист населення і територій від НС». Напевне, законодавець під час формулювання норм-дефініцій «цивільний захист» і «захист населення і територій від НС» намагався охарактеризувати дані явища якомога усебічно і вичерпно, про що свідчить наявність у визначеннях цих понять переліку відповідних заходів та структур, що їх реалізовують. Однак, унаслідок цього терміни «цивільний захист» і «захист населення і територій від НС» є ускладненими, а отже, важкими для сприйняття і застосування.

У свою чергу, лексичний аналіз зазначених термінів підтвердив думку стосовно того, що за смисловими і змістовними характеристиками вони (терміни) суттєво не відрізняються та позначають фактично одну й ту ж саму область державно-управлінської діяльності.

Зі свого боку можна запропонувати запровадити у вітчизняне законодавство (замість правових категорій «цивільна оборона», «захист населення і територій від НС» й «цивільний захист») такий консолідуючий (уніфікований) ключовий термін, як «цивільна безпека», з визначенням його поняття як оптимальний стан захищеності населення, територій, матеріальних і культурних цінностей від загроз, пов'язаних із виникненням (або ризиком виникнення) НС, що досягається комплексом організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, фінансово-економічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями.

Цей термін на сьогоднішній день зустрічається в міжнародних документах поряд із поняттями «цивільна оборона» та «цивільний захист».

Цікавим видається той факт, що в Переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1719, галузь знань, яка включає в себе такі напрямки підготовки, як «цивільний захист», «охорона праці» і «пожежна безпека», має назву саме «цивільна безпека».

Вітчизняна система ЦО отримала законодавчу основу з прийняттям Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р. № 2974-ХІІ (далі - Закон).

Принагідно слід зауважити, що, попри величезну увагу до питань ЦО (навіть назву цієї оборонної державної системи було прийнято писати з великої літери), у СРСР не було прийнято відповідного окремого закону.

Разом із набуттям Україною незалежності і до прийняття зазначеного законодавчого акта ця система все ж таки в нашій державі існувала. Вона була організаційно оформлена і фактично інертно функціонувала як складова частина системи ЦО колишнього СРСР на підставі вищезазначених актів міжнародного публічного права та нормативних актів, прийнятих ще за радянських часів.

Стаття 1 Закону встановила, що ЦО України є "...державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру", а також визначила її склад: органи виконавчої влади (далі - ОВВ) всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у НС; органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних ОВВ, місцевих держадміністрацій (далі - МДА), керівництва підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування; сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО; фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок НС; системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення; спеціально уповноважений центральний ОВВ, до повноважень якого віднесено питання ЦО; курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦО; служби ЦО.

У свою чергу, у ст. 2 Закону закріплено важливе концептуальне положення про те, що заходи ЦО поширюються на всю територію України, усі верстви населення, розподіл цих заходів за обсягом і відповідальністю щодо виконання здійснюється згідно з територіально-виробничим принципом. Крім цього, вказаною нормою Закону визначені завдання ЦО: попередження НС техногенного та природного характеру і ліквідація їх наслідків; оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку; захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження; організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час; організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження; створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у НС мирного і воєнного часів; підготовка та перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в НС.

Силам ЦО, до яких належать її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Статус військ ЦО в 1999 р. детально визначений спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про війська Цивільної оборони України" від 24 березня 1999 р. № 556-ХІУ.

Щодо порядку створення та засад діяльності спеціалізованих і невоєнізованих формувань, то ці питання в загальному вигляді фрагментарно регулюються нормами Закону і Положенням про ЦО України, затвердженим постановою КМУ від 10 травня 1994 р. № 299.

Крім вищезазначених сил ЦО в Законі також згадуються такі організаційні структури, що мають безпосереднє відношення до реалізації заходів ЦО, як спеціалізовані служби ЦО, а також евакуаційні органи (комісії).

Подальший розвиток організаційно-правових основ системи ЦО України відбувся дещо несподівано після великої перерви, пов'язаної з періодом відсутності нормотворчої активності Штабу ЦО України, реорганізованого в 1996 р. шляхом його злиття з Міністерством України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у Міністерство України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС). Причиною цього, скоріше за все, є те, що МНС на той час переймалось у першу чергу питаннями формування організаційної структури свого центрального апарату та структур на місцях.

Можна сказати, що після прийняття цих постанов КМУ правове регулювання засад системи ЦО України як такої припинилось.

Треба визнати, що попри задекларовану на законодавчому рівні мету ЦО України: "...організація і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру..." (за цим визначенням НС воєнного характеру законодавець згадує останніми в переліку, ніби підкреслюючи першочергову спрямованість системи ЦО на вирішення завдань мирного часу), закріплена законодавством система мала передусім оборонний характер і відповідала багатьом ознакам військової організації (керівний склад штабів ЦО до району міста, віднесеного до відповідної групи з ЦО включно, комплектувався лише військовослужбовцями; основними силами ЦО були відповідні війська тощо). Ця система залишалась важливою складовою державного механізму оборонного та мобілізаційного планування, що мала чіткий план переведення з мирного на воєнний час.

На той момент структурно-функціональні засади системи ЦО України в цілому були аналогічні тим, що характерні для національних структур ЦО розвинутих зарубіжних країн.

Відповідно до постанови КМУ від 3 серпня 1998 р. № 1198 в нашій державі була створена ще й єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру (далі - ЄДС НС), яка являє собою центральні та місцеві ОВВ, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. ЄДС НС пізніше отримала законодавче підґрунтя в Р. III Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809-ІП.

Додало структурно-функціональної складності прийняття 24 червня 2004 р. Верховною Радою України (далі - ВРУ) Закону України "Про правові засади цивільного захисту" за № 1859-ІУ (внесений на її розгляд КМУ за поданням МНС).

Слід зазначити, що перспектив розвитку системи ЦО України як такої, на жаль, не вбачається, оскільки з кожним роком, починаючи з проголошення України незалежною, ця система втрачає свої оборонні властивості, а отже, можливість ефективно функціонувати не лише в особливий період, але і, що найбільш турбує, в мирний час.

Свідченням цього є багато чинників, у т.ч. незадовільне організаційно-правове забезпечення реалізації заходів ЦО в державі, часті зміни в керівництві МНС, відсутність наступності та послідовності в питаннях формування засад державного управління сферою захисту населення і територій від НС, бюрократизм у роботі структур, що є складовими систем ЦО, ЄДС НС, ЄСЦЗ, реорганізація військ ЦО в оперативно-рятувальну службу ЦЗ, катастрофічне погіршення технічного стану та зменшення фонду захисних споруд ЦО, відсутність достатніх резервів для ліквідації наслідків НС, а також для забезпечення населення та невоєнізованих формувань ЦО засобами радіаційного та хімічного захисту тощо.

Останні тенденції державної політики в цій галузі щодо структурно-функціональної заміни системи ЦО на ЄСЦЗ, яку останні декілька років активно проводить МНС, свідчать про те, що завдання, покладені на систему ЦО України, будуть вирішуватись силами та засобами відносно нещодавно створеної ЄСЦЗ, а саму систему ЦО буде ліквідовано (що на сьогодні вже майже зроблено внаслідок фактичної ліквідації її основної боєздатної і мобільної складової - військ ЦО).

Так, 30 липня 2007 р. МНС на адресу міністерств та інших центральних ОВВ, Ради Міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій було направлено на розгляд проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про правові засади цивільного захисту", який, зокрема, передбачає визнання такими, що втратили чинність, Закон України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р. № 2974-ХП та Закон України "Про війська Цивільної оборони України" від 24 березня 1999 р. № 556тХІУ.

З часом стане зрозуміло наскільки ж ефективно зможуть виконувати ЄДС НС та ЄДС ЦЗ покладені на них завдання, але вже зараз суттєві недоліки у функціонуванні цих систем цілком обґрунтовано відзначаються у рішеннях Президента України та Ради національної безпеки і оборони України, логічним наслідком чого є резонансні кадрові управлінські рішення.

Крім цього, фахівці у сфері ЦЗ небезпідставно занепокоєні спроможністю ЄДС ЦЗ результативно діяти в особливий період.

2. Основні завдання цивільного захисту та пріоритетні напрямки розвитку.

Відповідно до Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 р. цивільний захист здійснюється з метою (стаття 3):

реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Основними завданнями цивільного захисту є (стаття 5 ):

збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

У відповідності до ключових положень Постанови КМУ «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми розвитку цивільного захисту на 2009—2013 роки» пріоритетними напрямками подальшого розвитку системи захисту населення і територій визнано:

3. Цивільна оборона зарубіжних держав

У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та інших аварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатися наприкінці 40-х — початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які проти ядерної зброї та засобів її доставки.

В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходу та інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенні питань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метою вирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи на підприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під час війни.

Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважає утворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.

На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів ЦО.

Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принцип роз- будови системи ЦО, у складі якої є:

— органи управління;

— системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;

— розроблення планів евакуації та розосередження населення;

— система захисних споруд;

— запаси продовольчих товарів, сировини та матеріальних цінностей;

— сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так і добровільні.

Організаційна структура національних систем Цивільної оборони у більшості зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямку подальшої уніфікації.

Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнах здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади — Федеральному уряду, Норвегії — Міністерству юстиції та поліції.

Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах, комунах, общинах тощо.

Розглянемо структуру та завдання Цивільної оборони деяких країн.

ЦО Нідерландів. У Нідерландах ЦО набула розвитку у 1952 році після прийняття закону про Цивільну оборону. Загальне керівництво ЦО країни здійснює МВС через головне управління ЦО.

Для виконання рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у випадку стихійних лих, значних виробничих аварій та катастроф у мирний час у розпорядження органів ЦО зі складу СВ виділені так звана "рятувальна бригада", два мотопіхотних батальйони по 650 осіб, три роти — медична, інженерна, транспортна, взвод військової поліції та санітарний загін.

Територія країни поділена на 12 округів ЦО (за кількістю провінцій). В окрузі цією діяльністю керує комісар провінції, а безпосереднє керівництво здійснює начальник ЦО та його штаб.

Округи поділяються на 45 районів, які віднесені до групи "А" (промислові) та групи "В" (сільськогосподарські). На випадок війни передбачається мати 51 район.

Керівним органом у районі є Рада, до складу якої входять бургомістри общин, начальники та штаби ЦО. Штаби округів та районів у мирний час укомплектовані лише командним складом і технічним персоналом, а до штатів військового часу розгортається лише на період навчань та у разі виникнення НС.

Райони ЦО групи "А" поділені на сектори. За кожним сектором на період надзвичайних ситуацій закріплені відповідні формування ЦО. Старший начальник одного із таких формувань одночасно виконує і обов'язки начальника ЦО сектора.

Начальником ЦО общини є бургомістр. Йому підпорядковуються служби:

протипожежна, медична, поліцейська, комунальних послуг та соціального забезпечення.

ЦО США. У США створене "Федеральне управління з дій у надзвичайних умовах" (ФЕМА, штаб-квартира м. Вашингтон), яке безпосередньо підпорядковується президентові.

На це управління покладено такі завдання:

— забезпечення виживання країни в ядерній війні;

— розробка планів евакуації населення США із загрозливих районів;

— здійснення заходів згідно з програмами будівництва захисних споруд;

— удосконалення та підвищення захисту систем зв'язку і оповіщення;

— забезпечення захисту і нормального функціонування федеральних та міс­цевих органів влади і Цивільної оборони;

— утворення та розподіл стратегічних запасів на випадок надзвичайних ситуацій. Окрім того, на ФЕМА покладена відповідальність за підготовку та навчання населення, науково-дослідну роботу з питань ЦО, поширення інформації по ЦО серед населення, боротьбу з тероризмом, участь промислових підприємств та інших установ у заходах ЦО.

Центральний апарат ФЕМА має у своєму складі 5 управлінь (директоратів):

— із забезпечення функціонування у надзвичайних умовах;

— з програм навчання та протипожежної підготовки;

— з програм національної готовності управління (директорат) надання, допомоги та розробки програм для штатів і місцевих органів влади;

— федеральна адміністрація зі страхування;

— адміністративні підрозділи.

У кожному штаті є консультативна рада (комісія) з питань цивільної оборони. Із прийняттям США "Закону про стихійні лиха", в якому визначаються відповідальні особи, порядок введення надзвичайного положення, його тривалість, обов'язки та права місцевих органів влади у справах підготовки до стихійних лих та порядок компенса­ції за понесені збитки, значно поширились повноваження губернатора штату.

Безпосереднім керівником цивільної оборони штату є начальник ЦО штату зі своїм штабом (загальна чисельність до 40 осіб). Окрім того, утворюються місцеві штаби у графствах (3200), районах (10), незалежних містах (37), общинах та у великих містах. Усього утворено 3615 місцевих штабів Цивільної оборони.

На промислових підприємствах, де 50 і більше працюючих, створюються комітети Цивільної оборони, які очолюють керівники цих підприємств. До комітету залучаються представники головних відділів, у тому числі фінансового та юридичного. Крім того, на підприємствах створюються служби Цивільної оборони із забезпечення безперервного управління, термінової зупинки підприємства, постачання, захисту документації, укриття та інші.

У США немає спеціальних формувань Цивільної оборони. Для вирішення їх завдань залучаються підрозділи національної гвардії та збройних сил, головним чином сухопутних військ. Невоєнізовані формування, для рішення окремих завдань цивільної оборони створюються на промислових медичних підприємствах, фірмах та інших об'єктах.

Захист населення в системі ЦО США вирішується в двох напрямках - шляхом укриття в захисних спорудах, головним чином ПРУ, та евакуації (захисні споруди на 242 млн. місць).

Окрім ФЕМА у США діють також такі організації, як "Американська асоціація з цивільної оборони" (ТАСДА) та "Лікарі за готовність до надзвичайного стану".

ЦО Канади як система захисту населення, економіки й адміністративно-політичної структури функціонує з 1957 р. Керівництво країни розглядає важливий напрямок підготовки цивільного сектора до надзвичайних умов мирного і воєнного часів.

Відповідальність за рішення завдань ЦО покладається на прем'єр-міністра, що призначає одного із міністрів федерального уряду відповідальним за надзвичайну готовність. Діяльність всіх міністрів координується агенством надзвичайної готовності Канади (ЕРС), яке очолює виконавчий директор, що має заступника з планування і оперативного управління.

Основний пункт управління розташований за 37 км на південний захід від Оттави і може функціонувати протягом 2-х місяців з групою 400 осіб. Територія країни розділена на 10 округів надзвичайної готовності, штаби яких обладнані за межами значних міст на відстані 30-200 км від них.

Спеціальних формувань ЦО в Канаді немає. До вирішення завдань ЦО залучається поліція, пожежна служба, медичні установи, військові підрозділи. В умо­вах надзвичайної обстановки на їхній основі, в разі потреби, формуються рухливі рятувальні групи і колони для дій в районах НС.

Захист населення в системі ЦО Канади, вирішується шляхом укриття населення в захисних спорудах за місцем проживання.

ЦО ФРН. Найбільш ефективною системою цивільного захисту є цивільна оборона ФРН, оскільки вона має розвинуту організаційну структуру, значні сили і засоби, розгалужену систему зв'язку та оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю.

Загальне керівництво цивільною обороною країни здійснює федеральне Міністерство внутрішніх справ. Для прикладу, основним компонентом сил у системі ЦО ФРН є служба захисту від катастроф, що налічує, при повному розгортанні, до 600 тис. осіб, додатково можуть також залучатися громадські організації і служби (до двох млн. осіб).

Захист населення вирішується шляхом створення системи суспільних і при­ватних захисних споруд, з урахуванням використання бомбосховищ періоду другої світової війни, шахтних виробок, печер, а також підготування планів евакуації. Запаси медичного забезпечення населення дають змогу розширення ліжкового фонду на 2,5 млн. осіб.

У багатьох зарубіжних країнах велика увага приділяється утворенню добровільних формувань на підприємствах з числом працюючих від ЗО і більше осіб. У мирний час це будуть служби: аварійно-рятувальна, протипожежна, медична, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю і інші.

ЦО Росії. За минулі п'ять років МНС Росії вдалося створити власні сили та засоби інших міністерств і відомств в єдину державну систему попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій.

В структурі МНС знаходяться війська ЦО (з рятівними, автомобільними, авіаційними, інженерними, протихімічними підрозділами), штаби з питань цивільної оборони та ліквідації наслідків НС, пошуково-рятувальні служби.

Міністерство має в безпосередньому підпорядкуванні спеціальні військові формування: центральний аеромобільний рятівний загін, авіаційне підприємство та національний корпус надзвичайного гуманітарного реагування.

Підготовка кадрів проводиться в спеціалізованих навчальних закладах. Наукові та конструктивні розробки в галузі техніки і технології здійснюються в науково-дослідному інституті ЦО НС.

Робота з попередження стихійних лих і техногенних катастроф будується на основі моніторингу та прогнозів, що проводяться в науково-дослідних інститутах, аналітичних службах і лабораторіях, які належать до різних відомств.

Відповідно до російського законодавства МНС, при виникненні лих і ка­тастроф має змогу залучити сили та засоби інших відомств - міліцію, пожежних, медиків, військові частини, будівельні та транспортні організації. Для ліквідації наслідків великих катастроф залучаються державні фінансові та матеріальні ресурси.

Для надання допомоги іноземним державам в проведенні рятувальних робіт використовуються такі формування, як Центральний аеромобільний рятувальний загін, експедиційний госпіталь, автомобільна колона, авіаційне підприємство.

Гуманітарна допомога формується з державних резервів. Елітним підрозділом швидкого реагування МНС Росії є Центрорят. Він виконує першочергові пошуково-рятувальні роботи, доставляє формування експертів, засоби порятунку та виживання, вантажі гуманітарної допомоги в зони НС, організовує медичну допомогу, здійснює евакуацію постраждалих. Аеромобільний експедиційний госпіталь може прийняти одночасно 150 постраждалих.

Одним із найважливіших питань організації ЦО у зарубіжних країнах є взає­модія органів ЦО і збройних сил, особливо сухопутних військ. Ця необхідність продиктована імовірністю виникнення масових руйнувань, відносною обмеженістю технічних засобів і висококваліфікованих фахівців у системах Цивільної оборони, а також відсутністю у деяких країнах формувань Цивільної оборони. У свою чергу, збройні сили, в окремих випадках, матимуть потребу у допомозі від органів Цивільної оборони.

Взаємодія органів Цивільної оборони зі збройними силами набуває важливого значення і в умовах мирного часу, особливо під час ліквідації наслідків стихійних лих, великомасштабних аварій на підприємствах, особливо на підприємствах з ядерними та хімічними компонентами, а також при вирішенні різноманітних завдань мирного часу: утримання систем зв'язку, розробка проектів захисних споруд, організація матеріально-технічного забезпечення, підготовка кадрів та інше.

Аналіз свідчить про те, що взаємодія органів ЦО і збройних сил має місце у всіх країнах, але в кожній країні є свої особливості, що регламентуються відповідними законодавчими актами.

Підготовка керівного складу органів управління ЦО в усіх країнах здійснюється спеціальними навчальними закладами. Так, у Канаді та Великобританії створені національні коледжі, у Німеччині — академія, у Франції — Інститут Цивільної оборони. Крім того, у всіх країнах створена мережа курсів ЦО з метою підготовки фахівців ЦО місцевих органів управління. Рядовий склад формувань проходить підготовку на базі навчальних центрів та таборів Цивільної оборони.

У Нідерландах керівний склад ЦО країни та офіцери корпусу пересувних колон проходять підготовку у вищій школі ЦО, унтер-офіцерський та рядовий склад — у навчальному центрі корпусу пересувних колон.

Фахівці протипожежних, рятувальних та медичних підрозділів корпусу пересувних колон, а також інструктори та керівники підрозділів самозахисту — у трьох навчальних центрах ЦО. Особовий склад груп та постів самозахисту готується на постійно діючих місцевих курсах (близько ЗО годин) та щорічних зборах при навчальних центрах ЦО протягом двох тижнів.

Організація підготовки населення з питань Цивільної оборони у більшості країн має спільні риси. При цьому, головна увага звертається на такі питання, як вміння діяти згідно з сигналами оповіщення, надавати першу медичну допомогу, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту. Для виконання цієї мети залучаються засоби масової інформації, радіо, телебачення, видавництва, кіно.