Спеціальні обов'язки педагогів-дефектологів визначені положеннями про кожний тип спеціальних шкіл-інтернатів та дошкільних установ для аномальних дітей.

§ 2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога та його професійної підготовки

Педагогові-дефектологу належить провідна роль у становленні особистості аномальної дитини як громадянина суспільства. Тому він повинен бути високоосвіченою людиною, яка має чіткі світоглядні позиції, вміє Тх обґрунтовувати та відстоювати, поважаючи при Цьому думки інших. Інформація, яка надходить від педагога до свідомості аномальної дитини (а саме він здебільшого є найкомпетентнішим джерелом інформації для дітей), має бути достовірною, багатою за змістом, переконливою та цікавою. Тому в процесі професійної підготовки дефектологів, як і педагогів — спеціалістів з інших профілів, значне місце посідає оволодіння системою знань з соціально-економічних дисциплін, історії та сучасного стану світової культури, зокрема культури своєї держави. Підкреслимо, що процес збагачення власної гуманітарної підготовки, оволодіння культурою людства в її ідеологічних, естетичних (літературних, музичних, художніх тощо), моральних, правових компонентах є безперервним і нескінченним, тому постійна робота з самоосвіти, культурного самовиховання — одне з найважливіших завдань педагога взагалі та дефектолога зокрема.

Враховуючи, що в процесі розвитку, навчання і виховання діють основні закономірності, спільні для роботи як з нормальними, так і з різними категоріями аномальних дітей, дефектолог повинен володіти знаннями зягальної, вікової та педагогічної психології, загальної педагогіки. Ці знання є фундаментом, на якому грунтуються прикладні, суто дефектологічні знання та вміння. Наприклад, до вивчення аномальної дитини ставляться вимоги, які відображені в принципах вивчення особистості, розроблених загальною психологією: активності та цілеспрямованості, всебічності та комплексності, об'єктивності, динамічності, конкретності, єдності вивчення особистості та її соціального оточення тощо. Знаючи ці принципи, педагог-дефектолог зможе правильно розв'язувати принципові завдання глибокого вивчення своїх вихованців і, використовуючи в цьому процесі методи пізнання особистості, також в цілому спільні для загальної та спеціальної психології (бесіда, спостереження, вивчення документації, анкетування, збирання, зіставлення та узагальнення незалежних характеристик, природний та лабораторний експеримент, психодіагностичний метод тощо), знайде при застосуванні кожного з них оптимальні прийоми з урахуванням специфіки роботи з аномальними дітьми.

Цю специфіку вивчають такі дисципліни, як спеціальна психологія (олігофрене-, сурдо- і тифлопсихологія), дефектологічна психодіагностика, яка, зокрема, розробляє принципи та методи відбору дітей до спеціальних шкіл та дошкільних установ. Не менш важливими для дефектолога є й знання з різних галузей медицини (анатомії та фізіології людини, її вищої нервової діяльності та окремих органів — слуху, зору, мови; патофізіології, невропатології, психопатології тощо), оволодіння якими дає змогу зрозуміти природу того чи іншого виду аномального розвитку дитини, усвідомити первинні матеріальні причини порушень психофізичного розвитку з точки зору дії біологічного фактора, який в єдності із соціальним визначає особливості та перспективи становлення особистості.

Нарешті, в підготовці педагога-дефектолога значна роль належить оволодінню системою спеціальних дефектологічних знань та вмінь (для кожної дефектологічної спеціальності — переважно в окремих галузях цієї науки), що стосуються принципів, методів та прийомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми різних вікових категорій (дошкільниками, школярами), які мають ті чи інші відхилення в розвиткові. Цих знань та вмінь дефектологи набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки (олігофрено-, сурдо-, тифло-), окремих методик викладання дисциплін, що вивчаються в спеціальних школах, методики організації виховної роботи в цих школах, логопедії, дошкільної спеціальної педагогіки, ряду спецкурсів та спецсемінарів (наприклад, з диференційованого навчання, методики корекційної роботи тощо). Педагогів-дефектологів досконало озброюють специфічними системами прийому та передачі інформації, необхідними для спілкування з певними категоріями аномальних дітей. Йдеться, зокрема, про мову жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук), техніку читання з губ як засоби спілкування глухих, дактилографію (письмо пальцем), що використовується як засіб спілкування з сліпоглухим співрозмовником, письмо та читання за допомогою шрифта Брайля, чому навчають сліпих.