Діти з порушеннями опорно-рухового апарата
Серед дітей з відхиленнями в розвитку виділяють категорію дітей з важкими порушеннями опорно-рухового апарата. До таких порушень призводять різні захворювання, найчастіше — дитячий церебральний параліч, при якому вражуються рухові системи головного мозку.
Церебральні паралічі розрізняють за часом виникнення. Інфекції, інтоксикації, травми, перенесені вагітною, особливо в перші 3—4 місяці; можуть призвести до вродженого (внутрішньоутробного) церебрального паралічу. Припологові та післяпологові паралічі пов'язані з травматичними ураженнями головного мозку плода та народженої дитини, порушенням мозкового кровообігу в результаті асфіксії тощо.
У дітей, які страждають .на дитячий церебральний параліч, спостерігаються важкі порушення рухів рук, ніг, голови, тулуба, зумовлені спазмом м'язової системи. Паралічі, гіперкінези (від грец. hiper — надмірно, kinesis — рух) — надмірні, мимовільні, зайві, недоцільні, неупоряджені рухи (повороти, вигинання, тремтіння, посмикування). Затримується загальний розвиток рухових функцій — дитина з помітним запізненням починає тримати голову, повертатися, сидіти, стояти, ходити. Досить часто церебральний параліч поєднується з органічно зумовленими іншими дефектами розвитку — порушеннями слуху, розладами рухів очей, різними мовними аномаліями, найчастіше дизартріями, тобто порушеннями вимови, викликаними обмеженою рухливістю артикуляційного апарата. Всі ці дефекти в сукупності призводять до затримки загального розвитку дитини. Виявляються утруднення в оволодінні читанням, писанням, у формуванні просторових та часових уявлень.
Порушення опорно-рухового апарата у дітей можуть бути пов'язані з м'язовою дистрофією — захворюванням, яке поступово веде до наростаючої атрофії м'язів без ураження нервової системи. Атрофія (від грец. а — префікс, що означає заперечення, та trophs — годування) — це патологічні зміни в будові тканин організму, пов'язані з порушенням обміну речовин у них, що призводить до розладу їх функцій. Залежно від того, у якій групі м'язів переважно розвивається атрофічний процес, м'язова дистрофія викликає різноманітні порушення опорно-рухового апарата — ураження м'язів спини та тазового поясу, м'язів верхніх або нижніх кінцівок тощо. Серед причин прогресуючої м'язової дистрофії виділяють спадкову схильність, хоча бувають випадки цього захворювання, не пов'язані із спадковістю, а зумовлені загальними захворюваннями організму, зокрема інфекційного характеру, недокрів'ям та ін. Раніше ця хвороба вважалась невиліковною, зараз медицина знайшла деякі комплексні шляхи боротьби з нею: вітамінозні ін'єкції, переливання донорської крові тощо.
Тривалий час однією з основних причин, що викликають глибокі порушення опорно-рухового апарата у дітей, був поліомієліт (від грец. polios — сірий, myelos — спинний мозок) — гостре інфекційне захворювання центральної нервової системи, що вражає переважно сіру речовину спинного мозку. Потрапляння до організму дитини фільтрівного вірусу внаслідок контакту з хворим, зараження краплинним шляхом через травлення, органи дихання викликає в'ялі паралічі кінцівок, атрофію м'язів, зниження рухових рефлексів. Нині завдяки успіхам медицини, яка запропонувала ефективні засоби вакцинації, що попереджають виникнення захворювання, а також послідовній реалізації ряду гігієнічних умов поліомієліт майже переборено. Проте якщо дитина все ж таки перенесла цю тяжку хворобу, яка викликала порушення опорно-рухового апарата, вона отримує неврологічну та ортопедичну допомогу, їй створюють спеціальні педагогічні умови.
В окремих випадках порушення опорно-рухового апарата у дітей зумовлені й іншими причинами. Вони виникають як наслідки артрогрипозу (від грец. artro — суглоб і франц. gripp — гостре інфекційне вірусне захворювання) — ураження суглобів грипозною інфекцією; травм, що викликають механічні пошкодження рухового апарата; вроджених деформацій.
Основним дефектом цієї категорії аномальних дітей є різні вади моторної сфери: серйозні утруднення у виконанні як спонтанних (мимовільних), так і довільних рухів, у пересуванні, значні порушення координації, уповільненість, швидка втомлюваність. Такі діти часто виявляються безпорадними, пасивними, замкненими, уникають контактів з однолітками, позбавлені можливості брати повноцінну участь у рухливих і рольових іграх та інших видах колективної діяльності. Тривале обмеження рухової активності таких дітей, відокремленість від середовища одноліток, які розвиваються нормально, надмірна опіка з боку батьків, загостреність уваги на власному дефекті — все це зумовлює своєрідність їхнього розвитку. Певне звуження джерел життєвого досвіду, пов'язане з хворобою, також може відчутно відбитися на розвиткові таких дітей. Так, при вивченні деяких якостей особистості підлітків з порушеннями опорно-рухового апарата з'ясовано, що в них часто знижені мотиви навчальної діяльності. Це виявляється у пізнавальній пасивності, нерегулярності виконання навчальних завдань, порушеннях уваги при сприйманні навчального матеріалу. Багато хто з підлітків своєрідно проводить свій вільний час — «хворі діти менше читають, грають, гуляють, рідше майструють, спілкуються з природою. Значна частина вільного часу хворих підлітків присвячена байдикуванню»[17], що пов'язане з пасивністю їхніх позанавчальних інтересів. Вольові риси характеру (цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність, самостійність, стриманість) у дітей з порушеннями опорно-рухового апарата розвинені недостатньо. Тут певну роль відіграє власне захворювання та такі його наслідки, як загальне послаблення організму, труднощі при виконанні діяльності, що вимагає активних рухів, м'язових зусиль, обмеженість моторної діяльності.
Однак основною причиною зазначених відхилень є своєрідна соціально-психологічна позиція хворої дитини або підлітка, яка виникає внаслідок неправильного ставлення до неї з боку батьків — вони досить часто не надають таким дітям розумної самостійності, знімають з них навіть елементарні обов'язки з самообслуговування, виконання домашніх справ, намагаються задовольнити будь-які їхні бажання та примхи. Дитина звикає до такої надмірної опіки, не вчиться долати труднощі, регулювати свою поведінку та дії вольовими зусиллями. Як наслідок, багато дітей з порушеннями опорно-рухового апарата, поступаючи до спеціальних лікувальних та навчально-виховних закладів, не володіють найпростішими навичками самообслуговування, відмовляються виконувати доручення суспільно корисного та побутового характеру.
Звичайно, така позиція не є характерною для абсолютно всіх дітей. У ряді випадків пов'язані з хворобою переживання, навпаки, викликають у дитини намагання переборювати труднощі, напружувати вольові зусилля, проявляти вимогливість до себе, самодисципліну. Однак для розвитку цих якостей особистості необхідна цілеспрямована педагогічна робота.
У системі виховання, навчання та лікування дітей з порушеннями опорно-рухового апарата важливе місце посідає різноманітна трудова діяльність, пов'язана з самообслуговуванням, виконанням суспільно корисних трудових завдань, навчанням ручної праці, професійною підготовкою з ряду доступних спеціальностей з урахуванням особливостей того чи іншого рухового дефекту. Трудове навчання та виховання в таких випадках виступає й як лікувальний фактор, є трудотерапією.
З такими дітьми проводиться також багатопланова спеціальна лікувально-корекційна робота, спрямована на розвиток їхньої рухової сфери,— заняття лікувальною фізкультурою, спеціальні рухливі ігри, ортопедична допомога, масаж тощо. Дуже корисно залучати учнів до індивідуальних та колективних спортивних змагань за спеціальними програмами для інвалідів з порушеннями опорно-рухової сфери.
Корекційна робота в спеціальних закладах для таких дітей, а також у тих випадках, коли вони навчаються у звичайних масових школах, не обмежується лише розвитком моторики. Вкрай важливо наполегливо формувати мотиви їх навчальної діяльності, враховувати наявні в них нахили та уподобання, розвивати коло інтересів. Особливе значення тут має принцип опори на позитивне в особистості дитини, що активізує її життєву позицію, вирівнює становище в системі міжособових стосунків класного колективу. При цьому слід мати на увазі, що серед дітей з порушеннями опорно-рухового апарата є такі, які досить добре освічені в різних сферах мистецтва (музиці, живопису), літературі, техніці, науці, самі активно займаються творчістю. Звичайно, це необхідно використати, щоб підняти особистий статус дитини в колі інших.
Проте слід пам'ятати й інше: у багатьох дітей з порушеннями опорно-рухового апарата, особливо при церебральних паралічах, наявні ще й недоліки суто пізнавальної діяльності. Тому система корекційно-виховної роботи з такими дітьми включає спеціальні засоби розвитку зорового сприймання, фонематичного аналізу, словникового запасу та розуміння мови, узагальнень та диференціювань в мислительній діяльності, виправляння недоліків просторових і часових уявлень та орієнтувань. Важливу роль відіграє логопедична робота по корекції вимови.
За умов проведення комплексної корекційної навчально-виховної та лікувальної роботи стає можливим оволодіння учнями з порушеннями опорно-рухового апарата програмою загальноосвітньої школи, що дає їм змогу продовжувати післяшкільне навчання. Так, матеріали спеціально проведених катамнестичних[18] досліджень свідчать, що чимало випускників спеціальних шкіл для дітей з порушеннями опорно-рухового апарата надалі закінчили технікуми та вузи (зокрема університети), здобувши вищу та середню спеціальну освіту з таких спеціальностей, як фінансово-економічна, медична, музично-художня, математична, філософська тощо. Абсолютна більшість випускників спеціальних шкіл даного типу, якщо і не продовжували післяшкільного навчання, працюють в різних сферах господарства і адаптовані досить успішно.
Поняття про ДЦП: епідеміологія, класифікація, етіологія
ДЦП - органічне ураження мозку, що виникає в період внутрішньоутробного розвитку, в пологах і в період новонародженості та супроводжується руховими, мовними і психічними порушеннями.
Рухові розлади спостерігаються у 100% дітей, мовні - у 75%, психічні - у 50% дітей.
Рухові порушення виявляються у вигляді парезів, паралічів, насильницьких рухів. Особливо значущі і складні порушення регуляції тонусу, які можуть походити по типу:
- Спастичності,
- Ригідності,
- Гіпотонії,
- Дистонії.
Порушення регуляції тонусу тісно пов'язані із затримкою патологічних тонічних рефлексів і несформованістю ланцюгових настановних випрямних рефлексів. На основі цих порушень формуються вторинні зміни в м'язах, кістках і суглобах (контрактури і деформації).
Мовні розлади характеризуються лексичними, граматичними і фонетико-фонематічсекімі порушеннями.
Психічні розлади проявляються у вигляді затримки психічного розвитку або розумової відсталості всіх ступенів тяжкості. Крім того, нерідко є зміни слуху, зору, вегетативно-судинні розлади, судомні прояви та ін
Всі порушення можуть бути різного ступеня вираженості - від мінімальних до максимальних.
Найбільш важко страждають "молоді" відділи мозку - великі півкулі, що регулюють довільні рухи і мова.
За даними К.А.Семенова (1999), ДЦП на території Росії в 1962 році становив 0,4 випадку на 1000 дитячого населення, а в 1992 - 9 випадків на 1000 дитячого населення.
В Україні як і в усьому світі також зростає чисельність дітей, які страждають на ДЦП.
ДЦП описаний ще в працях Гіппократа і К.Галена. однак оновоположніком вивчення проблеми ДЦП є англійський хірург-ортопед Літтл (1862). Надалі детально описану їм спастичну диплегію стали називати хворобою Литтля.
У нашій країні користуються класифікацією К.А.Семенова (1978).
Виділяють наступні форми ДЦП:
- Спастична диплегія,
- Подвійна диплегія,
- Гіперкінетична форма,
- Гемипаретической форма,
- Атонічний-астатічекая форма.
Спастична диплегія - найпоширеніша форма ДЦП. Зазвичай це тетрапарез, але ноги уражаються більше, ніж руки.
Прогностично сприятлива форма в плані подолання мовних і психічних порушень і менш сприятлива в руховому відношенні. 20% дітей пересуваються самостійно, 50% - за допомогою, але можуть себе обслуговувати, писати, маніпулювати руками.
Подвійна геміплегія - найважча форма ДЦП з тотальним ураженням великих півкуль. Це також тетрапарез з тяжкими ураженнями як верхніх, так і нижніх кінцівок, але руки «страждають» більше, ніж ноги. Ланцюгові настановні випрямні рефлекси можуть не розвинутися взагалі. Довільна моторика різко порушена, діти не сидять, не стоять, не ходять, функція рук не розвинена. Мовні порушення грубі, за принципом анартріі, в 90% розумова відсталість, в 60% судоми, діти необучаеми.
Прогноз рухового, мовного та психічного розвитку несприятливий.
Гіперкінетичним форма - пов'язана з поразкою підкіркових відділів мозку. Причиною є білірубінова енцефалопатія (несумісність крові матері і плоду по резус-фактору).
Рухові порушення виявляються у вигляді гіперкінезів (насильницьких рухів), які виникають мимоволі, посилюючись від хвилювання та втоми. Довільні рухи розмашисті, дискоординированной, порушений навик листи, мова. У 20-25% вражений слух, у 10% можливі судоми. Прогноз залежить від характеру і інтенсивності гіперкінезів.
Гемипаретической форма - уражаються руки та ноги з одного боку. Пов'язано це з ураженням півкулі мозку (при правостороннем гемипарезе порушується функція лівої півкулі, при лівобічному - правого).
Прогноз рухового розвитку при адекватному лікуванні сприятливий. Діти ходять самі, обучаемость залежить від психічних і> мовних порушень.
Атонічний-астатичними форма виникає при порушенні функції мозочка. При цьому відзначається низький м'язовий тонус, порушення рівноваги у спокої і ходьбі, порушення координації рухів. Руху неспівмірні, неритмічно, порушено самообслуговування, лист. У 50% відзначаються мовні і психічні порушення різного ступеня тяжкості.
Етіологія ДЦП
Більше 400 чинників здатні викликати шкідливу дію на центральну нервову систему, але особливо небезпечно це вплив до 3-4 місяця вагітності. Всі несприятливі фактори порушують матково-плацентарний кровообіг, викликаючи кисневе голодування плоду - хронічну гіпоксію. Розвиток центральної нервової системи в умовах хронічної гіпоксії порушено.
Таким є вплив внутрішньоутробних факторів. У пологах причиною пошкодження ЦНС є асфіксія і порушення мозкового кровообігу. Після пологів причиною пошкодження ЦНС є найчастіше нейроинфекция (менінгіт, енцефаліт) і травми голови. Таким чином, ДЦП є поліетіологічним захворюванням інфекційного, інтоксикаційного, запального, токсичного, радіаційного, екологічного, травматичного та іншого походження.