Які ж основні вимоги слід враховувати та реалізовувати під час проведення такої роботи в процесі навчання та виховання розумово відсталих дітей?
Передусім вона повинна мати комплексний характер і охоплювати всі напрями впливів на різні ушкоджені сторони розвитку такої дитини — її пізнавальну діяльність (сприймання, мислення, пам'ять, уяву), мовні здібності, емоційно-вольову сферу, фізичний розвиток, поведінку в цілому, в якій виявляється зумовлена специфічними особливостями особистості розумово відсталого та умовами його соціального виховання система суб'єктивно-особистісних відношень до людей, колективу, праці, правових та моральних норм, до самого себе.
Під час корекційно-виховної роботи необхідно здійснювати як диференційний (який базується на врахуванні типологічних особливостей різних форм розумової відсталості, різних ступенів дефектності пізнавальної діяльності), так й індивідуальний підхід, пов'язаний з глибиною інтелектуальної недорозвиненості конкретної дитини, рівнем її розумової та фізичної працездатності, особливостями емоцій, почуттів, волі, спрямованості особистості тощо.
Найбільшого ефекту в корекційній роботі з розумово відсталими дітьми можна досягти тоді, коли вона орієнтована на розвиток їхніх вищих психічних функцій — насамперед логічного мислення, яке передбачає вміння встановлювати зв'язки між явищами реальної дійсності, доводити або спростовувати судження; довільної уваги, пам'яті, поведінки в цілому, що базується на усвідомленні власних дій та вчинків, розумінні їх мотивів, самокеруванні ними; вищих емоцій та почуттів, тобто виховання соціальне адекватних, по-справжньому людських переживань морального, естетичного, інтелектуального характеру.
Корекційна робота потребує органічного сполучення двох ліній педагогічного впливу на особистість розумово відсталої дитини. З одного боку, важлива спеціальна адаптація змісту, умов, способів впливу на учнів з урахуванням їхніх знижених пізнавальних можливостей для того, щоб забезпечити розуміння, засвоєння, оволодіння ними тією різноманітною інформацією, яка адресована їхній свідомості.
З цією метою в процесі загальноосвітнього та професійно-трудового навчання та виховання розумово відсталих учнів:
спрощується структура інформаційного матеріалу, його вводять меншими порціями, забезпечують уповільнений темп його подання, повторюваність, багаторазові вправи на користування тими чи іншими знаннями та способами діяльності;
обов'язково застосовується конкретна наочність, опора на предметно-практичну діяльність;
надається допомога в диференціюванні зовнішньо схожих, але за своєю суттю відмінних один від одного об'єктів, явищ, понять, оскільки розумово відсталі діти на підставі чисто зовнішньої схожості схильні до їх уподібнення;
різноманітні логічні зв'язки в інформації, що вивчається, спеціально роз'яснюють, оформлюють в мові педагога відповідними сполучниками («тому що», «внаслідок цього», «не дивлячись на це», «хоча» тощо);
дуже обережно застосовуються метафоричні засоби;
у багатьох випадках необхідна спеціальна, так звана словникова робота, спрямована на додаткове (або випереджаюче) викладання цілісного матеріалу, тлумачення нових слів, термінів, понять, висловів;
обов'язково перевіряється правильність та усвідомленість розуміння дітьми навчального матеріалу.
Вимог адаптації змісту та форм роботи з розумово відсталими дітьми дотримуються також при організації їхньої практичної діяльності, зокрема трудової. Це реалізується шляхом:
докладного попереднього інструктажу, демонстрацією зразків виконання дій;
вимог щодо повторення інструкцій з обов'язковою перевіркою їх розуміння;
супроводження діяльності дітей поточним інструктажем;
додаткових, спрямовуючих, стимулюючих, уточнюючих, коригуючих, підкріплюючих втручань педагога в діяльність дітей.
Отже, адаптуючи зміст, методи, форми роботи з розумово відсталими дітьми до їхніх особливостей, педагоги значною мірою пристосовуються до їхнього дефектного розвитку. Зрозуміло, що це є необхідним. Проте якщо постійно спрощувати інтелектуальні та практичні завдання, весь час надавати розумово відсталим дітям всебічну допомогу, яка максимально полегшує їхню діяльність, усуває будь-які труднощі та перешкоди в її виконанні, вони так ніколи і не навчаться самостійно її виконувати, не зможуть, спираючись на власні сили, розуміти звернену до них мову, розібратися в інструкціях, завданнях, дорученнях, переносити засвоєні знання та навички в нові ситуації, змінювати набуті способи діяльності, якщо цього вимагають умови нових завдань, саморегулювати власні дії та поведінку.
Для підготовки розумово відсталих дітей до самостійного життя та діяльності корекційна робота з ними, крім адаптації педагогічного процесу до їхніх знижених можливостей і особливостей дефекту, має бути орієнтована на максимально можливий розвиток у них здібностей до оволодіння різними елементами соціальної культури (знаннями, способами дій, досвідом продуктивної діяльності) в неадаптованому вигляді, тобто в таких формах, в яких вони представлені в природних, звичайних умовах життєдіяльності людини.
Для розв'язання цього найважливішого завдання корекційної роботи, яке полягає насамперед у тому, щоб максимально згладжувати недоліки інтелектуального розвитку розумово відсталих дітей, вторинні порушення різних сфер особистості, що виникають на цій основі, та поведінки в цілому, необхідна всіляка активізація їхньої пізнавальної діяльності та формування вмінь самостійно її здійснювати, тобто користуватися пізнавальними діями та прийомами.
З цією метою в процесі навчання та виховання розумово відсталих дітей треба постійно пропонувати їм для виконання різноманітні види пізнавальних завдань, серед яких найкориснішими в корекційному плані є такі:
на порівняння предметів, явищ, фактів, подій за схожістю та розбіжністю;
на узагальнення ряду однорідних явищ на підставі істотної схожості їхніх ознак;
на конкретизацію узагальнених понять, правил, закономірностей;
на встановлення причиново-наслідкових зв'язків між явищами та подіями;
на доведення чи спростування;
на критичну та самокритичну оцінку;
на планування майбутньої діяльності як практичного, так і розумового характеру;
на монологічне відтворення цілісної системи здобутих знань.
Слід пам'ятати, що лише постановки таких завдань перед дітьми недостатньо. Необхідним є спеціальне та наполегливе навчання розумово відсталих учнів виконання цих завдань, формування в них відповідних способів розумової діяльності. З учнями відпрацьовують моделі побудови порівнянь, доведень, узагальнень, пошуку причин та наслідків, монологічних висловлювань тощо, демонструють зразки правильного здійснення відповідних розумових дій.
Завдання корекції інтелектуального розвитку розумово відсталих дітей потребують також спеціальної роботи, спрямованої на компенсацію їхніх відчуттів та сприймань, уваги, подолання пізнавальної індиферентності, виховання самостійності в розумовій роботі. Важливо забезпечити формування тих якостей, які дозволяють дитині правильно користуватися знаннями: об'єктивності, узагальненості та конкретності, усвідомленості, систематизованості та повноти, міцності, динамічності.
Корекційна робота з розумово відсталими дітьми не вичерпується виправленням інтелектуальних вад. Вище було вказано на те, що вона повинна охоплювати різні сфери психофізичного розвитку особистості. Так, для корекції недоліків мовного розвитку дитини важливо постійно розширювати запас слів та висловлювань, спонукаючи її до активного користування ними, стимулювати розвиток техніки читання та письма як засобів комунікації, домагатися осмислених висловлювань, зв'язку мови з практичною та розумовою діяльністю, привчати оформляти власні висловлювання так, щоб вони були зрозумілими для інших.
У корекційній роботі над моторикою розумово відсталих дітей враховують необхідність розвитку в них цілеспрямованих, точно вивірених та диференційованих рухів, вміння виконувати їх за словесною інструкцією, усвідомлювати зв'язок між рухом та його метою, перебудовувати рухи, дозувати м'язові зусилля, за потреби, пояснювати та виправляти помилки у власних рухах тощо. Індивідуальні особливості фізичного розвитку, моторики розумово відсталих (зокрема підвищену втомлюваність уповільненість темпу рухової діяльності, специфічні фізичні вади) враховують при виборі для них профілю трудового навчання у допоміжній школі.
Нарешті, при проведенні з розумово відсталими дітьми корекційної роботи, спрямованої на їх поведінку в цілому, педагог повинен:
забезпечувати послідовність, максимальну чіткість та єдність педагогічних вимог до дітей;
частіше використовувати позитивні підкріплення щодо навіть найменших гарних вчинків та успіхів дітей, застосовувати так звані авансовані заохочення, всіляко пробуджувати у розумове відсталих позитивні емоції;
навчати дітей самоконтролю поведінки, залучати їх до порівнянь, оцінок, причинових обгрунтувань актів поведінки;
домагатися повного усвідомлення дітьми заохочень-і покарань, які до них застосовуються, не зловживати покараннями, Абати, про їх справедливість та обгрунтованість;
послідовно підвищувати вимоги до поведінки дітей;
будувати виховний процес на конкретних позитивних прикладах, вказувати на зразки для наслідування, допомагати дітям осмислювати та узагальнювати позитивні форми поведінки, які вони спостерігають, або проявляють;
забезпечити кожній дитині посильне доручення, враховуючи її індивідуальні здібності, інтереси, захоплення, докладно роз'яснити вимоги до його виконання, надавати допомогу та здійснювати контроль за виконанням доручень;
зберігати та розвивати почуття власної гідності дитини, захищати її від насміхань та принижень з боку інших;
особливу увагу необхідно приділяти дітям з низьким соціальним статусом у системі міжособистісних стосунків групи, класу, реалізувати всі можливості для покращання їх особистого благополуччя серед інших, зокрема за рахунок опори на наявні вміння, поєднання «ізольованої» дитини спільним дорученням з тією, в якої високий статус у колективі; посилити свій особистий емоційний контакт з дитиною, статус якої поганий;
залучати учнів до роботи з самовиховання, але з постановкою максимально конкретної та реальної мети, забезпеченням постійного контролю та підсиленого педагогічного керівництва цим процесом;
проводити будь-який виховний захід із забезпеченням високого емоційно-позитивного фону;
враховувати, що в ряді випадків порушення поведінки розумово відсталої дитини, невиконання завдань та доручень, зниження результатів навчальної діяльності можуть бути пов'язані не з її небажанням добре себе поводити чи працювати, а з особливостями дефектного розвитку (наприклад, з порушенням працездатності, довільної уваги або з підвищеною навіюваністю, з наявністю психопатоподібних нашарувань у структурі дефекту тощо); тому необхідно підтримувати постійний контакт з лікарем-психоневрологом, особливо у випадках помітного погіршення поведінки, підвищеного збудження або, навпаки, загальмування, замкнення в собі, невротичних реакцій тощо;
запобігати конфліктам між дітьми, а в разі їх виникнення сприяти швидкому та позитивному їх розв'язанню, навчати розумово відсталих правильної поведінки в конфліктних ситуаціях, прогнозування наслідків нестриманості тощо.