Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
Становленню сучасного комплексного підходу до корекції заїкання передувала розробка різних методів і шляхів подолання цього захворювання.
Незважаючи на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання – одне із захворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені і пояснені.
Методики подолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цього мовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.
На необхідність комплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А. Хмелевський. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.
І.А. Сікорський в лікуванні заїкання включав гімнастику мовлення, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи.
Спираючись на вчення видатних фізіологів І.М. Сеченова і І.П. Павлова і їх наступників вчені і спеціалісти-практики виділяють сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Л.З. Андропова (1993), В.А. Куршев (1973), Р.Є. Левіна (1963), В.І. Селі верстов (2000), В.М. Шкловський (1994), М.Є. Хватцев (1959) своїми дослідженнями сприяли розвиткові лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання.
Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами і зусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета – усунення або послаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки, соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.
Весь медико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовно поділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.
Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар є: укріплення та оздоровлення нервової системи і фізичного здоров‘я; усунення та лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення або зняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервової системи).
Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: усунення мовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів (лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), які використовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.
До лікувально-оздоровчої роботи відносяться: організація сприятливої обстановки для лікування, правильна організація режиму дня і раціонального харчування, загартовуючи процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо і психотерапія.
Для заїкуватої дитини в умовах спеціалізованого закладу необхідно створити спокійніші в той же час життєрадісний настрій: відволікти її увагу від тривожних думок про своє захворювання.
У дитини потрібно підтримувати хороший настрій, впевненість в оздоровленні. Систематичне чергування різних видів діяльності, визначений ритм життя також мають важливе значення, тому що сприяють нормалізації і облегшенню роботи вищих відділів нервової системи і всього організму.
В режимі дня важливо виділити вдосталь часу для відпочинку. З цією метою для школярів необхідно спростити навчальний процес, частіше робити перерви при виконанні домашніх завдань, не перевантажувати їх позакласною і домашньою роботою.
Важливе значення для дітей має різноманітність видів діяльності, це викликає у них інтерес. Для надміру збуджених дітей підбираються заняття та ігри спокійні, не шумні. Пасивних дітей потрібно активізувати, розвивати у них самостійність.
В режимі дня для заїкуватої дитини – дошкільника на сон повинно бути відведено не лише 10-11 годин вночі і 2 години вдень. Школярам – 8-9 годин вночі і 1,5-2 години вдень. Необхідно велику увагу приділяти вітамінізації їжі заїкуватої дитини. Вітаміни як біологічні каталізатори всіх ферментних систем благополучно впливають на вищу нервову діяльність, імунну систему організму.
В режим дня заїкуватої дитини включаються загартовуючи процедури. Прогулянки на свіжому повітрі кожного дня, ігри, спортивні розваги укріпляють нервову систему, створюють емоційний підйом. Повітряні ванни викликають активну дію на серцево-судинну систему, нормалізують її роботу.
Важливе значення для загартовування організму дитини мають водні процедури: обтирання, обливання, душ і купання.
Різні види загартовування призначаються лікарем строго індивідуально в залежності від стану здоров‘я дитини і особливостей умов її перебування.
Лікувальна фізкультура і фізичні вправи, розвиваючи м’язову систему, укріплюють роботу важливих життєвих органів – легенів та серця, посилюють обмін речовин. Вони сприяють накопиченню сил і морального духа дитини, розвивають координацію і точність рухів, допомагають позбутися скованості, або навпаки сприяють дисциплінованості та зібраності.
Все це сприяє кращому функціонуванню мовних органів дитини із заїканням і позитивно впливає на вироблення у неї правильних мовних навиків. Фізичні вправи для цих дітей набувають лікувального значення.
Медикаментозне лікування заїкання ставить перед собою мету – нормалізацію діяльності центральної і вегетативної нервової системи, мовнорухового апарату, усунення судом, оздоровлення організму в цілому.
Значення медикаментозного лікування з віком заїкуватого збільшується. Це пояснюється ускладненням клініки заїкання внаслідок приєднання вторинних додаткових функціональних нашарувань, пов‘язаних з підвищенням ролі слова як фактора соціального спілкування.
Психотерапія в комплексному лікуванні заїкання займає особливе місце. Основне завдання психотерапії – оздоровлення психіки заїкуватого, що здійснюється через:
виховання повноцінної особистості;
виховання адекватної установки на свій не достаток і соціальне середовище;
вплив на мікро соціальне середовище.
Психотерапія поділяється на пряму і ... Пряма психотерапія – це лікувальний вплив словом у вигляді роз‘яснення, переконання, навчання. Другий вид психотерапії – це обстановка, оточуюче середовище, колектив, режим, ігри та інше.
В сучасній психотерапії розрізняють два основних види впливу словом: 1) раціональну психотерапію; 2) суггетивну терапію в яку включаються само переконання в бадьорому стані, уві сні (гіпноз), само переконання (аутогенне тренування).
Раціональна психотерапія складається з індивідуальних і колективних спеціальних бесід. Мета їх в тому, щоб пояснити заїкуватому в доступній, образній і запевняючій формі суть заїкання, роль самої дитини в подоланні заїкання, критично розібрати особливості її поведінки. Силою логічного переконання і прикладом психотерапевт намагається допомогти заїкуватому в перебудові неправильних форм поведінки, внушаючи впевненість у свої сили і можливість подолання заїкання.
Для маленьких дітей раціональна психотерапія виражається у використанні різноманітних ігрових прийомів, кольорової дидактичної наочності, музики, ритміки. Ці форми психотерапії тісно пов‘язані з психопрофілактикою і психогігієною.
Одним із видів самонавіювання являється метод аутогенної треніровки. Він застосовується при лікуванні неврозів. Шляхом самонавіювання по певній формулі викликається стан спокою і м’язового розслаблення (релаксація). В подальшому проводиться цілеспрямовані сеанси самовпевнення по регуляції тих чи інших порушених функцій організму. Людина із заїканням оволодіває навичками викликання розслаблення м‘язів, особливо лиця, шиї, плечового поясу і регуляції ритму дихання, що послаблює інтенсивність судом.
Використання аутогенного тренування в комплексній роботі з заїкуватими знаходять своє відображення в методиках А.І. Лубенської, Ю.Б. Некрасової та ін.
У зв‘язку з незрілістю психіки і недостатнім рівнем концентрації уваги у дітей дошкільного віку аутогенне тренування з ними не проводиться.
Логопеди, що працюють з дітьми із заїканням, використовують ігри, вправи, які допомагають розслабити м‘язи рук, передпліччя, шиї, ніг, лиця.
Серед активізуючи методів психотерапії значне місце займають функціональні тренування (В.А. Гіляровський, С.Н. Давиденков). Вони являють собою тренування нервових і психічних процесів, скрепляють активність і волю.
Всі види психотерапії заїкання спрямовані на усунення психогенних порушень (страху мовлення і ситуації, почуття ущемленості і подавлення, нав‘язливій фіксації на своєму мовленнєвому порушенні, хвилювань у зв‘язку з ним), на формування вміння володіти собою і своїм мовленням, на перебудову своїх особистих якостей.
Педагогічну частину комплексного підходу становить корекційно-педагогічна (логопедична) робота, яка включає систему логопедичних занять, виховні заходи, логопедичну ритміку, роботу з батьками.
Логопедична робота розглядається, як система корекційно-педагогічних заходів, спрямованих на всебічний, гармонійний розвиток особистості і мовлення дитини з урахуванням необхідності усунення або компенсації даного порушення.
Логопедичний вплив здійснюється під час групових та індивідуальних занять із заїкуватими. Ці заняття передбачають розвиток загальної і артикуляційної моторики, нормалізацію темпу та ритму дихання і мовлення, активізацію мовного спілкування, у випадку необхідності розвиток слухової уваги і фонематичного сприймання, корекцію звуковимови, розширення пасивного і активного словника, удосконалення граматичної будови мовлення. На заняттях також усувають психологічні відхилення у поведінці, розвивають інтелектуальні здібності.
Індивідуальні заняття проводяться для кращої корекції, звуковимови, а також це бесіди психологічного характеру.
Важливе значення має логопедизація всіх режимних моментів для дитини і особливе значення в цій системі має мовленнєвий режим.
Мовленнєвий аспект логопедичних занять включає регуляцію і координацію дихальної, голосової і артикуляційної функції, виховання правильного мовлення.
Правильне дихання виробляється в процесі мовлення: у висловлюванні на одному видихі спочатку коротких фраз, пізніше більших за об‘ємом. Виробляється вміння висловлювати довгу фразу по частинам з логопедичною паузою. Після цього переходять до вивчення і переказу віршів, прозових текстів.
Порушення голосу часто пов‘язані з недоліками: в одних випадках спостерігається захлинаючий голос, інколи різкий, крикливий при сильному видиху.
Фонепедична робота з дітьми із заїканням починається з розслаблення м‘язів артикуляційного апарату. Дальше відпрацьовується м‘який голосопочаток, плавне, непереривне звучання голосу на голосних звуках, пізніше складове поєднання сонорних звуків з голосними та ін.
Виховання самостійності мовлення приділяється значно багато часу.
Приклади деяких вправ у самостійному мовленні:
відповідь на задане запитання;
закінчення розпочатої фрази;
складання речення з даними словами;
діалог з логопедом, другом;
переказ почутого тексту, розповідь за картинкою;
розповідь з власного досвіду;
участь в дискусії.
Зміст мовленнєвого матеріалу логопедичних занять змінюється в залежності від структури порушення, від віку, протікання заїкання та багатьох інших факторів. Урахування цих факторів сприяє більш глибокому, диференційованому вивченню заїкання і розробці різноманітних методик для подолання заїкання в рамках комплексного підходу.
Основні вимоги до логопедичних занять для дітей із заїканням.
1. Логопедичні заняття відображають основні задачі корекційно-педагогічного впливу на мовлення і особистість дитини із заїканням.
2. Логопедичні заняття проводяться в певній системі, послідовно, поетапно з урахуванням основних дидактичних принципів; в залежності від індивідуальних особливостей кожної дитини; з опорою на активність дітей; на заняття використовується яскравий наочний матеріал.
3. Логопедичні заняття враховують вимоги програми виховання і навчання дітей дошкільного або шкільного віку.
4. На заняттях передбачається необхідність тренування правильного мовлення і поведінки дітей в різних умовах: в логопедичному кабінеті і поза його межами, в різних життєвих ситуаціях, в присутності знайомих і незнайомих. З цією метою використовуються всі різноманіття занять: багато чисельні форм роботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчі ігри, екскурсії, підготовка та участь в ранках, концертах.
5. Заняття організовуються таким чином, щоб дитина говорила на них без заїкання та супутніх порушень.
6. Заняття підтримують у дитини хороший настрій, впевненість у своїх силах.
7. На занятті постійно присутні приклади правильного мовлення: самого логопеда, успішно займаючихся дітей, демонстрація і прослуховування записів та виступів дітей, які подолали свій дефект.
8. Заняття проводяться на фоні правильного відношення оточуючих до дитини із заїканням, і правильного її виховання.
Організація самостійної роботи дитини із заїканням направлена на виконання нею завдань логопеда в домашніх умовах, або в колективі однолітків.
Комплектування груп проводиться з урахуванням віку дітей. Різний вік викликає необхідність використання своєрідних методик логопедичної роботи, зміну інтенсивності окремих її компонентів.
У дошкільників провідне місце займають заняття з розвитку мовлення в ігровій формі, виховні заходи менше медичні. У підлітків навпаки – основну увагу приділяють медичним засобам, психотерапії, менше – педагогічним.
Основною метою виховання є навчання дітей знанням і вмінням, передбаченими відповідною програмою. Реалізовуючи це завдання на навчальних заняттях по розумовому, естетичному і трудовому вихованню заїкуватих дітей, вихователь повинен враховувати мовленнєві можливості кожної дитини у відповідності з етапами логопедичної корекції. Крім того на своїх заняттях, уроках, під час режимних моментів у вільних іграх і заняттях дітей вихователь повинен закріплювати їх мовленнєві навички.
При невротичній формі заїкання терапевтичний вплив повинен бути направлений на зниження збудженості емоціогенних структур мозку, яке може досягатися за допомогою поєднання медикаментів і різноманітних психотерапевтичних прийомів (стрес-терапія, гіпноз, аутогенне тренування). Логопедичні заняття на цьому фоні проходять значно ефективніше.
Заїкуваті з неврозоподібною формою потребують довготривалого корекційно-педагогічного впливу, спрямованого на розвиток регулюючих функцій мозку (стимулювання уваги, пам‘яті та інших психічних процесів), спеціального медикаментозного лікування направленого на виправлення наслідків раннього органічного ураження мозку.
Логопедичні заняття для цієї групи дітей повинні бути регулярними на протязі довготривалого часу. В комплекс лікувальних і психологічних впливів обов‘язково включають методи направлені на ритмізацію рухів.
Таким чином, в тих випадках, коли нервні механізми заїкання пов‘язані з органічно-функціональним ураженням моторних структур мозку, нормалізація в функціональній системі мовлення повинна відбуватися за рахунок вироблення нових мовнорухових рефлексів, в той час, як при невротичному заїканні лікування направлене на відновлення та укріплення сформованих мовленнєвих моторних автоматизмів, одержаних в ранньому мовленнєвому онтогенезі.
У зв‘язку з завданнями діагностики і патогенетичної основи комплексної йоготерапії В.М. Шкловським (1994) представлена класифікація хворих на заїкання, у якій поряд з проявами мовленнєвої патології береться до уваги дезорганізація особистості. Вказаний диференційований підхід до заїкуватих дозволив чітко виділити місце логопедії і різноманітних психотерапевтичних методик в комплексній системі лікування заїкання. Розроблена автором комплексна медико-педагогічна система лікування заїкання найбільш повно враховує різні сторони клініко-психологічної картини заїкання.
Така оцінка етіопатогенетичної основи заїкання розкриває суть проблеми, націлює спеціалістів на комплексний вплив і взаємодію при корекції заїкання.
Оскільки при заїкання мають місце специфічні порушення плавності мовлення, особливості темпо-ритмічної її організації, а також зміни в моторній системі, які впливають на динамічний Праксин і музикально-ритмічні можливості все це створює необхідність формування ритмо-інтонаційної організації усного мовлення, що являється одним з найважливіших компонентів в комплекснім методі корекції заїкання.
Дослідниками і практиками було відмічено, що ритмізація рухів приводить до нормалізації плавності совлення. Для вироблення плавності мовлення у заїкуватиї використовуються різноманітні методи ритмізації мовлення: промовляння слів, словосполучень під музику, спів, тренування мовлення в процесі логопедичної ритміки, співдружність мовлення з рухами пальців ведучої руки.
Заняття під музичний супровід з ритмічними рухами рук, ніг, тулуба в подальшому поєднання цих рухів із співом, мело декламуванням, читанням віршів та прозових текстів під музику оптимізують протікання мовлення.
Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичної роботи при заїканні. Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових, музикально-мовленнєвих завдань і вправ, які здійснюють з метою логопедичної корекції.
Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять, і проводиться, як в спеціально відведений для неї час, а також включається в заняття логопеда і частково вихователя.
Для дітей із:
- вводні вправи;
- вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину, слухової уваги та пам‘яті, зорової уваги та пам‘яті, для розвитку орієнтації у просторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;
- творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвитку вольових якостей, активності, самостійності, ініціативності;
- вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики, моторики рук, кисті, пальців;
- вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальним супроводом для розвитку просодики мовлення;
- вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичної пам‘яті і музичної творчості;
інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.
Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просо дику, рухову сферу дитини із заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінити відношення до спілкування, до учасників спілкування, до оточуючого середовища і до свого мовленнєвого порушення.
Ця перебудова обумовлена такими позитивними рисами характеру і поведінки, які появляються у заїкуватого в процесі корекції психомоторики, а точніше: впевненість у своїх рухах, управління ними, ініціатива у спілкуванні, самостійність у вирішенні рухових і мовленнєвих труднощів, активності в діяльності.
Таким чином, логопедична ритміка має велике значення для перевиховання особистості дитини з заїканням, соціальної адаптації, а також для тренування і коригування її загальної і мовленнєвої моторики. Так вважали відомі вчені: В.А. Гріне, Г.А. Волкова, Н.А. Ричкова.
На думку Н.А. Власової, подолання заїкання найбільш ефективно в процесі поступового виховання мовлення.
В.І. Рождественская пропонує систему розслабляючих, дихальних, голосових вправ в ігровій формі, а також завдання для виховання координації мовлення з різними рухами, спрямованими на корекцію темпу мовлення. Цьому аспекту роботи автор надає найбільше значення.
Г.А. Волкова вважає, що працюючи з дітьми дошкільного віку, які відвідують логопедичний дитячий садок, заїкання необхідно усувати в ігровій діяльності. Автор відмічає, що саме ігрова діяльність дозволяє створити різноманітні ситуації, які відображають реальні події у взаєминах між людьми. Участь в різноманітних ігрових ситуаціях, виконання ролей від другорядних до головних виховує у заїкуватих необхідні якості особистості. В процесі диференційованого використання ігрової діяльності відбувається корекція особистісних відхилень дітей із звїканням і на цій основі проходить виховання їхнього мовлення.
Дисграфія
| Дисграфія - часткове розлад процесу письма, пов'язане з недостатньою сформованістю (або розпадом) психічних функцій, що беруть участь в реалізації та контролі писемного мовлення. Дисграфія проявляється стійкими, типовими і повторюваними помилками на листі, які не зникають самостійно, без цілеспрямованого навчання. Діагностика дисграфии включає аналіз письмових робіт, обстеження усного та писемного мовлення за спеціальною методикою. Корекційна робота з подолання дисграфії вимагає усунення порушень звуковимови, розвитку фонематических процесів, лексики, граматики, зв'язного мовлення, немовних функцій. докладніше |
Дисграфія
Причини дисграфії Механізми дисграфии Класифікація дисграфії Симптоми дисграфии Діагностика дисграфии Корекція дисграфії Прогноз і профілактика дисграфії Дисграфія - лікування в Москві
Дисграфія - специфічні недоліки письма, викликані порушенням ВПФ, які беруть участь в процесі писемного мовлення. Згідно з дослідженнями, дисграфія виявляється у 53% учнів других класів та 37-39% учнів середньої ланки, що говорить про стійкість даної форми мовного порушення. Висока поширеність дисграфии серед школярів пов'язана з тим фактом, що близько половини випускників дитячих садів надходять в перший клас з ФФН або ОНР, за наявності яких неможливий процес повноцінного оволодіння грамотою.
За ступенем вираженості розладів процесу письма в логопедії розрізняють дисграфию і аграфа. При дисграфии лист спотворюється, але продовжує функціонувати як засіб спілкування. Аграфа характеризує первинна нездатність оволодіти навичками письма, їх повна втрата. Оскільки письмо і читання нерозривно пов'язані, порушення письма (дисграфія, аграфия) зазвичай супроводжується порушенням читання (дислексією, алексією).
Причини дисграфії
Оволодіння процесом листа знаходиться в тісному взаємозв'язку зі ступенем сформованості всіх сторін усного мовлення: звуковимови, фонематичного сприйняття, лексико-граматичної сторони мовлення, зв'язного мовлення. Тому в основі розвитку дисграфії можуть лежати ті ж органічні та функціональні причини, які викликають дислалию, алалія, дизартрию, афазію, затримку психомовного розвитку.
До наступної появи дисграфии може призводити недорозвинення або ураження головного мозку в пренатальному, натальній, постнатальному періодах: патологія вагітності, родові травми, асфіксія, менінгіти та енцефаліти, інфекції і важкі соматичні захворювання, що викликають виснаження нервової системи дитини .
До соціально-психологічним факторам, що його виникненню дисграфии, відносяться двомовність (білін гвізм) у родині, нечітка або неправильна мова оточуючих, дефіцит мовних контактів, неувага до мовлення дитини з боку дорослих, невиправдано раннє навчання дитини грамоті при відсутність у нього психологічної готовності. Групу ризику по виникненню дисграфии становлять діти з конституціональної схильністю, різними мовними порушеннями, ЗПР.
До дисграфии або аграфии у дорослих найчастіше призводять черепно-мозкові травми, інсульти, пухлини головного мозку, нейрохірургічні втручання.
Механізми дисграфии
Лист є складним багаторівневим процесом, у реалізації якого беруть участь різні аналізатори: речедвігательний, речеслуховой, зоровий, руховий, що здійснюють послідовний переклад артикулема в фонему, фонеми в графему, графеми в кінему. Запорукою успішного оволодіння листом є достатньо високий рівень розвитку усного мовлення. Однак, на відміну від усного мовлення, письмова мова може розвиватися лише за умови цілеспрямованого навчання.
Відповідно до сучасними уявленнями, патогенез дисграфії у дітей пов'язаний з несвоєчасним становленням процесу латералізації функцій головного мозку, в т. Ч. Встановлення домінантного з управління мовними функціями великої півкулі. В нормі ці процеси повинні бути завершені до початку шкільного навчання. У разі затримки латерализации і наявності у дитини прихованого ліворукості корковий контроль над процесом письма порушується. При дисграфии має місце несформованість ВПФ (сприйняття, пам'яті, мислення), емоційно-вольової сфери, зорового аналізу і синтезу, оптико-просторових уявлень, фонематических процесів, складового аналізу і синтезу, лексико-граматичної сторони мовлення.
З точки зору психолінгвістики, механізми дісгрфіі розглядаються як порушення операцій породження письмового висловлювання: задуму і внутрішнього програмування, лексико-граматичного структурування, поділу пропозиції на слова, фонематичного аналізу, співвіднесення фонеми з графеми, моторної реалізації письма під зоровим і кинестетическим контролем.