Форми ринолал ії у дітей молодшого шкільного віку
Ринолалія — порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату. При ринолалії механізм артикуляції, фонації та голосоутворення має вагомі відхилення від норми та обумовлений порушенням участі носового та ротоглоткового резонаторів. За нормальної фонації у людини під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових, відбувається розмежування носоглоткової та носової порожнини від глоткової й ротової. Ці порожнини розділяються змиканням піднебіння з глоткою (піднебінно-глоткове змикання), яке здійснюється скороченням м’язів м’якого піднебіння та бокової і задньої стінок глотки.
Одночасно з рухами м’якого піднебіння при фонації відбувається потовщення задньої стінки глотки, яке сприяє контакту задньої поверхні м’якого піднебіння із задньою стінкою глотки.
Під час мовлення м’яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту залежно від виду звуків. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, які вимовляємо. Голосні з назальним відтінком з’являються у тому випадку, якщо між заднім краєм м’якого піднебіння і задньою стінкою глотки залишається простір близько 6 мм.
Найбільш слабе піднебінно-глоткове змикання спостерігається при приголосному [в], найбільш сильне — при приголосному [с] (у 6–7 разів сильніше, ніж при голосному [а]). Під час вимови носових звуків [м], [н]повітряний струмінь вільно проникає в простір носового резонатору.
Залежно від характеру порушення фонації піднебінно-глоткового змикання виділяють різні форми ринолалії. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонансом під час вимови звуків мови. У процесі артикуляції звуків [м], [н] носоглотковий затвор залишається відкритим і повітря проникає в носову порожнину. Якщо носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові: б, д.
Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушено й вимову голосних. Вона набуває неприроднього відтінку. Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі чи функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання.
Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей доволі часто, але її не завжди правильно розпізнають. Вона виникає за гарної прохідності носової порожнини і непорушеного носового дихання. Причина в тому, що м’яке піднебіння при фонації і вимові носових звуків піднімається вище від норми і закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища найчастіше спостерігаються в разі невротичних розладів у дітей.
За органічної закритої ринолалії насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з’являється правильне носове дихання, зникає і дефект.
Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою і носовою порожнинами, коли голосова вібрація проникає тільки через ротову порожнину. Якщо розмежування між ротовою та носовою порожнинами неповне, звук, який вібрує, проникає і в носову порожнину. у результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожнинами збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Крім тембру голосних звуків за відкритої ринолалії порушується тембр деяких приголосних.
Відкрита ринолалія зустрічається органічна та функціональна. Органічна відкрита ринолалія може бути уродженою та набутою. Найбільш частою причиною уродженої форми є щілина м’якого та твердого піднебіння.
Набута відкрита ринолалія утворюється внаслідок травми носової або ротової порожнини чи набутого паралічу м’якого піднебіння.
Причини виникнення функціональної відкритої ринолалії можуть бути різними. Наприклад, під час фонації у дітей з в’ялою артикуляцією м’якого піднебіння. Функціональна відкрита форма виявляється при істерії, іноді як самостійний дефект, іноді як наслідуваний. Ознакою функціональної відкритої ринолалії є порушення вимови тільки голосних звуків, водночас приголосні не мають назального звучання. Прогноз за функціональної відкритої ринолалії більш сприятливий, ніж за органічної. Назальний тембр зникає після фоніатричних вправ, а порушення вимови коригуються звичайними методами.
Риналолія, обумовлена уродженим незрощенням губи та піднебіння, є серйозною проблемою для логопедії та цілої низки наук медичного циклу (хірургічної стоматології, ортодонтії, отоларингології, медичної генетики та ін.). Щілина губи та піднебіння найбільш розповсюджена та складна уроджена вада розвитку. Внаслідок цього дефекту в дітей під час їх фізичного розвитку виникають серйозні функціональні розлади. Ці діти схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, анемії. Нерідко у таких дітей спостерігаються патологічні зміни в лорорганах: скривлення носової перегородки, деформація крил носа, аденоїди, гіпертрофії мигдалин.
Запальні процеси носа та глотки викликають запалення середнього вуха, що може стати причиною зниження слуху. Приблизно 60–70 % дітей з щілинами піднебіння мають зниження слуху різного ступеня. З відхиленням в анатомічній будові губи та піднебіння тісно пов’язані недорозвинення верхньої щелепи і неправильний прикус з дефектами розташування зубів. Майже всі функціональні порушення, які викликані дефектами будови губи та піднебіння, вимагають постійного лікарняного спостереження. Лікарі різних спеціальностей спостерігають за дітьми та разом розробляють план комплексного лікування.
У випадках щілини піднебіння стоматолог-ортодонт використовує різні пристосування, наприклад обтуратор, які полегшують харчування і створюють умови для розвитку мови в передопераційний період. Отоларинголог виявляє і лікує всі хворобливі зміни у вушній, носовій порожнинах, у носоглотці, гортані та готує дітей до операції.
У разі відхилення розумового розвитку і наявності невропатичних реакцій дитину консультує невропатолог.
Операцію з відновлення верхньої губи (хейлопластика) рекомендують у перший рік життя дитини. Операцію з відновлення піднебіння (уранопластика) найчастіше роблять у дошкільному віці.
Щілина губи та піднебіння відіграють різну роль у формуванні мовленнєвого недорозвинення. Звуки набувають назального відтінку. Типовим є накладання на назалізовані звуків додаткових шумів, таких як придихання, храп та інших. Виникає специфічне порушення тембру голосу і звуковимови.
Вивчення мовної діяльності дітей, які страждають на ринолалію, показує, що неповноцінні анатомо-фізіологічні умови мовотворення, обмеженість моторного компоненту мовлення причиняють не тільки аномальний розвиток її звукової сторони, але в ряді випадків ведуть до більш глибокого системного порушення всіх її компонентів.
З віком дитини показники її мовленнєвого розвитку погіршуються, структура дефекту ускладнюється за рахунок порушення різних форм писемного мовлення.
Рання корекція відхилень мовленнєвого розвитку в дітей з ринолалією має важливе соціальне і психолого-педагогічне значення для нормалізації мови, запобігання труднощів у навчанні та вибору професії.
Постановку корекційних завдань визначають результати обстеження мовлення дитини.
Обстеження стану звуковимови
Обстеження звуковимови повинно передбачати два аспекти:
1) артикуляційний — припускає з’ясування особливостей утворення звуків мовлення та функціонування органів артикуляції у процесі вимовляння;
2) фонологічний — має на меті з’ясувати, як дитина розрізнює систему мовленнєвих звуків у різних фонетичних умовах.
Детальне обстеження будови артикуляційного апарату і його моторики має важливе значення для планування корекційних вправ. Під час обстеження потрібно оцінити ступінь і якість порушень рухливих функцій органів артикуляції і виявити рівень доступних рухів.
У логопедії прийнято розпізнавати чотири категорії дефектів звуковимови: відсутність звука, спотворення звука, заміна звука та змішування звука. Відсутність звуків, особливо які складно артикулюються, спостерігають у дітей дуже часто. Вона може проявлятись у постійному випаданні звука в словах різної складності й невмінні дитини вимовляти його ізольовано. Це порушення є стабільним дефектом. Типовим є «фарингальне» звучання задньопіднебінних звуків через глибоку артикуляцію. Трапляються випадки, коли відсутні звуки з часом замінюються викривленими. Цей дефект не стосується фонологічної системи язика.
Такі категорії дефектів, як змішування і заміна звуків, складають особливу групу, тому що в цих відхиленнях від нормативної вимови виявляється нестабільність всієї звукової системи мови.
Завдання та зміст корекційної роботи з дітьми ринолаліками та дітьми дизартриками
Формування фонетично правильного мовлення у дітей з ринолалією направлено на вирішення декількох взаємопов’язаних завдань:
1) нормалізація ротового видиху, вироблення тривалого ротового струменя під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових;
2) вироблення правильної артикуляції всіх звуків мовлення;
3) усунення назального відтінку голосу;
4) виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;
5) нормалізація просодичної сторони мовлення;
6) автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.
Перший етап — етап передмовленнєвих вправ — включає такі види робіт:
1) дихальні вправи;
2) артикуляційна гімнастика;
3) артикуляція ізольованих звуків чи квазиартикуляція;
4) складові вправи.
На цьому етапі переважно формують моторні навички на підґрунті безумовно-рефлекторних рухів.
Другий етап — етап диференціації звуків, тобто виховання фонематичних уявлень на підґрунті кінестетичних образів мовленнєвих звуків.
Третій етап — етап інтеграції, тобто навчання позиційних змін звуків у зв’язному висловлюванні.
Четвертий етап — етап автоматизації, тобто перетворення правильної вимови в нормативну, звичайну настільки, що вона не вимагає спеціального контролю.
Корекційна робота при ринолалії
Перший етап. Активізація м’якого піднебіння, піднебінно-глоткового змикання
Мета: підготувати піднебінну завіску до піднебінно-глоткового змикання, запобігши дистрофії м’язів глотки, перемістити язик у порожнині рота уперед, опустити його корінь, укріпити кінчик, активізувати губи, щоки, запобігши закріпленню ключичного типу дихання, загальмувати неекономічний прискорений мовний видих, виробити спрямований повітряний струмінь.
1. Масаж м’якого піднебіння:
а) погладжувальні, розминальні рухи по середній лінії твердого та м’якого піднебіння від верхніх різців до Uvula для одержання ковтального рефлексу;
б) точковий масаж пальцем, язиком;
в) поштовхоподібний масаж пальцем, язиком.
2. Активна гімнастика м’якого піднебіння:
а) ковтання води маленькими порціями;
б) імітація позіхання;
в) покашлювання (повітря через рот, показати смужкою паперу) 2–3 рази на одному
видиху; покашлювання з паузами.
3. Вимовляння голосних на твердій атаці (язик біля нижніх різців).
Мета: переміщування спинки язика вперед, тренування властивості одномоментного підйому м’якого піднебіння (додаток 1).
Другий етап. Активізація артикуляційного апарату
Гігієнічний масаж для зняття напруження з м’язів обличчя: легкі погладжувальні рухи кінчиками пальців чола, носа, щік, губів.
Мета: тренувати рухливість губ, щік, переміщати язик уперед, укріпляти кінчик язика й опускати його корінь.
1. Рухи щелепами:
1) відкривання-закривання рота (фіксація пальцем під носом);
2) бокові рухи нижньої щелепи;
3) беззвучне вимовляння голосних: [а], [е], [і], [о],[у].
Гігієнічний масаж.
2. Рухи губами:
1) «трубочка» — «посмішка»;
2) зміцнення (укріплення) губ за беззвучного вимовляння п-п-п, у-о-і;
3) утримання губами льодяника (під рахунок зі збільшенням);
4) утягування обох губ у рот.
Гігієнічний масаж.
3. Артикуляційні вправи для язика:
1) висовувати язик — прибирати його;
2) піднімати — опускати;
3) повороти праворуч — ліворуч;
4) «млинець» — «жало» (по черзі);
5) дотягнутися до носа — до підборіддя;
6) облизування губ;
7) погладжувати щоки з середини;
8) розслабляння язика (масаж): покусування, ляскання шпателем, пальцем, ложкою; вилизування тарілок.
Артикуляційні вправи для кінчика язика:
1) злизування капель з увігнутої поверхні (зменшувати розмір ложки, рухи будуть більш точні, тонкі);
2) почесати кінчик язика об поверхні різців;
3) порахувати зуби;
4) погладити щоки;
5) обвести по колу переддвер’я порожнини роту;
6) катати круглу цукерку, притискаючи її кінчиком язика до альвеол.
Масаж кінчика язика:
1) покусування язика;
2) присмоктування кінчика язика;
3) проштовхування язика крізь зціплені зуби
Гігієнічний масаж.
Робота над диханням
Мета: навчити діафрагмально-реберного дихання.
1. Навчити направленого дуття:
1) «попльовування» 3–4 рази в день, 6–8 разів;
2) вправи з ватою, пухом, смужками паперу, задування свічок;
3) вправи з олівцем (катання по столу), з легкими пластмасовими іграшками, які плавають у воді;
4) дуття через трубочку в пляшечку з водою, мильні пузирі;
5) гра на дитячих духових інструментах;
6) надування повітряних кульок.
2. Безпосередні дихальні вправи в положенні лежачи на кушетці — вдих через ніс, «повний живіт», плавний видих холодним струменем.
Обов’язковий контроль руками: одна на грудях, друга — на животі.
Виконувати 3 рази на день, починаючи з трьох дихальних циклів до 10–15 циклів за один раз.
Послідовність виконання вправ на розвиток дихання: напівлежачи, сидячи, стоячи, під час ходьби.
3. Дихальні вправи:
1) вдих і видих через ніс;
2) вдих через ніс, видих через рот;
3) вдих через рот, видих через рот;
4) тренування сильного ротового видиху з вимовлянням: пш-ш-ш.
Основний етап
I. Розвиток висоти голосу
1. Вокальні вправи: [а е о у і]зв’язно, плавно з відчуттям рухів діафрагми.
2. Співи гами: [а](низько), [а](вище), [а](вище).
3. Співання мелодії пісень звуком [а](наприклад, «Два веселих гусаки»).
4. Ігрові вправи для розвитку висоти голосу (додаток 2).
II. Розвиток сили голосу (додаток 3)
Вимовляння з підсиленням та послабленням звучання:
а а а А
А а а а
о о о О
О о о о
ау ау ау АУ
ав ав ав Ав
Ав ав ав ав ау
АУ АУ Ау ау ау
аааА
еееЕ
ауі_Ауі_АУі_АУІ_
III. Розвиток тембру голосу
1. Підвищення, пониження голосу та тривале вимовляння голосних [у], [о]та їх сполучень.
2. Вимовляння сполучень БУМ-БУМ-БУМ, БОМ-БОМ в одній тональності та з підвищенням голосу, читання віршованих текстів під час вимовляння сполучення БА-БА-БА.
3. Вимовляння вигуків.
4. Спів пісень різної складності.
5. Читання віршованих текстів на одних голосних звуках.
6. Наслідування голосом героїв казок, байок («Три ведмеді», «Вовк та семеро козенят», «Ріпка», «Слон та моська», «Вовк та ягня», «Бабка та мурашка»).
7. Читання загадок, лічилок, приказок, скоромовок, байок, казок, текстів.
Формування фонематичного слуху
Час роботи: 7–10 хв, на першому занятті 3–4 слова.
1) Виділити звук із ряду звуків;
2) визначити наявність звука в слові;
3) визначити місце звука у слові;
4) розрізнити правильний звук від викривленого;
5) визначити правильність вимови звука у слові, яке вивчається.
Робота з приголосними
Не відрізняється від роботи при дислалії. Досвід довів доцільність роботи над приголосними у такій послідовності: в, в’, ф, ф’; п, б; т, д; х, г, к, ґ; с, з, ц; ш, ж, ч, щ; м, н; л, л', j; р, р', д', т'.
Одночасно проводять роботу з диференціації звуків.
Завдяки кваліфікованій допомозі в межах загальноосвітнього закладу, під впливом корекції, навчання, діти виявляють спроможність до самозбереження й саморозвитку, до розширення простору «Я». Розвиток таких якостей допомагає дитині з ринолалією реалізувати свій потенціал. Крім того, таке розв’язання питання з навчання та корекції робить особистість дитини психічно, духовно та соціально здоровою, що позитивно впливає на стан фізичного здоров’я.
Дизартрія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, arthon — сполучати) — порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми — косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається несформованість усіх ланок механізму звуковимовляння, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).
Дизартрія є наслідком ураження центральної нервової системи при дитячому церебральному паралічу, проте може виникнути й на будь-якому етапі розвитку дитини як результат нейроінфекції та інших захворювань мозку.