Дислалія — порушення звуковимови при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату.
Поняття „звуковимова” або „звукова сторона мовлення” охоплює фонематичне оформлення мовлення одночасно з комплексом навичок мовнорухових, дихання, голосоутворення, відтворення звуків і їх поєднань, наголосом, інтонацією та дотриманням інших норм орфоепії, якими воно визначається. Дослідження показують, що порушення вимовної сторони мовлення найпоширенішими є порушення в її звуковому (фонематичному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших, тобто дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення.
До першого рівня неправильного вимовляння звуків відносять повну відсутність звука. Діти не вміють вимовити звук самостійно, ізольовано, в окремих складах, словах, реченнях і повторити звук, склад, слово чи речення за зразком логопеда.
Другий рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, але викривлює або пропускає в складах, у словах, у реченнях, проте інколи просте слово з даним звуком може сказати правильно. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, але він не автоматизований у складах, словах і реченнях.
Третій рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, в складах, словах, реченнях, але у мовному потоці змішує його з іншими, близькими за акустичними чи артикуляційними ознаками. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, у складах, словах і реченнях, проте цей звук не диференціює з іншими. Необхідно провести роботу з диференціації з іншими звуками.
За даними Є. Ф. Рау, дефекти звуковимови спостерігаються у 25-30% дошкільників і у 5-7% молодших школярів.
Відсоток дітей-дислаліків із віком зменшується. Тобто, значна кількість дітей здатна подолати цю ваду самостійно. Розрізняють дві основні форми дислалій: функціональну і механічну(органічну).
Механічна дислалія — порушення звуковимови, зумовлене анатомічними дефектами периферичного мовленнєвого апарату, при цьому порушується вимова групи звуків.
Причини механічної дислалії:
Дефекти язика і уздечки:
коротка під`язикова уздечка, при якій утруднюються рухи язика, бо вона не дає можливості високо підніматися язикові при верхньоязикових звуках. Крім цього дислалія може бути обумовлена також великиим язиком, що не поміщається в роті (макроглосія), він неповороткий, це утруднює артикуляцію;
Дефекти будови щелеп, які ведуть до аномалії прикусу. Нормою вважається прикус, коли при змиканні щелеп верхні зуби незначно прикривають нижні. Варіанти аномалій: прогнатія (верхня щелепа видається вперед і нижні зуби не змикаються з верхніми); прогенія (нижня щелепа виступає вперед і передні зуби нижньої щелепи виступають попереду верхніх); відкритий прикус (між верхньою і нижньою щелепами, при змиканні залишається проміжок в окремих випадках він тільки між передніми зубами – передній відкритий прикус (дитина довго брала пустушку, “кукла”- хліб у вузлику); боковий відкритий прикус (може бути з лівої – правої сторони, також двосторонній); неправильна будова зубів, зубного ряду (великі щелини між зубами, два ряди зубів); язик часто просовується між зуби, при віковій зміні зубів, порушуючи звуковимову. Корекція зубів, щелеп проводиться лікарем-стоматологом — ортодонтом, за допомогою спеціальних шин, пластинок, брекетів. Найкращій ефект корекції – 5-6 років. Обов`язкова співпраця з логопедом.
Неправильна будова піднебіння (вузьке, плоське, високе- готичне), що заважає правильній артикуляції.
Аномалія губ (товсті, з відвислою, вкороченою нижньою губою, малорухомі верхня чи нижня губа), заважає чіткій вимові губних та губно-зубних звуків.
При органічній дислалії першочерговим заходом виступає усунення причини (виправлення зубного ряду, підрізання під’язикової вуздечки та інш.). Якщо оперативне втручання не дає бажаних наслідків, необхідно діяти за принципом обхідного шляху. Логопедична робота полягає у пристосуванні дитини і у виробленні таких артикуляційних укладів, які б забезпечили отримання звуків мовлення, максимально наближених до нормативних. Необхідна умова співпраця медиків і логопедів.
Функціональна дислалія — порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нервової системи. Порушеною є вимова одного або кількох звуків.
Серед поширених причин функціональної дислалії є:
o
неправильне виховання в сім`ї (довготривале “сюсюкання” з дитиною);
o
не сформованість звукової вимови внаслідок наслідування викривленої вимови дорослими та іншими членами сім`ї, або мовлення оточуючих людей характеризується вираженням діалектичних особливостей;
o
двомовність у сім`ї, внаслідок чого дитина переносить особливості однієї мови на іншу (до 3 років – одна мова);
o
педагогічна занедбаність, коли дорослі не звертають уваги на формування мовлення дитини, не дають зразків чіткої вимови , чим гальмують розвиток вимовних навичок;
o
дефекти звуковимови можуть бути викликаними недорозвитком фонематичного слуху, при цьому спостерігається затримка вимови як окремих звуків, так і розвиток правильної звуковимови взагалі, що обумовлено наслідками недостатньої рухливості органів артикуляції і слабкістю кіркової нейродинаміки, обмежується мовлення соматично, слабкістю дитини, проявляється в невмінні дитини утримати язик в потрібному положенні, або швидко переходити від одного руху до іншого;
o
дислалія може викликатися туговухістю різного ступеня, що проявляється в труднощах диференціації свистячих і шиплячих, дзвінких та глухих звуків;
o
причиною важкої, довготривалої дислалії є – недостатній розумовий розвиток, у дітей з розумовим відставанням, більш як 50% порушена звуковимова.
Різновиди функціональної дислалії.
Неправильна вимова може спостерігатися будь-якого звука, але рідко проявляється порушенням у вимові звуку, які легкі у вимові (прості по способу артикуляції: -м, -н, -п), не вимагають додаткових рухів язика; найчастіше порушення спостерігаються у язикових звуках (-р, -л), свистячих (-с, -з, -ц), шиплячих (-ш, -ж, -ч, -щ).
Їх порушення проявляється: у відсутності звуків, у викривленні звуків, у заміні або змішуванні:
Відсутність звуківпроявляється на початку слова, або в середині його, або може бути в кінці.Випадіння (викривлення) – замість правильного звуку вимовляється такий, якого нема в фонетичній системі. Наприклад: велярний – р (коли вібрує тонкий край м`якого піднебіння); увулярний (вібрує маленький язичок); міжзубний – с, боковий – ш; двогубний – л. Заміна звуківпроявляється у постійних замінах: заміна звуків однакових по способу утворення і різних за місцем артикуляції (к – г); заміна звуків однакових за місцем артикуляції і різних за способом утворення (с –т); заміна звуків однакових за способом утворення і різних за участю органів артикуляції (с – ф); заміна звуків однакових за місцем і способом утворення, але різних за участю голосу (зуби – суби); заміна звуків однакових за способом утворення і за активно діючими органами артикуляції, але розрізняючимися за ознакою м`якості і твердості (раз – ряз).
2.
За кількістю порушень звуків дислалію поділяють на просту та складну, або на мономорфну та поліморфну. До простої (мономорфної) відноситься порушення, коли не вимовляється від 1 до 4-5 звуків. До складної (поліморфної) належать вади, коли не вимовляється 5 і більше звуків, або порушення розповсюджується на дві й більше артикуляційні групи. У відповідності з характером координування звуковимови, порушення окремих груп звуків позначається термінологією, терміни утворилися від грецьких назв букв, і відповідають основному звуку кожної букви, за новим трактуванням міжнародної термінології вони не зовсім підходять для визначення порушень фонетичної системи російської і української мов, але вони досить часто зустрічаються. Фонетичні порушення свистячих і шиплячих звуків – сигматизм; але в тих випадках, коли відмічають не тільки фонетичні порушення, а і заміни звуків, то це – фонематичні порушення, додається префікс “пара-” – парасигматизм.
Дефекти дзвінкості звуків не мають спеціфічних термінів, тому назви недоліків вимови дзвінких приголосних, що проявляються в заміні дзвінких на глухі парні приголосні: б-п, д-т, в-ф, с-з, ж-ш, г-к. Цей недолік часто зустрічається в туговухих дітей.
При дислалії страждає фонематичне оформлення при збереженні всіх інших операцій висловлювання. Це проявляється у спотвореній вимові звуків, заміні одних звуків іншими, змішуванні звуків і – рідше – елізії (пропуск звуків). Спираючись на дослідження в лінгвістиці, ці види порушень поділяються на дві категорії. Заміни і змішування звуків – фонологічні (Ф. Є. Рау), або фонемні (Р. Є. Левіна) дефекти, при яких порушена система мови. Спотворення звуків – антропофонічні (Ф. Є. Рау), або фонетичні дефекти, при яких порушені вимовні норми.
Для логопедії, як педагогічної галузі знань, важливим є виділення ознак, суттєвих для логопедичного впливу, тобто яким є дефект — фонематичним чи фонетичним (Б. М. Гріншпун). З огляду на це, виділяють три основні форми дислалії: акустико-фонематичну, артикуляційно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.
Акустико-фонематична дислалія зумовлена вибірковою не-сформованістю операцій опрацювання фонем за їх акустичними параметрами в сенсорній ланці механізму сприймання мовлення. В її основі лежить недостатня сформованість фонематичного слуху, в функції якого входить впізнавання та розрізнення фонем, які є у складі слова. Як наслідок - уподібнення фонем одна одній на основі спільності більшості ознак. Це призводить до неправильного сприймання слів як слухача, так і того, хто говорить (коса - «коза», жук - «щук», кінь - «тінь»).
Артикуляторно-фонематична дислалія зумовлена несформова-ністю операцій відбору фонем за їх артикуляційними параметрами в моторній ланці продукування мовлення. Виділяють два варіанти порушень. При першому -артикуляторна база не повністю сформована і при відборі фонем відбувається заміна (субституція) потрібного звука більш простим (щавель - «чавель» ). При другому варіанті артикуляторна база сформована, але при відборі звуків приймається неправильне рішення, звуковий образ слова нестійкий. Змішування звуків відбувається через недостатню диференціацію. Заміни і змішування - на основі артикуляційної близості звуків (мишка — «миска»). Фонематичний слух, як правило, сформований, дитина розрізняє слова-паро-німи, усвідомлює свій дефект, старається його подолати.
Артикуляторно-фонетична дислалія зумовлена неправильно сформованими артикуляційними позиціями. Звуки спотворені, реалізуються в незвичайних аллофонах, але неправильний звук найчастіше за своїми акустико-артикуляційними ознаками близький до нормативного. Спостерігаються і пропуски (ходила - «хо-диа», клас - «кас»). Згадані форми дислалії не зустрічаються в чистому вигляді. Знання порушень процесів - фонетичних чи фонематичних, вказує напрямок роботи.
М. Олександрійська, М. Хватцев, О. Правдіна, К. Беккер, М. Совак відмічають, що вимова звуків дітьми співвідноситься зі ступенем складності виду мовленнєвої діяльності. О. В. Правдіна (1973 р.) виділила три рівні порушеної вимови:
·
повне невміння правильно вимовляти звук або групу звуків,
·
правильна ізольована вимова звука при дефектній вимові у зв’язному мовленні,
·
недостатнє диференціювання близьких за акустико-арти-куляційними ознаками звуків при вмінні правильно їх вимовляти.
Виділені рівні відтворюють етапи засвоєння в процесі розвитку дитини (А. Гвоздєв). Дитина-логопат проходить ті ж етапи розвитку мовлення, як і інші діти, але на деякому з них відбувається збій. Дане твердження є основою для застосування онтогенетичного принципу в логопедичній роботі. Щоб ефективно і з мінімальними затратами часу та зусиль здійснювати корекційну роботу, необхідно правильно поставити діагноз, виявити ушкоджену ланку. Обстеження повинне бути своєчасним і повним. Своєчасність виявлення при поліморфній дислалії 4-5 років (Т. Філічева, Н. Чевельова, Г. Чіркіна). Детально вивчається будова та рухливість артикуляційних органів, виявляється стан фонематичного сприймання.
· Дислексія - часткове специфічне порушення процесу читання, обумовлене несформованістю (порушенням) ВПФ і який проявляється в частих помилках стійкого характеру.
Характеристика окремих форм дислексії.
О.А.Токарева так класифікує порушення читання.
Акустична дислексія. Відзначається при розладі усного мовлення або при ЗРР.
Оптична дислексія. Відзначається нестійкість зорового сприйняття і уявлень. Погано засвоюються окремі літери, не встановлюється зв'язок між зоровим її образом і звуком, немає чіткого зорового образу літери, тому одна й та ж буква сприймається по-різному.
^ Моторна дислексія. Відзначаються труднощі руху очей при читанні.
М.Е.Хватцев розділяє дислексії по порушеним механізмам.
Фонематическая дислексія.
Діти не можуть навчитися читати протягом 2 -4 років. Одні насилу засвоюють окремі букви і не можуть зливати їх у склади і слова. Інші засвоюють літери без особливих труднощів, але в процесі читання складів і слів роблять велику кількість помилок, тому що буква для них не є графеми
^ Мнестическая дислексія.
Р.І.Лалаева виділяє наступні види дислексії з урахуванням порушених операцій процесу читання.
Фонематическая дислексія.
Пов'язана з недорозвиненням функцій фонематичної системи, тобто системи фонем мови, в якій кожна одиниця характеризується певною сукупністю смислоразлічітельную ознак.
Функції фонематичної системи:
* Смисловідрізняльну;
* Слуховідтворювальна диференціація фонем;
* Фонематичний аналіз.
^ Семантична дислексія.
Виявляється в порушенні розуміння прочитаних слів, пропозицій, тексту при технічно правильному читанні.
Порушення розуміння прочитаного обумовлено 2 факторами: труднощами звуко-складового синтезу і нечіткістю, недифференцированностью уявлень про синтаксичні зв'язки всередині речення.
^ Аграмматіческая дислексія.
Обумовлена недорозвиненням граматичного ладу мовлення, морфологічних і синтаксичних узагальнень. При цій формі спостерігаються: зміна відмінкових закінчень і числа іменників; неправильне узгодження в роді, числі і відмінку іменника і прикметника; зміна числа займенники; неправильне вживання родових закінчень займенників; зміна закінчень дієслів 3 - його особи минулого часу, а також часу і виду.
^ Мнестическая дислексія.
Виявляється в труднощі засвоєння букв, в їх недиференційованих замінах. Вона обумовлена порушенням процесів встановлення зв'язків між звуком і буквою і порушенням мовної пам'яті.
^ Оптична дислексія.
Виявляється в труднощах засвоєння і в смешениях східних графічних букв і їх взаємних замінах. Змішуються і взаимозаменяются літери, як відрізняються додатковими елементами, так і складаються з однакових елементів, але по-різному розташованих у просторі.
^ Тактильна дислексія.
Спостерігається у сліпих дітей. В основі її лежать труднощі диференціації тактильно сприймаються букв азбуки Брайля.
Профілактика порушень письма і читання.
Профілактика порушень читання і письма повинна проводитися з дошкільного віку, особливо у дітей з мовними порушеннями, з ЗПР, УО та інших категорій. Здійснюється робота з розвитку зорово-просторових функцій, пам'яті, уваги, аналітико-синтетичної діяльності, з формування мовного аналізу і синтезу, лексики та граматичного ладу, щодо усунення порушень усного мовлення.
Симптоматика дислаліїї
· Дефекти звуковимови при дислалії представлені пропусками, замінами, змішуванням і спотвореннями звуків.
Під пропуском звуку мається на увазі його повне випадання в тій чи іншій позиції (на початку, в середині або в кінці слова). Заміна звуку - це стійке заміщення одного звука іншим, також присутнім у фонетичної системи рідної мови. Звукові заміни викликані нерозрізненням фонем з тонким артикуляційними або акустичними ознаками. При дислалії можуть замінюватися звуки, різні за місцем артикуляції або способом утворення, за ознакою дзвінкості-глухість або твердості-м'якості. Якщо дитина постійно плутає два правильно вимовлених звука в мовному потоці (тобто вживає їх то доречно, то недоречно), говорять про змішання звуків. У цьому випадку механізм дислалії пов'язаний з незавершеністю засвоєння системи фонем.
Спотворення звуків - це ненормована вимова, використання в мові звуків, відсутніх у фонетичної системи російської мови (наприклад, велярное або увулярное вимовляння [р], міжзубний або бічне вимовляння [з] та ін). Спотворення звуків зазвичай зустрічається при механічної дислалии.
При функціональної дислалии, як правило, порушується вимова одного або декількох звуків; у разі механічної дислалии - групи схожих за артикуляцією звуків. Так, відкритий передній прикус сприятиме межзубному відтворення звуків переднеязычной артикуляції ([з], [з], [ц], [ч], [ж], [ш], [щ], [д], [т], [л], [н]), оскільки кінчик мови не може утримуватися за передніми зубами.
Лексико-граматична сторона мовлення при дислалії формується відповідно з віком: є достатньо розвинена словникова база, не спотворюється складова структура слова, правильно використовуються відмінкові закінчення, одиничне і множинне число, є досить високий рівень розвитку зв'язного мовлення.
Поряд з патологічними формами дислалії в логопедії виділяють так звану фізіологічну дислалію, вікове недорікуватість або фізіологічні недосконалості мови, зумовлені вікової несформованістю фонематичного слуху або рухів органів артикуляції. Такі недоліки звуковимови у нормі зникають самостійно до 5 років.
·
Ринолалія (від грец. rhinos — ніс, лат. lalia— мова)— порушення тембру голосу та звуковимовляння, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарата. (Синоніми — гугнявість, палатолалія.) Проявляється в патологічній зміні тембру голосу та спотвореному звуковимовлянні внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини (носового резонатора) у голосотворенні. Через щілину в м'якому і твердому піднебінні повітряний струмінь при. звукоутворенні проходить не тільки через рот, а й через носову порожнину. В цьому випадку всі звуки мови стають назалізованими (носовими), мова малозрозумілою, монотонною. Таку форму ринолалії називають відкритою, на відміну від закритої, яка проявляється при порушенні нормальної прохідності носової порожнини при аденоїдах, пухлинах носоглотки, викривленнях носової перегородки, хронічних запалювальних процесах носоглотки. При закритій ринолалії носовий резонатор повністю або частково виключається із процесу звукоутворення і голос у цьому випадку позбавляється ряду обертонів, звучить глухо, спотворюються носові звуки «м» і «н».