Усі види мовних порушень; які розглядає клініко-педагогічна класифікація, слід поділити на дві групи: порушення усної мови і порушення писемної мови.
Порушення усної мови, в свою чергу, поділяються на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовляльної сторони мови і 2) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мови.
Фонаційні (від грец. phone — звук, голос; фонація — голосоутворення) мовні розлади диференціюються-залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення; б) темпоритмічної організації висловлювання; в) інтонаційно-мелодичної; г) звуковимовляльної. ЦІ розлади можуть бути ,як самостійними, так і в різних сполученнях, залежно від цього виділяються такі види порушень мови.
Дисфонія (афонія) (від грец. dis — префікс, який означає розлад, і phone — голос; а — частка, яка означає заперечення) — відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми — порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія). Може бути зумовлена, органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови.
Брадилалія (від грец. bradis — повільний і лат. Іаііа — мова) — патологічне повільний темп мови. (Синонім — брадифразія.) Виявляється у повільній артикуляції, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. За своєю природою, може бути органічною або функціональною.
Тахилалія (від грец. tashis — швидкий, лат. 1аlia — мова) — патологічно прискорений темп мови. (Синонім — тахифразія.) Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центральне обумовленою, органічною або функціональною. При уповільненому темпі мова здається розтягнутою, в'ялою, монотонною, йри прискореному темпі — поспішливою, стрімкою, напористою. Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення — батаризм (від франц. battre — бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необгрунтованими паузами, запинками, вона позначається терміном полтерн. Брадилалія і тахилалія об'єднуються під загальною назвою — порушення темпу мови. Наслідком порушення темпу мови є, порушення, плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.
Заїкання — порушення темпоритмічної сторони мови, зумовлене судорожним станом м'язів мовного апарата. (Синонім — логоневроз.) Є центральне обумовленим, має органічну або функціональну природу, найчастіше виникає в процесі мовного розвитку дитини в період переходу до фразової мови і пов'язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим ґрунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов'язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги різних частин периферичного мовного апарата — дихального, голосового а6о артикуляційного. Такі судороги виникають спочатку проголошення слова або фрази. Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини — підвищеною збудливістю або, навпаки, апатичністю, млявістю.
У запобіганні заїканню важливу роль відіграє мовне середовище дитини. Причиною виникнення заїкання у маленьких дітей може бути надто швидка або ускладнена мова дорослих, а також надмірні вимоги і навантаження до мовного розвитку дитини — спонукання до досить довгих і складних переказів, до вживання таких мовних конструкцій і виразів, які не відповідають віку дитини, незрозумілі їй. Усе це призводить до перенапруження нервових сил дитини. Інколи заїкання у дітей пояснюється наслідуванням заїкуватій мові інших осіб.
Заїкання піддається логопедичній корекції, яка у деяких випадках доповнюється медичними заходами. Цей дефект мови найкраще усувається в початковий період його виникнення.
Дислалія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, лат. lalia — мова) — порушення звуковимовляння при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарата. (Синоніми — косномовність; дефекти звуковимовляння, фонетичні дефекти, недоліки вимовляння фонем.) Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовляння звуків). Розрізняють механічну дислалію, яка пов'язана з анатомічними дефектами артикуляторного апарата, та функціональну, причини якої полягають у несприятливих умовах розвитку мови або в порушеннях фонематичного слуху.
Дислалія – слово грецького походження: „дис” — частка — розлад, „лалія” — говорити. Термін дислалія введений в 1826 році професором Вільнюського університету лікарем І. Франком.