Навіть якщо слуховий дефект виник у дошкільному віці (3—5 років), за умови спеціального корекцій-нога виховання можна досягти значних успіхів у збереженні й розвитку мови та навчанні таких дітей.
Основні труднощі в роботі з пізнооглухлими дітьми пов'язані з тим, що в них різко обмежені можливості сприймання розмовної мови інших людей. Тому особливу увагу в корекційній роботі звертають на формування навичок зорового сприймання усної мови по видимих рухах мовних органів (так зване читання з губ, з обличчя). Безперечно, читання з губ пов'язане зі значними труднощами, оскільки рухи губ, язика, міміка обличчя досить неповно відбивають звукову палітру мови. Однак при спеціальному навчанні діти з глибокими слуховими дефектами навчаються досить ] точно користуватися сформованими навичками зорового сприймання розмовної мови, що значною мірою компенсує втрачену можливість чути мову інших людей.
Успіхи оволодіння читанням з губ тісно пов'язані з рівнем розвитку власної усної мови: її достатня сформованість допомагає використовувати свій мовний досвід для кращого розрізнювання слів і фраз, які зчитуються з губ, з опорою на загальний зміст розмови.
У пізнооглухлих дітей внаслідок відсутності або різкого послаблення можливості слухового контролю за власною мовою виявляються ті чи інші дефекти вимови та побудови висловлювань; усунення подібних дефектів також є спеціальним завданням корекційної роботи з ними.
Туговухі діти характеризуються тим, що їхня часткова слухова недостатність призводить не тільки до зменшення обсягу сприймання мовної інформації, а й до певного порушення мовного й загального розвитку. До туговухих відносять дітей, у яких уражена слухова функція, але слух збережений настільки, що вони можуть самостійно хоча б мінімально оволодівати словесною мовою.
Наявність залишкового слуху значно більшою мірою, ніж у глухих дітей, дає змогу слабочуючим спонтанно накопичувати певний словниковий запас і користуватися ним для спілкування з довколишніми.
При визначенні основних груп туговухих дітей за станом слуху враховується не висота звуків, доступних для сприймання (ці діти розрізняють звуки широкого мовного діапазону), а ступінь втрати слуху, виражений в децибелах, тобто на скільки одиниць дитина потребує збільшення сили звучання звуків певної частоти.
Залежно від втрати слуху в мовному діапазоні розрізняють три ступеня туговухості:
І — втрата слуху не перевищує 50 дБ;
П — втрата слуху від 50 до 70 дБ;
III — втрата слуху в мовному діапазоні більше ніж 70 дБ (80...85 дБ).
Діти з І ступенем туговухості сприймають розмовну мову на відстані понад 1 м, тобто мовне спілкування цілком доступне. Друга група дітей (II ступінь) сприймає розмовну мову лише на відстані, меншій ніж 1 м. з цими дітьми мовне спілкування утруднене. Діти з III ступенем туговухості розмовної мови не сприймають, мовне спілкування з ними можливе лише за допомогою голосу підвищеної сили.
Як бачимо, кожна група дітей з ослабленим слухом потребує різного підсилення звуків. Проте спільним для них є те, що всі вони, навіть діти з III ступенем туговухості, можуть більш-менш самостійно оволодівати мовою на основі слухового сприймання.
Важливим фактором, який враховано при класифікації дітей, є рівень розвитку мовлення. За цим показником розглядувана категорія дітей досить неоднорідна. Тут наявні дві групи: діти з розгорнутим мовленням (що мають незначні мовні вади) та діти з глибоко недорозвиненим мовленням. Стан мовлення цих дітей також пояснюється різними причинами.
Зниження слухової функції у туговухих дітей призводить до різних недоліків у їхньому мовному розвитку: обмежений словниковий запас, порушена граматична будова мови (у фразах «випадають» ті чи інші члени речення, слова вживаються у спотвореному вигляді, характерні помилки у вживанні префіксів та суфіксів, відмінкових та родових закінчень).
Для дітей з ослабленим слухом характерні й типові недоліки у вимові слів: змішування дзвінких і глухих, шиплячих і свистячих, твердих і м'яких приголосних. Причому це пов'язано не з тим, що діти не можуть вимовити ті чи інші звуки внаслідок якихось утруднень в артикуляції (від лат. articulatio — розчленування), а з тим, що вони недостатньо володіють звуковим складом слова, оскільки неповноцінно сприймають слова на слух.
Обмеженість словникового запасу, помилки у сприйнятті звуків мови в дітей з ослабленим слухом пов'язані з неправильним розумінням значень слів і виразів у мові інших і недоречним їх вживанням у власній. Для писемної мови характерні спотворення слів, пов'язані із заміщенням букв та відповідні заміщення звуків у вимові.
Подекуди на розвитку такої дитини негативно позначається те, що на частковий дефект слухової функції, на відміну від повної відсутності слуху або його різкого зниження, своєчасно не звертають серйозної уваги. Дорослі, не розуміючи справжніх причин помилок та утруднень дитини, вважають її лінивою, малокмітливою й застосовують до неї такі засоби виховного впливу, які призводять до негативних наслідків: дитина зневірюється в своїх силах, стає плаксивою, відлюдненою, необгрунтовано чинить опір вимогам дорослих (явища негативізму, від лат. nego — заперечую).
У початкових класах загальноосвітньої школи значну частину невстигаючих становлять діти з різними відхиленнями в розвитку слуху і мови. Вчитель початкової школи повинен якомога раніше виявити дітей з недоліками слуху та особливості їх утруднень в процесі навчання. Перебування цих дітей в умовах масової школи, що не відповідають їхнім можливостям, завдає великої шкоди їх розвитку.
При легко вираженій туговухості й достатньому розвитку мови діти можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі, але вони потребують створення спеціальних педагогічних умов, індивідуального підходу, заснованих на глибокому розумінні вчителем дійсних причин утруднень дитини в навчанні. Знаючи типові помилки такого учня при письмі та читанні, вчитель допомагає подолати їх, а при потребі направляє його до лікаря-оториноларинголога для контролю за станом слуху і можливого лікування. В умовах класу такому учневі слід створити відповідні умови: посадити за першу парту, перевіряти, як він на слух сприймає навчальний матеріал, якщо необхідно — повторити завдання; оцінити роботу учня з урахуванням його реальних можливостей, провести з ним кілька додаткових занять. Батькам слід пояснити, як ставитись до особливостей їхньої дитини і правильно організувати її мовне виховання.
Таким чином, специфічні особливості розвитку різних категорій дітей, які страждають на різні порушення слуху, потребують диференційованого коригуючого підходу до їх навчання й виховання, що є важливим фактором оптимізації компенсаторних процесів.
Незважаючи на серйозний та різноплановий негативний вплив глухоти й туговухості на розвиток дитини, навіть при найтяжчих ураженнях слухової функції, але при збереженому інтелекті, можливості всебічного розвитку особистості дітей з порушеннями слуху необмежені. Під впливом соціальних факторів (головним чином спеціального навчання), виявляючи наполегливість у подоланні труднощів, викликаних дефектом, люди зі стійкими порушеннями слуху досягають значних успіхів у різних сферах виробничої і суспільної діяльності, в реалізації своїх творчих здібностей.
У книжці М.Д. Ярмаченка «Проблема компенсації глухоти» наведено багато конкретних фактів трудових успіхів глухих і людей з ослабленим слухом, досягнень в літературній, образотворчій, театральне концертній діяльності, науці.
Борис Олександрович Комашинський оглух у п'ятирічному віці. Це не перешкодило йому здобути вищу освіту, стати кандидатом технічних наук, пройти в одному з науково-дослідна інститутів шлях від інженера до старшого наукового співробітника. Коло інтересів Б.О. Комашинського не обмежується женерно-науковою діяльністю. Він любить спорт, серйозно займається поезією.
Серед глухих і слабочуючих чимало передовиків виробництва, талановитих літераторів, художників, артистів, учених високої кваліфікації — кандидатів і докторів наук. Усе це свідчить, що воля і наполегливість допомагають подолати тяжку фізичну недугу, жити повноцінним життям, відчувати радість творчої праці.
Діти з порушенням зору
У психічному розвитку дитини важливу роль відіграє оптичне сприймання (зір), яке здійснюється завдяки зоровому аналізатору. Саме через зоровий аналізатор людина одержує найбільше вражень від навколишнього світу. Такі ознаки предметів і явищ, як світло, колір, розмір, форма, протяжність у просторі, ми пізнаємо насамперед за допомогою зору. Розвиток орієнтування в простоти також безпосередньо пов'язав ний з діяльністю зорового аналізатора. Зоровий коні роль має велике значення для розвитку рухів людинці
Візуальне (від лат. visualis — зоровий) сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановленя міжособових стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів з людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.
Зоровий аналізатор складається з трьох відділів периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення), центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку). Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття й аналіз візуальних подразників. Порушення зору у дітей залежать від сили хворобливих впливів, які зачіпають різні відділи зорового аналізатора.