Ярополк Ізяславич, брат вел. князя київ. Святополка Ізяславича, батько Ярослава Ярополчича. Княжив спочатку у Володимирі на Волині 1074-1087, відтак 1087-1101 – у Бересті. Убитий.
І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 66.
Ярополк Юрійович, пин. князь, згадується на 1192, коли справляв у Пинську весілля. Певний час після смерті брата Гліба княжив у Турові. На давньому городищі в Пинську знайдено уламок керамічної амфори з написом «Ярополче вино».
Б. А. Рыбаков. Русские датированные надписи ХІ-XIV вв, с. 34.
«Ярополче вино», пам’ятка поліської епіграфіки, напис ХІІ ст. на керамічному уламкові, знайденому на давньому городищі в Пинську. Амфора з написом належала пин. кн. Ярополку Юрійовичу.
П. Лысенка. Там, дзе стаяў старажытны Пінск – ЛіМ, 1968, № 7.
Ярославич Федір Іванович, останній «благословенством Божим князь на Турові і Пинську та інших містах і містечках». П. 24.08.1521 або 1522. Походив з роду князів Серпуховських-Боровських, які втекли з Моск. держави у ВкнЛ. Батько Я. одержав в уділ Городню, тепер Стол. 1498 Я. одружується з пин. князівною Оленою Олельковичівною і в такий спосіб стає князем у Пинську. Не мав ширших політ. амбіцій. У битві з татарами на р. Узі під Овручем очолений Я. пин. загін зазнав поразки. Наділяв отчинами бояр і церкву. Володіння бездітного Я. після його смерті дісталося пол. королю. У грамотах, що виходили з канцелярії Я., переважає укр. мова.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с.13-31.
Ярославичі, княжа династія на Поліссі – в Городні і Пинську. Походили з серпухівських князів, що 1456 емігрували до ВкнЛит. І одержали у власність Городню на Поліссі. Знані два Я. – Іван у Городній і його син Федір у Пинську.
Ярослав Мудрий, христ. ім’я Юрій, вел. князь київ. Н. 978. П. 1054. За правління ЯМ у Києві (1019-1054) Русь-Україна досягнула апогею розвитку і сили. Чимало разів ЯМ був на Поліссі – в час воєн з поляками, литовцями і ятвягами. Поліська хроніка в діяльності ЯМ: 1018 воює з поляками вздовж пол.-руського кордону, 1019 військо ЯМ переслідує Святополка до Берестя, 1022 «прийде Ярослав к Берестю», 1038 «іде Ярослав на ятвязь», 1040 похід ЯМ на Литву, 1041 похід на мазовшан, 1043 похід спільно з пол. королем Казимиром проти Маслава, 1057 другий спільний похід проти Маслава. ЯМ фундатор багатьох культурних заходів. Заснував на Підляшші м. Більськ.
М. Гр. ІУР, т. 2, вид. 2, Львів, 1905, с. 43; С. Заброварний. Ярослав Мудрий і Польща. – ж. «Наша культура», В-ва, 1985, № 1, с. 5-6.
[344]
Ярослав Святополкович, князь турівський до 1113, тобто до смерті батька, вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Ходив 1112 і 1113 на ятвягів. Після Турова ЯС ще сидів у Володимирі. Намагався захопити Київ, але Володимир Мономах забрав у ЯС і Володимир. ЯС втікає до Угорщини, привівши звідти угорське військо. Загинув 1123 від таємних убивць. Його син Юрій 1157 силоміць утвердився в Турові, започаткувавши турово-пин. династію князів Юрійовичів.
І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 10, 71, 163.
Ярослав Юрійович, удільний князь у Пинську, син Юрія Ярославича. П. 1190. Одружений з болгарською царівною Єфросинією Борисівною.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 308.
Ярослав Ярополчич, князь у Бересті. П. 1103. Небіж вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Втратив Берестя 1101. Загинув в ув’язненні.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 387.
Яроцевич Петро, учасник коб. «Просвіти» в 20-30-х рр.
А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. Берестейський край, Берестя, 1996, № 1.
Ясевичі, с., Берез., ср. Сілецька. Від зал. ст. Береза Картузька 10 км.
Ясельда, ріка, ліва притока Прип’яті. Довжина 242 км. Витікає з Біловезької пущі з околиць с. Трухановичі і тече на території Пруж., Берез., Дорог., Іван. та Пин. р-нів. Притоки: Вінець, Жигулянка, канал Огинського. У верх і середній течії каналізована і забруднена. До м. Берези співпадає з ПРЛ. У давнину важлива комунікаційна магістраль Полісся.
Ясельда, зал. ст. на залізниці Пинськ –Лунинець. До 1955 наз. Городище Поліське. Частина с. Городище (тепер також Я.).
«Ясельда», літ. об’єднання при Іван. районній г. «Чырвоная зорка» (до 1954 «Сталинский путь»). «Я» заснована 1965 з метою об’єднання і заохочення місцевих літераторів, переважно початківців з числа учнів середніх шкіл району, нав’язування їм рос. або біл. мов. До «Я» у свій час належала місцеві автори, що пишуть біл. мовою: М. Панасюк, М. Трофимук, В. Кохарук, В. Федюкевич, В. Гетьманчук, Л. Масюк, Л. Гребінь та ін.
Ў. Ягоўдзік. Дружная плынь «Ясельды». – ЛіМ, 1985, 31.05.
Ясеницький Михайло, укр. військовий діяч, полковник армії Української Держави. На 1918 командир Брест-Литовського пішого полку.
Б. Монкевич. Організація регулярної армії Укр. Держав 1918 року. – зб. «Україна в минулому», вип. VII, К.-Львів, 1995, с. 88-89.
Ясинівка, с., Кам., ср. Верховицька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км.
Ясінь, с., Пруж., ср. Криницька. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиця Біловезької пущі.
Ятвяги, балтська народність, споріднена з прусами і литовцями, жили в ІІ-ХІІ ст. в районі теперешньої Білосточчини. Інша назва судави. По р. Нарві ятвяги межували з Руссю-Україною. У Х-ХІІІ ст. Я. чинили грабіжницькі набіги на укр. землі – Підляшшя, Полісся і Волинь. Уперше згадуються
[345]
в укр. літописанні на 983, коли князь Володимир зробив на ятвягів успішний похід через Полісся. Наприкінці ХІІІ ст. Я. частково винищені хрестоносцями, поляками і Руссю, частково асимільовані литовцями, перестали існувати як етнос. Археологічні пам’ятки по Я. – могили, обкладені камінням. На Берестейщині таких могил нараховується до сотні. Т-во «Полісся» у Мінську спекулятивно сповідує концепцію про спадкоємність українців-поліщуків щодо Я. з метою обґрунтування сепаратистської ідеї про «західно-поліський народ» на Берестейщині. Концепція розрахована на невігласів.
Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (по материалам археологических исследований). – зб. «Полесье», М., 1968; В. В. Седов. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 49, 81, 83, 122, 168, 179.
Яці, с., Пруж., передмістя Пружан. від зал. ст. Оранчиці 12 км.
Яцьковичі, с., Кам., ср. Малозаводська. Від зал ст. Лишиці 15 км.
Яцько, ватажок селянсько-козацького загону, діяв на Пинщині на 1613.
Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49.
Яцько з Пинська, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни в складі війська Речі Посполитої. Значиться в козацькому реєстрі 1581.
Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.
Яцько, «пан Яцько, берестейський міщанин», згадується у запродажній угоді, укладеній 1458 в м. Острозі, серед інших свідків.
Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 38-40, 148.
Ячник Микола, активіст укр. руху на Берестейщині. Н. 1927. Живе в Бересті. У 1977 протестував проти незаконної зміни запису в паспорті національності з українця на білоруса. З 1990 член УГКО Берест. обл.
[346]
ХРОНОЛОГІЯ БЕРЕСТЕЙЩИНИ
V ст. до н. е. Розпадається балто-слов’янська спільнота на балтів і слов’ян. Межею між балтами і слов’янами стає поріччя Прип’яті і Ясельди. Поширення на Берестейщині праслов’янської тшинецької культури.
V - IV ст. до н.е. На Берестейщині (с. Бориси) поширена лужицька культура.