Шерешівський район, адм.-тер. одиниця в складі Берест. обл. 1940-1956. Скасований, віднесений до Пруж.
Шерешівські євангелія, рукописна книга Нового Завіту, складається з трьох євангельських послань – від Луки, Матвія й Іоана, оздоблена декором та зображеннями авторів-євангелістів. Кольорові мініатюри ШЄ мають самостійну мистецьку вартість. Створена ШЄ у др. пол. XVI ст. в Шерешові, Пруж. З 1645 по ХІХ ст. були напрестольними в шерешівській
[332]
церкві Різдва Богоматері. У ХІХ ст. ШЄ певний час значились в інвентарі параф. церкви с. Погост-Загорський, Пин. Тепер утримуються в Мінську в ДММ. Дослідники, зокрема Звездинцева, працівниця бібліотеки Салтикова-Щедріна в Ленінграді, уважається ШЄ пам’яткою укр. письменства. У декорі книги добачають ознаки балканського впливу.
ЖБ, с. 23, 24, 25.
Шерешівці, с., Малорт., ср. Чорнянська. Від Малорити 25 км.
Шерешове, сел. міського типу, Пруж., на р. Ліва Лісна, від Берестя на пн. 97 км. Відоме Ш. з 1330 як нас. п. Берест. землі 1776 Ш. втрачає статус міста. У серед ХІХ ст. працює суконна мануфактура. Один з центрів нар. промислів і ремесел. У ХVII-XVIII ст. існувала шерешівська іконописна школа. Пам’ятка дерев. архітектури – дзвіниця Пречистенської церкви (сама церква зруйнована) та Петропавлівська церква з іконостасом унікальної мистецької вартості. 1941-1944 німці знищили в Ш. 38 жителів.
Шийко Максим, просвітянський діяч Полісся. Після арешту поляками голови берест. «Просвіти» П. Артемюка 1935 Ш. очолив кампанію за його звільнення.
А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, 06. № 2(4).
Шийко Наталя, укр. діячка Полісся, піаністка, музиколог. Н. 1912, Берестя. вчилися в укр. школі ім. О. Стороженка. Закінчила пол. гімназію ім. Р. Траугутта, відтак Львів. консерваторію. Працювала в Бересті в муз. школі, одночасно в театрі. У 1944 як укр. націоналістка Ш. арештована НКВД, засуджена на 10 років неволі. Термін відбувала на Півночі на лісорозробках. Після звільнення жила в Естонії, де приймала участь у культурно-муз. самодіяльності місцевих українців. З 1962 живе у Бересті. Позитивно ставиться до діяльності УГКО.
А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – г. «Голос Берестейщини», 1992, 06, № 2(4).
[333]
Шиколай Ганна, поліська ткаля. Н. 23.01.1932, с. Мотоль, Іван. Автор багатьох поліських рушників, зроблених в укр. нац. стилі.
Музей беларускага нар. мастацтва, альбом, Мн., 1983, № 90, 91, с. 175.
Шилюк, поліський будівничий XVII ст. Збудував 1620 панську садибу в с. Ялове, Пруж.
Шылюк. ЭЛМБел, т. 5, с. 606.
Шимчук Євген, голова колгоспу «Заветы Ленина», Берез. з 1985. Член КПРС. Нар. депутат обл. ради Берестейщини. На сесії при обговоренні питання голосував проти союзного договору та утримувався від голосування за т. зв. соціалістичний вибір.
г. «Заря», Берестя, 1991, 17.07.
Ширма Григорій, біл. хоровий диригент і муз. фольклорист. Н. 1892, с. Шакуни, Пруж. П. 1978. Закінчив 1918 Седлецький учит. ін-т. З 1926 викладав у Вілен. біл. гімназії, секретар т-ва біл. школи. Двічі ув’язнювався поляками. Організував 1940 у Білостоці Біл. ансамбль пісні і танцю. Записував і видавав біл. нар. пісні. Зб. «Беларускія нар. песні», вип. 1, Вильна, 1929; «Беларускія нар. песні» тт. 1-3, Мн. 1959-1962; «Бел. нар. песні (для хору)» тт. 1-2, Мн., 1971-1973. Рідне село Ш. Шакуни – україномовне і українопісенне. Проте Ш., стоячи на біл. платформі, вдавався до перекладу місцевих укр. пісень на біл. мову, вміщуючи їх до своїх біл. збірників.
Ширяєв Євген, біл. діяч, проф. МГУ, доктор тех. наук. Живе в Москві. Член т-ва біл. культури ім. Ф. Скорини. Вийшов до біл. уряду з пропозицією застосувати в Білорусі методи примусової санації з метою навернення на білоруство російськомовних і україномовних біл. громадян. Укладач атласу «Русь Белая, Русь Черная и Литва в картах» (Мн., НіТ, 1991, 118 с.). Карти О. Риттіха (29 і 38), Т. Флоринського (30). Г. Ноберта (31), Л. Нідерле (32), Московської діалектологічної Комісії (33), Шпрехенкарт Міттельойропа (Відень, 1921, № 34), Д. Шефера (35), Е. Енгельгарда (39), А. Дрекселя (43) тощо фіксують належність Берестейщини по ПРЛ до України, що Ш. намагається або замовчати або ревізувати на підсумкових картах 49, 50 і 51.
Шишкін Іван, рос. художник-пейзажист. Н. 13(25).01.1831, Вят. губ. П. 8(20).03.1898. На протязі 80-х і 90-х рр. зробив бл. 25 етюдів та картин на поліські теми: «Болото Полісся» (1890), «Поліський пейзаж» (1898). «У Біловезькій Пущі», «Зрублений дуб. Біловезька Пуща», «Сухостій. Біловезька Пуща», «Пасіка Біловезька Пуща», «Біловезька Пуща. Бурелом». Деякі з цих картин Ш. 1890 виставляв у Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміша картина Ш. «Полісся» (1883) – поетизує поліську природу, тонко передає потугу сосен, зелень землі, прозорість води в потічку – належала укр. колекціонерові І. Терещенкові, згодом вивезена незаконно до Москви і розтята на три частини.
[334]
Шільдгауз Кароль, пол. архітектор, викладач Вілен. ун-ту. За проектом Ш. в Пинську 1784-1790 споруджено палац Бутримовича.
Шыльдгауз К. – ЭЛМБел., т. 5, с. 606.
Шлях-Пуща, с, Берез., ср. Сигневицька. Від зал. ст. Береза Картузька 22 км.
Шолкович Семен, «западнорусский» археограф. Н. 1840, Мозирщина. П. 1886. Від 1870 член Вілен. археографіч. комісії. Автор передмов до IV і V тт. Актів, виданих Комісією. Досліджував «Писцовую книгу бывшего Пинского староства» та «Писцовую книгу Гродненской экономии». Досліджував полонізаційний процес серед шляхти Берест. воєводства.
Шоломицький, староста пин. правосл. братства на межі XVII і XVIII ст. Звертався 1700 до київ. митрополита з проханням схилити рос. уряд до захисту правосл. населення Речі Посполитої, яке зазнавало безперервних гонінь від католиків.
А. Миловидов. О положении... с. 410.
Шоломицький Федір, див. Одрач Ф.
Шоломичі, с., Пин., ср. Боречевицька. Над р. Струмінь. Ш. мали статус шляхетської околиці. Від Пинська 37 км.
Шоста січова стрілецька дивізія, піхотна дивізія армії УНР, формувалася навесні 1920 з полонених та інтернованих укр. вояків у пол. таборах Ланцут і Берестя. Командир М. Безручко. На початку травня дивізія перейшла з Берестя до Бердичева. 8.05-9.06.1920 дивізія – залога м. Києва. Запасна бригада упродовж усієї війни до другого зимового походу була розташована в Бересті. Інтернована поляками.
Л. Шанковський – ЕУ, т. 10, с. 3891.
Шостакове, с., Кам., ср. Ратайчицька. Від зал. ст. Лищиці 14 км. Околиця Біловезької Пущі. Батьківщина Р. Траугутта.
Шостаковська Т., власниця навчального муз. пансіону в Бересті в середині ХІХ ст. пансіон Ш. був осередком муз. життя в місті.
Шощиць Микола, музика. Н. 1918, с. Гальчиці, Хмель. обл. Вчився у Берест. муз. школі. Викладає 1954-1980 спів і музику в БПІ, організовує мист. самодіяльність, керує 1954 нар. хоровою капелою Будинку культури залізничників.
Шпаковський Іван, публіцист, літ. критик. Н. 14.08.1936, с. Мисятичі, Пин. Вчився в БПІ. Вчителював в Пин. р-ні, в Малориті, в Дорогочині. Викладав у БПІ, в Ніжинському ПІ. З 1969 в ін-ті літ. АН БРСР. Автор багатьох ст. у біл. енциклопедіях. Україномовні ст. Ш.: «Про структуру умовно-асоціативних образів» (ж. «Рад. літературознавство», 1966, № 1), «Світ стобарвний і стодзвонний» (ЛУ, 1966), «Як слово сонця варте» (ЛУ, 1979, 12.01), ст. про біл. літ.
Шпановичі, с., в межах Берестя, тепер вул. Шевченка, бічна до бульвару Шевченка. Уздовж р. Мухавець. Пам’ятник Суворову.
Шпилевський Павло, біл. етнограф і письменник. Н. 1823, Бобруйський пов. П. 1861. Автор нарису «Подорож по Поліссі і Білоруському краї»
[335]
(ж. «Современник» 1853-1855, продовження в ж. «Иллюстрация» під назвою «Західноруські нариси», 1858). Відвідав Кобринь і Берестя. Записав у Бересті одну з легенд про походження міста.
Шпиталі, с., Жаб., ср. Степанківська. Від Жабинки 11 км.
Штикало Дмитро, укр. поет і журналіст. Н. 1.09.1908, с. Ількевичі, Сок. р-н., Львівщина. П. 4.07.1963. За участь в укр. русі 1934-1936 перебував у концтаборі Берези. Написав поему «Дума про Березу Картузьку» (Львів, 1942). Для Ш., галичанина, Полісся з його березівською катівнею мислиться «далеким» – рефреном у поемі є рядок «У далекому Поліссі». Режимні страхіття концтабору – те тло, на якому зростає мужність ув’язнених укр. патріотів та переконання в абсолютній слушності укр. ідеї. По війні Ш. в еміграції.
М. Климишин. Д. Штикало. – г. «Шлях перемоги», 1993.6.09.
Штрихованої кераміки культура, культура балтських племен, що в дослов’янську добу (ІІІ ст. до н. е. – VI ст. н. е.) жили на території сучасної Білорусії і по ПРЛ сусідили зі слов’янами, потім українцями. Досліджували ШКК С. Покровський, А. Лявданський, А. Митрофанов, Ф. Гуревич, А. Данилайте.
Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (По материалам археологических исследований). – зб. «Полесье», М., 1968, с. 26.
Штур Мондушич, ватаг ятвязького загону 1227-1228, пустошив околиці Берестя. Військо гал.-вол. князів Данила і Василька Романовичів розгромило ятвязьку ватагу. Сам ШМ був убитий Данилом.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 27.
Шульгин Олександр, укр. політ. діяч. Н. 1899, Київ. П. 1960, еміграція. Член Центральної Ради, ген. секретар міжнац. справ, як такий брав участь у переговорах 1918 в Бересті. Член екзильного уряду УНР, проф. УВУ. Пр.: «Україна і червоний кошмар» (1927), «Україна проти Москви» (1935), «Державність чи гайдамаччина?» (1934).
Шумаки, с., Берест., ср. Клейниківська. Від зал. ст. Скоки 2 км. Пам’ятка архітектури – Спасо-Преображенська церква (1609) з цікавими вітражами.
Шухрай Микола, учасник укр. руху, родом з Дружилович, Іван. Навчався у військовій школі, тоді ж налагодив контакти з укр. підпільною організацією, що діяла у Варшаві. Під час арешту наклав на себе руки.
Шутова Ольга, біл. співачка (сопрано). Н. 1944, с. Загородне (Зломишле), Кам. Вчилася у Берест. мед. училищі. 1961-1968 працювала в Бересті. З 1968 солістка Біл. філармонії у Мінську.
Шухевич Роман, укр. державний і військовий діяч. Н. 17.07.1907, с. Краківець, Львівщина. П. 5.03.1950, с. Білогорща, біля Львова. Закінчив Львів. політех. ін-т. учасник процесу у справі атентату на пол. мін. Б. Пєрацького – за браком доказів запроторений до
[336]
концтабору в Березі, де очолював укр. угруповання в’язнів. У повторному процесі С. Бандери у Львові Ш. засуджено на 4 роки ув’язнення, звільнений 1937 за амністією. Очолював опір пол. пацифікаціям. Учасник подій на Закарпатті. До трагічної загибелі очолював УПА і УГВР. Був кілька разів на Поліссі. Дав наказ про формування перших відділів УПА на Поліссі.
П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 193, 213-215.
Щ
Щербина, актор. На початку 1900-х рр. відбував військову службу в Бересті у фортеці. Приймав участь в виставах укр. самодіяльного театру в місті.
К. Василенко, В. Василенко. Онопрій Василенко. – НС, 1986, № 39, 30.02.
«Щоденник бойових дій третього батальйону», документ, в якому описуються операції згаданого батальйону, що входив до 15-го поліцейського полку гітлерівського вермахту. У серпні-вересні 1942 15-й полк був кинутий на Берестейщину для операції проти укр. повстанців та сов. партизан. Третій батальйон зокрема здійснював операції в районах Берест., Пин., Коб. та Малорит., за два місяці знищивши 44837 чол. мирного населення. У Борисівці вбито 169 чол., у Борках – 705, у Заболотті – 289, в околицях Жабинки – 500. У січні 1943 15-й поліц. полк зазнав розгрому на Воронезькому фронті, його «Щоденник» потрапив до сов. військовослужбовців, частково опублікований.
В. Раманоўскі. Саўдзельнікі ў злачынствах, Мн., 1964, с. 44, 48, 72, 147, 286.
Шокицьке, с., Іван., ср. Лясковицька. Від Янова 5 км.
Щур Максим, біл. поет-початківець. Н. 1977, м. Берестя. Добірка поезій Ш. опубл. в ЛіМі за 6.03.1992 з передмовою М. Прокоповича.
Ю
Юнос, «жид господарський берестейський», купець-підрядник. Позивався із князем Сангушком 1565 за невиконання контракту на виготовлення попелу в Степанських лісах.
Торгівля на Україні XIV – середина XVIII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 112-113.
Юрій-Болеслав ІІ Трайденович, останній гал.-вол. князь. Н. бл. 1306, Мазовія. П. 7.04.1340, отруєний боярами. Княжив 1324-1340. Протидіяв Литві, котра щойно анексувала Берестейщину, підтримував союзницькі контакти з Тевтонським орденом.
Юрій Володимирович, пин. князь з Юрійовичів. П. 1289, ще за ін. версією 1292. Разом з братами Федором і Демидом вітав 1262 вол. князя Василька, свого протектора, з приводу перемоги над литовцями під Неблем (на території Пин. князівства). Гал.-вол. літопис називає ЮВ
[337]
Ілюстрації
[338]
«кротким, смирним і справедливим». Коли ЮВ помер, то «...плакалася по нем княгиня єго (Варвара) і синове єго, і брат єго Демид, князь, і всі люди плакахуся о нем плачем великим». Наведені слова, можливо, є уривком з пин. літописання.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 89.
Юрій Львович, гал.-вол. князь, онук Данила. Н. бл. 1250. П. 23.04.1308, за ін. відомостями 23.04.1315. На прохання берестян ЮЛ 1289 приєднав до своїх володінь землю Берестейську, яка формально, згідно заповіту Володимира Васильковича, мала належати Мстиславу Даниловичу. Під тиском останнього ЮЛ залишив Берестейську землю. Після смерті Мстислава Даниловича земля Берестейська, як і вся Волинь знову переходять під владу ЮЛ.
М. Гр. ІУР, т.3, Львів, 1905, с. 108; І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 17, 26, 48, 54, 108, 109-111, 117, 118, 120-123, 126, 147, 162.
Юрій Наримунтович, лит. удільний князь з роду пин. Наримунтовичів. Княжив у Белзі, Крем’янці, був послом Ягайла у Новгороді Великому. Прибічник пол. орієнтації, діяв в інтересах Ягайла і Казимира ІІІ. Остання згадка про ЮН припадає на 1380.
А. Миловидов. О положении... с. 368; Ф. М. Шабульдо. Земли юго-западной Руси в составе Великого княжества Литовского, К., 1987, с. 51, 52, 64, 96, 123.
Юрій Ярославич, турово-пин. князь 1157 – бл. 1162, онук київ. кн. Святополка Ізяславича. У період правління в Києві Юрія Довгорукого ЮЯ виступає його довіреником. Турів захопив бл. 1157. Наступного року витримав облогу Турова, організовану вол. князями. Мав підтримку населення Полісся, якому оприкріла часта зміна володарів. Мав 5 синів: Святополка, Ярослава, Ярополка, Гліба й Івана.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 309-311; А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 57-73.
[339]
Юрійовичі, турово-пин. Рюриковичі ХІІ-XIV ст. Засновник династії Юрій Ярославич з київ. Ізяславичів. У період дроблення сиділи по всіх більших селищах і містах землі – в Турові, Пинську, Бересті, Городній, Дубровиці. Ю. міняли орієнтацію почергово – на київ. Рюриковичів, на вол. Романовичів, на Литву. Зміцнення лит. впливу на поч. XIV ст. витіснило Ю. з Пинська, їх потомки стають службовими князями на Волині, з них походять кн. Острозькі, Порицькі, Святополк-Четвертинські, Збаразькі-Корибутовичі, Вишневецькі.
Юркевич Іван, берест. міщанин, середина XVIII ст. Одружився 1759 з А. Другочанкою, також берестянкою ще й уніаткою, чим викликав до себе увагу уніатського кліру. З наказу уніат. єп.: Ю. «через свою іноземну огиду до святої католицької віри зробив зі своєї теперішньою дружиною, що вона сповідається і на богуслуженнях буває в схизматицькій церкві, про що наказую впевнитися документально і офіційно доповісти».
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археологического съезда в Вильно», М., 1983, т. 1, с. 327.
Юсковець Мойсей, вчений у галузі ветеринарії. Н. 1898, с. Завершя, Дорог. П. 1969. Вчився в Моск. вет. ін-ті. Там же і працював. 1956-1959 директор Біл. н.-д. вет. ін-ту, завідував відділом мікробіології та імунології цього ін-ту. Пр.: «Бруцелез сельско-хоз. животных» (2 вид., М., 1960), «Туберкулез сельскохоз. животных и птиц», (3 вид., Мн., 1963).
Юхимчук Карпо, укр. вчитель. Родом з Коб. пов. П. 1933. При школі в с. Хабовичі, Коб., організував недільні курси для неписьменних. Переїхав на Полтавщину, помер з голоду.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 28.
Я
Яворський Станислав, біл. актор. Н. 1915, Берестя. вчився в студії Біл. дер. театру 1938. Актор характерного плану. Працював у Пин. драмтеатрі 1939-1941 та 1946-1954.
Яворскі С. – ЭЛМБел, т. 5, с. 676.
Яворський Феофан, церк. і просвіт. діяч Берестейщини, др. пол. XVIII ст. З 1758 ігумен Богоявленського православного монастиря в Пинську. Утримував при монастирі напівлегальну початкову школу для дітей пин. міщан, в якій серед іншого викладалася пол. мова і руська мова. Зберігав бібліотеку та архів історичних документів, дарчих грамот, деякі з них походили з часів Витовта і Сигизмунда І. Добився в пол. короля Августа ІІІ дозволу на спорудження нового будинку Федорівської церкви в Пин. пов. Позивався з гр.-кат. (уніатами) за церкви в Містичах і Вилазах. У 1764 католицькі фанатики безкарно напали на Я., силоміць обстригли йому бороду і голову.
Доповнення до «Каталогу колекцій документів Київ. археографічної комісії». – ж. «Архів України», 1974, № 1, с. 54, 61; А. Миловидов. О положении... с. 416-417.
[340]
«Я, Гриць, козак з-за Дунаю», фольклорна поема літ. походження, записана Новицьким у Коб. пов. як нар. пісня, опубл. 1866 в СПНТСЗК. Від першої особи розповідається, як Гриць, «козак з-за Дунаю», царист, рос. патріот, власник кріпосних душ, закохується в дівчину-кріпачку чорнобриву Катерину з с. Ласицька, Пин. пов. Закоханий «козак» ладен навіть украсти свою милу, якби її не вдалося купити чи обміняти. Про почуття самої Катерини мова не йде. Сповідь закоханого панича, створена не пізніше середини ХІХ ст., звучить ніби прологом до трагічної історії Шевченкової Катерини. Мова «Гриця», досить правильна, укр., з нечисленними полонізмами і діалектизмами.
Яєчковичі, с., Іван., ср. Бродницька. На березі Дніпро-Бузького каналу. Від зал. ст. Юхновичі 9 км.
Язвин, с., Малорит., ср. Гвізницька. Від Малорити 15 км.
Якання, властивість біл. мови: ненаголошене «е» після м’яких приголосних переходить в «я»: вясна, бяда, зямля. Укр. говіркам Я. не властиве.
Яким, берестянин, книголюб або й торгівець книгами. 15.11.1604 Я. купив у вдови Черлянської книги її чоловіка, в тому числі острозьке видання з дарчою присвятою кн. Острозького Черлянському, відомому діячеві Берестейщини. Від Я. згадана книга перейшла у власність «священного інока Іоана», під яким тепер розуміють Івана Вишенського, з його дарчим написом Спасівському монастиреві в Дубні на Волині.
І. Мицько. Чар архівних свідчень. – ж. «Жовтень», 1987, № 3, с. 91.
Якимович Дмитро, студент Київ. академії. У 1736-1737 навчався в класі філософії. Походив з Давид-Городка, Пин. пов., син священика.
Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 87; З. И. Хижняк. Киево-Могилянская академия, К., 1988, с. 224.
Якимович Роман, пол. археолог. Н. 1889. П. 1951. Досліджував раннє середньовіччя. Організатор археолог. музею у Варшаві, його директор 1923-1939. Проф. Варш. ун-ту. Редактор ж. «Вядомосць археольогічне» (1924-1939). Вивчав 1936-1937 разом з Марциняком городище в Давид-Городку та в с. Хорськ, Стол. Знайшов поховання з трупоспаленням з V-VI ст. Пр.: «Давідгрудек» (Пинськ, 1938), «Атлас гродзіск і замчиск сьльонскіх» (1939).
Якімовіч Р. – Словнік гісториі Польскі, В-ва, 1973, с. 142.
Яків Маркович, стольник княжий, двірський Данила Галицького, довірена особа останнього. Учасник багатьох військових виправ, зокрема проти лит. загону Ленгевіна, розгромленного на Поліссі за участю ЯМ.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 40, 41, 43, 45.
Яковенко Валентин, укр. публіцист, зем. статистик, видавець. Н. 11.11.1859, Полт. губ. П. 20.03.1916. Для серії Ф. Павленкова «Жизнь замечательных людей» Я. написав ст. про Б. Хмельницького і Т. Шевченка. Після смерті Ф. Павленкова Я. очолює 1900 його видавництво, стає розпорядником його фондів. У 1905 Я. безкоштовно вислав книги бібліотеці с. Остромачеве, Берест. пов.
В. І. Яковенко. Шевченківський словник, т. 2, К., 1977, с. 403-404: Є. Кирилюк. Навічно в поколіннях. – ЛУ, 14.03, № 11.
[341]
Яковенко М., секретар т-ва «Просвіта» в Бересті на 1927. Організував загальноосвітні курси для активістів просвітянського руху.
А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, 27.05.
Ялова, с., Пруж., ср. Великоліська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км.
Ялоч, с., Дорог., ср. Осівська. Від Дрогичина на пд. 10 км.
Ямиця, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 25 км.
Ямне, с., Стол., ср. Струзька. Від зал. ст. Горинь 18 км. у межиріччі Горині і Мостви.
Янів, див. Іванове.
Янів Володимир, укр. поет і сусп. діяч. Н. 21.10.1908, Львів. П. 19.10.1991, Мюнхен. Студіював у Львів. та Берлін. ун-тах. За участь в ОУН відбував термін у концтаборі Берези. У 1941-1945 в нім. концтаборі. Писав вірші про березівський концтабір: «Молитись я в таборі не можу», «В темниці», «В льохах Берези».
В. Гоцький. Береза Картузька. – альманах «Біль», вип. 2, Львів, 1991, с. 16-17; І. Ходак. Володимир Янів. – «Літопис Червоної калини», 1992, 4-5, с. 45.
Янів-Поліський, зал. ст. на залізниці Берестя-Пинськ, передмістя Іванова.
Янівці, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 27 км.
Яніщиць Євгенія, біл. поетеса. Н. 1948, с. Рудка, Пин. П. 1988. Вчилася в ун-ті в Мінську. Зб.: «Снежныя грамніцы» (1970), «Дзень вечаровы» (1974), «Ясельда» (1978), «На беразе пляча» (1980), «Пара любові і жалю» (1983), «Каліна зімы» (1987), «У шуме жытняга святла» (1988). Я. декларувала свій біл. патріотизм з безоглядністю неофітки.
Яновська Софія, сов. математик, філософ, логік. Н. 1896, м. Пружани. П. 1966. Учасниця гром. війни в Україні – не на боці українців. Вчилася в ін-ті червоної професури 1929. З 1930 викладач Моск. ун-ту. Доктор фіз-мат. наук. автор бл. 40 наукових праць.
В. Д. Чистяков. Рассказы о математиках, Мн., в-во ВШ, 1966, с. 336-341.
Яновщина, укр. с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька пуща.
Янсон Юлій, рос. статист, економіст. Н. 1835, Київ. П. 1893. Член багатьох наук. т-ств. У пр. «Пинск и его район» (1869) Я. дослідив економ. і торгові зв’язки Пинська напередодні спорудження поліських залізниць, тобто в 50 і 60-ті рр. Пинськ, за Я., – транзитно-перевалочний пункт між торгово-економіч. системою України, з одного боку, і балтійськими нім. портами (Данціг, Кенінсберг, Мемель), з другого. Торгувалося зерном, лоєм, лісоматеріалами. Торгівля проводилась єврейським капіталом Пинська за допомогою широкої мережі маклерів-євреїв. Взагалі Я. називає Пинськ типовим єврейським містом.
Ю. Е. Янсон. – БСЭ, т. 30, с. 513; История русской экономич. мысли, т. 2, ч. 1, М., 1959, с. 118-129.
Януш, с., Кам., ср. Дмитрівська. Від зал. ст. Жабинка 45 км.
[342]
Янчук Андрій, активіст гр.-кат. (уніатської) громади с. Корниця на Підляшші (тепер під Польщею), батько відомого укр. письменника і вченого Миколи Я. Після чергового скасування уніатської церкви в межах імперії 1871 Я. не погодився переходити на рос. правосл. визнання, заявив протест, за що зазнав брутальної екзекуції вдома, а потім був ув’язнений на 9 місяців у фортечній тюрьмі в Бересті, після чого вмер.
Г. А. Петровская. Не погасла звезда, Мн., 1987, с. 9, 10.
Янчук Микола, укр. письменник, етнограф, фольклорист, літературознавець. Н. 29.10.1859, с. Корниця, Підляшшя. П. 1.01.1921, Москва. Вчився в Більській гімназії. Закінчив Моск. ун-т. У худ. творчості (п’єсах) Я. віддавав перевагу укр. тематиці, ставив питання про національну самобутність і незалежність України. Визначав своє Підляшшя, як і Полісся, за частину України. Підтримував особисті контакти з М. Лисенком, М. Старицьким, А. Кримським.
Янковський Плакид, письменник. Н. 20.09.1810, с. Войське, Кам. П. 11.03.1872. Походив з укр. уніатської родини. Вчився в Берест. василіанській школі, у Свислоцькій гімназії, закінчив 1830 Вілен. ун-т. Був уніатським священиком, потім православним. Викладав у Жировицькій дух. семінарії. Писав пол. і рос. мовами. Тв.: «Застінок» (1841), «Хвилини» (1842), «Оповідання» (1844), «Університетські спогади» (1849), «Джерела» (1853), «Пиха пана старости Каньовського» (1873), «Передчуття (комедія, 1841), «Про Ігната Шидловського, спогади» (1897), «Місцеві забобони і примхи» (1863), «Селянська правда» (1865) тощо. Я. типовий поліський інтелігент, якого розривали суперечності – конфесійні, етнічні, соціальні, політичні. Амплітуда його симпатій – від Крашевського до Кояловича.
Л. Паевский. Жировицкий и Брест-литовский архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западно-русского края). – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893; П. Янкоўскі. – ЭЛМБел., т. 5, с. 687.
Яремич і, с., Коб., ср. Буховицька. Від Кобриня на пн.-сх. 12 км. 1925-1939 пожиточно діяв осередок «Просвіти». На чолі укр. життя в Я. стояв С. Семенюк, селянин-поет.
[343]
Ярко, маляр з Давид-Городка. Згадується на 1734.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн, 1986, с. 196.