Федір (Федюшко) Васильович, пин. удільний князь 1387-1390 з роду Наримунтовичів.
М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 507.
Федір Данилович, пин. князь у першій чверті XIV ст. Позбавлений стола в Пинську литовцями в 1316-1320 рр. Відтоді службовий князь на Волині. Предок князів Острозьких, Порицьких, Несвицьких, Збаразьких-Корибутовичів, Вишневецьких, Святополк-Четвертинських.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 64.
Федір Володимирович, пин. князь, двічі згад. у Гал.-вол. літописові на 1262, коли з братами Демидом і Юрієм вітали з перемогою над литовцями коло Небля вол. князя і свого опікуна Василька, і вдруге, коли був присутній у Пинську на похороні свого брата Юрія.
Гал.-вол. літопис – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 89.
Федір з Янова, учасник збройного підпілля ОУН. Поліський лозовий козак. Учасник збройних сутичок з пол. відділами 1939, потім зі службою НКВД. Янів – це Іваново, райцентр.
П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 192.
Федорець Борисович, єп. володимиро-берест., згадується на 1172 у Київ. літописі.
І. Франко. Т. 40, 1983, с. 495.
Федори (Хведори), с., Стол., від зал. ст. Горинь 37 км.
Федорович Гурин, житель м. Берестя, власник чималої книгозбірні, можливо, торгівець книгами. Подарував 1624 місцевим церквам 15 кириличних книг, а пол. книги – своїм друзям П. Прокоповичу, Г. Фесеві та Г. Поповичу.
Францыск Скарына. ЭД, Мн., 1988, с. 216.
Федорук Іван, укр. нар. вчитель. Родом з с. Кустовичі, Коб. 1939-1941 очолював у рідному селі укр. почат. школу. 14.10.1941 розстріляний німцями.
О. Сущук. Рідне слово. – г. «Голос Берестейщини», 27.06. № 2.
Федосюк (Хведосюк) Федір, укр. активіст лівого напрямку. Н. 1900, с. Лигати, Коб. Вчився у Берест. гімназії разом Д. Левчуком (Фальківським). Організував в с. Лепеси, Коб., укр. школу. Служив у ЧА. Пізніше репресований. Д. Фальківський присвятив Ф. поему «Чабан». З 1965 жив у Черкасах.
В. Крачко. Школа, де вчителював Фальківський, – г. «Голос Берестейщини», 1991, № 1.
Федюкович Микола, біл. поет. Н. 1943, с. Гутове, Дорог. Закінчив літ. ін-т ім. Горького в Москві. З 1972 член СП БРСР. Зб.: «Земля-магніт» (1968), «Мілавіца» (1971). «Птушыны грай» (1976). «Макаў цвет» (1979).
М. М. Федзюковіч. – ЛіМ, 1972, 5.05.
Федьковичі (Хведьковичі), укр. с., Жаб., ср. Петровицька. Від Жабинки 13 км, в долині Мухавця.
Фесь Грицько, берест. міщанин, можливо торгівець книгами. За заповітом також берестянина Г. Федоровича та його дружини Соломії з 1624 Ф. мав одержати у спадок «Псалтир» друку Ф. Скорини.
Францыск Скарына. Зб. документаў і матэрыялаў, Мн., 1988, с. 216.
[314]
Филипович Афанасій, укр. письменник і церков. діяч. Н. бл. 1597, Берестейщина. П. 5(15).09.1648, Берестя. Вчився у Берест. братській школі, відтак можливо у Києві. За вказівкою Л. Сапіги доглядав чергового кандидата на Лжедмитрія. Постригся 1627 у Вільні. Послух відбував у монастирях Кутеїна, Межигірському в Києві, у Дубойському та Куп’ятицькому на Пинщині. 1640 стає ігуменом Семеонівського монастиря в Бересті. За діяльність на захист правосл. церкви Ф. ув’язнюють, спровадивши на митропол. суд до Києва, але П. Могила знову повертає Ф. до Берестя. Коло знайомих і друзів Ф.: П. Могила, С. Косів, І. Гізель, Л. Сапіга, Пузина. У час нар. повстання в Бересті Ф. пол.-лит. власті арештовують під претекстом зв’язку з козаками і страчують. Автор пісні «Даруй, Боже, покій Твоїй церкві» та щоденника «Діаріуш альбо список дієв правдивих у справі помноження і об’яснення віри православноє голошений» (1639-1645). 1666 Ф. канонізований мит. Н. Тукальським.
А. Филипович. Диариуш. – РИБ, т. 4, СПб, 1876; І. Франко. Т. 40, 1983, с. 262-264; М. Возняк. Історія укр. літ., т. 2, с. 294-296; А. Филипович. – Укр. письменники. Біо-бібліогр. словник, т. 1, с. 591-592.
Филипович Павло, укр. поет, літературознавець, політв’язень. Н. 20.09.1891, с. Кайтанівка, Черкас. обл. П. 3.11.1937, Соловки. Закін. колегію П. Галагана в Києві, Київ. ун-т. Належав до літ. угруповання неокласиків. Тв.: зб. «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925); літературознавчі праці: «Шевченко і декабристи» (1926), «Укр. літературознавство за 10 років революції» (1928), «З новішого укр. письменства» (1929). Перекладав Верлена, Брюсова. 1935 Ф. арештований і засуджений на 10 років неволі, 1937 розстріляний без суду. Свій родовід поет виводив від А. Филиповича, поета-патріота з Берестейщини. У Ф. є вірші, присвячені Поліссю.
Флоринський Тимофій, рос. славіст, мовознавець. Н. 1854. П. 1919. Проф. Київ. ун-ту, член-кореспондент Рос., Серб. та Югославської АН. Українофоб. Автор тв., спрямованих проти українства, зокрема ст. «Несколько слов о малорусском языке (наречии) и новейших попытках усвоить ему роль органа науки и высшей образованности» (1899, «Киевлянин»), з якою полемізував І. Франко. Ф. – автор книги «Западное славянство и Западная Русь» (К., 1911). На долученій карті Ф. проводить укр.-біл. мовно-етнічну межу по ПРЛ.
«Изборник Киевский, посвященный Т. Д. Флоринскому», К., 1905; Е. Е. Ширяев. Русь Белая, Русь черная и Литва в картах, Мн., «НіТ», 1991, карта Ф. № 30.
Фома, перший єп. турово-пин., висвячений на новостворену єпархію «в літо 6513», тобто 1005.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 72-78.
Франко Іван, письменник, поет, вчений, громад. діяч. Н. 27.08.1856, Нагуєвичі, Галичина. П. 28.06.1916. Жив і працював у Львові. У низці пр. Ф. є згадки про пинчуків, названих «забутим укр. плем’ям», про збирачів поліського фольклору. Прямо чи принагідно Ф. сказав своє слово про таких діячів з Полісся, як К. Турівський, Д. Корсунський, І. Потій, А. Филипович, К. Лищинський, Л. Карпович. Тв.
[315]
Ф. з 50-томника, в яких порушено окремі історико-культурні проблеми Полісся: «Життя і літ. діяльність Іпатія Потія», т. 39; «Рец. на публ. «Др. Щурат. Пелгримація илі путь до Ієрусалиму Данила архимандрита Корсунського», т. 37; «Дві унії (образок з історії Русі при кінці XVI віку)», т. 46; «Йосиф Шумлянський, львівський єпископ 1668-1708 рр. і заведення унії в Галичині», т. 47; «Рец. на «Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов 1470-1700», т. 47; «Наш погляд на польське питання», т. 45; «Історія укр. літератури», т. 40.
Францисканський собор успіння Марії в Пинську, кафед. собор монастиря францисканців, пам’ятка архітектури. Розбудова почалася 1396, закінчилася 1730, коли остаточно оформився суч. вигляд. Серед начиння інтер’єру чимало коштовних у мистецькому і історичному відношеннях пам’яток – ікони пензля європ. майстрів, чаші, одяг священнослужителів. Більшість з них вивезено до ДММ в Мінську.
Фронопіль, село, Іван., ср. Рудська. Інші неофіц. назви Ф.: Нове Село, Кацапи. Остання назва як і частина прізвищ мешканців підтверджують переказ про переселенців з Росії, які оселились тут наприкінці XVIII чи на початку ХІХ ст.
Х
Хабовичі, с., Коб., 30 км. на пд. від Кобриня, 72 км. від Берестя, 20 км. від вол. межі. З 1926 філія «Просвіти», своя читальня, драмгурток виставляв «На перші гулі» та «Бувальщину». Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1899). В околицях Х. формувалася перша сотня УПА. Німецькі карателі розстріляли 20 жит. Х. З 1995 в Х. діє укр. хор.
Хадані Евер, Евер Хадані, ізраїль. письменник і драматург. Н. 1899, м. Пинськ. Спр. прізв. А. Фельдман. Пише мовою івріт. Тв.: «Дерев’яний
[316]
барак» (1930), «Маленька людина», «Високі димарі», «Нахалалім», «Хадера» (1951).
Рассказы израильских писателей, М., 1965, с. 187-192, 315.
Харки, с., Пруж., ср. Гродечненська. Від зал. ст. Ліси 5 км.
Харлампович Костянтин, укр. історик. Н. 18(30).07.1870, с. Рогачі, Берез. П. 23.03.1932, Київ. Закінчив 1890 Лит. дух. семінарію (Вільно), 1894 – Петербург. дух. академію. Викладав у Казан. дух. семінарії, з 1900 приват-доцент, а в 1909-1918 проф. Казан. ун-ту. Член-кореспондент Рос. АН. З повстанням УНР Х. у Києві, де обирається дійсним членом ВУАН. У 1920-1929 виключений з ВУАН, на засланні. Продовжував співпрацю з укр. наук. установами – з історич. секцією М. Грушевського та соц.-економіч. Д. Багалія, друкувався в ж. «Україна». Пр.: «Острожская православная школа» (К., 1897), «К истории западно-русского просвещения. Виленская братская школа и первые ее полвека существования» (Вильно, 1897), «Западно-русские православные братства и их просветительская деятельность в конце XVI и начале XVII в.» (СПб, 1899), «Польскі вплив на школьніцтво рускє в XVI – XVII ст.»; «Борьба школьных влияний в допетровской Руси» (відбиток з ж. «Киев. Старина», К., 1912); «Малорусское влияние на великорусскую церковную жизнь» (т. 1, Казань); «Нариси з історії грецької колонії в XVII-XVIII в.» (Ніжин).
Харсюк Володимир, родом з Малорити. Н. 1929. Актор за фахом. Очолює філію «Просвіти» в Малориті. Здійснив низку укр. вистав у Малориті. Гість Першого всеукр. збору Конгресу українських націоналістів у Києві та Міжнарод. конференції «Просвіта» – історія і сучасність проблеми» (Львів, 1993), на останній Х. виголосив доповідь про діяльність «Просвіт» 1919-1939 на Поліссі.
М. Базилюк. З імперською експансією можна боротися лише спільними зусиллями. – г. «За вільну Україну», Л-в, 1993, 17.06.
Хацюни, жартівлива назва білорусів на Берестейщині, походить від фонетичної особливості біл. мови – цекання. Розмовляти по-біл. – хацякати.
Л. Оссовскі. Загаднєня єнзикове Полєся. – «Комісья Наукова Бадань Зем всходніх», В-ва, 1936.
[317]
Хвалове, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиці Біловезької Пущі.
Хведосюк Ф., див. Федосюк Ф.
Хвойник, с., Пруж., ср. Ровбицька. Від зал. ст. Оранчиці 50 км. Біловезька Пуща.
Хворосна, с., Пин., ср. Валищанська. Від Пинська 37 км на шляху Пинськ-Телехани. У ХІХ ст. маєток Х. належав Ставським.
Хвороснянське болото, великий болотяний масив на суміжжі Пин., Дорог., Іван. та Івацевицького р-нів. Пл. 7937 га. У Сушинську, Пин., добувається торф.
Хворост Іван, біл. балетмейстер, танцівник, збирач хореограф. фольклору. Н. 1902, с. Котелки, Пруж. П. 1983. Закінчив Вілен. ун-т. Опрацював низку танків, у тому числі укр., втілив їх на сцені «Товкачики», «Микита», «Подушечка», «Козачок». Видав зб. «Беларускія танцы» (1974, 1977).
Хворост Софія, нар. співачка, знавець пісенного фольклору Пружанщини. Родом з с. Шакуни, потім жила в с. Котелки, Пруж. Від Х. біл. композитор і диригент Р. Ширма записав 150 пісень, піддавши їх мову білорусифікації.
В. Ліцвінка. Шырма расказвае пра сябе. – ж. «Мастацтва», 1992, № 2, с. 11-15.
Хлібівка, с., Малорит., ср. Луківська. Від Малорити 20 км, 7 км від вол. межі.
Хлопіцький Едвард, пол. публіцист, краєзнавець. Н 1830, Віленщина. П. 1894. Серед ст. Х. є нарис «Пинщина, нотатки з теки мандрівника» (1886, ж. «Колоси», т. 42) з описом весільного обряду пинчуків. Х. спростовує окремі твердження Е. Ожешко і М. Камінського про лінощі поліщуків, інертність, повільність, відсутність почуття власної гідності. Навпаки, стверджує Х., поліщукам властива і кмітливість, і звинність, і вміння опановувати складні професії.
А. Літвіновіч. Гартаючы старыя часопісы – ЛіМ, 1992, 3.04.
Хляби, с., Пин., ср. Лопатинська, від Пинська 25 км., у свій час належали Бутримовичам, Чацьким, Ордам. У Х. відбувається дія повісті Ф. Одрача «Вощадь».
Хмелеве, с., Жаб., 8 км на пн.-зх. від Жабинки. Пам’ятка поліської архітектури Спасько-Преображенська церква (XVII- поч. ХІХ ст.) з дзвіницею.
Хмельник, с., Лунинецький р-н., ср. Лунинська. Неподалік від зал. ст. Лунин, на шляху Лунинець-Пинськ.
Хмельницький Богдан Зиновій, укр. державний діяч, гетьман Війська Запорозького. Н. бл. 1595, Чигирин. П. 6.08.1657, Чигирин. Очолював нар. повстання 1648, допровадив до утворення Укр. козацької держави, на чолі якої впродовж 1648-1657 стояв. Прагнув звільнити від іноземного панування і возз’єднання всі укр. землі. Посилав на Полісся загони А. Небаби, М. Кричевського, Думинського. Санкціонував утворення в складі Укр. коз. держави Пинсько-Турівського полку. Видав кілька універсалів, які торкаються Берест. воєводства: «Універсал Берестейському воєводству», «Універсал про підтвердження прав шляхти Пин. повіту»,
[318]
три універсали на захист ліщин. архимандрита Й. Нелюбовича-Тукальського та православного населення Полісся.
Документи Богдана Хмельницького, К., 1961, с. 554-446, 583-585, 602-604, 663.