Туровський Андр ій, член ради берес. «Просвіти», учасник укр. руху.
В. Ласкович. Доброго пути. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.
Турське, укр. с., Стол., ср. Велемицька. Від зал. ст. Горинь на пн.-сх. 47 км.
«Тутейші», пол. місцеві, тутешні – термін, що його застосовувала пол. влада 1919-1939 щодо українців Полісся з метою витіснити з ужитку питому національну самоназву і підготувати поліщуків до полонізації. Згідно перепису 1931 загальна кількість населення Поліського воєводства становило 1 131 тис. З цього числа українцям відведено квоту у 54 тис., решту населення офіційно проатестовано «тутейшими». Історія поглузувала з пол. планів. Зате ганебну естафету етноциду Полісся перехопила країна рад., а після 1991 Республіка Білорусь.
Програма винародовлення українців і білорусів у Польщі, Львів, 1937, с. 69, 91, 108, 109, 110, 181.
Тутковський Павло, укр. геолог. Н. 1.03.1858, с. Липовець, тепер Вінницька обл. П. 3.06.1930. учасник багатьох геолог. експедицій, в тому числі 1884-1902 на Полісся. Вивчав вихід укр. кристалічного масиву і картографував геологічні особливості терену. Пр. про Полісся: «Краткий гидрографический очерк центрального и южного Полесья» (Труды об-ва иссследователей Волыни, т. 2, с. 67-141), «Библиографический обзор литературы по геологии и физ. географии центрального и южного Полесья» (Зап. Киев. об-ва естествоиспытателей, т. 22). Т. – автор краєзнавчих ст. про Полісся в ЭСБЕ.
Тшинецька культура, археолог. культура з бронзової доби (2-1 тис. до н. е.), поширена була на території укр. лісостепу, на Поліссі і в Польщі. Уважається протослов’янською. Пн. межа ТК збігається з ПРЛ.
М. О. Чмихов, Н. М. Кравченко, І. Т. Черняхов. Археологія та стародавня історія України, К., 1992, с. 175.
У
Угринка, річка, притока Мухавця в межах середньовічного Берестя. Замулена.
Ужове, с., Малорит., ср. Луківська. Від Малорити 20 км. Неподалік вол. межі.
Україна, назва землі і країни, де живе укр. народ, включно з Берестейщиною. Назва давня, паралельна з назвою Русь. Щодо Берестейської землі назву У. вжито в Гал.-Вол. літопису на 1211-1212. Як рідна країна, батьківщина ентонім У. Багато разів уживається у фольклорі Полісся.
«Українбанк», м. Берестя, фінансово-кредитна установа, обслуговувала укр. кооперативні та культурні організації Полісся. Очолював «У» 1927-1928 Базилевич.
Українець Федір, поліський скрипаль. Н. 1924, Давид-Городок. Репертуар У. складають танцювальні мелодії з умовними назвами: «Заболинка», «Дідусь», «Дуб», «Янецька», «Городецька», «Людова».
М. Казека. Столінскія музыкі. – МБ, 1990, № 9, с. 71.
[305]
Українка Леся, Леся Українка, велика укр. поетеса та діячка визвольного руху. Н. 25.02.1871, Новгород Волинський. П. 1.08. 1913. Творчість ЛУ – новий етап укр. літ. Юність ЛУ минула в с. Колодяжне на Ковельщині, 150 км від Берестя, тим-то уважала себе волинянкою-полісянкою і завжди розчулювалася на згадку про Полісся. В укр. літ. ЛУ – найбільш поліська поетеса, поліська струна в її поетичній лірі звучить упродовж усієї творчості. Найповніше, найпоетичніше втілення мовно-етнограф. стихія Полісся знайшла в драмі ЛУ «Лісова пісня» (1911), де майже кожне слово, речення, кожен образ дишуть Поліссям.
Українська автокефальна православна церква, УАПЦ, є продовженням церкви, запровадженої в Україні-Русі князем Володимиром 988. Мала статус митрополії в складі Констант. патріархії. Поширила християнство на всіх підлеглих Києву землях. У 1596 під тиском пол. уряду на соборі в Бересті від укр.-біл. правосл. церкви відійшли уніати (гр.-католики), а пол. уряд скасував правосл. ієрархію. У 1621 в Києві відновлено правосл. ієрарахію на чолі з митрополитом. Інтригами Москви 1686 Київ. митрополію неканонічно підпорядковано моск. патріархові. Почалася русифікація. Вихід з-під моск. зверхності проголошено під час УНР. Діяла УАПЦ в УРСР до 1934, коли була репресована. Відроджена на Зах. Україні собором єп. у Пинську 1942 за участю пин. архиєпископа Олександра. Переслідувалася німцями, потім совєтами. Існувала в еміграції. В Україні відновлена 1988.
«Українська громада», громад. установа, виникла у м. Біла Підляска (Підляшшя) 1915 при сприянні Союзу визволення України на окупованих Німеччиною укр. провінціях Підляшшя, Полісся, Холмщини і пн. Волині. «УГ» налагоджувала укр. культурне і нац. життя. При «УГ» повстала Шкільна рада, котра займалася створенням нац. шкільництва – було організовано 74 укр. початкові та середні школи. «УГ» налагодила видання укр. книжок, зокрема в Білій Підлясці видано підручник В. Сімовича «Коротенька укр. правопись», М. Кордуби «Північно-Зах. Україна». Під егідою «УГ» виходила 1916-1918 у Білій Підлясці г. «Рідне слово», з 1918 – у Бересті.
М. Сирник. Комісаріат народної освіти для Холмщини, Підляшшя і Полісся. – ж. «Зустріч», 1989, № 20, с. 98-99.
Українська Гельсінська спілка, сусп.-політ. організація в Україні, створена 1988 на базі Укр. громад. групи сприяння виконанню гельсінських угод. У декларації принципів спілки було положення: «У межах Союзу тільки повне забезпечення культурно-національних прав українців Берестейщини, Вороніжчини, Кубані, придністровських районів Молдавської РСР зніме з порядку денного болісне питання перегляду кордонів республік за етнічним принципом». У травні 1990 на установчому з’їзді в Києві УГС перетворилась на Укр. республіканську партію.
[306]
Українська греко-католицька церква, інші назви – Укр. католицька церква, історична назва Уніатська церква. Виникла на Берест. церковному соборі 1596 за ухвалою частини укр. і біл. єпископату. УГКЦ визнає кат. символ віри, зверхність папи римського, зберігає при тім правосл. укр. обрядовість. У складі УГКЦ до 1837 існувало дві поліські єпархії – берест. і пин.; У межах Рос. імперії ліквідована. Зберіглася під Австро-Угорщиною. На Зах. Україні більшовики скасували УГКЦ 1946. Відновлена на Україні 1991. УГКЦ відбула чотирьохсотрічну еволюцію від церкви на послугах у пол. магнатерії до укр. нац. церкви.
Українська козацька держава, офіційна назва Військо Запорізьке, Гетьманщина, державна організація в Україні XVII-XVIII ст., створена Б. Хмельницьким на ґрунті військової організації Запорізької Січі. У часи Б. Хмельницького УКД то охоплювала майже всі етнічні укр. землі, то зменшувалася до трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. Адмін. посади від гетьмана до сільського отамана виборні. УКД мала дипломатичні зносини з Росією, Туреччиною, Молдовою, Кримом, Швецією, Венецією, Австрією. До УКД 1657-1659 входив Пин.-Турівський полк. З настанням Руїни УКД поділилася на правобережну і лівобережну. Остання входила до складу Моск. держави на правах широкої автономії, але під тиском моск. імперіалізму поступово втрачала свої права, аж поки Катерина ІІ зовсім не скасувала автономну державність. Правобережна частина УКД була повернена до Польщі.
Українська Народна Республіка, держава укр. народу, проголошена другим універсалом Центральної Ради. Всі органи влади виборні. Громадяни УНР мали широкі права незалежно від національності, віровизнання, поглядів. Поширювала владу на більшість укр. земель, що входили раніше до Рос. імперії. Після укладення Берест. миру 1918 до УНР увійшла також Берестейщина, як частина Холмської губ. з центром у Бересті. Після розпуску Центральної Ради до влади прийшов гетьман, УНР перейменовано на Укр.
[307]
Державу. Стару назву поновлено на Директорії. Розбудова й існування УНР ускладнювалася воєнною обстановкою, потребою вести оборонну війну на чотири фронти. Зліквідована з окупацією України більшовиками.
Українська повстанська армія, УПА, збройні сили України 1942-1952, створені ОУН для боротьби за незалежність, для захисту укр. народу в умовах нім. окупації, відтак окупації більшовицької. Кількість повстанців у 1945 сягала за 100 тис. чол. у розпорядженні командування було 65 куренів. Ділилася на три оперативні групи: УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід. Перша сотня УПА організована на Поліссі на Дивинщині, тепер Коб., сотником С. Качинським. Остання акція УПА сталася в тому ж Коб. р-ні 1953, коли була розгромлена остання повстанська группа. Уся Берестейщина, навіть етнічно біл. землі, входила в зону дій УПА. Днем УПА уважається день Покрови 14 жовтня.
П. Мірчук. Укр. Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991.
Українська повстанська армія - Північ, УПА-Північ, одна з територіальних груп УПА, пов’язана з Поліссям і Волинню. Складається з трьох воєнних округ (ВО): ВО «Турів» – Вол. обл. і зах. Берестейщина; ВО «Заграва» – Рівненська обл. і східна Берестейщина і ВО «Волинь» – південні райони Рівненської обл. та північні «вол.» райони Тернопільської. Командири УПА-Північ: В. Сидір, Д. Клячківський («Клим Савур») та М. Медвідь («Карпович-Крем’янецький») – всі три загинули в боях. На 1943 УПА-Північ нараховувала бл. 20 тис. стрільців.
П. Мірчук. Укр. Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991; М. Омелюсик. УПА на Волині. – «Літопис УПА», т. 1.
Український театр на Берестейщині, мається на увазі самодіяльні вистави п’єс з класичного укр. репертуару. Під впливом вистав театру корифеїв у 80-90-х рр. ХІХ ст., який регулярно відвідував Полісся, чиняться успішні і безуспішні спроби організувати укр. вистави місцевими силами. Зокрема прихильники національного театру з Пружан телеграмою від 11.04.1896 вимагали від віленського генерал-губернатора дозволу на укр. спектакль «з доброчинною метою». Упродовж 1902-1914 у Бересті знана самодіяльна трупа під керівництвом офіцера фортеці О. Василенка, вона ставила тв. І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Карпенка-Карого,
[308]
М. Кропивницького. Під впливом берестян подібні трупи повстали в Березі й Кобрині ба навіть в окремих селах, відомо напр., про вельми успішну виставу «Розумного і дурня» Карпенка-Карого у с. Кльонки Старі, Іван., у 1909. Під час УНР у Бересті силами місцевих аматорів (В. Дмитріюк, Бігунівна, Г. Дрозд, Прокоп) поставлено «Наталку Полтавку», яка мала чималий успіх у Бересті, а зібрані з вистави кошти пішли дитячому сиротинцю Туркевича. Нову сторінку в історії укр. театру краю вписав 1925-1935 П. Артемюк, голова окружної «Просвіти» та директор укр. школи ім. О. Стороженка в Бересті. З організованою музично-хоровою і драматичною трупою П. Артемюк об’їздив найглухіші села Поліського воєводства. За що запроторений поляками до концтабору в Березі. Спроби укр. вистав чиняться в найбезпросвітніші часи біл.-більшовицького етноциду. У 1968 через недогляд начальства в Малориті ставиться водевіль Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик».
Українське громадсько-культурне об’єднання Берестейської області, самодіяльна гром. організація, покликана дбати про «...збереження та дальший розвиток мови, традицій, культури корінного населення Берестейщини». Засноване 18.02.1990. Філії у більшості районів краю. Чиняться поки що безуспішні спроби відродити укр. шкільництво. УГКО видає укр. г. «Голос Берестейщини». Голова – берестянин М. Козловський.
Українське національно-демократичне об’єднання, УНДО, легальна політ. партія Західної України 1925-1939. Бл. 60 тис. членів, конституційними методами боролась за права укр. народу під пол. окупацією. Програма максимум передбачає виборення укр. державності. Мало прихильників у Поліському воєводстві. «УНДО стверджує, що Галичина з Лемківщиною, Волинь з Полісям і Холмщиною з Підляшшям мають відмінний укр. характер, що це історична і сучасна неподільна власність укр. народу та що згідно із принципом про самовизначення народів... УНДО обстоюватиме і розбудовуватиме одноцільний укр. національний фронт, змагаючи до культурної, економічної і політичної уніфікації української нації». УНДО заборонена 1939.
В. Пахаренко. Віті єдиного дерева. – ж. «Дзвін», 1991, № 12, с. 88-89; М. Литвин. Керманич УНДО. – «ЗВУ», 1993, 18.03; І. Кедрин. Життя. Події. Люди., Нью-Йорк, 1976, с. 184-185.
Українське соціалістичне об’єднання «Селянський союз», сусп-політ. організація лівого напрямку, створена на базі «Виборчого комітету Холмщини, Підляшшя, Волині і Полісся», організац. з’їзд відбувся 5.08.1924 в Бересті. Первісно Сельсоюз та його видання стояли на позиціях незалежності України, згодом перейшли на позиції прокомуністичності.
«Сельсоюз». – Берест. Эн. Сп., с. 327-328.