Троїцька церква, с. Городна, Стол., пам’ятка церковної архітектури, збудована в XVIII ст., 1930 добудовано дзвіницю.
Троїцька церква, с. Доброславка, Пин., пам’ятка поліської архітектури, споруджена 1758.
Троїцька церква, с. Зелове, Дорог., поліська архітектура, збудована 1842 в стилі пізнього класицизму.
Троїцький костел, с. Чорнавчиці, Берест., пам’ятка мурованої архітектури XVI ст. Збудований 1583-1585 в маєтку лит. магната Радзивілла-Сирітки. Псевдоготичний стиль з домішками ренесансових елементів. ТК призначався також для оборонних цілей, про це свідчать грубі стіни, високо поставлені вікна-бійниці, внутрішня галерея для стрільців. Рос. влада висвятила ТК на правосл. церкву, перед тим спаливши кат. опорядження – ікони, статуї. У 1941 німці піддали ТК гарматному обстрілові. Занедбаний.
Тростяниця, річка, притока Мухавця, басейн Вісли. Бере початок в Оріхівському каналі. Оспівана поетом О. Лапським.
Тростяниця, с., Кам., ср. Ратайчицька. На р. Лісній. Від зал. ст. Лищиці 15 км. У Т. знайдено глиняний глек з доби поморського культ. IV-II ст. до н. е.
[300]
До 1935 в селі діяв осередок т-ва «Просвіта». У місцевій школі до 60-х рр., поки не вийшов на пенсію вчитель Г. Омелянюк, викладалася укр. мова.
Трофимук Андрій, геолог, академік АН СРСР. Н. 1911, с. Хведьковичі, Жаб. Закінчив 1933 Казан. ун-т. Досліджує тектоніку та нафтоносність Волго-Уральської обл., Сибіру, Далекого Сходу. Держ. премія СРСР 1946, 1950. Автор праці «Нефтеносность полеозоя Башкирии».
Трофимук А. А. – БСЭ, т. 26, с. 250.
Трофимук Микола, біл. поет з Дорогичина. Редактор районної г. «Запаветы Леніна». Добірка віршів у ж. «Полымя» (1987, № 11).
Троян-Дуб, місцевість на межі сс. Радостова, Повіття, Черлищович, Палагина, Боліт, Хабович, Дивина. З ТД пов’язано низку нар. переказів і забобонів. ТД – та місцевість, де зароджувалась перша сотня УПА.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 228.
Труба поліська, муз. сигнальний інструмент на Поліссі, відповідник карпатської трембіти. Робилася з клена, вільхи або осики. Довжина 2-2,5 м. Широкий кінець, «ревна», мав діаметр 15-20 см., діаметр вузького кінця, «жорла», – 2-2,5 см., товщина стінки 1 см. Ствол труби монтувався з двох однакових половин, які зв’язувалися прутом. Трубили на Поліссі переважно восени, після закінчення робіт, на свята, влаштовувалися змагання сурмачів. ТП поширена була до 20-х рр.
Ф. Д. Климчук. О полесском варианте одной карпато-полесской изопрагмы. – «Карпатский сборник», М., 1976, с. 135-139.
Трухановичі, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 35 км. Т. розташовані на ПРЛ. У 1941-1944 німці знищили в Т. 24 жит., спалили 55 дворів.
Трушове, с., Пин., ср. Ласицька. Від Пинська на пд. 45 км.
Тукальський-Нелюбович Й., див. Нелюбович-Тукальський Й.
Тулятин, с., Пин., ср. Оховська. Від зал. ст. Молотковичі 10 км.
Тумин, с., Кам, ср. Ряснянська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 2 км.
Тупичиці, с., Івацевицький район, ср. Вигонищанська, 4 км. на пн.-зх. від Бобрович. Відоме з 1552. У 1940 в Т. 143 мешканців, 43 двори. 15.09.1942 карателі з «Болотної пропасниці» знищили село. Т. не відновилося.
Тур, дорюриковський князь на Поліссі, легендарний засновник м. Турова. Згадано Т. в літопису на 890: «...Рогволод прийшов з-за моря і посів волость у Полоцьку, а Тур – у Турові...» Як же тоді звався Турів до Тура? М. Грушевський назвав літописну згадку про Т. етимологічним міфом, який проте «вказував на те, що в Турові пам’ятали про князів перед Святополком, старшим Володимировим сином». У Києві в ХІІ ст. було місце, де стояла «Турова божниця».
М. Гр. ІУР, т. 2, вип. 3, Львів, 1905, с. 30.
Тур Никифор, укр. церк. діяч. П. 1599. З 1593 києво-печер. архимандрит. Учасник церк. собору в Бересті 1596. Противник унії.
Тур Н. – ЕУ, т. 9, Сарсель, с. 3258.
Тури, с., Стол., ср. Хоромська. Від зал. ст. Горинь 32 км.
[301]
Турин Роман, укр. художник. Н. 2.09.1900, Снятин, Галичина. П. 1979. Займався 1933-1935 кіномистецтвом, створив кілька видових кіноплівок, в тому числі стрічку «По Пині і Стиру».
Турів, місто, Гомельська обл. Респ. Білорусь. На правому березі Прип’яті. Відомий з 980 як один з центрів укр. племені деревлян. У Х-ХІІІ ст. центр удільного Турово-Пин. князівства в складі України-Русі. Отчина князів Юрійовичів. Центр одноіменної єпархії, батьківщина К. Турівського. Занепадає після татарського погрому, поступаючись перед Пинськом. Належав 1655-1659 до Пин.-Турівського полку в Укр. козацькій державі. У 1917-1920 Т. належав до УНР. Т. стоїть на ПРЛ.
«Турів», військова округа УПА-Північ 1943-1944. До округи «Т» належала частина території Вол. та Рівнен. обл., а також Берестейщина. У складі округи діяли повстанські загони ім. Богуна, «Помста Полісся», ім. Наливайка. Командир – майор Рудий (Ю. Стельмащук).
П. Мірчук. Укр. Повстан. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 200.
Турівська вежа, оборонний об’єкт, належала до числа волин. веж, які стояли в Бересті, Кам’яниці, Холмі тощо. Споруджена в XIII ст. Зруйнована в 1830-х рр.
«Турівське євангеліє», пам’ятка русько-укр. письменства, чи не єдина рукописна книга Полісся з ХІ ст. 20 сторінок, недільне євангеліє, апракос. Без розподілу на слова, без виносних літер, заголовні літери в кольорі. Знайдено в Турові 1865. На тексті ТЄ є два дарчі написи рукою кн. К. І. Острозького від 1508 і 1513, також підтвердження пин. земського суду з 1782 і 1791. Видане у Вільні 1869 і в Петербурзі з поясненнями П. Гільтенбранта з подвійним текстом – оригіналом та рос. перекладом. Досліджувалося І. Срезневським, Н. Никольским, М. Кояловичем. Зберігається у Вільнюській академ. бібліотеці. Належить найскоріше до пам’яток волин. походження.
Археологич. сборник документов, относящихся к истории северо-зап. Руси, т. IV, Вільна, 1967, с. 1-2; Туровське євангеліє. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 658-659; М. Коялович Рец. в ЖМНП, 1868, № 10, с. 225.
Турівський Кирило, письменник княжої доби, церковний діяч. Р. н. невід. П. 1182. Походив з Турово-Пин. князівства. Єп. турово-пин. 1130-1182. За свої «слова» прозваний сучасниками «новим Златоустом». Автор численних слів, послань, повчань. В оп. «Про сліпця і хромця» наявні елементи драм. стилю, очевидно, під впливом Є. Кіпрського. КТ – «...найславніша особа, яку взагалі дала давній руській історії Турово-Пинська земля» (М. Грушевський).
Кирило Туровський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, с. 76-83, т.1; К. Тур. – Антологія укр. поезії, т. 1, К., 1984, с. 12-13.
Турівській козацькій полк, адм.-терит. військова одиниця в складі Укр. козацької держави, існував у жовтні-листопаді 1648 як результата нар. повстання на Поліссі. Припинив існування після придушення повстання в Турові. Полковником був проголошений П. Цивка. Пізніше Турів з волостю входив до Пин.-Турівського полку.
В. Сергійчук. Бойові побратими Богдана Хмельницького. – ж. «Жовтень», 1985, № 1, с. 95.
[302]
Туркевич, керівник дитячого притулку в Бересті. 1915 з дітьми евакуювався на схід. Повернувся до міста 1918 з повстанням УНР. Прибуток від вистави «Наталки Полтавки» І. Котляревського, здійсненої 1918 в Бересті, призначався на притулок Т.
Туровина, термін, ужитий М. Грушевським на означення Турівщини, Турово-Пин. князівства.
М. Гр. ІУР – ж. «Жовтень», 1991, № 9, с. 125.
Турово-Пинська єпархія, церковна адм.-терит. одиниця в складі Київ. митрополії, центр – спочатку Турів, з ХІІІ ст. Пинськ. Межі ТПЄ збігаються з межами князівства. Відоміші єп.: Фома, перший єп., висвячений 1005; Кирило Турівський, Симеон, Ігнатій, Аким на 1146. Антоній Турівський, Євтимій Онишко на 1411-1425, єпархія має 255 параф. церков. Васіан на 1495, Арсеній 1509. Іона 1511-1522. Йосиф 1537. Васіан 1540. Іона Протасович 1568. Михайло Євлашевський 1570-1578. Кирило Терлецький 1572-1585. Леонтій Пельчицький, пом. 1595. Іона Гоголь 1596-1602, перший уніат. єп. Від Гоголя є ТПЄ паралельно з 1621 існують дві єпархіальні влади – правосл. і уніатська. Пол. влада протегувала уніатам, забороняючи висвяченому 1621 в Києві єп. православному Авраамію з’являтися в Пинську. Відтоді єп. православних нема. Натомість уніатська єпархія проіснувала в Пинську до 1837. Останній пин. уніатський єп. Й. Булгак. З приєднанням Полісся до Росії ТПЄ влучено до Мін. губ. єпархії.
Турово-Пинське князівство, удільне князівство України-Русі, відтак Вел. кн. Лит. в поріччі Прип’яті. Головні центри: Турів, Пинськ, Городня, Дубровиця. Спочатку це київ. волость, яка одержала статус князівства, коли Володимир Великий віддав Турів і Пинськ Святополкові. Відтоді ТПК переходила від одного князя до другого, від чого дуже страждало
[303]
населення краю. У 1157 в Турові закріпився кн. Юрій Ярославич з київ. Ізяславичів, давши початок династії «пинстіїх» князів Юрійовичів. За браком сили Юрійовичі майже ніколи не проявляли політ. ініціативи, все рахувалися то з Києвом, то з Володимиром, то з Черніговом, то нарешті з Литвою. З середини ХІІ ст. ТПК розпадається на низку дрібніших князівств – Турівське, Пинське, Городнянське, Дубровицьке. Після татар. навали зруйнований Турів занепадає, центром політ., економ. і культурного життя краю стає Пинськ. На початку ХІІІ ст. ТПК потрапляє в залежність від Гал.-вол. держави. Пинськ з його зручним географ. положенням перетворюється на значний торгівельний центр, міновий і складочний двір для укр., біл., лит. та пол. товарів. Наприкінці ХІІІ ст. на ТПК дедалі більше зазіхає Литва. У міру послаблення Гал.-Вол. держави та її занепаду в 20-х рр. XIV ст. остаточно в Пинську утвердилися Гедиминовичі, і ТПК підпорядковується ВкнЛ. До XV ст. в Пинську княжать Наримунтовичі, потім Олельковичі, відтак після смерті Ф. Ярославича воно переходить під владу королеви Бони і після 1521 в Пинську вже задають тон королівські старости.
М. Гр. ІУР, т. 1, Львів, 1904, с. 166, т.2, с. 187, 199, 266, 300-311; А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, ч. 2, (Туров, Городок и Пинск в составе Вел. кн. Литовского), К., 1903; В. Р-в. Пинское княжество. – ЭСБЕ, т. 23 А, СПб, 1898, с. 626; В. Т. Пашуто. Образование Литовского государства, М., 1959, с. 16-30, 268, 288, 375.