Терлецький Афанасій, церковний діяч. На 1580 архимандрит Ліщинського монастиря в Пинську. Заходами Т. збудоване нове приміщення Успенського собору монастиря.
С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – ж. «Виленский вестник», 1870, Вильна, № 15, с. 16
Терлецький Кирило, укр. церков. діяч, один з ініціаторів Берест. унії. П. 1607. Походив зі шляхет. (або міщанської) родини Пин. пов. До 1562 протопоп Дмитрівської церкви в Пинську, 1572-1585 єп. турово-пин., 1585-1607 єп. луцький. З Потієм 1595 їздив до Риму присягати папі. Учасник проголошення унії на соборі в Бересті 1596. До кінця ХІХ ст. між селами Пинковичі і Куп’ятичі біля Пинська, де колись мабуть був маєток Т., стояла надмогильна плита з написом, який свідчив, що на тому місці похований Т.
І. Франко. З історії берест. собору 1596 року, т. 45, кн. 2, с. 193-219; А. Миловидов. О положении..., с. 386, 419.
Терлецький Яків, дідич у Пин. пов. Брат єп. Кирила. Повстанці С. Наливайка 1595 пожалували маєтності Т.
В. Барна. «Ласкаве мя споминайте». – ДЧ, 1990, 4.10.
Тетерук Арсеній, укр. активіст у Бересті, член УГКО. На сторінках г. «Голос Берестейщини» популяризує укр. нар. пісню. Автор знімків на теми діяльності УГКО.
г. «Голос Берестейщини», 1992, 06, № 2(4).
Тетеря Павло, гетьман правобережної України. П. бл. 1670. Спр. прізв. Моржковський. Політ. кар’єру починав на Волині. Зять Б. Хмельницького. Після смерті останнього зайняв пропол. позицію, внаслідок чого 1665 змушений був тікати з Наддніпрянщини. Жив у Пин. пов., де одержав 1664 від пол. короля маєтності у Висоцьку й Удрицьку (тепер Рівнен. обл.). Тут Т. збудував замок і жив кілька років.
Тетеря П. – УРЕС, т. 3, К., с. 382; О. Цинкаловський, т. 1, Вінніпег, 1984, с. 195-199.
Тит, воєвода берест. у 80-х рр. XIII ст. «славний мужністю на війні і на ловах», оборонець землі Берестейської. У 1280 Т. розгромив утричі більший загін поляків, що пустошив край. Літопис пише: «...догнавши їх (поляків. – ВЛ ) билися вони (берестяни на чолі з Т. –ВЛ) з ними, і з Божої ласки
[296]
побідили берестяни ляхів, і вбили їх вісімдесят, а інших захопили, а здобич їхню вернули назад. І тоді прийшли вони в Берестій з честю...»
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 74.
Тит, скоморох берест., згадується на 1566.
БелСЭ, т. 12, с. 631; ЭЛМБел., т. 5, с. 5.
Тихонович Платон, автор поліського букваря, написаного 1875 на ґрунті говірки с. Лунин, тепер Лунинецький р-н.
Г. Каханоўскі. Адчаніся, таямніца часу, Мн., 1984.
Ткачук Дем’ян, поліський золотар XVIII ст. В іконостасі Георгієвської церкви Давид-Городка, Стол., є посріблені роботи Т.
ЖБ, с. 76-78.
Тминь, два села, Стол., ср. Рухчівська. Від зал. ст. Видибір 10 км., від Столина 25 км. 1769 в Т. стався заколот, у зв’язку з чим частину жителів села переселено в с. Березницю біля Луцька.
«Терниця», («На городі терниця сама тре, а до мене дівчина сама йде»), укр. нар. пісня, знана також на Берестейщині. Біл. музикознавці і публіцисти (Г. Цітович, І. Назіна, Л. Алексютович), зафіксувавши «Т» в Коб. і Стол. р-нах, оголосили її в плані національно-культурного плагіату «давнім білоруським танком».
Л. К. Алексютович. Церніца. – ЭЛМБел., т. 5, с. 471-472.
Терпилович і, див. Зеленець.
Тирона Федора св. церква, Федорівська церква в Пинську, храм, за переказом, існував, відколи на Поліссі християнство. Документальна згадка припадає на XVI ст. – 1518 кн. Ф. Ярославич дарує ФЦ добра. Від 1627 ФЦ стає об’єктом боротьби між православними і гр.-кат. (уніат.). На боці православних став пин. староста кн. Ю. Збаразький-Корибутович. ФЦ запечатує власноручно уніат. митрополит Й. Рутський. Православні зривають печатку, продовжують богослужіння за участю священиків Камінського і Авакумовича. Пол. король Сигизмунд ІІІ 1628 видає універсал про заборону правосл. міщанам Пинська втручатися в церковні справи під загрозою штрафу у 5 тис. кіп лит. грошів. За чинністю універсалу наглядав пин. суддя П. Достоєвський. У 1633 православні знову опановують ФЦ і володіють нею до 1838, коли ФЦ було розібрано за рішенням рос. єпархіальних влад.
С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – ж. «Виленский вестник», 1870, Вильна, №№ 15, с. 16; О. Миловидов. О положении..., с. 394-395.
Тишко Леонід, біл. артист естради. Н. 1945, Берестя. Вчився в Берест. муз. училищі в класі нар. інструментів. 1967-1983 учасник ансамблю «Песняри» в Мінську як бас-гітарист.
Тишковичі, с., Іван., ср. Мотольська. На лівому березі Ясельди. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 28 км. Один з центрів поліських нар. мистецтв – ткацтва, вишивання, в’язання, кожухарства. З 1980 в Т. діє сільський фольк. ансамбль «Знахідка», виконує також місцеві укр. пісні. Перша згадка про Т. припадає на 1520.
[297]
Тобіяш Богданович, берест. купець, єврей. Уклав 1569 контракт з торуньськими купцями на постачання до Гданська 300 лаштів попелу, клепок і ванчосу.
Торгівля на Україні XIV – середина XVII ст. Волинь і Наддніпрящина, К., 1990, с. 128-131.
То(в)пига, ватажок козацького загону на Пинщині на 1613. У 1648 відомий серед полковників Б. Хмельницького, приймав участь у поході під Замостя. Можливо це різні особи.
Исторические корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49; В. В. Грабовецький. Західно-укр. землі в період народно-визв. війни 1648-1654 р., К., 1972, с. 7.
Товща, с., Стол., ср. Глинківська. Від зал. ст. Горинь 15 км.
Токаревський Антін, поліський гончар, майстер чорної кераміки, відомий представник пружанської гончарної традиції. Н. 2.02.1904, м. Пружани. П. 3.10.1984. Гончарне мистецтво перейняв від діда і батька, самостійно працював з 1922. Мав власну піч для випалювання. Робив білий і чорний полив’яний посуд традиційного поліського асортименту.
В. И. Савицкая. Мастер черной керамики Антон Токаревский. – «Народные мастера. Традиции, школы», вып. І., М., 1985, с. 185, 193; Альбом «Музей беларускага народнага мастацтва», Мн., 1983, №№ 8, 10, 15, 23, 25, 30, 34.
Токарєв, мінський губернатор 1873-1878, таємний радник, член ради при мін. внут. справ Рос. імперії. Самовільно привласнив 1877 кілька тис. десятин кращої землі, що була власністю мешканців поліського містечка Логишин, Пин. пов. Логишинці боронили своїх прав, судилися з губернатором-загарбником, за що їх карали, били до смерті.
С. Степняк-Кравчинський. Русское крестьянство. – в кн. «В лондонском изгнании», М., «Наука», 1968.
Толстой Микита, рос. славіст. Н. 1923. Автор програми та учасник кількох поліських мовознавчих експедицій 1962-1965, упорядник зб. «Полесье» та «Лексика Полесья», автор передмов до згаданих зб. – «Про лінгвістичне вивчення Полісся» та «Про вивчення поліської лексики». Берестейщина цікавить Т. лише в загальнославістичному аспекті. У згаданих передмовах Т. детально визначає географічні межі Полісся (від Дніпра до Бугу), але ні словечком не прохоплюється про ПРЛ, про невідповідність їй респуб. кордону. У 80-х рр. Т. приймає участь у створенні «Поліського етнолінгвістичного атласа», що мав вийти в Мінську.
Тормасов Олександр, рос. генерал. Н 1752. П. 1819. Учасник чи не всіх воєн, що вела Рос. імперія на межі двох ст., в тому числі колоніальних – в Україні, на Кавказі, в Польщі. Зазнав 1794 під Роцлавицями поразки від Костюшка. У перебігу фран.-рос. війни 1812 Т. командував третьою
[298]
армією, розташованою в Україні, захищав київ. напрямок. Мав 15.07. під Кобринем бій з корпусом Реньє, 30.07. під Городечном бій з тим же Реньє та Шварцебергом. Берестейщина лежала в руїнах.
Тороканські говірки, говірки укр. мови, поширені в окремих нас. пн. Львівської, Вол., та Берест. обл. Назва від с. Торокань (тепер Іменин, Дорог.). На Берестейщині уживаються в кількох селах Дорог. та Малорит. р-нів. Ось як виглядають окремі форми ТГ: траба-треба, кравац-кравець, робев-робив, воне-вони, реба-риба.
Ф. Д. Климчук. К соотношении диалектных, этнографических и археологических ареалов Брестско-Пинского Полесья. – «Проблемы картографирования в языкознании и этнографии», Л-д, 1974, с. 160-166; його ж. До класифікації говірок Берестейщини. – кн. «Праці ХІІІ Респуб. діалектологічної наради», К., 1970, с. 178-183.
Торокань, див. Іменин.
Траугутт Ромуальд, діяч пол. повстання 1863-1864. Н. 21.01.1826, с. Щостакове, Кам. П. 5.08.1864 – повішений рос. карателями у Варшаві. Служив у рос. армії. У відставці жив у маєтку Острів, Малорит. На початку повстання очолював збройний загін у Пин. та Коб. пов. У перших числах травня мав бій з рос. загоном біля Логишина, 6.05 – біля с. Горки, 14.05. біля Білина. Спільно з загоном Ваньковича вчинив рейд на Волинь. Переслідуваний великими силами росіян, Т. розпустив рештки загону, сам поранений подався до Варшави. Зв’язковою в Т. була двадцятирічна дідичка з с. Людвинове, Дорог., у майбутньому пол. письменниця Е. Ожешко.
Тризуб, державний і національний символ України. У Х ст. герб кн. Володимира Великого та його потомків. 1917-1920 державний символ УНР та ЗУНР. Змагання ОУН-УПА також відбулася під знаком Т. 3.01.1992 Т. прийнятий за герб держави Україна. Одне з автентичних зображень Т. пов’язане з Берестейщиною – міститься на 6 златниках кн. Володимира, знайдених 1804 в м. Пинську.
О. Пастернак. Пояснення тризуба, К., «Веселка», 1991.
Триліски, с., Іван., ср. Дружиловицька. Від зал. ст. Янів-Поліський 16 км.
Трип’ять, назва Прип’яті в деяких місцевостях Полісся.
Ф. Климчук. Этническая структура населения Брестской области (к вопросу о «скрытых» этносах). – г. «Берестейський край», квітень, 1995.
Тришин, с., тепер у межах Берестя – вул. Московська. Уперше згадано на 1495 як резиденцію володимирсько-берест. єп. У Т. розкопано поховання вельбарської (готської) культури з 2 ст. н. е. У Т. у власному маєтку жив 1864-1874 О. Стороженко.
Тришинський грошовий скарб, складається з двох мідних монет Римської імперії, захований у землю 2-3 ст. н. е., знайдений 1961, зберігається у Берест. краєзнавчому музеї.
«Трійця», ікона другої чверті XVIII ст. Темпера, на дошці. 115х79х1,7. Вивезена 1972 з Воскресенської церкви (1817) с. Ольгомель, Стол., куди потрапила з церкви Іоано-Богословської (1792) с. Великий Малишів, Стол.
ЖБ, с.75.
[299]
«Трійця старозавітна», ікона, пам’ятка укр. іконопису Полісся першої пол. XVII ст. На дошці. Левкос, темпера. 97,5х66х3. Є різьблене орнаментоване тло. Виявлена в Янові (Іваново), походить з с. Достоєва, Іван. Вивезена до Мінська. Зберігається в МСБК.
Ю. Піскун. «Тройца старозаветная», – МБ, 1988, № 9.
Троїцька церква, с. Бездіж, Дорог., пам’ятка дерев’яного церковного будівництва Полісся. Споруджена 1784 на фундаменті першої пол. XVII ст. Прямокутний зруб під двосхилим дахом, на якому дві вежі. В екстер’єрі є риси бароко. Після 1945 для богослужінь зачинена. Ікони вивезено до ДММ в Мінську.