Стрілецькй Опанас, вчитель-бакаляр, навчав у братський школі при Федорівській церкві в Пинську в 30-х рр. XVII ст. На 1631 С. навчав
[291]
«хлоп’ят кількадесят». Утримували школу та її бакаляра пин. міщани таємно з огляду на переслідування з боку католиків.
С. К. Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске. – ж. «Виленский вестник», 1870, Вильна, № 15, с. 16
Струга, річка, ліва притока Ясельди, басейн Дніпра. В Іван. р-ні. Над С. села Застружжя і Достоєве.
Струга, 1) с. Малорит., ср. Великоритська, від зал. ст. Пожежин 7 км; 2) с., Стол., ср. Струзька, від зал. ст. Горинь 17 км., межиріччя Горині і Мостви.
Струмінь, лівий рукав Прип’яті коло Пинська, сполучує Прип’ять з Пиною і Ясельдою. Такий само рукав Прип’яті коло Турова.
Стоянович Богдан, бурмистр м. Пинська 1648-1649. Спільно з членами пин. магістрату Г. Козорізовичем та Ф. Михайловичем добився від короля Владислава IV привілею на підтвердження прав м. Пинська 1633. Активний учасник повстання 1648 проти пол.-лит. панування. У доносі францисканців 1649 названо і С., – отже, після придушення повстання С. ще був живий.
О бунте города Пинска в 1648 году и усмирении оного. – «Чтения в императ. об-ве истории и древностей российских», 1847, № 5, с. 31-38; Слув кілька о Піньску, Пинськ, 1936, с. 10.
Стубла, річка, права притока Стиру.
Суворов Олександр, рос. генералісимус. Н. 1729/30, Москва. П. 1800. Представник агресивної рос. вояччини кінця XVIII ст. Воював з турками за південні укр. землі. Учасник придушення повстання Т. Костюшка, зокрема на Берестейщині С. двічі 1794 розбив корпус ген. Сєраковського, здійснивши остаточну окупацію Польщі. Воював проти республ. Франції. За особливі заслуги перед рос. царизмом та імперією Катерина ІІ нагороджувала С. маєтками і кріпаками. С. володів усією Коб. волостю з Кобринем включно. З цієї нагоди рос. шовіністи спорудили в Кобрині С. музей і пам’ятник.
Суковський Ераст, художник-аквареліст. Жив і творив у др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. певний час жив у Мінську. Припускають, що С. вчився в Петербург. Академії. 1891 виставлявся в Мінську, Вільнюсі, Каунасі. Автор серії картин на поліські теми: «Під час завірюхи», «Зимова дорога через ріку на Поліссі», «Уранці на паромі», «Садиба в Пинських болотах», «Шторм».
Искусство народов СССР второй пол. ХІХ- нач. ХХ веков, М., 1981, в-во «Изобраз. искусство», с. 247; Сукоўскі. – ЭЛМБел, т. 5, с. 188.
Сул імирський Тадеуш, пол. археолог. Н. 1898. Жив у Лондоні. В ст. «Стародавні сусіди балтських племен на півдні» (Акта Балтіко-Славіка, Білосток, 1967, 7) на ґрунті діалектологічних карт. Й. Обремського розвиває думку про походження укр.-біл. мовно-етнічного розмежування (ПРЛ). Походження цієї межі ставиться в залежність від первісного балто-слов’яського розмежування.
[292]
Сулковський, лентвійт м. Пинська на 1648, учасник народного повстання того ж року.
О бунте г. Пинска в 1648 году и усмирении оного. – «Чтения в императ. об-ве истории и древностей рос.», М., 1847, с. 31-38.
Сулковський Володимир, біл. художник. Н. 19.07.1950, м. Берестя. Вчився в БТМІ в Мінську. Виставляється з 1972. Тв.: «Полоцький натюрморт» (1975), «Поліський інтер’єр» (1975), «Поліщучка» (1977), «У неділю» (1978), «Дівчина з соняшником» (1980), портрети Я. Коласа, М. Богдановича.
«Супруновича і Хомича лист запродажний», грамота, пам’ятка укр. ділової мови XV ст. Написаний 12.05.1440 в Бересті про продаж М. Хомичем землі «недалеко міста Берестейського» за 10 кіп грошів широких М. Супруновичу. Обидва учасники угоди – берест. земляни. Лист укладено пол. письмом укр. мовою.
Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 48.
Супрунчук Віктор, біл. письменник. Н. 7.12.1949, с. Сілець, Берез. Закінчив 1976 Мін. ун-т. Тв.: «Страсці» (1983), зб. малої прози «Недзе баліць ля сэрца» (1987), роман «Замець» (1987), повість «Трэці сын» (1983), «Сяргей Сяргеевіч» (1985), роман «Жывеш толькі раз» (1988). В оп. «Затанула Дзедаўская пушча» С. виступає на захист природи Полісся.
Супрунюк Ганна, укр. активістка Берестейщини. З Малоритського р-ну. Член УГКО. Автор ст. та віршів про рідний край.
«Сусідки мотольські», фольклорно-театральна самодіяльна трупа при сільському клубі в Мотолі, Іван. Створена 1985 за ініціативою бібліотекарки О. Мацукевич. Популяризує місцеві співи, танки, строї. Про укр. мову СМ ось що пише біл. журнал: «не сумніваюсь, що в самому Мотолі на їх виступах будь-хто з глядачів і підхопить знану пісню. Але ось у гостях... не слід соромитися (!) перед виконанням нової пісні вийти і виразно прочитати її зміст. Бо мотольська говірка відмінна: не зразу все зрозумієш»...
М. Горскі. У госці да «Суседак». – ЛіМ, 18.07.1986. Л. Салавей. Мотальскія суседзі. – МБ, 1988, № 4, с. 70.
[293]
Сухе, с., Іван., ср. Рудська. Від Янова-Поліського 5 км. Відоме з XV ст. В С. були володіння Ліщинського монастиря і панів Достоєвських. Сушани приймали участь у подіях 1648.
Суходіл, с., Кам., ср. Ряснянська. У давнину с. С. належало до т. зв. Половецької волості, заселеної ще в часи Данила Галицького половцями, які ще перед стома роками зберігали свою назву. На сьогодні суходільські половці засимільовані поліщуками.
Т
Тайстра, див. Калита.
Танфільєв Гаврило, укр. фізико-географ, ботанік, ґрунтознавець. Н. 6.03.1867, м. Таллінн. П. 4.09.1928, Одеса. З 1905 проф. Одеського ун-ту. Учасник Західної (Поліської) експедиції по осушуванню боліт. Підсумком участі Т. в експедиції стали праця «Болота і торфовища Полісся» (1895), в якій дано опис рослинності краю, цій же темі присвячена ін. пр. «Геоботанический очерк Полесья» (1899).
Танфільєв Г. І. – УРЕС, 1987, т. 3, с. 355.
Тараси, с., Пруж., ср. Щерчівська. Від зал. ст. Тевлі 15 км.
Тарасій, мешканець Берестя наприкінці XVII ст. Заможна людина. Спорудив при Троїцькій церкві каплицю, відповідно її оздобивши.
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 337.
Тарасюк Сергій, укр. активіст у Бересті під час нім. окупації. Розстріляний німцями.
Ю. Місіюк, М. Козловський. Зберегти нашу мову і культуру. – ж. «Над Бугом і Нарвою», Більськ, 1992, № 3(4), с. 24.
Тарасюк Любов, біл. поетеса, літературознавець. Н. 7.12.1953, с. Пинковичі, Пин. Закінчила ун-т у Мінську. Викладає в тому ж ун-ті. Видала зб. віршів «Смага ракі» (1983).
Тарасюк Л. К. – ЭЛМБел., т. 5, с. 245.
Тарасюк Микола, поліський умілець, різьбар на дереві. Живе в с. Стаї, Пруж. Автор поліхромних мініатюрних іграшкових композицій з дерева, лози і соломи. Виставлявся на виставці нар. творчості в Бересті і Мінську. Сюжет композицій Т.: «Селянське подвір’я», «Весілля», «Вечорниці», «Ткаля», «Поминки», «Бричка», «Вполювання дика».
В. Лапцік. Чароўныя імгенні. – ЛіМ, 1988, 4.ХІ, с. 13; Г. Сачанка. Куфэрак з сакрэтам. – МБ, 1989, № 4, с. 44.
Тарасюк Петро, учасник укр. руху на Берестейщині. Н. 1942, с. Комарівка, Берест. Вчився у Володимир-Волинському технікумі механізації сіль. господарства. 1965-1968 служив у війську. Член правління УГКО БО.
Тарнацький Юзеф, пол. мовознавець, автор праць про укр. говірки Полісся: «Подзял єнзикови Полєся на подставє фактув лєксикальних» (В-ва, 1936), «Студіа порувнавче над географійов виразув (Полесє-Мазовше)» (В-ва, 1939).
[294]
Остання пр. є першим регіональним лінгвістичним атласом, на сторінках якого скартографовано говірки Підляшшя, Полісся і пн. Волині, 185 карт, охоплено дослідженням 90 нас. пн. Картографована лексика являє собою термінологію будівництва, одягу, знарядь праці, рільництва, транспорту, тваринного та рослинного світу. На підсумковій карті Т. визначає діалектологічний поділ Полісся.
Татарновичі, с., Дорог., ср. Антопільська. Від зал. ст. Антопіль 3 км.
Татарщина, державний податок, стягувався з селян з середини XІІІ ст. до поч. XIV ст. на оплату данини Орді.
М. Гр. ІУР, т. 3, К., 1993, с. 101-102.
Татар’я, с., Дорог., ср. Іменинська. Від зал. ст. Антопіль 16 км.
Телентюк Д., мовознавець, автор пр. «Перехідні говірки Лунинецького району Пинської області Білоруської РСР («Діалектологічний бюлетень», вип. 4, К., 1953, с. 52-29). Уважав говірки на пд. від Прип’яті укр.
Телехани, міське селище, Івацевицький район. На Огинському каналі, 181 км. на пн.-сх. від Берестя. Відомі Т. з XVI ст. як власність феодалів Дольських, Вишневецьких, Огинських, Пуславських. Належали до воєвод. Берест. 1779-1830 в Т. працює фаянсова мануфактура, діяла гута з 250-400 робітниками. 1939-1954 Т. – райцентр Пин. обл., з 1954 в складі Івацевицького р-ну. Є легенда етимологічного походження про татарського хана Теле, від якого походить назва селища.
Телеханська фаянсова мануфактура, приватне підприємство, яке виробляло декоративно-мистецькі предмети – вази, кахлі, свічники, миски, скульптури малих форм і форм великих, посуд, прикрашений горельєфами. Заснована 1778-1779 в селищі Телехани лит.-біл. магнатом М. К. Огинським. Вироби ТФМ мали попит серед заможних верств. На ТФМ возили глину з Городної, Стол.
Дэкаратывна-прыкладнае мастацтва Беларусі XII-XVIII ст., Мн., 1984, с. 10; В. Жук. Целяханскі фаянс. – МБ, 1988, № 4, с. 74.
[295]
Телеханське заповідно-мисливське господарство, заповідна територія в одинадцять тис. га біля Телехан, Івац. р-н. У ТЗМГ досліджується вплив меліорації на природу Полісся.
Телеханський район, адм.-терит. одиниця Пин. обл. БРСР 1939-1954, Берест. обл. 1954-1959. При скасуванні ТР його територія передана Івацевицькому р-нові. Населення ТР на пд. від лінії оз. Чорне – с. Свята Воля – оз. Вигонівське (ПРЛ) укр.
Темря, с., Стол., ср. Видибірська.