Святополк Ярославич, турово-пин. князь, брат Юрія, батька династії турово-пин. Юрійовичів. П. 1190.
Н. П.-В. IV, т. 1, К., 1993, с. 267.
Святослав Всеволодович, удільний князь турівський 1141-1146. Княжив у Чернігові й Турові з ласки свого батька вел. кн. київ. Всеволода (з чернігів. Ольговичів). По смерті батька СВ втратив турів. уділ. Брав участь у боротьбі за Київ між Ольговичами і Мстиславичами. Остання згадка про СВ припадає на 1147.
О. Білодід., Б. Тимошенко, П. Толочко. Загадкове вбивство Ігоря Ольговича. – ж. «Київ», 1986, № 12, с. 138, 139, 141, 143.
Святослав Мстиславич, князь у Бересті. Н. бл. 1183, був князем у Белзі. Брат Романа Великого.
І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 16, 30, 82, 161.
Свьонтек Казімєж, пол.-кат. «кресовий» діяч у Білорусі. Родом з Пинська. 1944-1954 репресований. 1991 висвяч. Ватиканом на арцибіскупа мінського і могильовського. С. приписують негативне ставлення до «кресових» реліг. і нац. справ, характеризують як полонізатора.
Ю. Закрэўскі. Па той бок крэсаў. – ЛіМ, 1992, 22.02; А Сідарэвіч. Святыя айцы і грэшныя камуністы. – ЛіМ, 1992, 24.04; З. Сухар. Полєскі рапсод. – «Магазін Польскі», 1992, № 1.
[274]
Седруж, с. Кам., ср. Пелищенська. Від зал. ст. Жабинка 16 км.
Селеховичі, с., Кам., ср. Войська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 25 км.
Селещук Микола, біл. художник. Н. 4.08.1947, с. Великорита, Малорит. Закінчив БДТМІ. Живе в Мінську. Вистав. з 1966. Працює в станковій і книжній графіці, станковому живопису, екслібрисі. Експериментує в малюнку і кольорі. Світ С.: гарні жінки, квіти, казкові видива, потрощена техніка. С. часто виходить за обрії реального. Поліська тематика з її укр. нац. колоритом в дотеперішньому доробку художника майже відсутня. Пр.: «Сигнали минулого» (1978), «Спогади про дитинство» (1978), «Роздум у сірих тонах» (1979), «Невловні мелодії вечора» (1979), «Метелики тут не живуть» (1982), «Кінець сезону туманів» (1985). Відгуки критики про С.: «Наш молодий класик...», «Селещук – це гармонія і дисгармонія»... «Віртуозна, але беззмістовна робота».
Г. Адамовіч. Далучэнні. Роздумы над творамі Міколы Селешчука. – МБ, 1986, № 1, с. 43-46; І. Шалянкова. М. Селяшчук. – ЭЛМБел, т. 4, с. 700.
Селище, три села в Дорог., Жаб. і Пин. районах.
«Село», укр. кооператив на Поліссі і Підляшші – для закупу і збуту продуктів сільського господарства. Філія Ревізійного союзу укр. кооперативів (РСУК) з центром у Бересті. На 1934 у Поліському воєвод. діяло бл. 30 осередків РСУК, з яких «С» найбільший. Осередки були в Кобрині, Дорогочині, Пинську, Камені-Каширському. Пол. уряд 1934 «С» та інші кооп. організації Полісся, Підляшшя і Волині вилучив з-під підпорядкування РСУК (центр у Львові) і приєднав до пол. кооп. союзів, а 1937 заборонив зовсім.
Укр. кооперація в Польщі. – Атляс України і суміжних країв, Львів, 1937, с. ХІ-ХІІ, карти 63, 64; Ф. Крат. Сільська кооперація на Підляшші. – НС, 18.08.1985, № 29.
«Сельроб», повна назва Укр. селянсько-робітниче об’єднання, ліва організація 1926-1932. У 109 осередках в Поліському воєвод. налічувалося
275
2 тис. членів «С» – за даними пол. поліції 50 тис. симпатиків. Програмні вимоги «С»: об’єднання всіх укр. земель у незалежній державі, впровадження укр. мови в школи всіх рівнів, демократичні аграрні реформи – на Поліссі мали прогресивний характер.
Сельроб. – Брест. Эн. Сп., с. 326-327.
Семашко Йосиф, рос. церковний діяч. Н. 1798, Київщина. П. 1868. З родини гр.-кат. (ун.) священика. Зак. уніат. семінарію при Вілен. ун-ті зі званням магістра теології. Священикував у Луцькій уніатській єпархії. Член Римо-кат. колегії до уніатського департаменту (в Петербурзі). Висвячений 1829 на єпископа мстиславського, Білорусь. 1833 стає єп. лит. і берест. З переходом на позиції правосл. рос. церкви С. очолює антиуніатську акцію в імперії, верхом якої стає підписання в Полоцьку акта 12.02.1839 про злуку уніатської церкви з рос. православною. Під актом стоять підписи С., берест. єп. (уніатського) Антонія та ін.
Історія християнської церкви на Україні. Релігієзнавчий довідковий нарис, К., НД, 1992, с. 38.
Семен Федорович Степанський, князь у Степані, тепер Сарнівський р-н на Рівненщині. П. 1399. За однією версією СФС – потомок пин. Юрійовичів, за іншою, – пин. Наримунтовичів. 1387 Ф. Любартович проганяє СФС зі Степані, та через два роки він повертається знову до Степані.
Л. Войтович. «Дали йому замок Степань». – «Літопис Червоної калини», Львів, 1933, № 10-12, с. 30.
Семен Московчин, козак низовий запорозький, учасник козацького загону, що в складі війська Речі Посполитої ходив на Лівонську війну. Значиться в реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез, звідки СМ родом.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.
Семен з Турова, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни на боці Речі Посполитої. Записаний в реєстрі з 1581.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.
Семенюк Степан, укр. поет. Н. 3.12.1895, с. Яремичі, Коб. П. 17.05.1931. У І св. війну служив у Чорномор. флоті матросом. По війні працює на власному господарстві. Учасник просвітянського руху. Творчість С. надихана щирим укр. патріотизмом. Помер від сухот. Поезії за життя автора не публікувалася.
І. Карватюк. Революційні поети Західного Полісся. – ЛУ, 1967, 20.10. № 83; О. Сущук. Степан Семенюк:... Минається час – пробудитись пора. – г. «Голос Берестейщини», 1992, грудень, № 4(6).
Семенчук Михайло, поліський скрипаль. Н. 1911, с. Городець, Стол. Грає переважно в дуеті з Т. Найденом. В репертуарі С. переважають місцеві укр. танки як-от: «Коханочка», «Пастушок», «Шерех», «Баламуте, вийди з хати», «Соловей», полька «Угонецька».
М. Казека. Столінскія музыкі. – МБ, 1990, № 9, с. 71.
Семигостичі, с., Стол., ср. Ольшанська. У межиріччі Прип’яті і Мостви. Від зал. ст. Горинь 52 км.
[276]
Сем’ятицький район, адм.-терит. одиниця Берест. обл. 1939-1944 з центром у Сем’ятичах у складі БРСР. 1944 переданий Польщі. Населення укр.
Сенькович Іван, шляхтич берест. Згадується в одній запродажній грамоті як свідок поруч з Сеньковичем Л.
Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 48, 145.
Сехнович і, с. Жаб.
«Се яз князь Василій Наримунтович улюбил єсьм остров», грамота про обмін земельними володіннями, написана 1387-1390 в Пинську. Нею кн. Василь стверджує доконану угоду між ним і пин. боярином П. Котовичем. Згодом грамоту підтвердив син Василя Федір Наримунтович. Текст грамоти 1554 внесено в книгу зем. суду в Пинську, яка зберігається в Біл. держ. історич. архіві. Мова староукр.
М. Алексеюк. Улюбил єсьм остров. – ж. «Неман», 1968, № 10, с. 187, 188.
Сигневичі, с., Берез. Від зал. ст. Береза Картузька 21 км. на каналі Винець. У 1458 С. король універсалом за службу дарував боярину Костю Федоровичу (Костюшку), що походив чи то з Волині чи з Київщини. Відтоді Костюшки володіли С. до початку ХІХ ст. У С. збереглася правосл. церква, фундована у свій час правосл. Костюшками.
Сигизмунд, Жигимонт Кейстутович, лит. князь, онук Гедимина; з 1390 князь у Пинську. Заснував костел францисканців. Противник Свидригайла. Прибічник лит-кат. орієнтації. 1432-1440 вел. князь. Провадив політику на зміцнення незалежності ВкнЛ від Польщі. Загинув від рук пропол. магнат. змовників.
М. Гр. ІУР, т. 4, К.-Львів, 1907, с. 202.
Сидор Василь, діяч укр. визв. руху, член проводу ОУН. Н. 1911, Сокальщина, Галичина. П. 17.04.1949. Керує розбудовою УПА-Північ 1942. Інспектує оунівські осередки Полісся, відновлює зв’язки з Поліським лозовим козацтвом, підтримує проект С. Качинського щодо організації бойових відділів на Поліссі. Загинув у бою.
П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 193, 217-218.
Сидоревич Анатолій, біл. публіцист. Н. 1948. Пин. Зак. Мін. ун-т. Виступає з нападками на укр. рух на Берестейщині.
[277]
Сидорук Гнат, укр. активіст Полісся лівого напрямку. Родом з с. Іласьк, Коб. Член «Просвіти», «Сельробу-правиці» також КПЗБ. Від пол. влади зазнав гонінь. У 30-ті рр. нелегально перейшов у СССР, де був запроторений у Гулаг.
В. Каліноўскі. Украінская прысутнасць – г. «Звязда», Мн., 1992, 16.07. № 141.
Сидорук Іван, укр. мовознавець, дослідник укр. говірок Полісся. Н. в с. Новосілки, Коб. З 1944 в еміграції. Уч. в ун-тах Варшави, Мюнхена, Відня. З 1959 проф. рос. мови в ун-ті Цинциннаті, США. З приводу незаконного прилучення Полісся до БРСР в 1939 С. пише: «Отак відділено політичними кордонами від материка чисто укр. повіти, як Берестейський, південна частина Пружанського, Кобринський, Дорогочинський, Пинський, яких майже чисту укр. мову я мав змогу сам перевірити і можу засвідчити оригінальними текстами». Пр.: «Проблема українсько-білоруської межі» (Авгсбург, 1948). «Цум Лауф-унд Форменлегре дер украінішен Мундарт фон Новосілки бай Кобрин унд айніген Нахбардерфен» (з текстами і передмовою, Відень, 1945); «Як є направду з тим Поліссям?» – тиж. «Час», Нюрнберг-Фюрт, № 13 (130) за 28.03; «Поліське весілля» – «Науковий зб. на пошану З. Кузелі», ЗНТШ, т. СХІХ, 1962.
Симеон, турово-пин. владика, згадується на першу пол. ХІІ ст.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 305.
[278]
Симеонівська церква, м. Кам’янець, пам’ятка мур. архітектури. Збуд. на поч. ХХ ст., стиль псевдорос.
Семеонівський монастир, Берестя, один з найдавніших і найбільших монастирів Полісся. У середині XVII ст. ігуменом СМ був А. Филипович. Після подій 1648 СМ захопили гр.-кат. (ун.). Відновлений 1796. Знесений 1830 під час будівництва рос. фортеці.
Симінський Костянтин, укр. вчений в галузі тех. механіки. Н. 5.03.1879, с. Милейчиці, Берест. пов. (Підляшшя). П. 13.06.1932. Зак. Київ. політех. ін-т. З 1921 директор ін-ту механіки УАН, з 1926 академік, 1931-1932 віце-президент АН УРСР.
(аб). Підляшшя не забуває. – НС, № 34 (1580), 1987, 25.10.
Симко від Дорогочина, козак низовий запорозький. Записаний у реєстрі 1581 серед козаків, що ходили походом на Лівонську війну. Не відомо проте, з якого Дорогочина походив С. – з поліського чи підляського.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.
Симоновичі, с., Дорог., ср. Вульківська. Від Дорогочина на пн. 15 км. Відомі з 1554. Опубліковано словник говірки С., укладений Ф. Климчуком, уродженцем С.
Сирокомля Владислав, спр. прізв. Кондратович Людвіг. Н. 1823, Мін. губ., Білорусь. П. 1862. Перекладав Шевченка, переклади вийшли у Вільні 1863. Один з віршів С. «Улас, селянка з пин. боліт» (1858) тематично пов’язаний з Поліссям. У вірші «Овідій на Поліссі» опоетизовано легенду про заслання Публія Овідія Назона на Полісся.
Сис Анатолій, біл. поет. Автор вірша «Монолог Афанасія Филиповича», в якому укр. письменника і діяча білорусифіковано.
Сікірицький Ігор, пол. поет. Н. 1920, Берестя. Вчився в Люблин. кат. ун-ті. Під час війни в АК. Публікується з 1945. Кн.: «Дерев волання» (1950), «Нічний улов» (1966), поезій для дітей. Берестя трактує як Білорусь.
Сікора Іван, укр. повстанець. Радіус дій: Камінь-Каширський, Любешівський р-ни (Вол. обл.), Зарічнянський (Рівен. обл.), Дорог., Іван., Пин. на Берестейщині. Виявив велику силу духа, особисту мужність, неабиякий талант організатора. Загинув на початку 1952 на території Іван. р-ну.
Сілець, 1) с., Берез., на правому березі Ясельди 12 км. на зх. від Берези. Перша згадка 1397, був власністю Сапіг. У ХVIII ст. в С. Сапіги провели меліоративні роботи. В С. записували укр. і біл. пісні М. Василевич і Й. Зданевич. 1941-1944 в С. німці вбили 164 жителів, спалили 264 садиби; 2) с., Коб. Від Кобриня на сх. 7 км.
[279]
Сінчук Михайло, учасник укр. руху на Поліссі. Селянин з Одрижина. 1944-1952 підтримував контакти з укр. повстанцями. У березні 1952 арештований і після жорстоких тортур у слідчому ізоляторі в Пинську засуджений військ. трибуналом на 25 років ув’язнення. Звільнений за станом здоров’я 1956.
Сіркевич Михайло, учасник укр. визв. руху. Н. 1902, м. Жовква, Галичина. 1918-1919 стрілець Укр. гал. армії. Учасник подій на Закарпатті 1939. Звідти потрапив до пол. концтабору в Березі.
г. «За вільну Україну», Львів, 1991, 29.ХІ.
Сірнички, с., Пин., ср. Пліщицька, 10 км. на пд. від Пинська. Раніше С. мали статус містечка.
Сірожупанники, сформована в Німеччині з полонених українців військова частина, назва пов’язана з одностроями. С. в 1917-1918 на північно-зах. укр. землях, на Берестейщині також, провадили велику культурно-освітню працю, передусім в галузі шкільництва, залишивши після себе добру пам’ять.
Сіто Єжи Станислав, пол. поет. Н. 8.ХІ.1934, м. Пинськ. Вчився в Лондоні. У час війни в армії Андерса був в СССР і на Близькому Сході. Член поетич. угруповання «Континент». Тв.: «Везу свій час на ослі» (1958), «Смерть і кохання» (1960). «Втеча до Єгипту» (1964), «Вірші нові і давні» (1974).
Сіто Й. С. – Л. М. Бартельскі. Польсци пісаже вспулчесні, В-ва, 1977, с. 321-322.
Січневий Іван, укр. художник XVIII ст. Н. в Бересті. Вчився в малярні Києво-Печерської лаври.
П. М. Жолтовський. Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст., К., 1983, с. 162.
Скарга Петро, справж. прізвище Павенський, пол. церковний і політичний діяч. Н. 1536, Мазовія. П. 12.09.1612. З 1563 єзуїт. Наближений короля Сигизмунда ІІІ. Натхненник і учасник Берест. церковного собору в Бересті 1596. Тв.: «Житія святих» (1579), «Сеймові казання» (1597), «Берестейський собор», «На трени і лемент Теофіля Остролога» – останні три праці С. в перекладі І. Потія виходили по-укр. Прибічник сильної королівської влади, насаджувач католицизму і полонізації на укр. і біл. землях.
Скибичі, с., Дорог. від Дорогочина 10 км.
Скирмунти, пол. поміщики на Поліссі, лит. походження. Володіли маєтками і кріпаками в селах: Альбрехтове, Молодове, Поріччя, Пинковичі, Янів. Відоміші: А. Скирмунт, на 1775 суддя і посол Пин. пов. Тит, учасник пол. повстання 1830. Гелена і Казимир, учасники пол. повстання 1863. Г. Скирмунт на свої кошти спорудив у Янові пам’ятник єзуїтові А. Боболі. Сигизмунд, власник маєтку в Альбрехтові біля Пинська, 1905 з ним позивались за землю селяни сусідніх Пинкович. Роман, пол. і біл. політич. діяч. Н. 1868. Член І держ. думи, учасник фракції «Союз автономістів». 1918 член Біл. Нац. Ради, очолював нар. секретаріат Білорусі. Після 1920 в Польщі на дип. роботі. Розстріляний 1940 в Пинську. А. С. Скирмунт, пол. художниця.
Скоки, с., Берест., ср. Мотикальська. Від Берестя 20 км. на пн-зх. На правому березі р. Лісної. У XVIII ст. С. – власність Нємцевичів, зберіглася їх садиба. Батьківщина Ю. Нємцевича.
[280]
Скомонд, ватажок лит. грабіжницького загону в ХІІІ ст., неодноразово нападав на пн.-зх. укр. землі. Літопис так описує С.: «Скомонд же був волхв і чаклун знаменитий, а бистрий був, як той звір, – пішно бо ходячи спустошив він землю Пинську і інші краї, – та вбитий був нечестивий, і голова його настромлена була на кіл».
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 44.
Скопюк Іван, учасник і організатор спортивного життя 1919-1939 в Зах. Україні. Член Поліського лозового козацтва. В’язень концтабору в Березі.
Скоратичі, с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 20 км. відомі С. з XVII ст. Знайдено грошовий скарб.
Скорбичі, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від зал. ст. Мотикали 7 км. У 1964 переіменовані на Дружбу.
Скорина Франціск, біл. культурно-освіт. діяч доби Відродження, засновник друкарства, перекладач і видавець першої біл. Біблії. Н. бл. 1490, м. Полоцьк. П. бл. 1551. Біблія С. мала поширення в Україні, викликала наслідування. Відома укр. переробка «Псалтирі» С., виконана пин. ченцем Парфеном. Діяльність С., на думку І. Франка свідчила про перемогу в Білорусі (і в Україні) західноєвропейського культурного начала над візантійським.
У. А. Калеснік, Г. А. Галенчанка. Скарына Францыск. – БелСЭ, т. 9, с. 548-552; Скорина Ф. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 536-538.
Скоропис-Йолтуховський Олександр, укр. політик. Н. 1888. П. 1950, Гулаг. Активіст РУП. Один з керівників СВУ. Під час окупації Берестейщини німцями провадив жваву культурницьку працю. З повстанням УНР СЙ – губ. комісар (староста) у Бересті, на цій посаді прислужився до піднесення національного життя в краю. У лютому 1919 арештований поляками. На еміграції працював в Укр. наук. ін-ті в Берліні. Арештований НКВД наприкінці війни, помер у концтаборі в Мордовії.
Славинецький Єпифаній, укр. мовознавець XVII ст. П. 20.ХІ.1675, Москва. Вчився в Крак. ун-ті та в Києво-Могилянській академії. 1640 постригся в ченці, відбував послух у Братському і Печерському монастирях у Києві. Від 1649 С. в Москві на педагогічній та перекладацькій роботі. Заснував у Москві Греко-латинську школу, був її ректором. Ініціатор та ідеолог т. зв. Никонових реформ у рос. церкві. Перекладав біблію, анатомію італ. вченого А. Везалія та космографію Й. Блеу, останню спорядив передмовою, в якій покликався на М. Коперника. Автор «Лексикону латинського» та співавтор (з Сатановським) «Лексикону словено-латинського». Є думка, що виникла на підставі заповіту С., – про його походження з Пинська (І. Ротар, К. Харлампович).
И. Ротар. Епифаний Славинецкий, лит. деятель XVII в. – «Киевская старина», т. 71, 1900, жовтень; К. В. Харлампович. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. І, Казань 1914, с. ІХ, Х; В. В. Німчук. Передмова до кн. «Лексикон Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського», К., 1975, с. 5-7.
Слобідка, с., передмістя Пружан. Від зал. ст. Оранчиці 14 км.
[281]
Слобудський Діонісій, правдоподібно, шляхтич Пин. пов. або заможний міщанин. Активіст правосл. табору. Спільно з архимандритом ліщ. Є. Плетенецьким та І. Мідянкою репрезентував правосл. громаду Пин. пов. на Берест. церк. соборі 1596. Виступив проти унії укр.-біл. правосл. церкви з пол. католиками.
А. Миловидов. О положении..., с. 391.
Слонимці, с., передмістя Пружан. від зал. ст. Оранчиці 14 км.
Слуцька єпархія, правосл. адм.-терит. одиниця в Речі Посполитій з центром у м. Слуцьку, Білорусь, як коад’юторство Київ. митрополії. Єдина в Речі Посп. після приєднання Могильова до Росії правосл. єпархія. Очолював СЄ В. Садковський, ставленик росіян.
О. П. Крижанівський. Церква в соціально-економіч. розвитку Правобережної України. XVIII – перша. пол. ХІХ ст., К., «Вища школа», 1991, с. 18.
Слюбич-Заленський Лев, гр.-кат. (ун.) митрополит. Н. 1649. П. 1708. У грамоті на затвердження кафедрального братства в Бересті 1704 повний титул СЗ: «архиєпископ, митрополит київський, галицький і всія Русі, єпископ володимирський і берестейський, архимандрит кобринський, лавришівський і чернігівський». У цитованій грамоті СЗ Річ Посполиту називає «батьківщиною нашою».
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 321; Заленський Л. – УЗЕ, т. 3, с. 1346.
Смердяччя, укр. с., Іван., ср. Достоївська. Від Янова-Поліського на пн. 22 км. У 1960 переімен. на Красіївку.
Смирнов Сергій, рос. письменник. Н. 1915. П. 1976. Тв.: «Брестская крепость» (укр. переклад, в-во «Дніпро», 1967), «В поисках героев Брестской крепости», «Рассказы о неизвестных героях», «Были великой войны».
282
Смолярня, с., Коб., ср. Остромицька. Від Кобриня 10 км.
Смотрицький Мелетій, укр. письменник. Н. бл. 1572, Поділля. П. 27.12.1633, Дермань, Волинь. Батько С. – укр. письменник Г. Смотрицький. Був учнем Л. Карповича. На смерть свого вчителя написав «Казання на чесний погреб пречистого і превелебного мужа господина і отця Леонтія Карповича, номінанта єпископа володимирського і берестейського, архимандрита віленського през Мелетія Смотрицького» (Вільно, 1620, 28 арк.).
Смотрицький М. – Укр. письменники. Біо-бібліогр. словник, К., 1960, т. 1, с. 547-554.
Смуга, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від зал. ст. Мотикаля 8 км.
Снітове, с., Іван. зал. ст. на лінії Берестя-Лунинець. У 60-х рр. ХІХ ст. в С. записав пісню П. Бобровський «Та вже весна та вже красна». У 1950 розкопане поселення кам’яного віку, знайдено скарб з XVIII ст.
Соболевський Василь, берест. художник. Н. 3.10.1932, с. Липне. Кам. Вчився в Ленінград. мистецько-графічному пед. училищі. Виставляється з 1958. Пише переважно пейзажі. Тв.: «Листопадовий день» (1958), «Аеродром у горах» (1964), «Рання весна» (1968) «Земля» (1960), «Бузковий квітень» (1969), «Свято Жовтня» (1976), «Зимовий вечір» (1971), «Осінь на озері Мідному» (1977), «Ранок на озері» (1978), «Осінь на р. Лісній» (1982), «Осіннє листя» (1982).