Різдва Богоматері церква, с. Рухча, Стол., пам’ятка дерев’яної церковної архітектури Полісся. Вибудована 1730. Унікальні ікони з церкви вивезено 1977 до ДММ в Мінську.
Різдва Богородиці церква, с. Вилази, Пин., пам’ятка церковної архітектури, дерев’яна. Збуд. 1787.
Різдва Богородиці церква, с. Войське, Кам., пам’ятка церковного будівництва Полісся. Дерев’яна. Збудована 1751.
Різдва Богородиці церква, с. Дубой, Пин., пам’ятка мурованої церковної архітектури Полісся. Споруджена 1811 в стилі рос. класицизму. Восьмигранна в плані, баня з декоративною маківкою. В інтер’єрі фрагменти фресок з 1855.
[263]
«Різдво Богоматері», ікона, пензля стол. майстра, 1700. На дошці, темпера, 139х94х2,5-6. З церкви Різдва Богоматері (1730), с. Рухча, Стол. Вивезена 1977 в ДММ у Мінську.
ЖБ, № 66.
«Різдво Богоматері», «Уведення у храм», «Успіння», ікони обрівського майстра, пам’ятки укр. іконопису Полісся. На дошках, темпера. 34х27х2,5; 58,5х38,5х3; 71х39х3. Вивезені 1970 разом з ін. іконами святочного чину з Михайлівської церкви (1892) с. Оброве, Іван. Переховуються в ДММ у Мінську.
ЖБ, №№ 86, 87, 88.
«Різдво Марії», ікона з XVIII ст. з Дорогич. р-ну, невідомого майстра. Переховується в ДММ Респ. Білорусь у Мінську.
«Різдво Христове», ікона з др. пол. XVII ст., пам’ятка укр. іконопису Полісся, майстер пружанський. На дошці 128х93х2,5. Темпера. Вивезена 1970 з церкви Олександра Невського (1866) м. Пружан. Утримується в ДММ у Мінську.
ЖБ, с. 48.
Річинський Арсен, укр. діяч Волині. Н. 1892. Автор пр. «Проблеми укр. реліг. свідомості» (1923), ст. про проблеми укр. правосл. церкви. Видавав часоп. «Нова дорога» (1918), «На варті» (1925-1926), «Рідна церква» (1927), «Наше братерство» (1929). Як композитор Р. створив «Скорботну матір» та «Укр. відправу». Двічі Р. був ув’язнений у пол. концтаборі «Береза Картузька» – 1935 і 1939. У 1939 пішки прийшов з Берези до Володимира, де відразу був арештований НКВД, засуджений до 10 років ув’язнення, які відбув у Гулазі. По звільненні жив на спецпоселенні на станції Джусали Кизил-Ординської обл. в Казахстані, де й помер 13.04. 1956.
Річинський А. – ЕУ, т. 7, с. 2529-2530.
Річиця, див. Горинь, зал. ст.
Робітницький Володимир, активіст укр. визв. руху на Поліссі. Н. 1913, Костопільщина. П. 28.08.1941, Львів. 1930-1938 Р. – емісар ОУН на Поліссі. Кілька разів арештований пол. владами. 1939-1941 на нелегальному становищі.
В. Робітницький. – «За народ», календар на 1942 рік, Львів, 1942, с. 96.
Ровбицьк, с. Пруж. Ві зал. ст. Оранчиці 50 км. Біловезька Пуща.
Рогатинець Юрій, активіст львівського братства. Прихильник правосл. церкви, як такий брав участь у Берест. соборі 1596. Імовірно автор «Перестороги».
Рогачі, с., Берез, неподалік р. Ясельди, 15 км. на зх. від Берези. Знайдено 1888 монетний скарб, захований у землю 988 Р. – батьківщина укр. історика К. Харламповича.
Рогинський Р., командир пол. повст. загону, на початку 1863 пройшов рейдом через зах. Берестейщину, на короткий час захопив 19.02. м. Пружани.
Родзевич (Родзевичувна) Марія, пол. письменниця. Н. 2.02.1863, Білорусь. П. 16. ХІ. 1944. З 1881 жила в маєтку Грушеве на Кобринщині. Тв.: «Страшний дідуган» (1887), «Девайтіс» (1888), «Сірий порох» (1889),
[264]
«Верес» (1903), «Гніздо Білозера» (1931). Про поліщуків: «Називається Грицем, та прізвище в нього легіон, і здибати його можна в кожному сірому селі на великому просторі краю. Гриць не відає, яка велика його батьківщина і яка численна в нього родина, як не відає про це дощовий хробак, миша полівка, кріт, карась».
Родович Переїбір, син Степанів, єдиний воїн вол. війська кн. Василька, що загинув у переможній битві 1262 з литовцями на оз. Неблі в Пин. князівстві.
Рожне, с., Дорог., ср. Радостівська. Від Дорогичина 47 км.
Розанов Алесь, біл. поет. Н. 5.12.1947, с. Сілець, Берез. Закінчив БПІ. Зб. поезій: «Адраджэнне» (1970), «Назаўжды» (1974), «Каардынаты жыцця» (1976), «Шлях-360» (1981).
Розвадовський Ян Міхаіл, пол. мовознавець. Н. 1867. П. 1935. Проф. Крак. ун-ту. Дотримувався младограматичного напрямку у мовознавстві. Вивчав поліські дифтонги, топоніміку з метою визначення ареалу слов. прабатьківщини.
Розенштайн Абрам, компарт. функціонер Зах. Білорусі. Н. 1898 с. Лукомир, Берез. П. 1940. Працював у ЦК КПЗБ, суджений пол. судом на 15 років ув’язнення. Обмінений, видавав у Москві г. «Трибуна радзєцка».
Розенштайн А. – БелСЭ, т. 9, с. 69.
«Розмова поляка з литвином», польськомовний анонімний діалог, вид. 1564 у Бересті. З віршем, в якому наявні антипол. мотиви, зафарбовані руським патріотизмом. «РПЛ» – відгомін боротьби навколо Люблин. унії.
Размова поляка з літвінам. – ЭЛМБел., т. 4, с. 471.
Розтопча, керівник козацько-селян. повст. загону на Пинщині 1595-1596. Захопивши маєтки К. Терлецького і Л. Пельчицького, повстанці з загону Р. понищили документи і забрали майно.
Рой Іван, мешканець укр. с. Блювиничі, Берест., у 30-х рр. очолював місцевий осередок «Просвіти» з читальнею.
Ю. Місіюк. М. Козловський. Зберегти нашу мову і культуру. – ж. «Над Бугом і Нарвою», 1992/1993, № 3(4), с. 24.
Роман Данилович, гал.-вол. князь, син Данила-Галицького. П. 1258. Ходив з батьком на ятвягів. Певний час княжив у Новогородку, Слонимі і Вовковийську в Білорусі. Деякі дослідники від РД виводять рід кн. Острозьких.
Роман Мстиславич, видат. діяч України-Русі і засновник Гал.-Вол. держави. П. 1205. Батько Данила і Василька. Об’єднав 1199 Галичину з Волинню. Успішно боровся з половцями і литовцями. Загинув у поході на Польщу.
Романовичі, князівсько-королівська династія, відгалуження Рюриковичів. Панували в Галицько-Волинському князівстві 1199-1340. Засновник династії Роман Мстиславич. Інші Р.: Данило Галицький, Василько Романович, Лев Данилович, Мстислав Данилович, Юрій Львович, Лев Юрійович, Андрій Юрійович, Володимир Василькович. Останній Р. – Юрій-Болеслав ІІ Трайденович, небіж Льва і Андрія Юрійовичів. Р. захищали Полісся і Підляшшя від поляків, ятвягів і литовців.
І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984. С.87-89, 92, 93, 99, 101, 102, 104-106, 116, 121-123, 147.
[265]
Романський Сергій, культ. діяч Берестейщини. Студент Петербурзького ун-ту Р. 1904 разом з А. Зенкевичем і С. Босяковим заснував у с. Остромечеве, Берест. пов., бібліотеку з читальнею, відому тепер як ім. Павленкова.
Н. Гурская. Народжаная рэвалюцыяй. – ЛіМ, 1985, 19.07.
Ростислав Володимирович, пин. князь, згад. в Гал.-вол. літописові на 1228 і 1241. Намагався організувати проти Данила Галицького коаліцію князівств за Чорторийськ. Один з противників об’єднавчої політики Романовичів.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 309-310.
Ротар Іван, укр. письменник і діяч Кубані. Н. 1873. П. 1905. Автор монографії про Славинецького, висловив думку про пин. походження відомого філолога XVII ст.
И. Ротар. Епифаний Славинецкий, лит. деятель XVII в. – «Киевская Старина», т. 71, 1900, за жовтень, листопад і грудень окремий відбиток.
Рощинський Петро, укр. громад. діяч. Н. 1890, Глухів. П. 1943. По революції на Волині. В’язень пол. концтабору в Березі. Розстр. німцями.
Рубель, с., Стол. Між Горинню і Ствигою, 25 км. на пн.-сх. від Столина. Виявлено могильник зарубинецької культури. Пам’ятка поліської дерев’яної архітектури – Михайлівська церква (1796); 1941-1944 німці розстріляли в Р. 122 жителів, спалили 730 дворів.
Рудаковській, комісар Петра І, за вказівкою якого 1718 повернув пинянам дві церкви, перед тим відібрані уніатами.
Археограф. сб. документов, относящихся к истории северо-зап. Руси, т. IV, Вильна, 1867, с. IV.
Рудицький Василь з Малорити. П. 1942. Робітник на залізниці. Очолював в 1930-х рр. «Просвіту» в Малориті.
Рудицькій Іван, житель м. Малорити, активіст укр. театр. самодіяльності, дописувач до укр. газет, автор ст. «Шельменко в братній Білорусії» (ЛУ, 1968, № 2).
[266]
Рудницький Степан, укр. географ. Н. 3.12.1877, Перемишль. П. 1937, розстр. на Соловках. 1918-1919 діяч ЗУНР. Проф. укр. таємного ун-ту у Львові, член УАН. З 1927 в Києві. У 1934 репресований. Вивчав Берестейщину як складову частину України. Розмежовував українців і білорусів на відтинку Берестейщини по лінії, близькій до ПРЛ. Пр.: «Коротка географія України» (1914), «Україна (Лянд унд фольк)» (1916), «Очерк географии Украины» ( у зб. «Укр. народ в его прошлом и настоящем», ч. 2, СПб, 1917), «Україна – наш рідний край» (1917), «Огляд національної території України» (123), «Основи землезнання України», 2 тт. (1924).
Рудницький Ярослав, укр. мовознавець. Н. 1910, Перемишль. П. 19.10.1995. Закінчив Львів. ун-т. З 1938 живе закордоном. Проф. Укр. Вільного ун-ту. Головна пр. «Етимологічний словник укр. мови», в якому пояснення дано англ. мовою. Інші пр.: «Укр. мова та її говори» (1937), «Нарис з укр. діалектології». Говірки Берестейщини Р. кваліфікує як укр.
Рудня, с., Берест., ср. Домачівська. Від Берестя на пд. 40 км. У др. пол. XVIII ст. в Р. працювала металева ливарня, виготовлявся посуд, ліхтарі, свічники тощо.
Руднянський Стефан, пол. філософ-марксист. Н. 1887, Берестя. П. 1941. Опрацьовував проблеми історії філософії, матеріалістичної діалектики, теорії революції, педагогіки та культури.
Мала енцикльопєдіа повшехна, В-ва, 1970.
Рудськ, с., Іван., на р. Неслусі, 6 км на пд. від Янова (Іванова). Пам’ятка дерев’яної архітектури XVIII ст. Успенська церква. У 1897 пол. дослідниця Г. Чеховська опублікувала укр. весільний обряд з Р.
Рудчик Іван, укр. художник. Н. 7.01.1908, с. Добротичі на Підляшші. 1931-1933 вчився в Крак. школі красних мистецтв. З 1947 живе в Бересті. Секретар об’єднання берест. художників. Праці: «Перехід партизан» (1949), «Біловезька Пуща» (1952), «Лісова фортеця» (1976), «Ранок» (1982), «На мирних просторах» (1985), «Хліби Побужжя» (1986). Тв. Р. виставляються в музеях Берестя, Пинська, Баранович.
Ф. Крат. Долі переселенців. – «Укр. календар» В-ва, 1985; В. Шыкін. пясняр палескай прыроды. – МБ, 1988, № 6, с. 20-22.
Рупієвський Стефан, пол. церк. діяч, на поч. XVIII ст. біскуп луцький, гонитель православних Полісся. Організатор антиправосл. погрому 1722 в Пинську, за що через протести був покликаний про око до суду.
Рупієвського погром у Пинську 1722, насильницька акція католиків у лютому 1722, організована біскупом Рупієвським та єп. грек.-кат. (ун.) Годебським проти правосл. населення Пинська та його околиць з метою «навернення» в католицтво або унію. Навертали шаблями і палицями. Десятки церков передано уніатам, захоплено Богоявленський братський монастир у Пинську, Введенський Преображенський у Куп’ятичах, монастирі у Новому Дворі і Дятловичах. Гр.-кат. (ун.) статистика веде мову про 20 тис. навернених «схизматиків». Пиняни протестувала на адресу короля Августа, київ. митрополита та Петра І. Акцію Рупієвського
[267]
засудив папський нунцій у Варшаві, Петро І прислав до Пинська свого уповноваженого. Про око король викликав Рупієвсього на суд.
Н. Боричевский. Православие и русская народность в Литве, СПб, 1851, с. 118-119; А. Миловидов. О положении... с. 412.
Русили, с., Кам., ср. Войська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 25 км.
Русин Берестейський, підстароста луцький. Одержав від короля Сигизмунда номінацію на пин. православну єпархію – остання чверть XVI ст. Правив єпархією кілька років, помер невисвяченим.
М. Гр. ІУР, т. V, с. 488-489.
«Русинський лементар» Старого Господаря, буквар, вид. 1907. Псевдонім автора не розкритий, місце видання невідоме, 42 сторінки. Досі відомий лише один примірник у наук. бібліотеці АН Литви у Вільнюсі. Очевидно, є одним з тих букварів, до створення яких 1883 закликав Е. Друцький-Любецький. Старий Господар, автор тобто, адресує «РЛ» поліщукам. Пояснюючи випуск лементаря кирилицею і латинкою, він каже до читача: «Ви, брати поліщуки, вибирайте самі, які букви вам більше до вподоби, тими вчіться читати і писати». І далі: «По цьому буквареві повинні вчитися читати всі поліщуки, бо їхня мова трохи відмінна від української і білоруської». Етнічне визначення мови Полісся як русинської, а не руської чи української і наголошення на її відмінності від мови української з паралельним застосуванням латинки зраджує в Старому Господареві поляка за духом.
Н. Шелягович. Полесский букварь. – ж. «Неман», 1986, № 8, с. 171-172; М. Шэляговіч.. Палескія лементары. – ж. «Беларусь», 1988, № 7, с. 25.
Русов Олександр, укр. статистик, публіцист, етнограф, сусп. діяч. Н. 7.02.1847, Київ. П. 8.10.1915. Закінчив Київ. ун-т. Учасник народницького руху. Член етнографіч. експедиції П. Чубинського в північно-зах. землі 1869-1870. Був на Поліссі.
Я. Грицков’ян. Олександр Русов. – «Укр. календар», В-ва, 1985, с. 109-111; Русов О. О. – УРЕС, 1987, т. 3, с. 142.
Русовський Єлисей, гр.-кат. (ун.) діяч. Очолив 1605 Ліщинський чол. монастир у Пинську після його відібрання у православних. Висуванець І. Потія.
А. Миловидов. О положении... с. 392.
Русь Київська, див. Русь.
Русь, стара назва України. Первісно земля полян. З утворенням Х ст. могутньої держави з центром у Києві поширюється на всі інші укр. землі, стає самоназвою укр. народу і як така зберігається зокрема в Карпатах до 1945. Від Русі походять етноніми Білорусь і Росія. Самоназва протоукраїнців русини, русичі, русь. Русинами в свій час називали себе мешканці Берестейщини.
Руська мова, укр. мова ІХ-ХІХ ст. РМ називали також свою мову білоруси за той же час. Актова мова ВкнЛит. XIV-XVII ст. – суміш укр., біл., церковно-слов’янської, пол. мов. У ХІХ ст. запанував термін укр. мова.
[268]
Рутський Йосиф Велямин, гр.-кат. (уніат.) діяч, митрополит, рос. роду. Н. 1573 або 1574, с. Рута, Новогрудщина на Білорусі. П. 1637. Митрополит з 1613. Активно впроваджував унію. Приймав особисту участь у низці акцій проти правосл. населення Полісся, керував зокрема напасниками у час загарбання в Пинську Федорівської церкви та нападів на Богоявленський братський монастир. Полемізував зі М. Смотрицьким.
А. Миловидов. О положении... с. 390.
Руховичі, с., Кобр., ср. Дивинська. Від Кобриня 40 км. В околицях Р. формувалися перші сотні УПА.
Рушковичі, лит. княжий рід, представники якого двічі згадуються на стор. Гал.-вол. літопису в зв’язку з лит. нападами на Україну. 1) Айшево, ватаг лит. загону, який пустошив 1243-1244 укр. землі, сягнувши Пересопниці на Волині. Розгромлений Данилом Галицьким і Васильком біля Пинська. З цього приводу «була радість велика в г. Пинську»; 2) Сирвид, згадується там же на 1257, розгромлений на Житомирщині.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 43-44.
Рюриковичі, княжа династія в Україні-Русі ІХ-XIV ст. Родоначальником уважається київ. князь Ігор Рюрикович. Визначніші представники: Ольга, Святослав Ігоревич, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Гал.-вол. відгалуження Р. – Романовичі, турово-пин. – Юрійовичі.
Рясна, с., Кам. Від Кам’янця на зх. 32 км. Поруч з Р. споруджена Нова Рясна з поверховими будинками, будинком культури, колгоспним правлінням. При будинкові культури діє Ряснянський нар. хор. у репертуарі якого трапляються укр. нар. пісні. Пам’ятка архітектури – костел з ХVIII cт.
[269]
С
Савич Франц, учасник пол. руху. Н. 1815, с. Велятичі, Пин. П. бл. 1845. З родини гр.-кат. (ун.) священика. Закінчив Пин. повітове училище. Вчився у Вілен. медико-хірургічній академії. Належав до таємного «Демократичного т-ва» (пізніше «Молода Польща») – стояло на засадах пол. державності до 1772. Мав контакти з пин. осередком «Співдружності пол. народу» Конарського. 1838 С. арештований і засланий на Кавказ у діючу армію. Двічі тікав з армії. Жив нелегально на Житомирщині. С. – прибічник звільнення селян, наділення їх землею. «Усі нації рівні, і ніхто не повинен почувати зненависті один до одного, незважаючи на національну відмінність, на те – росіянин він, поляк чи єврей». С. є автором «Замітки про моральну війну народу з деспотизмом», «Сповіді грішника в час каяття» та вірша «Там близько Пинська» пол.-біл.-укр. суржиком, у вірші йдеться про єдність поляків з білорусами (литвинами) та українцями (волинянами).
А. Смірноў. Франц Савіч, Мн., 1961; Савіч Ф. – ЭЛМБел., т. 4, с. 603.
Савчук Андрій, укр. літератор, четар армії УНР, працівник часопису «Рідне слово», що вид. 1916-1917 у Білій Підлясці і Бересті. Викладав на українознавчих вчительських курсах у Бересті 1918. Автор «Укр. букваря», вид. 1918 у Бересті.
Садище, с., Малорит., ср. Луківська. Від Малорити 20 км.
Садковський Віктор, укр. церковний діяч. П. 1803. Родом з рос. України. 1785-1795 очолює Слуцьку правосл. єпархію, єдину в Речі Посполитій, створену на вимогу рос. уряду. Ув’язнений поляками. З приєднанням краю до Рос. імперії С. очолює акцію «навернення» уніатів. На початку ХІХ ст. С. – єп. чернігівський, оточує себе підлабузниками і кар’єристами.
П. Ефименко. Образцы обличительной литературы в Малороссии. – «Киев. Старина», 1882, т. 1, березень, с. 553-557; В. Щурат. Вибрані праці, К., 1963, с. 102; О. В. Мишанич. Укр. література др. пол. XVIII ст. та усна нар. творчість, К., 1980, с. 236: А. П. Игнатенко. Борьба бел. народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 152-154.
Саєвич Міхал, пол. славіст., проф. Люблинського ун-ту. Автор праць про мовні проблеми Берестейщини. Мову краю С. трактує як мову укр. Пр.: «Зружніцованнє словніцтва рольнічего в гварах всходньословяньскіх на польско-бялоруско-украіньскім погранічу єнзиковим», «О усталєню пшиналєжносьці єнзиковей гвар переферийних (на пшикладзє гвар полєскіх)».
Сайкевич Петро, укр. націоналістичний діяч. Н. 1898, Галичина. Воював в армії УНР, потім в УГА. Провідна участь в УВО і ОУН. У другій пол. 30-х р. в’язень Берези.
ЕУ, т. 7, с. 2692.
Сакович Марія, збирачка укр. нар. пісень на Берестейщині, член-співробітник Рос. Географ. т-ва, автор публікації «Пісні селян села Молодове Гродненської губернії Кобринського повіту». В архіві Рос. Гео-
[270]
граф. т-ва зберігається рукопис С. з описом побуту, обрядів, одягу і звичаїв с. Мотоль (Архив всесоюз. географ. об-ва СССР, раз ІІ, вип. 2, спр. 9). Пісні в записах С.: «Ой, піду я лісом, лугом», «Коло млина, коло броду», «Зелененький дубочок на ліс похилився», «Гиля, гиля, білі гуси», «Ой, ти груша моя, кунджерявая», «Ой, шумить, гуде дібровонька», «Як приїхав мій миленький з поля», «Ой, задумав, загадав: не по собі жінку взяв», «Ой, на горі жито і в долині жито», «Тепер Купайло, завтра Ян», «Дівчино моя, заручоная», «Бувайте здорові, новії пороги», «Да чи я ж то пшениця, що довги загони», «Була Польща, була Польща да стала Росія», «Ой, ти зайчику-кудрявчику», «Ходить голуб коло хати», «Закувала зозуленька з бору летючи», «Ой, воли ж мої та половиє», «Шумить, гуде у хмарочці», «Ой, заржи, заржи, сивий конику», «Ой, ти, калино, малино», «Сусідоньки ви мої», «Ой, од млина й до млина», «Добрий вечор, Ганночко», «Ой, не шуміте, молодовськії луги».
ж. «Живая Старина», СПб., 1890, вип. 1, с. 5-8; вип. 2., с 141-146.
Сакуни, поліщуки, українці і білоруси, в говірках яких зворотна форма дієслів має закінчення –са, а не ся: дивлюса, сміюса, дивуюса, купаюса. Назва С. – книжного походження. «Сакання» зустрічається на Поліссі в укр. говірках Іван. та Пин. р-нів.
П. Бобровский. Гродненская губерния, СПб., 1864, ч. 1, с. 647; М. Карпинский. Говор пинчуков, – РФВ, т. 19, В-ва, с. 50, И. А. Сербов. Белорусы-сакуны, Пгр, 1915.
Салевич К., пол. археолог, досліджував могили на Берестейщині, автор дослідження «Нові відкриття предісторичні в берест. повіті» (ЗОВ, К., ХІІ, 1937, с. 166-170).
Самарівка, річка, притока Неслухи, басейн Дніпра, довжина 10 км. На С. Янів (Іваново).
«Самовидця літопис», укр. літопис із серії т. зв. козацьких літописів, охоплює події 1648-1702. Побіжно в «СЛ» згадуються події на Поліссі: «Орда з козаками (1648) по самую Вислу пустошили, также Волинь городи значнії повиймали: Острог Великий, Заславя, Луцко, Володимир, Кобрин, аж і Берестя Литовськоє» ... «... у Овручом особливий полковник зостал, до котрого усе Полісся належало». За 1649 згадується бій під Лоєвом і загибель М. Кричевського. «СЛ» прихильно і об’єктивно висвітлює діяльність київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського.
Літопис Самовидця, к., 1971, с. 15, 18, 21, 31, 32, 57, 59, 95, 96, 102, 111, 174-176.
Санкович Антон, купець з Пинська. Прізвище С. вичитується на іконі «Параскева з житієм» (1659), відкритої 1970 в с. Бездіж, Дорог., як донатора місцевої церкви. Можливо С. походив з Бездіжа.
Э. Вецер. Ю. Піскун. Прастора і час ў старажытнамбеларускім жывапісе. – МБ, 1991, № 4, с. 42-45.
Сапіга Лев, лит.-біл. магнат, посідач усіх керівних посад і титулів ВкнЛ. Н. 1557. П. 1633. Вчився в Ляйпціг. ун-ті. Редактор і видавець лит. статуту 1588. Учасник пол. воєн початку XVII ст. Один з організаторів корпусу
[271]
лісовчиків. Як голова слідчої комісії суворо покарав м. Вітебськ за вбивство Й. Кунцевича. Прибічник більшої самостійності ВкнЛ і водночас протектор католицизму. 1609 на фундації С. єзуїти заснував у Бересті катол. колегіум.
Сапеги. – УРЕС, 1987, т. 3, с. 164.
Сапіжанка Василиса, гр.-кат. (уніатська) діячка на поч. XVII ст. Ігуменя монастиря у Вільнюсі. 1615 призначена Рутським, усупереч церковним традиціям, намісницею Ліщинського чол. монастиря в Пинську.
А. Миловидов. О положении..., . с. 392.
Сарнівський повіт, адм.-терит. одиниця в Поліському воєвод. під Польщею 1919-1930. Переданий 1930 Волин. воєвод.
Сафронов, учень учительської семінарії в Молодечному, Білорусь, на початку 60-х рр. ХІХ ст. Мабуть з Берестейщини. В записі С. в СПНТСЗК опубл. пісню «Туман, туман при долині».
Саховський-Оникевич П., див. Шаховський-Оникевич П.
Сацевич Йосип, укр. політ. та культурний діяч Кобринщини. До 1939 закладав філії «Просвіти», драмгуртки, здійснював окремі вистави. Очолював 1941-1944 в Кобрині місцевий відділ Укр. допомогового комітету. Мав зв’язок з ОУН-УПА. За доносом пол. шовіністів розстріляний німцями.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 101.
Сацюк Борис, укр. журналіст. Н. 1929, Малорита. П. 1992. Закінчив Київ. ун-т. Працював у Києві. Автор ст. в ЛУ про берест. період життя і творчості О. Стороженка: «На шляху до правди» (ЛУ, 1965, № 95), «Будинок над сажавкою» (ЛУ, 1966, № 83).
Сацюта Марія, учасниця укр. руху. Жителька с. Критишин, Іван. 1939-1941 комсомольська активістка, 1941-1944 в евакуації на сході, 1947-1950 мала контакти з укр. повстанцями. Арештована 1952, засуджена на 10 років ув’язнення.
Сачівка Богдан, один з керівників пин. повстання в жовтні 1648. За фахом кушнір.
Сачівки, с., Іван., ср. Стрельненська. Від Янова пн.-зх. 15 км. При сільському будинку культури у 80-і рр. засновано мистецьку галерею.
Сачковичі, с., Пин., ср. Пліщицька. Від Пинська 15 км.
«Сборник памятников народного творчества в Северо-Западном крае» (СПНТСЗК), фольклор. зб., вид. у Вільні 1866, упорядник П. Гільтенбрант. Бл. 300 пісень, з них пол. укр., 151 приказка. У передмові сказано: «місцевий рос. народ має два відтінки – білоруський та малоруський... Малоруси займають південний схід Гродненської губернії і тягнуться по Прип’яті в Мінську губернію та в південну частину Могильовської (лекції Кояловича, с. 35)». Тодішня пол. преса назвала СПНТСЗК «повним фальшивої тенденції з питання про національності Гродненської губернії». Майже так само оцінено зб. теперішніми біл. дослідниками: «... добір
[272]
матеріалів у збірнику тенденційний». В обох випадках зб. не задовільняє через перевагу в ньому укр. матеріалів.
Вєлька енцикльопедіа повшехна ілюстрована, В-ва, 1892, т. 8, с. 525; Гільтэнбрант П. – БелСЭ, т. 3, с. 480.
Сваринь, с., Дорог., ср. Радостівська. Від Дорогичина 47 км. Околиці С. – місце інтенсивного діяння укр. підпілля. 1941-1944 німці знищили в С. 118 жителів, спалили 191 двір.
Свентоховський Петро, біл. художник. Н. 19.03.1939, с. Зубачі, Кам. Закінчив 1966 БТМІ. Виставляється з 1960. Тв. «Тривога» (1966), «Портрет старшого сержанта Бухолда» (1969), «Прикордонники» (1970), «Солдатська пісня» (1971), «Вартові миру» (1973), «Минулого сліди» (1981), «Оборонці Берестейського вокзалу» (1981), «Навала» (1984), «Подвиг білоруса І. Ю. Філидовича» (1985).
Г. А. Матыхава. П. У. Свентахоўскі. – ЭЛМБел., т. 4, с. 674.
Свищеве, с. Кам., ср. Ратайчицька. Від зал. ст. Лищиці 16 км.
Св і тич і, с., Кам., ср. Огородницька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 7 км.
«Святий Ксав е рій», діалог, поставлений на сцені учнями єзуїтського колегіуму в Бересті на початку XVII ст.
ЭЛМБел., т. 1, с. 481.
Святополка, с., Іван., ср. Псищевська. Від зал. ст. Янів-Поліський 25 км.
Святополк Володимирович, за ін. даними Ярополчич, усиновлений Володимиром, князь київ. 1015-1019. Перший удільний князь турово-пин. 980-1015. Мав столицю в Пинську: «посади убо сего окаянного Святополка в Пинске в княжении». Був Володимиром ув’язнений за змову. Літопис звинувачує С. в убивстві братів Бориса, Гліба і Святослава. Зазнав поразки від Ярослава Мудрого. Поранений 1019 під Альтою С. тікає у Польщу через Берестя. Описуючи цей епізод, літопис уперше згадав місто над Бугом.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, вид. 2, с. 43; С. Забрований. Ярослав Мудрий і Польща. – ж. «Наша культура», 1985, № 1, с. 5, 6; І. Крип’якевич. Історія України, Л-в, 1990, с. 311.
Святополк Михайло Ізяславич, вел. кн. київ. Н 1050. П. 1113. Онук Яр. Мудрого, дід. тур. кн. Юрія Ярославича, князь у Полоцьку 1069-1071, Новгороді 1078-1088, у Турові 1088-1093, у Києві 1093-1113. Ходив успішно й безуспішно на половців. З відома СІ осліплено Василька Теребовлянського. На Рожному Полі 1099 зазнав поразки від Ростиславичів. Вів у Бересті переговори з поляками: «... і ста Святополк в граді, а ляхове на Бузі і сносися Святополк с ляхи». Здобував у Києві Михайлівський Золотоверхий собор, зруйнований більшовиками 1937.
Святополк-Четвертинські, укр. княжа магнатська родина, відома з XIV ст. Походила з пин. Рюриковичів-Юрійовичів. Відоміші з СЧ: Микола, відомий участю в пол. війську на 1648 саме на Поліссі. Юрій, у чернецтві Гедеон, митрополит київ. 1685-1690, з ім’ям Юрія-Гедеона пов’язаний неканонічний перехід Київ митрополії в залежність до Моск. патріархії. Сильвестр, єп. могильовський, брат Юрія. Відома його колотнеча з архимандритом
[273]
слуцьким за зверхність над парафіями Пин.-турівської єпархії. Гаврило, брат попередніх, Вацлав, брат попередніх. Сполонізовані і покатоличені СЧ на Правобережній Україні належали до пол. магнат. конфедерацій у Барі і Торговиці Одного з СЧ поляки повісили за колоборацію з росіянами.
Святополк-Четвертинські. – УЗЕ, т. 3, с. 46; Четвертинські – РЕІУ, т. 4, с. 493; В. Антонович. Нарис становища православної церкви на Україні. – зб. «Розвідки про церковні відносини на Україні-Руси», Львів, 1900, с. 132-136.
Святополк Юрійович, турово-пин. князь, племінник Юрія Ярославича. П. 1190. Прибічник чернігівських Ольговичів
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 308.