Протасович Іона, турово-пин. єп. на 1568, потім митрополит київ.
Біскупство пінське, – ЕП, 1869, т. 4.
Протасович Ян, польськомовний письменник і перекладач кінця XVI-поч. XVII ст. Підписував свої тв. «Ян Протасович на Могильній, що лежить у повіті Пинському» (Могильна, Іван.). Мав посаду судді у Вільні. Походив з давнього боярсько-шляхет. роду Пинщини. Тв.: «Жебрак» (1597), «Зображення старої людини» (1597), «Про винахідників речей» (1608). Тв. П. надихані ідеями гуманізму. Покликається на багатьох античних авторів.
А. Анушкин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 99-109.
Пружани, місто, райцентр. На р. Мухавець. 90 км. на пн.-сх. від Берестя. Від зал. ст. Оранчиці 13 км. Відомі з 1410 як Добучин, назва П. закріпилася 1589 під час одержання Магдебур. права. До 1519 в складі Коб. князівства, потім пов. Військовий відділ з П. – учасник Грюнвальдської битви. На 1563 в П. 7 вулиць, 347 будинків. У війнах XVII ст. П. зазнали руйнувань. Другий центр після Городної, Стол., гончарного виробництва на Поліссі. З укр. життя П.: у 60-х рр. ХІХ ст. на передмісті П. записано з уст народу пісню на слова Т. Шевченка «Од села до села»; у П. чинилися спроби організувати укр. самодіяльний театр, справа дійшла до вілен. генерал-губернатора; про нац. характер мешканців П. і околиць писав Коялович: «Міщани Пружан і Кобриня – чисті малороси».
П. Охріменко. Шляхами братання, К., 1968, с. 63; М. И. Коялович. О расселении племен в Зап. России. По поводу изд. г. Эркертом этнографического атласа. – г. «Русский инвалид», 1863, № 114, с. 268; В. Кальнин. Путь лежит через Ружаны. – ж. «Неман», 1984, № 8, с. 136-137.
Пружанська кераміка, гончарні вироби традиційного асортименту, зроблені майстрами-гончарами з Пружан упродовж останніх 200 років. Археологи знаходять на території Пружан кераміку й давнішого походження. Ще у 20-х р. у Пружанах працювало бл. 200 майстрів. Вироблялися речі переважно чорнополив’яні: горщики, слоїки, збанки, глеки, макітри, миски, тарілки. Декор ПК традиційний, поліський. Найвидатніший представник пруж. керамічної школи А. Токаревський.
Я. М. Сахута. Пружанская кераміка. – ЭЛМБел., т. 4, с. 389-390.
Пружанський район, адм.-тер. одиниця Берест. обл., центр м. Пружани. Пл. 28 тис. кв. км. Нас. пп. ПР: м. Пружани, с.м.т. Ружани і Шерешове. Сільради: Великосільська, Ворониловецька, Городечнянська, Зеленевицька, Линівська, Мокрянська, Павлівська, Пружанська, Ровбицька, Ружанська, Смолянська, Старовольська, Сухопільська, Ткачівська, Хорівська, Шенівська, Щерчівська. Укр. і біл. сільради розмежовані р. Ясельдою. Під с/г угіддями 46 відсот. території, під лісом – 42 відсотки. Зах. частину ПР займає Біловезька Пуща.
[257]
Пруська, с., Жаб., ср. Яківчицька. Від зал. ст. Жабинка 10 км.
Пруська Богуславка, с., Кам. ср. Кам’янецька. Від зал. ст. Жабинка 30 км.
Пруська Веливейська, с., Кам., ср. Пелищанська. До зал. ст. Жабинка 20 км.
Псищеве, с., Іван., від зал. ст. Янів-Поліський 25 км. 1941-1944 німці в П. вбили 65 жителів, спалили 113 дворів.
«Псковський апостол», пам. письменства ХІІІ ст., перепис. 1307. ПА знайдено К. Ф. Калайдовичем у Пскові. ПА знаний насамперед цитатою зі «Слова о полку Ігоревім», яка міститься в післямові, складеній переписувачем: «При сих князех сіяшеся и ростяше усобицами гиняше жизнь наша в князіх котри и віци скоротишася чоловіком». Є припущення, що переписувачем ПА був новгород. єп. Давид, до постригу кн. Демид Володимирович, з пин. Юрійовичів. Висувається також припущення, яке авторство «Слова» приписує єп. Давиду.
А. Резанович. «Мудрый разумеет». «Слово о полку Игореве» раскрывают свои тайны? – г. «Заря», Берестя, 1991, 1.02 і 2.02; Л. Махновець. Про автора «Слова о полку Ігоревім», К., 1989; А. Ф. Замалеев. В. А. Зоц. Мислители Киевской Руси, К., 1987, с. 97; В. М. Михайлов. Раскрытые тайны «Слова о полку Игореве».
Птаука Симон, пин. міщанин, укр. патріот. У жовтні 1648 налагодив зв’язок з київ. міщанами, викликав козацький загін для експропріації майна шляхтянки Тишкевич, що переховувалась у Пинську. Майно вартістю 30 тис. злотих відправлено до Києва.
Документы об освобод. войне укр. народа 1648-1654 гг., зб., К., 1965, с. 174-178.
Пульва, річка, права притока Бугу в Кам. р-ні.
Пульва-полюхи, етнограф. група українців Берестейщини, назва від одноім. річки.
Л. Оссовскі. Загаднєнє єнзикове Полеся. – «Комісйа наукова Бадань Зєм Всходніх», В-ва, 1936.
[258]
Пуславський Титус, діяч пол. повстання 1830-1831 на Поліссі. Організував збройний загін на 1000 чол., мав бої з рос. карателями на Пинщині. Пуславські – заможні пол. дідичі.
Слув кілька о Піньску, Пиньск, 1936, с. 14.
Путивлянин, Московитянин, ватажок козацького загону, ходив 1613 по Пинщині. Згадується поряд Яцька, Метли, То(в)пиги, що також толочили шляхет. гнізда на Поліссі.
Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49.
Пушкінська вулиця, у Бересті, первісна назва Київська вулиця. Має паралельний напрямок від пл. Леніна до вул. Скрипникова, перетинаючи Київ. залізницю. За № 102 на ПВ, кол. Київський, у 1920-х рр. містилася укр. школа ім. О. Стороженка.
П’ятницький Андрій, учасник укр. руху на Берестейщині, перебував під наглядом пол. поліції.
В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 1996, травень, с. 4.
П’ятницький Констянтин, активіст берест. «Просвіти» в 1930-х рр., числився в чорних списках пол. поліції.
В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 1996, травень. с. 4.
Р
Рагодощ, нар. вимова Радощі, с., Іван., ср. Критишинська. Від зал. ст. Янів-Поліський 15 км. Шлюз на Дніпровсько-Бузькому каналі. В околицях Р. чимало стародав. могил.
Радванський Станислав, майстер ювелірного цеху в Бересті, на одному зібранні цехових братчиків звинуватив цехмістрів у горілчаному хабарництві.
С. Цярохін. На вусах цякло, а у роце не было. – ЛіМ, 1985, 26.07; Фр. Скарына, Эн. Дав., М., 1988, с. 411.
Радзивілли, в укр. джерелах Радивили пол.-лит. магнати, володіли маєтками в Білорусі, Україні, Польщі, Литві. Посідали у ВкнЛ та Речі Посполитій важливі держ. пости – канцлерів, гетьманів, воєвод. Відоміші щодо України: Микола Р. Чорний, діяч кальвіністського руху у ВкнЛ., староста берест., заснував у Бересті друкарню, видав берест. Біблію. Альбрехт, канцлер ВкнЛ., староста пин., насаджував на Поліссі католицизм, фундував єзуїтів, силоміць відібрав у православних Дубойський чол. монастир 1638, передав його єзуїтам, збудував посеред Пинська кафедральний єзуїт. собор з монастирем. Автор записок, багатих на відомості про перебіг повстання на Поліссі в 1648. Януш, великий гетьман лит. Н. 1612. П. 1655. Лютий ворог козацької України, кат берест. повстання восени 1648, повстань у Пинську і Турові. Вдершись 1651 до Києва, зруйнував і пограбував місто. Уклав союз зі шведами проти Польщі, проголосив скасування Люблинської унії та вихід з Речі Посполитої ВкнЛ.
[259]
Зазнав поразки. Р. володіли на Поліссі Давид-Городком, Лахвою, Чорнавчицями. Ще в 1919-1939 Р. володіли 142250 десятинами землі.
Радіж, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 16 км.
Радість, могила VIII-XIII ст. на землі с. Радість, Кам., на березі р. Лісної. Могилу Р. двічі розкопували і досліджували – 1962 Ю. Кухаренко, 1969 І. Русанова. На їх думку, поховання в Р. належить волинянам, предкам суч. українців Полісся. 1887 знайдено динарій Трояна. У с. Р. – укр. хор.
И. П. Русанова. Раскопки курганов на Волыни. – «Археолог. открытия 1969 года», М., 1970.
Радчук Віталій, доцент Київ. ун-ту, депутат Київради. Автор відкритого листа ред. біл. газети «Літаратура і мастацтва», що під назвою «Бєларусь не помічає українців?» був опублікований («Нар. газета», К., 1992, № 3 (34); Р. пише: «Справа в тому... що ваша газета уперто не помічає очевидного і важливого факту: що в Республіку Беларусь на рівних правах входять і укр. етнічні території, замешкані сотнями тисяч корінних українців, котрі, слава Богу, не забули своєї рідної мови, хоча й не мають жодної укр. школи...»
Райнберн(г), кат. єп., кінець Х-поч. ХІ ст., в Україну прибув у почті дочки пол. короля Болеслава Хороброго, з котрою одружився Святополк, князь турово-пин. За участь у змові проти Володимира Великого Р. разом зі Святополком та його дружиною був арештований. Помер у в’язниці.
М. Гр. ІУР, т. 2, К., 1991, с. 494.
Райський, громадянин м. Берестя наприкінці XVI ст, державця майна кн. Острозького. У час берест. собору 1596, коли проголошувалася церковна унія в церкві св. Миколая, православні делегати на чолі з кн. Острозьким зібралися в будинку Р. і склали протест.
З. Вуйцік. Дзікє поля в огню, В-ва, 1961, с. 79.
Ратайчиці, с., Кам., 20 км. до зал. ст. Кам’янка, 15 – до зал. ст. Лищиці.
Ратненський клин, окупована поляками 1366 частина пн. Волині вздовж берест. межі до містечка Ветли. РК утруднював зносини Волині з іншими землями ВкнЛит., зокрема торгівельний рух по Бугу. Проіснував до 1569, коли був приєднаний до воєвод. Вол.
Рафалович Дмитро, укр. діяч Кобринщини, активіст коб. «Просвіти» у 1920-30-х рр.
А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.
«Ревизия Кобринской экономии, составленая 1563 г. королевским ревизором Дмитрием Сапегою», Вильна, 1876, 387+ХІ+56 с., зб. документів про стан Кобр. економії та про діяльність її адміністрації. Містить великий фактичний матеріал.
Революція 1905-1907 на Поліссі, рев. події відбувалися під гаслом збільшення платні, за 8-годинний робочий день, за поліпшення умов праці. На селі домагалися перерозподілу поміщицьких земель, підвищення платні сільгосп. робітникам. Окремі виступи мали політ. характер, вимагали
[260]
припинення поліцейської сваволі або навіть усунення самодержавства. Виступи 1905 почалися страйком і демонстрацією пин. робітників у січні. У жовтні і грудні того ж року в Пинську страйкували залізничники – виступи придушено військом 1.01.1906. У Кобрині 1905 діяла філія всерос. спілки залізничників. 12-18.12.1905 сталися страйки і демонстрації в Бересті, були гасла «Геть самодержавство!» Тоді ж у фортеці відбулося заворушення солдат, арештовано 700 чол. Страйкують залізничники Лунинця. 5-30.12.1905 в селах Опіль і Лядовичі, Коб. пов., дійшло до кривавих сутичок між селянами-страйкарями і карателями. Убито і поранено 13 чол. У Пруж. пов. вибухнув «картопляний страйк» – придушений поліцією. У червні-липні 1906 виступили селяни Берест. і Пруж. пов. з вимогою збільшити платню, захоплювалися земельні угіддя, спасалися пан. пасовища. Придушено сел. виступи в сс. Молодові, Велятичах і Бродниці, Пин. пов. У подіях 1905-1907 робітники і селяни Полісся вперше вдалися до організованих форм боротьби – творили страйкові комітети, виявляли солідарність з виступами в ін. місцях імперії.
Реєстр козацький 1581 року, список козаків низових запороз., учасників Лівонської війни, складений пол. військовою владою. У Р. К. зазначено ім’я козака та місце його народження. У РК вписано козаків з більш нас. пп. Полісся і Підляшшя: Більська, Берестя, Дорогичина, Кобриня, Пинська, Давид-Городка, Турова. З одного с. Машковичі, Пруж. пов., занотовано 21 чол.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.: Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.
Рей Іван, біл. художник. Н 11.07.1930, с. Підбулькове, Берест. Закінчив БТМІ. Виставляється з 1959. Працює у всіх жанрах станкового живопису. Праці: «Портрет колгоспника» (1960), «Доярка» (1966), «Мати» (1967), «Партизанський зв’язковий» (1969), «Площа перемоги» (1981), «Земля моя білоруська» (1985).
Я. Сахута. – Рей І.. – ЭЛМБел., т. 4, с. 569-570.
Рейда Дем’ян, житель Янова (Іванова), учасник виступу проти ВкнЛ 28.06.1674 разом з групою інших янівчан напав на офіцерів лит. війська, «рицарів п’ятигорської роти» і побили їх.
Зб. «Белоруссия в эпоху феодализма», т. 2, Мн., 1960, с. 170.
Реміль, с., Стол., ср. Ольшанська, від зал. ст. Горинь на пн. сх. 50 км. в Р. знайдено селище зарубинецької культури (Ю. Кухаренко).
Решетников Федір, рос. письменник. Н. 1841, Єкатеринбург. П. 1871. Жив 1867-1870 у Бересті. Назвав Берестя єврейським містом: «Євреї в єврейському місті не те, що євреї в інших місцях. Це господар, а не раб, який горбиться в три погибелі...». Писав про поляків. Місцевий укр. етнос не потрапив у поле зору Р.
Ф. М. Решетников. Повести и рассказы, М., 1986, с. 309, 312.
Рибниця, канал, притока р. Льви, у Добровицькому р-ні Рівен. обл. та у Стол.
Ридзевський, поліський шляхтич – Ридзевські володіли маєтком у с. Житновичі, Пин. Власник садиби в Пинську, на території якої на початку ХІХ ст. було викопано монетний скарб з ХІ ст. Р. подарував 1804 цареві
[261]
Олександрові І 20 золотих візантійських монет, з них 12 згодом надійшли до Ермітажу. Уважається, що саме з цього скарбу походять також 6 златників Володимира Великого, які є в колекції Ермітажу.
М. П. Сотникова, И. Г. Спасский. Тысячелетие древнейших монет России. Сводный каталог русских монет Х-ХІ вв., Л-д., в-во «Искусство», 1983, с. 56, 204, 230.
Риловичі, с., Іван., ср. Бродницька, над. Р. Пилипівкою. Риловчани – вправні бондарі.
Рита, ліва притока Мухавця. Витікає з району Шацьких озер у Вол. обл. і тече в Любомильському, Малорит. та Берест. р-нах. У давнину Р. служила перевалочним шляхом з Бугу в Прип’ять.
Риттіх Олександр, рос. географ, картограф, етнограф. Н. 1831, Петербург. П. після 1900. Пр.: «Славянский мир» (атлас з 42 картами, 1885), «Западнорусская граница и русская народность» (1907), «Этнографическая карта Европейской России» (СПб, 1878). В останній пр. Р. розмежовує українців і білорусів по лінії ПРЛ: верхів’я р. Нарви і Ясельди – Вигонівське озеро – Гацевичі – по р. Цні – по Прип’яті.
Рідгер, нім. старшина, шеф СД в Кобрині. Листом від 22.05.1944 намагався схилити місцевий відділ УПА «Помста Полісся», до співпраці з третім райхом в ім’я, мовляв, боротьби з «жидо-большевизмом». Одержав від укр. повстанців гідну відповідь. Обидва листи – цікаві документи доби.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 188-190.
«Рідна школа», гром. культ. освітня патріотич. організація, створ. 1881 під назвою «Руське (укр.) т-во педагогічне» в Галичині (під Австро-Угорщиною) для заснування, утримання і захисту укр. шкільництва як приватного, так і державного, – курсів для неписьменних, дит. садків, початкових класів, гімназій. З 1926 за ухвалою освіт. з’їзду в Рівному «РШ» поширила діяльність на пн.-зх. землі, в тому числі на Полісся. Перепис населення в Пол. державі 1921 виявив найбільшу кількість неписьменних у Поліському воєвод. – 71 відсоток. На 1922 на Поліссі діяло 22 укр. держ. школи (на Волині – 443, в Галичині – 2532). Під опікою «РШ» перебувала зокрема укр. школа в Бересті ім. О. С. Стороженка. У подальші
262
роки пол. влада згортала і обмежувала діяльність «РШ». Припинила існування «РШ» 1939.
Л. Ясінчук. Рідна школа в ідеї та житті, Львів, 1934; «Рідна Школа». – УРЕС, 1987, т. 3, с. 102.
«Рідне слово», укр. видавництво, діяло 1916-1919 у Білій Підлясці і в Бересті під опікою «Союзу визволення України». Видало низку книг, в тому числі: В. Сімовича «Укр. правопис», М. Кордуби «Північно-Західна Україна», А. Савчука «Укр. буквар». Видавало одноіменну газету. Припинило діяльність з окупацією Полісся і Підляшшя поляками у лютому 1919.
«Рідне слово», укр. тижневик, виходив 1916 до грудня 1918 у Білій Підлясці, до лютого 1919 у Бересті. Редактори м. Соловійчук (Терешко) та А. Савчук. Закритий поляками.
Рідька Антін, збирач укр. фольклору на Берестейщині. 1866 в СПНТСЗК опубліковано в записах Р. пісню «Сивий коню, сивий коню, золотая грива» та 15 загадок з відгадками.
Рідька Олексій, на 1865-1866 учень учительської семінарії в Молодечному, Білорусь. На замовлення Крачковського та Гільтенбранта записував пісні на рідній Берестейщині, у СПНТСЗК в записові Р. опубліковано дві укр. пісні «Ой, по горам, по долинам» та «А в сусіда хата біла» – з циклу пісень «Наталки Полтавки» І. Котляревського.