Поліський курінь, інша назва «Поліська Січ І»
Поліських залізниць майстерні, тех. споруди в Пинську, призначені для ремонту зал. техніки. Кількість робітників від 500 до 1 тис. чол. Робітництво ПЗМ організовано виступало за свої права 1893 і 1905-1907.
Поліські болота, загальна назва різних завбільшки заболочених територій Полісся переважно вздовж Прип’яті, Бугу та їх приток або навколо озер, як живих, так і зарослих. Більші болота Полісся: 1) Великоліське болото на межі Дорог. і Коб. р-нів площею до 40 тис. га, межиріччя Дніпровсько-Бузького каналу і горішньої Прип’яті. 2) Вигонищанське болото на горішньому Бобрику, Ганцевицький р-н, пл. Бл. 40 тис. га. 3) Обрівське болото, на межі Берез., Дорог. та Іван. р-нів, лівобережжя середньої Ясельди, Заясельдя. 4) Столинські болота, пл. бл. 50 тис. га. До Вигонищанського і Столин. боліт та до суміжних боліт Рівненської та Вол. обл. ще застосовується назва Пин. болота.
Поліські діалектологічні експедиції, дослід. виправи в різні райони Полісся упродовж 1962-1965 з метою збирання мовного матеріалу за програмою, опрацьованою в Моск. ін-ті слов’янознавства та в ін-ті мовознавства
[248]
ім. Я. Коласа в Мінську, програма ПДЕ, як показали звіти та публікації їх учасників, зігнорувала укр. мовно-нац. характер Берестейщини, виходячи в кращому випадку з абстрактних загальнославістичних настанов, у гіршому – з настанов відверто білорусифікаторських. Мовознавчі центри УРСР, за винятком Житомирського пед. ін-ту ім. Франка, до праці в ПДЕ залучені не були.
Н. І. Толстой. О лингвистическом изучении Полесья. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 5-17; Н. В. Никончук. Хроника полесских экспедиций. – там же, с. 300-302.
Поліські залізниці, колії, що перетинають Полісся: Московсько-берест., стала до ладу 1871, найбільш завантажена і технічно досконала. Лінія Берестя-Київ через Ковель, Сарни і Здолбунів з’єднує Полісся з центр. Україною, стала до ладу 1872. Лінія Барановичі-Лунинець-Здолбунів з’єднує Україну з Прибалтикою, стала до ладу 1885. Лінія Жабинка-Лунинець-Гомель-Брянськ стає до ладу 1887-1888. ПЗ споруджено з огляду на їх стратегічне значення, але вони вивели Полісся з природної ізоляції. Завдяки ПЗ занепав водний шлях до Прип’яті, зате виросли нові міста Жабинка і Лунинець.
Поліські куфри, дерев’яні скрині для зберігання білизни. Здебільшого на чотирьох коліщатах, зрідка обковані метал. смугою. Цінність ПК у розписах. На коричнево-бронзове або світло-зелене тло накладається в червоному, срібно-білому чи блакитному кольорах химерні зображення квітів, трав, дерев і птахів (див. Загородський розпис). Існувало кілька шкіл розпису: в с. Огове, Іван., в с. Крамне, Дорог., в с. Мокра Діброва та Хойне, Пин. Розквіт промислу припадає на поч. ХХ ст. Тепер у занепаді.
Поліщуки, етнограф. група укр. народу, є певні особливості в мові, звичаях, побуті. Особливості пов’язані з племінними періодом укр. історії, зокрема з локалізацією на Поліссі волинян і деревлян. Ба більше – північний діалект укр. мови, що є лінгвістичною характеристикою П., вписується в ареал племен зарубинецької культури. Регіоналізм П. полягає в способі будувати і споруджувати житло, виготовляти і прикрашати одяг. Якщо ще в ХІХ ст. П. були прикладом мовно-етнографічної консервативності,
[249]
то в даний момент вони відрізняються від українців інших областей хіба що мало кому помітною вимовою деяких фонем. Процес нівеляції поліської архаїки значно сповільнений на Берестейщині внаслідок посиленої денаціоналізації, активного, планового етноциду. Дедалі більша частина П. змушена визнавати себе білорусами. Проте глибинні зв’язки з укр. материком, які діють попри ізоляцію, живлять місцеву укр. стихію. Атлас мови БРСР (ДАБМ) зафіксував на Берестейщині в мові чимало укр. літ. форм і лексем, раніше тут невідомих, що свідчить про взаємозв’язок лінгвістичного процесу на всіх укр. землях. Ще в 1919-1939 на Поліссі занотовано назви етнограф. підгруп серед П. – полюхи, підпущанці, багнюки, пинчуки, кобринчуки тощо. Тепер про ці підгрупи ніхто не пам’ятає: виробилася спільна самоназва поліщуки.
Полкотичі, Півкотичі, укр. с., Іван., ср. Достоївська. Від Янова (Іванова) 20 км. Відомі з XVI ст. як власність панів Достоєвських.
Половецька волость, існувала у складі Берест. пов. ХІІІ-ХІХ ст. До ПВ належали села Піщатка (Половецька), Хлевище, Терехи, Суходіл, Голя (Половці), тепер Кам., жителів яких донедавна називано половцями. Уважається, предками мешканців ПВ були переселені на Берестейщину за Данила Галицького половці, втікачі від татаро-монголів. Православні, зукраїнізовані.
М. Гр. ІУР, т. ІІ, с. 585.
Полоня, галявина в лісі, вільне від дерев місце, щось на взірець карпатської полонини.
Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 59.
Полоус Федір, запорізький отаман, гетьман, ватажок повст. загонів наприкінці XVI ст. 1594 ходив на Буджак. Під час Наливайкового повстання 1595 селянський загін П. діяв у Пин. пов. ще до приходу сюди головних повстан. сил. Учасник боїв Наливайка з пол-лит. військом. Остання згадка про П. припадає на 1598, коли був причетний до нових антипол. виступів на Запоріжжі.
Ф. Полоус. – РЕІУ, т. 3, с. 411; Исторические корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 48.
[250]
Полянський Іван, греко-кат. (уніатський) священик. За дорученням митроп. А. Шептицького був 1918-1919 на Поліссі і Підляшші, де спільно з о. М. Котом намагалися відродити реліг. унію. З окупацією Полісся поляками П. інтерновано.
Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, Вінніпег, 1968, с. 219.
Полянський Юрій, укр. геолог і археолог. Н. 1892, Львівщина. П. 19.07.1975, Аргентина. Старшина армії УНР та УГА. Член УВО. Дійсний член НТШ, член академії Аргентини. У 1931-1932 досліджував геологію Полісся – вивчав сучасну і викопну фауну молюсків, уточнив стратиграфію антопогену, виявив властивості геолог. будови регіону, його терасову структуру, з якою пов’язане заболочення і заторфування. Склав геологічну карту Полісся.
М. Демидюк. Дійсний член НТШ – Юрій Полянський. – «Вісник НТШ», 1995, ч. 12-13, с. 10, 11, 22.
Полятичі, укр. с., Коб. ср. Батчинська. Від Кобриня 11 км.
Польські повстання на Поліссі, збройні повстання поляків за незалежність пол. держави у межах до 1772. 1) Повстання 1794 під проводом Т. Костюшка за відновлення Речі Посполитої у межах до 1772, тобто з включенням до неї укр. земель. Повстанці захопили поліські міста Берестя, Кобринь, Пинськ, але в жовтні 1794 повстання придушено О. Суворовим, а воєвод. Берестейське приєднано до Росії. 2) Повстання 1830-1831, мета –та сама. У повстанні активно була задіяна поліська шляхта. Бл. 1 тис. повстанців зосередилося в Біловезькій Пущі. Сутички відбулися в Пин. і Коб. повітах, де повстанцями командував Т. Пусловський. Повстання жорстоко придушене. 3) Повстання 1863-1864, та сама мета – відновлення пол. держави. На Поліссі діяли окремі загони, сформовані зі сполонізованої шляхти. У Пин. і Коб. пов. відзначився загін Р. Траугутта, в Берест. пов. – Ванькевича. Повстання придушене.
Зб. «Восстание в Литве и Белоруссии», М., 1965, с. 359-391.
«Помста Полісся», див. «Полісся помста».
Пониква, с., Кам., ср. Вовчинська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 16 км.
Пономаренко Пантелеймон, компартійний апаратник БРСР. Н. 1902, Краснодар. край. 1938-1948 перший секретар ЦК ВКП(б) Білорусі, голова РНК БРСР. Під час обговорення в Кремлі 1939 проблеми розмежування західноукр. і західно-біл. земель виступив з нападками на делегацію УРСР, звинувачуючи її в націоналізмі за намір возз’єднати Берестейщину з Україною. Сталін підтримав тоді П., і Берестейщина опинилась під БРСР. У Берест. і Пин. областях, приєднаних до БРСР, очолена П. адміністрація БРСР здійснювала щодо місцевого українства політику геноциду.
Пономаренко П. К. – БСЭ, т. 20, с. 350; А. Філатенко. Як Сталін ділив Білорусію й Україну. – г. «ГБ», 1993, № 1(7).
Понятичі, с., Пин., ср. Березовицька. Від зал. ст. Молотковичі 10 км. Був маєтком Пусловських.
Попенко, керівник козацького загону, дислокованого на території Пин.-Тур. полку. П. причетний до полонення і страти пол. єзуїта А. Боболі 15.051657 в м. Янові.
[251]
Ілюстрації
[252]
Попко Юрій, біл. активіст. Родом з Пружанщини. П. 1990, на еміграції. Вивезений 1941 до Німеччини, працював на промислових об’єктах. По війні за участю П. у м. Лоймені, Німеччина, утворено інститут білорусознавства з музеєм, зі щорічником «Звесткі». П. значиться як співавтор «Етнографічної карти Білорусі», на якій, крім Берестейщини, зараховано до Білорусі Підляшшя і вся пн. Чернігівщина включно з Черніговом.
М.Іваноў. Беларускі музей у Лаймені. – г. «Навіны», 2.07.1990.
Попович Грицько, берест. міщанин, імовірно торговець книгами. Одержав 1624 від Г. Федоровича у спадок «Псалтир» друку Ф. Скорини.
Фр. Скарына. Эн. Дав., Мн., 1988, с. 379.
Порицькі, княжий рід в Україні, походили з пин. Рюриковичів-Юрійовичів через кн. Несвицьких. Перший з роду П. кн. Михайло, успадкувавши 1512 м. Вишневець на Волині, дав початок роду кн. Вишневецьких.
Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.
Поріцька суконна фабрика, підприємство для виробництва суконних тканин, с. Поріччя, Пин. пов. На 1868 на ПСФ працювало 375 робітників, на 1884 – 444 робітники. Мала дві парові машини по 100 кін. сил. Вироби ПСФ мали попит і закордоном. Власність Пусловських і Скирмунтів.
Поріцькій парк, садово-паркова пам’ятка Полісся. Створений у ХІХ ст. в с. Поріччя, Пин., в маєтку Пусловських. Добре спланований, багатий на рослинні екзоти, споряджений системою протічних каналів і ставів. Числиться за Телеханським лісництвом.
В. Г. Антипов. Парки Белоруссии, Мн., 1975, с. 108-110.
Поріччя, с., Пин., на березі Ясельди. Напроти П. з Ясельди починається Огинський канал. Відоме з XVI ст. У 1687 в П. відбулося селянське заворушення, згорів пан. маєток, 4 селян четвертовано. У П. в 30-х рр. ХІХ ст. поміщики Скирмунти провадили меліорацію. У др. полов. того ж ст. працювала в маєтку Пусловських суконна мануфактура.
Поросці, с., Пин., ср. Калавуровицька. Від Пинська 44 км.
Порхове, див. Іванове.
«По Стоходу і Пині», укр. видовий фільм, автор худ. зі Львова Р. Турин. Фільм створено у 30-х рр.
Потаповичі, укр. с., Іван., ср. Бродницька. Над р. Пиною. Від Янова 16 км. За Речі Посполитої П. належав пин. Ліщинському монастирю, відтак гр.-кат. (ун.) монастирю василіанок.
Потебня Олександр, укр. мовознавець. Н. 22.09.1835, с. Гаврилівка, Сумська обл. П. 11.12.1891, Харків. Чл.-кор. Петерб. АН. Досліджував укр.-біл. мовні контакти та суміжжя. Досліджував говірки Берестейщини – пружанські, берест., коб. (за повітами), кваліфікував їх як укр.
Потись, потась, пристрій для прядіння, складався з двох під прямим кутом збитих дощок. На горизонтальній дошці сідалося, до вертикальної кріпилася куделя. П. часто оздоблювався різьбою.
Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 60.
[253]
Потій І патій, до постригу Адам, укр. церковний діяч, письменник. Н. 1541, біля Володави, Берест. воєвод. П. 18.07.1613. Вчився в Крак. академії. Переходив у кальвінізм. Був писарем, суддею, каштеляном берест. сенатором. Був одружений з Ганною Острозькою. Постригся 1593 в ченці, незабаром став владикою володимирсько-берест. собору 1596. Від 1599 митрополит (уніатський). В обороні унії розгорнув жваву діяльність, у тому числі публіцистичну, в цій царині виявив неабиякий хист. Тв.: «Унія або виклад преднєйших артикулов ку з’єдноченню греков с костелом римським належачих» (1599), «Розмова берестянина з братчиком» (1604) тощо. Укр. народ, Україна в писаннях П. – «неукая Русь», «простакове глупиє», «бидло глупое», «плюгавая обора».
І. Потій. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, т. 1, с. 466-471.
Потії, магнат. родина Берестейщини, представники якої посідали адм. пости в апараті воєвод. Берест., ВкнЛит. та Речі Посп. починаючи від Іпатія П. полонізуються. Відоміші: Лев, берест. шляхтич. П. 1550, підскарбій ВкнЛ, власник с. Рожанка. Батько Іпатія. Федір, берест. шляхтич, обіймав посаду земського судді в Бересті, писаря тощо. Брат Іпатія. Ян Потій, власник с. Хмелів, Волод. пов. Позивався 1569 з селянами. Ян, мінський воєвода наприкін. XVI ст. Іоан, до постригу Михайло Адам, єп. гр.-кат. (ун.) у Бересті і Володимирі на 1659. Онук Іпатія. Олександр, шляхтич др. пол. XVIII ст . Лев, лит. підскарбій, заснував 1706-1707 у Гродні монетний двір. Варвара Потіївна, берест. шляхтянка, володіла на 1759 земельною ділянкою в Бересті.
Почапове, с., Пин., ср. Городищенська. Від зал. ст. Ясельда 1 км.
Почаповська Уляна, ігуменя Варваринського жін. монастиря в Пинську, призначена в сан 1552 за протекцією королеви Бони.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 105.
Празька культура, археологічна культура VI-VII ст. Носії – слов’яни. Назва від чеської Праги, де вперше знайдено сліди ПК. Поселення племен ПК поширені також на Поліссі, сліди їх виявлені в Хорську, Хотомлі, Мотолі. Північна межа поселень ПК – це ПРЛ, за якою жили балти.
Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе этногенеза славян. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 29-31.
«Преображення», ікона з 1648, майстер з Малорити, пам’ятка поліського іконопису. На дошці, яєчна темпера. Вивезена 1970 з Миколаївської церкви (1907) м. Малорит до Мінська. 121х85,5х2,5-4-5.
ЖБ, с. 30-32.