Пинський собор 1791, див. Пинська генеральна конгрегація.
Пинський собор УАПЦ 1941, з’їзд представників (єп.) Укр. автокефальної правосл. церкви, відбувся в Пинську під головуванням митрополита Полікарпа. ПС проголосив остаточне усамостійнення укр. правосл. церкви від Моск. патріархії, висвятив кількох нових єп. Провідну роль у проведенні ПС 1941 посів пин. єп. Олександр (Іноземцев). На перешкоді здійснюванню ухвал ПС стала нім. окупаційна влада, відтак сов.
Пинський учительський інтитут, вищий навчальний заклад, випускав учителів для неповних середніх шкіл. Відкритий 1940, закритий 1950.
Пинської консисторії грамота 1663, копія грамоти київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського, пинянина, до речі, виданої 3.12.1663 в Корсуні про призначення митрополичим намісником у ВкнЛ слуцького архимандрита Ф. Васильковича. Копія зроблена в Пинську в XVIII ст. Мова укр. Оригінал зберігається в ЦДІА у Києві.
Каталог колекції документів Київ. археограф. комісії, 1369-1899, К., 1971, с. 144.
Пинських робітників виступ 1905, участь пин. робітництва в жовтневому загальному страйку, внаслідок чого припинився рух поїздів на залізниці Берестя-Брянськ. ПРВ придушено каральними загоном з Гомеля.
Пинські болота, територія в басейні верхньої Прип’яті та її приток Ясельди, Пини, Стоходу, Стиру, Горині, Бобрика, Цни, етнічно укр. За
[236]
останні півстоліття на ПБ провадилась інтенсивна меліорація без достатнього наукового обґрунтування, внаслідок чого значні території обабіч Прип’яті перетворено в мертві зони.
Пинські грошові скарби, 1) 1804 знайдено перший науково зареєстрований скарб Берестейщини. Складався з візант. солідів та златників Володимира Великого. З одинадцяти досі відомих київ. златників 6 походять з Пинська; 2) 1871 під час розкопок поховання на території міста знайдено саманідський дирхем 952-953, карбований у Самарканді; 3) візант. монета ІХ ст., знайдена в Пинську під час каналізаційних робіт.
Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 20.
Пинсько-Зарічнянський повіт, адм.-терит. один. У Берест. воєводстві 1791-1792, виокремлений з Пин. пов. Центр спочатку містився в с. Плотниця. Потім ПЗП було переіменовано у Запинський з центром у м. Столині.
Пинсько-турівський козацький полк, військова та адм.-тер. одиниця Укр. козацької держави 1657-1659. Утворений на Поліссі і названий за аналогією до колиш. князівства. Утворена ПТКП передбачалося універсалом Б. Хмельницького від 28.05.(8.06.)1657. Полковником пин.-тур. спочатку
[237]
був гродський війт І. Богдашевич, відтак призначено К. Виговського. Полкова канцелярія містилися в Давид-Городку. Полк приймав участь у військових операціях проти поляків. Скасований з настанням руїни і відновленням на Поліссі влади ВкнЛит.
УЗЕ, т. 1, с. 536; І. Крип’якевич. Богдан Хмельницький, К., 1954; РЕІУ, т. 3, с. 392; зб. «Документи Богдана Хмельницького», К., 1961, . 601-604.
Пинчук, мешканець м. Києва. Відомий з «реєстрів поборів» м. Києва за 1571.
Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 40.
Пинчук Степан, низовий козак запорізький, судячи з прізвиська походив з Пинська або з Пин. пов. Записаний у козацькому реєстрі на 1581 як учасник Лівонської війни проти Москви.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.
Пинчук Федір (Хведір), «служебник», тобто урядовець митної служби Волині. Згадується з нагоди аварії на р. Стир, коли загинуло майно П. «на сорок кіп грошей».
Торгівля України, XIV-середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 99-100.
Пинчукович Гришко, купець з Пинська. Один зі скаржників про незаконне стягнення мита біля Дубовиці 1592.
Торгівля України, XIV-середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 226-227.
Пинчукович Яцько, мешканець м. Звенигорода на Київщині. Згадується в «реєстрі поборів» за 70-і рр. XVI ст.
Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 40.
Пинчуки, етнографічна група укр. народу, мешканці кол. Пин. князівства, потім пов. У цілому П. зберегли нац. віднесеність. Наявність в Україні антропонімів з основою «пинчук» свідчить про поширеність у давнину цієї назви. Тепер вона в побуті не вживається. На початку ХХ ст. точилася жвава дискусія про етнічну природу П., викликана відомою публікацією Довнара-Запольського. Висновки вчених одностайні П. – частина укр. народу.
Д. Г. Булгаковский. Пинчуки – «Зап. императ. Географ. об-ва», СПб., 1890, т. 13; М. Карпинский. Говор пинчуков. – РФВ, с. 13-14; М. В. Довнар-Запольский. Белоруское Полесье – «Киев. Университ. Известия», 1896, № 9; А. Кримський. До етнографії Полісся, тв. у 5 тт., т. 3, К., 1973; І. Франко. Вибрані ст. про нар. творчість, К., 1955, с. 60; його ж. т. 16, 1955, с. 339.
Пиняжки, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька Пуща.
Пиняни, історична назва та самоназва жителів м. Пинська та Пин. князівства і повіту, відома репліка Данила Галицького: «Не подобає пинянам держати Чорторийська».
Історія України в документах і матеріалах, К., 1946, с. 161.
Пиняни, с., Пруж., ср. Хорівська. На р. Ясельді. Від зал. ст. Оранчиці 25 км.
«Писцова книга быв ш его Пинского староства », зб. документів 1561-1566, висвітлює аграрну політику пол.-лит. уряду на укр. землях – у Пин. пов.
[238]
в період т. зв. волочної поміри, дає уявлення про побут населення. Мова староукр. Складена пин. і коб. старостою Л. Войною. Вид. 1874 у Вільні.
«Писцова книга Пинского и Клецкого княжеств», зб. документів, складена пин. старостою С. Фальчевським (Хвальчевським), про перебіг здійснюваної 1552-1555 королевою Боною на Пинщині волочної поміри. Передмова К. І. Снітка, іменний покажчик. Вид. у Вільні 1884.
Письмень, с., Стол., ср. Радчицька. На шляху Пинськ-Столин.
Пыпин А. Н., Спасович В. Д. Обзор Славянских литератур, (СПб., 1869, 536 с.). Пр. в укр. частині багата на фактич. матеріал, вперше в рос. славістиці укр. народ та його літературу трактується як поняття самостійні. У вступі додається географія розселення українців: мовляв українці в західному краї посідають «... невелику частину Гродненської і Мінської губерній...» тобто Берестейщину.
Півник Ян, функціонер пол. армії крайової (АК) на Поліссі під час нім. окупації. Псевдо «Понурий». Походив з селян. Після закінчення диверсійної школи в Англії 1941 скинений на парашуті біля Ковеля. Діяв у районі Рівне-Берестя-Пинськ. 20.01.1943 очолив операцію по звільненню арештованого в Пинську аківця «Вані». Акція пройшло успішно, але через два дні німці арештували в Пинську 30 закладників і розстріляли в Янові.
І. Штубітыдзе. За нашу і вашу свабоду. – ж. «Полымя», 1969, № 2, с. 162.
Північний діалект української мови, один з трьох діалектів нашої мови, найбільш архаїчний і давній. До зх. групи говірок ПДУМ належать говірки Берестейщини.
Ф. Т. Жилко. Деякі питання класифікації говорів укр. мови в світлі лінгвістичної географії. – «Філологічний збірник», К., 1958, с. 76-78, 80-86.
[239]
Півторановичі, с., ср. Оховська. 15 км. на зх. від Пинська.
Пігулевський Олександр, укр. церк. діяч. Н. 1920, Дивин, Коб. П. 1993, Австралія. 1943 депортований до Німеччини. По війні у таборах для переміщених осіб. В Ашафенбурзі склав іспит на диякона. З 1948 в Австралії, посідає дух. посади в УАПЦ – настоятель Св. Покровської парафії в Гамбуші, члена Консисторії, викладача закона Божого на курсах українознавства.
Дві сумні звістки з Австралії. – г. «Голос Берестейщини», 1992, № 2(8).
Підболоття, 1) с., Берест., ср. Мухавецька. Від зал. ст. Кам’яна 5 км. 2) с., Пин., ср. Ставоцька, від Пинська 10 км.
Піддубна Марія, нар. співачка Полісся. П. 1923. Від П. в Кобрині біля собору записано укр. нар. «Пісню про смерть».
Піддубне, с., Пруж., ср. Городечненська. Від Пружан на пд. 30 км. 1812 біля П. відбувся бій між росіянами і французами. На місці бою пам’ятник.