Пинське реальне училище, учбовий неповносередній заклад, функціонував у Пинську до 1915.
Пинське староство, державне володіння, прибутки з якого йшли на утримання старост, повітових керівників або за заслуги перед Річчю Посполитою. Найвідоміші пин. старости: Ю. Збаразький-Корибутович, захисник православних, і А. Радзивілл, гонитель правосл. пинян.
«Пинський голос», газета, вид. рос. мовою в Пинську 1912.
С. Александровіч. Пуцявіны роднага слова, Мн., 1971, с. 185-186.
Пинський єзуїтський колегіум, середнього рівня навчальний заклад, утримуваний єзуїтами для навчання дітей поліської шляхти і багатих міщан. Заснований 1638 за сприяння А. Радзивілла. Викладалася філософія, риторика, поетика, геометрія, астрономія, музика. Навчання мало загалом схоластичний характер. Учням прищеплювалося схиляння перед католицизмом і Польщею. На 1770 ПЄК володів 21 селом (684 дими), 14 корчмами, 3 млинами, цегельнею, аптекою в Пинську. В ПЄК вчився А. Нарушевич. Закритий росіянами 1793. Уціліло приміщення ПЄК, що було частиною єзуїтського монастиря. Бібліотека згоріла 1939.
Пинський єзуїтський собор, пам’ятка архітектури. Збудований у 30-40 рр. XVII ст. як кафедральний собор єзуїтського монастиря на фундації насамперед Радзивіллів. О. Кольберг назвав ПЄС «купою цегли». Тим не менше ПЄС став архітектурним центром міста і зокрема міської площі. Пошкоджений 1944 сов. артилерією, висаджений у повітря 1953.
Пинський жіночий пансіон, навчальний неповносередній заклад для дівчат. Заснований 1868. Учениці ПЖП – представниці пол. міщанства міста.
[235]
Пинський краєзнавчий музей, заснований 1924 за ініціативою Р. Горошкевича. До 1939 переважали експонати на доказ «польскосці» Полісся. Від 1979 наіменований Біл. держ. музеєм соціалістичного перетворення Полісся. Має 5 відділів: природи краю, історії дорев. минулого, сов. часу, історії війни 1941-1945, відділ післявоєнного часу. Національна природа краю, його історія та діячі зігноровані.
«Пинский листок», газета вид. рос. мовою в Пинську 1910-1911. Друкувала захоплені відгуки на гастролі укр. труп. на Поліссі.
Пинський повіт, адм.-тер. одиниця ВкнЛит. та імперії Рос. з центром у Пинську. Утворений 1566 замість скасованого князівства як другий пов. Берест. воєво-ва. З 1793 ПП включено до Мін. губ., в якій перебував до 1915. 1918-1919 під УНР, 1919-1939 під Польщею в складі Поліського воєводства. Скасований 1940, Пинськ стає обл. центром БРСР, з 1954 райцентром Берест. обл.
Пинський район, адм.-терит. одиниця в складі Берест. обл. Утворений 1940, 1954 збільшений за рахунок скасованих Жабчицького, Логишинського. Пл. 3,2 тис. кв. км. Сільради: Березовецька, Бобриківська, Боричевицька, Волишенська, Городищенська, Дубойська, Загородська, Калауровицька, Ласицька, Лемешевицька, Лопатинська, Лищанська, Мерчицька, Молотковицька, Новодвірська, Осніжицька, Охівська, Парохонська, Пліщицька, Поріцька, Ставоцька, Хойнівська, міське селище Логишин. Під госп. угіддями 45,3 відсотка території, під лісом 32 відсотки (менше), одинадцять родовищ буд. піску, 2 родовища крейди. За етніч. складом нас. ПР повністю укр.