Ольхович Михайло, один з фундаторів берест. «Просвіти» у 1920-х рр., укр. активіст.
В. Ласкович. Доброго пути. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.
Ольшевський Анатоль, партпсевдо Юрко Пружанський, діяч КПЗБ. Н. 1904, м. Береза. П. 1937. У 20-х рр. в ЧА. Вчився у Комун ун-ті Свердлова в Москві. У 1925 засланий у Польщу, призначається секретарем ЦК КСМБ, потім КПЗБ. Ув’язнювався пол. владами. З 1928 знову в СССР. Розстріляний.
Омелюсик Микола, укр. військовий діяч, генерал-хорунжий. Н. 1889, Полісся. За освітою інженер-землемір. Кадровий офіцер рос. армії. З 1918 полковник армії УНР, командир гарматного дивізіону 7-ої гарматної бригади, вартовий отаман штабу Волин. військової групи. 1920-1939 учасник сусп. життя на Зах. Україні. 1943-1944 в штабі УПА-Північ керує операт. відділом. З кінцем війни на еміграції. Автор спогадів «УПА на Волині в 1943 р.»
Омелюсик М. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1852.
[219]
Омелянюк Григорій, укр. активіст. Н. бл. 1906, с. Лускали. Кам. Вчився 1927 на просвітянських, а 1928 на кооперативних курсах. 1940 вчився в Бересті на курсах педагогічних. Викладав укр. мову і літ. в школах Свищова, Лускал, Кощенників, Тростянця. Працював в укр. читальнях і кооперативах.
А. Петренко. Просвітянин Гр. Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, № 2, 27.05.
Онисимович Богдан, переписувач книг. Родом з Пинська. Згадується між 1598 і 1601, коли переписував відомий «Супрасльський ірмолай», можливо був ченцем у Супраслі.
І. З. Мицько. Острозька слов’яно-греко-латинська школа, К., НД., 1990, с. 94.
Онисим з Турова, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни між царством Московським і Річчю Посполитою на боці останньої.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.
Онисій Московчин, козак низовий запорізький, брав участь у Лівонській війні з боку Речі Посполитої. Значиться в реєстрі 1581. Прізвище походить від назви с. Машковичі, Берез.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там само.
Онишкевич-Шаховський П., див. Шаховський-Онишкевич.
Онишко Євтимій, єп. турово-пин. на 1411-1415, учасник синоду єп. 1414 в Новогрудку, де повідомив, що в очолюваній ним єпархії діє 255 церков. На згаданому соборі на митрополита київ. під тиском лит. кн. Витовта було обрано Г. Цимблака. Сам О. мав клопіт з Витовтом через спробу хрестити литовців за правосл. обрядом.
А. Миловидов. О положении... с. 368; о. К. Панас. Історія Української церкви, Львів, 1992, с. 49.
Опадище, с. Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 30 км. Поблизу вол. межі.
Опіль, с., Іван. разом з с. Мотолем, Тишковичами О. складає окремий мікрорайон з розвинутим нар. ремеслами – вишиванням, ткацтвом, кожу-
[220]
харством. Знайдено в О. стоянку свідерської культури (9 тис. рр. до н. е.). 1905 в О. сталась сутичка селян з царським військом, викликаним поміщиком, були жертви.
«Опісанє крулєвства польскєго», рукопис пол. мовою з др. пол. XVIII ст., знайдений Л. Паєвським і бібліотеці Жировицького монастиря (Білорусь). Анонімний. Чи зберігся невід. В «О» дано районування Речі Посполитою, в якому воєводство «Брест-Литовське» виокремлене в окремий Поліський район, поряд Литви, Білорусі і Русі Червоної.
Л. Паєвский. Жировицкий и Брест-Литовский архивы. – «Труды ІХ археологич. съезда», т. 1, М., 1893, с. 304.
Опоков Євген, укр. гідролог, болотознавець. Н. 1869, Київщина. П. 1938. Вчився у Київ. та Петербур. ун-тах. З 1929 академік УАН. Очолював Поліську (зах.) експедицію. Вивчав 1903-1913 гідрологічний режим рік басейну Дніпра, передовсім Прип’яті. Провадив меліоративні роботи в Пин. пов. Репресований.
Ор, інша форма Ір, с., Коб., ср. Дивинська. Від Кобриня на пд. 35 км. Неподалік вол. межі. Місцевість, де в 1942 формувалися перші відділи УПА.
Оранчиці, с., і зал. ст. на залізниці Берестя-Береза, ср. Линівська. Обслуговує Пруж. р-н.
Ордан Єжи Леслав, пол. поет. Н. 11.05.1934, м. Пинськ. Вчився на пол. філології Торун. ун-ту. Публікується в 1958. Кн.: «Цяло земі» (1964), «Поза жечи» (1967), «Єзьора нєспокуйне» (1972). Пише прозу і публіцистику.
Ордан Є. Л. – Л. М. Бартельскі. Польсци пісаже вспулчесні, В-ва, 1977, с. 257.
Орда Наполеон, пол. художник, композитор, мандрівник. Н. 11.02.1807, Ворочивичі, Іван. П. 26.04.1883, Варшава. Закінчив Свислоцьку гімназію 1823, вчився у Вілен. ун-ті. 1826 арештований у справі «зорян» (променистих). В еміграцій в Австрії, Швейцарії, Франції. У Парижі зблизився з Шопеном і Міцкевичем. Відвідував мистец. студію Жирара. З 1856 живе в Пинську, потім на Волині. Мандруючи по Україні і Білорусі, змалював десятки архітектурних пам’яток, уважав їх здобутком пол. культури. Альбом з акварелями О. видано у Варшаві 1973-1883.
Н. Орда. – УЗЕ, т. 2. с. 936; Н. Орда. – УРЕС, 1987, с. 589, т. 2.
Орди, шляхет. родина Пинщини і Волині XVI-XX ст. Татарського походження. Володіли дворищами і селами: у Достоєві, Дружиловичах, Ворочивичах. Посідали високі службові посади у воєвод. Берест. та ВкнЛ. Виступали здебільшого прибічниками пол.-лит. панування в Україні. Семен О. Яхович., на 1532 власник маєтку на Волині. Альбрехт Базилій, хорунжий Пин. пов. у XVII ст. Вікентій, інстігатор ВкнЛ, прибічник обрання пол. королем моск. царя. Констанція (Ордянка), учасниця пол. повстання 1863-1864. Й. Орда, публіцист, на сторінках «Газети Пінскєй» за 1933 обстоював тубільність пинчуків.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 55, 123.
Орел, с., Коб., ср. Городецька, на березі Дніпровсько-Бузького каналу. 22.12.1942 німці оточили с. О., вбили 18 мешканців, спалили 12 дворів.
Оріхівське озеро, в Малорит. р-ні, належить до групи Шацьких озер.
[221]
Оріхове, Оріхів, с., Малорит., на березі одноім. озера. Неподалік вол. межі.
Орлов, царський генерал, очолював каральну експедицію на Берестейщині 1905. За наказом О. застрелено 5 селян з с. Опіль, Іван.
Н. Рашевский. Брестская область, Мн., 1975, с. 23.
Орловський Кирило, сов. партизан і розвідник. З Білорусі. У гром. війну О. – чекіст, 1920-1925 очолював диверсійні сов. групи на території Польщі, зокрема на Поліссі.
К. Орловский. – БСЭ, т. 18, с. 31.
Оробейко І., див. Арабейко І.
Осендовський Антоні Ф., пол. публіцист, «поліщукознавець», автор кн. «Полєсє» (Познань, 1934) та повісті «В полєскєй джунглі» (Варшава, 1935). Висував думку, що поліщуки не українці, а окрема народність, найближча до поляків. Шовініст. З О. вів полеміку Б. Ольхівський.
Осип (Йосип) Московчин, низовий козак запорізький. Відбував Лівонську війну в козацькому загоні на боці Речі Посполитої. Записаний у реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки ОМ був родом.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.
Осівці, с., Стол., ср. Видибірська, 5 км на зх. від залізниці Лунець-Сарни. Відомі О. з XVI ст. як вотчина Карповичів, предків письменника полеміста Л. Карповича.
Осмоловичі, с., Коб., ср. Городецька. Від зал. ст. Городець 2 км.
Особовичі, с., Пин., ср. Калавуровицька. Від Пинська 45 км.
Оссовський Лешек, пол. мовознавець. Н 1.04.1905, Варшава. Краків ун-т. Пр. з поліської діалектології: «Зе студиюв гварових з погранічча малорусско-бялорускєго» (1933), «Загаднєнє єнзикове Полєся» (1936), «О загаднєню украінско-бялорускєй граніци єнзиковей. Стан бадань» (1939), «Новше і старше звьонкі прасловянскє т.д+е на полуднє од сьрудковей Припєці» (1957). Укр.-біл. мовне розмежування О. проводить по ПРЛ.
Осся, с. Коб., від Кобриня на пд 50 км, від вол. Межі 5 км. У 30-х рр. в О. діяла філія «Просвіти», закладена й очолювана поетом М. Колосуном.
«Остап», див. Качинський С.
Остапкович Сац(ь), берест. міщанин, торгував худобою в Луцьку, 1562 мав конфлікт з митником луцьким Борзобагатим.
Торгівля на Україні, XIV- середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 98.
Острів, с., Пин., ср. Ласицька. Від Пинська на пд. 45 км. XVI-XVII належав Достоєвським, Ордам, у ХІХ ст. – Яроцьким і Дубенським.
Остров’я, Острів, с., Малорит., ср. Чорнявська. Напередодні повстання 1863-1864 в О. жив з родиною Р. Траугутт.
Островичі, с., Пин., ср. Городищенська. Від зал. ст. Ясельда 1 км.
[222]
«Острозький літописець», 1500-1636. Містяться згадки про Полісся: «Того ж року (1527. - ВЛ) князь Констянтин у Ольшаниці (тепер Вільшана, Черкас. обл. – ВЛ) татар побив» – згадані татари вели з Полісся бл. 40 тис. ясиру. За 1590: «Терлецький, владика луцький і володимирський, всіяли єресь, призволячи на новий календар, і з’їзд був у Бересті». За 1619: «Князь Януш Острозький Александрович умер. На їх місце пановала сестра їх, дочка Александровая, которая пошла за Ходкевича і була гонителька на православних, церков у Острозі св. Ануфрія повели розметати, і уво Острожку, і в Турові так же» ... «Того ж року лісовці, йдуть до обозу, великої шкоди починали і під Остополем стали». За 1624: «Того ж року мор великий був у Бересті і Слуцьку».
Львівський літопис і Острозький літопис, К., 1971, сс. 62, 126, 130, 134, 136.
Острозькі, магнат. княжа родина в Україні XIV-XVII ст. Потомки пин. Юрійовичів-Рюриковичів. Федір, його володіння з центром в Острозі Ягайло вивів з-під юрисдикції Вол. князівства; Василь Красний, п. 1450, прихильник ВкнЛ, потім чернець Києво-Печ. монастиря. Костянтин Іванович, н. 1460 – п. 1530, вел. гетьман лит., відомий полководець, очолював низку успішних походів проти татар, 1508 завдав поразки повстанню Глинського, розбив росіян під Оршею. Василь Костянтин, н. 1526 – п. 1608. Присягнув Польщі в Люблині, учасник придушення повстань К. Косинського і С. Наливайка, водночас виступав на захист правосл. церкви від зазіхань католиків, особливо на соборі 1596 в Бересті; утримував Острозьку академію і друкарню, заснував школи в Турові і Давид-Городку. Його потомки покатоличилися. Рід О. вгас у перш. пол. XVII ст.
Острозькі українсько-польські переговори, переговори представників пол. уряду з урядом гет. П. Дорошенка в Острозі на Волині 1670. Укр. сторона домоглася приєднання до Укр. козацької держави Волині, Поділля і
[223]
Полісся, а також визнання церковної влади київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського на всіх укр. та біл. землях Речі Посполитої. Поляки не погодилися з обґрунтованими вимогами українців.
Д. С. Наливайко. Україна в другій пол. XVII ст. у західноєвропейських історико-літературних пам’ятках. – ж. УІЖ, 1972, № 1, с. 13.
Остромечеве, с., Берест., ср. Лищицька. Від Берестя на пн.-зх. 30 км. 1905 в О. організовано бібліотеку з читальнею, названою ім. Павленкова. На території О. знайдено голову кам’яного ідола, тепер у Берест. краєзн. музеї.
Остромичі, до 1970 Остромичі Королівські, с., Коб., від Кобриня на пн.-сх. 15 км, на шляху Кобринь-Береза. Відомі з XV ст.
Отвержичі, с., Стол., околиці Столина. Відкрито 1955-1957 поховання з предметами зарубинецької культури, виявлене селище заліз. доби.
Отечизна, с., Жаб., на шляху Берестя-Кобринь. В О. 1941-1944 німці розстріляли 278 жителів, спалили 16 дворів.
Отчин, с., Малорит., ср. Хотиславська, поблизу вол. межі. Від зал. ст. Малорита 25 км, на вол. межі.
ОУН, Організація укр. націоналістів. Утворилася 1929. Мета: боротьба за незалежність. ОУН 1929-1939 протистояла пол. санації, 1939-1941 сов. окупації. Війна з німцями поставила питання про сформування УПА, першу сотню якої закладено в жовтні 1942 на Поліссі в Коб. р-ні. Опір Сов. імперії ОУН-УПА чинила до 1955, коли погинули останні повстанці. Перші осередки ОУН виникли в середині 30-х рр. Членами ОУН або під її впливом були відомі поліські інтелігенти С. Качинський, Ф. Одрач, Б. Ольхівський, І. Хміль, В. Пархотик, Й. Сацевич. За належність до ОУН або за зв’язок з нею на Поліссі 1944-1955 репресовано сотні патріотів. Ідея і боротьба ОУН справили помітний вплив на ментальність сучасного українства, підготували Україну до відродження державності 1991.
Охове, с., Пин., від Пинська на зх. 15 км. В О. здавна культивуються нар. худ. промисли.
Охрім Варнак, див. Василенко О.
П
Павленков Флорентій, рос. книговидавець. Н. 8(20).10.1839, Тамб. губ. П. 8(20).01.1900. За видання заборонених тв. карався в ув’язненні. В серії «Життя видатних людей», виданої П., окремі випуски присвячені Б. Хмельницькому та Т. Шевченкові. Безкоштовно розсилав свої видання нар. читальням, зосібна виданнями П. була укомплектована нар. читальня с. Остромечеве, Берест., та с. Кленики, Більський пов. Бібліотека в Остромечеві носить ім’я П.
Ф. Ф. Павленков. – БСЭ, т. 19, 60-61.
[224]
Павленкова Ф. імені бібліотека, бібліотека-читальня с. Осторомечева, Берест., утворена за ініціативою селян за участю вчителя А. Зенькевича та студентів С. Босякова і С. Романського в 1905. Основою книжного фонду БП стала література з фонду Ф. Павленкова, надіслана В. Яковенком. Перший бібліотекар А. Зенкевич. 1919-1939 БП перебувала під опікою т-ва «Просвіта».
Павлюх Антін, укр. політ. діяч. Н. 1874, Холмщина. П. 1945. За освітою юрист. 1917-1918 член Центральної Ради та Холм. губ. виконавчого комітету у Бересті. 1918-1919 уповноважений мін. судівництва УНР та ПЗЗ.
Павлюх А. – ЕУ, т. 5, 1965, с. 1921.
Паєвський Лев, священик, вчитель, автор ст. з історії, адепт «рідної західноруської історії», однодумець Кояловича. Учасник археологічних з’їздів у Вільні і Москві. У публікаціях П. уведено в обіг солідний фактичний матеріал з історії м. Берестя, приперчений антипол. та антикатолицьким сентенціями в дусі офіц. рос. доктрини. Наприкінці 80-х рр. П. розкопував могили з кам’яною обкладкою в поріччі р. Лісної. Пр.: «Жировицкий и Брест-литовские архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западноруского края)» та «Город Брест-Литовск и его древние храмы» (опубл. в Москві 1893 в «Трудах ІХ археологич. съезда в Вильно»).
Паліїв Дмитро, діяч укр. руху. Н. 1896, Галичина. П. 1944, під Бродами. Служив в УСС, потім в УГА. Член в УВО, УНДО. За політ. діяльність 1930 ув’язнений поляками до фортеці в Бересті. Один з організаторів дивізії «СС-Галичина». Загинув у бою.
ЕУ, т. V, с. 1926.
Палто Володимир, жертва сов. тоталітаризму. Н. в с. Мотоль, Іван., 1911. За Польщі П. – комуніст, двічі переходив нелегально пол.-сов. кордон, обидва рази вертався до Мотоля. 1940 арештований НКВД і без суду запроторений до концтабору в Комі. Одночасно сім’ю вислано в Акмолінську обл., де всі, крім дружини, повмирали. 1941 П. вступає в армію Андерса, з якого пройшов маршрут Близький Схід-північна Африка-Італія. Нагороджений хрестом «Монте-Касіно». 1947 повертається з Англії додому, 1951 повторно відправлений на заслання. Звільнений 1953. Жив у Дніпропетровську.
М. Крейдич. Долгая дорога домой. – г. «Заря» (Берестя), 1991, 31.01.
Панасовичі, с., Берез., ср. Сілецька. Від зал. ст. Береза Картузька 10 км.
Панасюки, с., Кам., ср. Дмитровицька. Від зал. ст. Жабинка 40 км.
Пантелевич Василь, берест. адвокат, активіст укр. табору, аматор вокалу, з церковним хором виступав на імпрезах берест. «Просвіти». Місцевими мистецькими силами П. поставив у Бересті оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онегін» П. Чайковського та «Гальку» С. Монюшка. Арештований 1943 гестапо як закладник, наклав на себе руки.
Спогади В. Дмитріюка. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 796-797.
Пантера, укр. повстанець – «характерник» 1941-1944. З с. Повіття, Коб.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 227.
[225]
Папкович Петро, вчений, член-кореспондент АН СРСР, кораблебудівник. Н. 1887, Берестя. П. 1946. Закінчив 1911 Петербург. Політехніч. ін-т. Проектував і будував військові й пасажир. кораблі. Викладав в альма-матер. Пр. з будівельної механіки корабля, удосконалення розрахунку корабельних конструкцій, з теорії пружності. Автор курсу «Строительная механика корабля» (1946).
П. Папкович. – БСЭ, т. 19, с. 160.
«Параскева з житієм», ікона, пам’ятка укр. іконопису Полісся. Створена 1659, виявлена 1970 в церкві Троїцькій (XVIII ст.) с. Бездіж, Дорог. Дошка, яєчна темпера, 143х105х2,5. Опубл. БелСЭ, т. 12, с. 603 без вказівки на місце переховування.
ЖБ, с. 43-45.
Параскеви П’ятниці церква, с. Бережне, Стол., пам’ятка поліської архітектури ХІХ ст.
[226]
Параскеви П’ятниці церква, с. Гнівчичі, Іван., пам’ятка поліської церковної архітектури. Збудована 1802 в стилі класицизму. Занедбана.
Параскеви П’ятниці церква, с. Дивин, Коб. Споруджена 1740 в стилі бароко. В основі прямокутник з вівтарною апсидою. Дах двосхилий, sз двома вежами.
Параскеви П’ятниці церква, с. Мистячі, Пин., споруджена 1794. Великої історич. та мистецької вартості ікони з металічними окладами місцевих майстрів вивезено до Мінська.
Параскеви П’ятниці церква, с. Ольшани, Пруж. Збудована 1866. Ікони вивезені 1972 до ДММ БРСР у Мінську.
Параскеви П’ятниці церква, с. Опіль, Іван., вибудована у др. пол. XVIII ст. з помітними рисами бароко.
Параскеви П’ятниці церква, с. Чорнавчиці, Берест., пам’ятка церковної поліської архітектури, споруджена 1733, перебудована в ХІХ ст.
Паре, с., Пин, ср. Ласицька. Над Стирем, від Пинська на пд. 45 км. У ХІХ ст. в П. зафіксовано масове поширення ковтуна – Пліка полоніка.
Парохонськ, с., Пин., 25 км на пн.-сх. від Пинська на р. Бобрик. До 1939 був маєток кн. Друцьких-Любецьких.
Пархач Олег, укр. активіст на Берестейщині, юрист за освітою. Н. с. Мотикали, Берест., від 27.08.1995 голова Управи громад. об’єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка. Автор публікації «Нащо нам потрібна просвіта» в № 1 «Берестейського краю»
Пархом, укр. майстер-золотар з Давид-Городка. На 1752 на спілку з Микитою-золотарем зробив оклад до ікони «Богоматір Одигітрія».
Пархом. – ЭЛМБел., т. 4, с. 199.
Пархотик Василь, укр. політ. та культур. діяч Берестейщини. Н. с. Здітове, Жаб. П. 1944, Берестя. 1922 кандидував до пол. сейму. Очолював культурно-організац. життя Кобринщини, закладав філії «Просвіти», драматичні гуртки. Член ОУН. 1941-1944 секретар коб. відділу укр. допомогового комітету. Мав зв’язок з УПА. За доносом поляків розстріляний німцями.
І. Хміль. Укр. Полісcя, Чікаго, 1976, с. 101.
[227]
Пастернак Євген, укр. історик, автор монографії «Історія Холмщини і Підляшшя» (1968), в якій чимало уваги приділено Поліссю. З початком нім-пол. війни 1939 П. був інтернований поляками до концтабору в Березі, про що написав спогад.
Пастернак Іван, укр. активіст у Бересті в перші роки пол. окупації. 1922 обраний від Полісся послом до пол. сенату. Замучений пол. шовіністами 23.05.1943 в с. Хорощинка на Підляшші.
Пастернак Ярослав, укр. історик. Н. 2.01.1892, с. Хирів, Львівщина. П. 22.11.1969, Канада. Дійсний член НТШ. Пр. про Полісся: «Давидгородоцькі князі» (г. «Діло», Львів, 14.03.1936), «Полісся в старовині» («Новий час», Львів, 14.03.1939), «Крилос, Городне, Давид-Городок», «Найстарші часи Волині», «Коротка археологія західноукр. земель», «Археологія України» (Торонто, 1961), «Підляшшя» (у співавторстві).
Патрикій Наримунтович, лит. князь з пин. Наримунтовичів, в окремих джерелах іменується по батькові як Давидович. У 60-80-х рр. XIV ст. княжив у Стародубі, 1386 присягав на вірність Ягайлові. Це від ПН походять роди рос. кн.: Голіциних, Хованських, Куракіних, Булгакових.
Ф. М. Шабульдо. Земли юго-зап. Руси, в составе Великого княжества Литовского, К., 1987, с. 63, 64, 98.
Парфен (Партен), правосл. чернець з Пинська, мабуть з Ліщинського монастиря. Переписувач книг. Зберігся укр. варіант. «Псалтиря» Ф. Скорини, створений 1543 П.
М. Возняк. Історія укр. літ., т. 2, Львів, 1921, с. 10.
Паустовський Костянтин, рос. письменник. Н. 1892, Москва. П. 1969. Тв. про Полісся: «Корчма на Брагинці», «На розтоптаних дорогах», «Маленький лицар», «Містечко Кобринь», «У болотних лісах», «Під щасливою зорею», «Гнила земля».
Паустоўскі К. Г. – ЭЛМБел., т 4, с. 218.
Пачоський Йосиф (Юзеф), укр. і пол. натураліст. Н. 1864, Білгородка, Рівен. обл. П. 1942. Проф. Херсон. політех. ін-ту 1918-1922. Зав. ботанічного відділу в заповіднику Асканія Нова. З 1923 в Польщі, керує науково-дослід. працею в Біловезькій Пущі. Пр.: «Основные черты развития флоры юго-зап. России» (Херсон, 1910), «О растительных формациях и происхождении флоры Полесья» (1900), «Флора Полесья и прилежащих местностей» (1901), «Ляси Бяловєжи» (Познань, 1930).
Пашкович Прок іп, активіст укр. руху на Берестейщині. Житель с. Клітище, Коб. Культурний начитаний селянин. За обстоювання українства Полісся 1940 репресований НКВД.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 199.
Пельчицький Леонтій, єп. турово-пин. П. 1595. Один з організаторів Берест. унії. Правосл. джерелами (І. Вишенським) характеризується негативно.
О. Левицький. Внутрішній стан західно-руської церкви в Польсько-лит. державі та унія. – РіБ, т. 8, с. 40; М. Возняк. Історія укр. літ., т. 2, с. 140.
[228]
Пенкіна Зінаїда, рос. бібліограф Н. 1861. П. 1887. Авторка покажчика «Полесье. Библиографические материалы по истории, географии, статистике, этнографии и экономическом состоянии Полесья» (СПб, 1883). У покажчику П. перелічено літ. 1855-1880 про Волинську, Київську, Мінську та Гродненську губ.
Н. А. Назаревский. З. М. Пенкина – первая русская женщина-библиограф. – ж. «Сов. библиография», 1961, № 3; ЭЛМБел., т. 4., с. 249.
Переволока, с., вірніше хутір, Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів-Поліський 30 км.
Передільськ, с. Пруж., ср. Старовольська. Від зал. ст. Оранчиці 30 км.
Переруб, с., Іван., ср. Рудська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 16 км. Біля П. починається з р. Пини Дніпровсько-Бузький канал.
Переспа, с., Дорог., ср. Немиржицька. Від Дорогичина 25 км.
«Пересторога», укр. полемічний твір початку XVII ст. Опубл. Д. Зубрицьким в «Актах, относящихся к истории Зап. России» (т. 4). Можливі автори: І. Борецький, Ю. Рогатинець, А. Вознесенський. Автор «П». був учасником собору в Бересті 1596, згадує про гоніння Потієм Берест. Микільського братства.
П. К. Яременко. «Пересторога» – укр. антиуніатський памфлет початку XVII ст., К., 1963, с. 35; І. Франко. З історії берест. собору 1596 р., т. 46, кн. 2, с. 197-219.
Пересудовичі, с., Берез., ср. Висоцька. Від зал. ст. Береза Картузька 30 км.
Перехрестя, с., Пин., ср. Дубойська. Від зал. ст. Юхновичі 12 км.
Перківський монетний скарб, знайдено 1912 в с. Перки, Коб. складався з 1464 монет лит., нім., угорських, чеських, шведських, прибалтійських, шотландських. Зберіглася лише одна монета в Ермітажі.
Перкун Люба, поліська ткаля. Н. 1925, с. Куп’ятичі, Пин. Спеціалізація П. – поліські рушники.
Музей беларускага нар. мастацтва, альбом, Мн., 1983, № 92, с. 175.
Перхвенович І., голова золотарського цеху в Пинську. Згадується на 1552.
Фр. Скарына. Эн. даведнік, Мн., 1988, с. 411.
Петра св. церква, Берестя, заснована під опікою кн. Володимира Васильковича 1275, який «...поставив церкву св. Петра, і євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і кадильницю срібну, і хрест воздвижальний положив там». У XVII ст. церква має назву Петра і Павла, очевидно, мурована, володіли нею берест. василіани. Зруйнована під час будівництва рос. фортеці в 30-х рр. ХІХ ст.