Олександра Невського собор, м. Пружани, пам. архітектури. Збудований 1866 в стилі пізнього класицизму в його рос. варіанті.
Олександр Всеволодович, князь у Дубровиці, з пин. Юрійовичів. Учасник битви з татарами на Калці 1223, де й загинув.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 309.
Олександр Іноземцев, укр. церковний діяч. Н. 1889, Сибір. П. 1948, Мюнхен. У 1923-1939 єп., потім архиєпископом пин. і поліський. 1940 відмовився визнавати над своєю єпархією зверхність моск. патріарха, за що був позбавлений єпархії. Провів 1942 висвячення єпископату УАПЦ. Перший голова собору єпископів УАПЦ у Пинську. По війні в еміграції.
Олександр Іноземцев. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1840.
Олександрів Борис, укр. поет. Н. 1921, Ружан, Київщина. П. 21.12.1979, Торонто, Канада. Справж. прізв. Грибінський. З 1944 в еміграції. Зб. поезій: «Мої дні» (1946), «Туга під сонцем» (1966-1967), «Колокруг», «Камінний берег». Автор передмови до повісті Одрача про Полісся («Щебетун», Нью-Йорк, 1957), провівши паралель між «Щебетуном» і «Тінями забутих предків» М. Коцюбинського. Разом з Одрачем О. вірить, що «над Поліссям шумітимуть нові вітри».
І. Качуровський. Кілька слів про поета. – ж. «Дзвін», 1993, № 2-3, с. 10-14.
Олексюк Іван, поліський майстер художньої соломи. Живе і працює в с. Осся, Кобр.
Олельковичі, удільна княжа династія в Києві, Слуцьку і Пинську. Потомки лит. кн. Ольгерда. Батько династії О. – Олелько Володимирович, київ. князь. Син його, Семен Олелькович, знаний як захисник автономних прав Київ.
[217]
князівства та протидією татарам. Після його смерті 1470 лит. уряд силоміць скасував Київ. князівство, перетворив його на воєводство, а родину кн. Семена – дружину Марію з дітьми Василем та Оленою переведено до Пинська і Слуцька. Олена (Олександра) Семенівна 1488 віддається за кн. Ф. Ярославича з Городної на Поліссі. Укр. феодали, борючись за відновлення політ. незалежності України (Глинські), пов’язували династичні плани з О.
Олена Юріївна, княгиня, див. Дубровка.
Олесець, с., Берез., ср. Сигневицька. Від зал. ст. Береза Картузька 15 км.
Олесіюк Гнат, укр. педагог. Н. 1860, Підляшшя. П. 1940, Берестя. вчився у гімназії Більська. 1914-1918 у біженцях на сході. З 1918 у Бересті. Вчителював у школі ім. О. Стороженка. Батько Тимоша.
Олесіюк Тиміш, укр. сусп. і культурний діяч. Н. 1895, біля Володави. П. 1978, на еміграції. Вчився у Хар. ун-ті. Член комісії при Центр. Раді 1917-1918 у справах Холмщини. Автор карти укр.-пол. та укр.-біл. розмежування. Картою О. з поправками М. Грушевського користувалась укр. делегація на переговорах у Бересті 1918. Тоді ж О. від мін-ва освіти відряджено з групою В. Дмитріюка до Берестя, де О. організував при комісаріаті УНР відділ освіти та курси українознавства для вчителів, відкривав у краю школи, «Просвіти». 1919-1939 жив у Бересті, причинився до заснування укр. школи ім. О. Стороженка, вчителював у ній. 1939-1944 жив у с. Вишневичах на Підляшші, протестував з приводу пол. терору проти українців. По війні на еміграції, член Держ. центру УНР. Автор ст. «Дещо про «калагутів» (1959) та спогадів. Син Гната О.
Олешковичі, с., Кам., ср. Відомлянська. Від Берестя 30 км.
Олизарів Став, с., Жаб., ср. Степанківська. Від зал. ст. Жабинки на пн. 10 км.
Олизаровичі Федір, Клим, Сенько намісники лит. князів на Берестейщині на середину XV ст. Сенько на 1496 староста Берест.
Укр. грамоти XV ст. К., 1965, с. 54-59, 145.
Олтуське озеро, у Малорит. р-ні. з групи Шацьких озер.
Олтуш, с., Малорит., від Малорити на пд. 20 км. На березі одноімен. озера. У Преображенській церкві виявлено унікальні ікони XVII ст. – вивезені до Мінська.
Ольга Романівна, княгиня, з 1265 дружина вол. кн. Володимира Васильковича. Дочка Романа Брянського. Освічена, за дорученням чоловіка вела переговори з Конрадом Мазовецьким. У заповіті Володимира Васильковича з 1288 О. Р. заповіджено м. Кобринь, що є першою згадкою про поліське місто.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 78.
Ольгомель, с., Стол., ср. Оздамицька, долина р. Мостви, на межі з Гомельською обл. Від зал. ст. Горинь 64 км.
[218]
Ольпинь, с., Стол., ср. Велимицька. Від зал. ст. Горинь на сх. 47 км, у межиріччі Горині і Мостви-Льви.
Ольхівський Борис, укр. журналіст, есеїст Н. 1908, Полісся. П. 1944. Жив у Варшаві і Холмі. Співредагував ж. «Ми» (В-ва), «Бібліотеку укр. державника», «Трибуну молодих» (при ж. «Тризуб»), «Назустріч», «Наші дні». Для О. властивий реалізм, закоріненість у Поліссі, патріотизм. Пр. «Вітер у нетрях. З подорожнього нотатника на Поліссі» (ж. «Ми», кн. IV, В-ва, 1935). «Вільний народ» (1938), «На північних землях», «Полісся і Волинь» (ж. «Наступ», Прага, 1942, № 23, 34, 25), «Холм» (1940).
І. Сидорук. Проблема укр.-біл. мовної межі, Аусбург, 1948, с. 20; Ольхівський Б. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1851; Ольхівський Б. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 117.