Новошич Михно (Михайло?), художник з Пинська. Працював наприкінці XVI ст.
Ю. Якімович. Галаси з Леты. – МБ, 1991, №2, с. 71.
Норблін Жан П’єр, французький і пол. художник. Н. 1745. П. 1830. Жив у Польщі. Малював серед іншого поліських селян. Тв.: гравюра «Гетьман Іван Мазепа», «Портрет генерала Сологуба», «Граф Чапський з дружиною Веронікою», «Князь Клеофонс Огинський».
Норів, Норев, Нарва, ріка, права притока Бугу. Випливає з Біловезької Пущі, відокремлюючи укр. етнічну територію від біл. Як укр.-біл. межа, початкова ланка ПРЛ, Н. згадується в більшості праць на цю тему.
Норівка, річка, ліва притока Норева, тече в Пруж. районі, витікає з Біловезької Пущі.
О
Оберівщина, с., Кам., ср. Раснянська, на залізниці Високе-Білосток, 5 км на сх. від кордону. При місцевому будинкові культури 1986 відкрито музей хліба.
«Обрані святі: Василь Великий, Григорій Богослов, Іоан Златоуст», ікона др. пол. XVIII ст., пам’ятка укр. поліського іконопису. Майстри з Шерешова, Пруж. На дошці, розмір 133,5х97х2,7 см. Яєчна темпера. До 1963 власність Перечистянської церкви (1760) в Шерешові, Пруж. Вивезена до Мінська, утримується в ДММ Респ. Білорусь. Опубл. в ЖБ, с. 108.
Обремський Юзеф, пол. етнограф, автор пр. «Проблєм етнічни Полєся» (відбиток зі «Справ народовосьцьових» Р. Х., № 1-2, В-ва, 1936). О.
[213]
применшує природне українство поліщуків, виправдовує політику полонізації, отутешнення. Є також у публікації О. чимало гіркої правди для українства про добробут і рівень нац. свідомості населення Полісся.
«Обрізання», «Хрещення», «Преображення», ікони святочного ряду Пречистенської церкви (1760) с. Шершаве, Пруж., пам’ятки укр. іконопису. Майстри шерешівські XVIII ст. Вивезені 1963 до Міська, утримуються в ДММ Респ. Білорусь.
Ж. Б. с. 99, 100, 101.
Оброве, 1) с., Іван., ср. Бродницька, від зал. ст. Юхновичі 3 км. 2) с., Івацевицький рн. До зал. ст. Івацевичі 38 км., на ПРЛ, одне з крайніх укр. сіл на пн.
«О бунте города Пинска и усмирении оного в 1648 г.», писемна пам’ятка про повстання 1648 в м. Пинську, опубл. в ж. «Чтения в императ. об-ве истории и древностей российских» (1847, с. 31-38). Пол. текст на рос. мову переклав М. Янковський. Назва «О бунте», дана, очевидно, видавцями, бо з передмови випливає, що рукопис знайдено А. Мошинським без початку, отже, без назви. Авторами могли бути ченці Францискан. пин. монастиря. «Засади. Міст, що веде на ринок і знаходиться біля єзуїтського костела, розібрали, вул. Жидівську, якою наші увірвалися до міста, загатили возами, самі ж побивали наших з єзуїтського костела та з різних засад». Наші це – пани, шляхта, ксьондзи пол.-лит. військо; вони – це пин. городяни, козаки, українці взагалі. 9.09.1648 починається штурм міста. Пиняни чинять героїчний опір. Карателі, пишуть автори хроніки, «...змушені були штурмувати кожен дім, бо неприятель, відбитий від огорожі і рогачок, завзято боронився в зачинених домах, так що починаючи від обіду понеділка до полудневої пори наступного дня, всю ніч і день, рицарська рука не вгавала в праці – одних, як козаків і містян, убивала на місці, інших, що втікали в воду і топились, карала...» Про становище Пинська після придушення повстання розповідають два інших документи публікації – «Протокол пин. гродського суду про обслідування тіла
[214]
ксьондза Холевського» та «Маніфест (універсал-донос) ченців-францисканців на бурмистрів, ратманів, лавників та цехмістрів м. Пинська», в якому названо десятки прізвищ. Цінне джерело інформації про події в Пинську 1648.
Обуховський Юзеф, пол. вчитель, викладач географії в Пин. гімназії до 1939. Чимало причинився до розбудови Пин. краєзнавчого музею.
Овзичі, с., Іван., ср. Горбаська. Від зал. ст. Снітове 11 км.
Овид Гора, інша назва Видуум Гора, Лунинецький район, піщана гора, височіє над Прип’яттю біля гирла Цни. З ОГ пов’язаний міф етимологічного походження про перебування на Поліссі і смерть римського поета-засланця Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. – бл. 18. р. н. е.).
Огинський канал, канал Огинського, гідротехнічна споруда XVIII ст. на Поліссі, з’єднує р. Щару (басейн Німану) з р. Ясельдою (басейн Дніпра), довжина 52,8 км. Споруджений 1765-1784 заходами біл.-лит. магната М. К. Огинського (1731-1800). ОК не діє, тобто непридатний до судноплавства, занедбаний. На території Пин. та Івацевицького району.
Огієнко Іван, після постригу Іларіон, укр. культ. та церковний діяч. Н. 15.01.1882, Брусилів, Жит. обл. П. 19.03.1972, Вінніпег, Канада. Закін. Київ ун-т. Проф. Київ. та Кам’ян.-Подільського ун-тів. Понад 1000 пр. У пр. «Укр. культура» (К., 1918), описуючи укр. етнічну територію, О. Згадав також Берестейщину – «значні простори в губерніях Мінській і Гродненській».
[215]
Огородники 1) с., Берез., ср. Соколовська. Від зал. ст. Бронна Гора 15 км. 2) с., Жаб, ср. Яківницька. Від зал. ст. Жабинка 10 км. 3) с., Кам., ср. Огородницька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 8 км. 4) с., Кам., ср. Вовчінська, до ст. Високо-Литовськ 16 км. 5) с., Кам., ср. Дмитровицька, від зал. ст. Жабинка 45 км. 6) с., Кам., ср. Мазлозвідська. Від зал. ст. Лищиці 17 км; 7) с., Коб., ср. Батчинська. Від Кобриня 12 км. 8) с., передмістя Пружан.
Одрач Федір, укр. письменник. Н. 13.03.1912, с. Мисятичі, Пин. П. 3.10.1964, Торонто, Канада. Справжнє прізвище Шоломицький. З сел. родини. Вчився у Вілен. ун-ті. Вчителював. 1941-1942 працює в редакції «Ковельських вістей», 1942-1944 О. – боєць УПА. По війні в еміграції. Тв.: «В дорозі» (1954), «Щебетун» (1957), «Півстанок за селом» (1959), зб. оп. «Покинута оселя» (1960), «На непевному грунті» (1962), «Вощадь» (1969).
Одрач Ф. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1928.
Одрижин, у просторіччі Дрижин, с., Іван., від зал. ст. Янів-Поліський 27 км, 7 км від вол. межі. На березі Піщаного оз. Відомий з XVI ст. як власність кн. Курцевичів. У ХІХ ст. маєток в О. належав рос. кн. Щербатовим. 1941-1944 німці вбили в О. 78 жителів, спалили 113 дворів. В околицях О. до 1952 діяло укр. підпілля.
Одрина, приміщення в господ. дворі для складання сіна, соломи, госп. начиння. Те саме, що й клуня.
«Од села до села», уривок з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», записаний на початку 60-х рр. ХІХ ст. в с. Чахець, Пруж., семінаристом А. Богушем як нар. пісня і як така опублікована 1866 в СПНТССЗК. Від Шевченкового оригіналу відрізняється кількома поліськими діалектизмами.
СПНТСЗК, с. 93-94.
Ожешко Еліза, пол. письменниця. Н. 1841, с. Мильковщина, біля Гродного. П. 1910. Тв. здебільшого про біл. село. Жила 1858-1863 в маєтку чоловіка с. Людвинові, Дорог. У листі до І. Франка писала: «Моє знайомлення з укр. мовою не робили мені багато труднощів, бо я народилася в Гродненській губернії і більшу частину життя провела на селі серед укр. людності тамтешніх сіл, а знайомство з мовою, як і мої симпатії до неї, сягають до світанків мого думання і почування». Про мову Полісся: «Діалект пинського люду відрізняється від наріччя надніманських селян: він зближується то до волинської, то навіть до укр. розмови. Тверда мова пинчука добре узгіднюється з його темним бородатим обличчям, наче з кам’яної брили витесаною постаттю».
Озерянець (Єзерський), урядовець губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Укр. активіст.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.
Озяти, с., Жаб. Від Жабинки на пд.-сх. 20 км. Відомі добірки укр. пісень з О. у записах Г. і В. Андрасюків. Батьківщина етнографа Ю. Крачковського.
[216]
«Ой, за гаєм, гаєм», укр. нар. пісня, наявна в більшості зібрань пісенної класики України, відома також на Берестейщині. З огляду на останнє біл. музики намагаються пісню оголосити біл., у перекладі включають до репертуару зокрема ансамблю Біл. держ. філармонії.
Л. Макаренка. «Свята і яго будні», ЛіМ, 1986, 17. 10.
Окріпне, с., Дорог., ср. Немиржанська. Від Дорогочина на пн. 25 км.
Олекса, укр. будівничий XIII ст. Будував здебільшого у Вол. князівстві в добу Василька Романовича і Володимира Васильковича. О., згідно літопису, «муж хитр» у спорудженні міст, фортець, церков. 1279-1289 будує на землі Берест.: відбудовує Берестя, зруйноване татарами, спорудив тут церкву св. Петра і вежу («стовп»). На р. Лісній засновує нове м. Кам’янець з Білою вежею в ньому, які існують і дотепер. Аналогічні вежі О. збудував у м. Чорторийському і Стовпах.
М. Гр. ІУР, т. 3, 1905, с. 257; Олексій. – Сл. художники України, К., 1973, с. 165.
Олександра грамота, документ, виданий вел. кн. лит. Олександром 4.10.1495 в Гродні про надання Ф. Янушкевичу маєтку над Мухавцем у пов. Берест. Письмо пол., мова укр. оригінал зберігається в ЦДІА України у Львові.
Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 54-59.