Наливайко Михайло, поліський аматор-маляр. Н. 1940, с. Молодове, Іван. На виставці у Бересті 1985 виставляв картину «Початок весни», оцінену критикою позитивно.
М. Пракаповіч. Прывабнасць хараства. – ЛіМ, 1985, 4.01, № 1.
Наливайко Северин, керівник нар. повстання в Україні наприкінці XVI ст. Загинув 21.04.1597 у Варшаві. У листопаді 1595 Н. з військом з Волині перейшов на Полісся, потім у Білорусь. Зворотний шлях пролягав також через Полісся. Військо Н. стояло табором в с. Дубой, Стол., звідки попустошило маєтки владик-уніатів К. Терлецького і Л. Пельчицького.
[206]
Нарбут Теодор, історик ВкнЛит. Н. 1784, Білорусь. П. 1864. Очолював археолог. дослідження в Бересті. Головна пр. «Історія лит. народу» (1836-1841, 9 тт.). Писав пол. і рос. мовами. У багатьох випадках трактував факти суб’єктивно, з огляду на це М. Грушевський назвав Н. «взагалі істориком непевним».
М. Гр. ІУР, 1905, т. 3, с. 526.
Наримунт І Гліб, перший пин. князь лит. походження. Н. 1277. П. 2.02.1348. Син Гедимина. У Пинську княжив 1330-1345. Не поладивши з Ольгердом, Н. тікає до Криму. Одружений з татаркою. Повертається в Литву 1348. Учасник битви з тевтонами на р. Стреві, де й гине в річці.
А. Грушевський. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 1о.
Наримунт ІІ Василь, пин. удільний князь лит. походження. Син вел. кн. Євнута, за інш. відомостями, син Ольгерда, отже брат Ягайла, якому 1386 присягнув. Писався дукс де Пинско.
А. Грушевський. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 11.
Наримунтовичі, удільна княжа династія в Пинську в ХIV ст., потомки Наримута-Гліба: Михайло, Василь, Федір, Семен, Юрій, Патрикій. Національно, релігійно, культурно Н. чулися русинами. З Наримунтовичів походили рос. княжі роди: Хованських, Куракіних, Голіциних, Булгаковських. Корецькі також.
Наровщина, с., Кам., ср. Річицька. Від зал. ст. Жабинка 30 км.
Народження Богородиці церква, м. Берестя, нар. назва Коляди Богородиці церква, правосл. храм, навколо якого після 1596 групувалися правосл. громада міста, діяло Колядне братство і братська школа.
Наруб, інша назва столь, дерев’яний надгробок у вигляді певної форми тесаних колод, виложений на могилі.
Ф. Д. Климчук. О полесском варианте одной карпато-полесской изопрагмы. – «Карпатский сборник», М., 1976, с. 136.
Нарутовичі, с., Берез., від зал. ст. Береза Картузька 13 км.
Нарушевич Адам Станислав, пол. історик, поет, церк. діяч. Н. 20.10.1733, Пинськ. П. 6.07.1796, Янів-Підляський. Походив з пин. шляхти. Закінчив 1748 Пин. єзуїт. колегіум. Називав себе пинчуком і берестянином. Прибічник пол. просвітництва, реформ. Зібрав 230 томів джерел історії, т. зв. «Теки Нарушевича», в яких є укр. матеріали.
А. Н. Пыпин, В. Д. Спасович. Обзор истории славянских литератур, СПб., 1865, с. 443-452.
«Настасино праслънъ», настасине пряслице, пам’ятка поліської епіграфіки, напис на шиферному уламку, знайдена на пин. городищі.
П. Ф. Лысенко. Города Туровский земли, Мн., 1974, с. 110.
«Наша заря», гром.-політ. газета, видавалася 1912 в Бересті рос. мовою.
«Наше слово», укр. газета, видавалася в Бересті 1941-1943, неофіц. орган Укр. Допомогового комітету. Обстоювала інтереси українства в умовах нім. окупації та пол. і сов. засилля в житті краю. Закрита німцями, видавців
[207]
арештовано і деяких розстріляно. Вижив зокрема П. Гриневич, але після 1944 був репресований НКВД.
Не на голому місці. – г. «Поліщукове слово», Кобринь, 1992, серпень, № 1.
«Наш край», газета, вид. у Бересті 1912-1914 рос. мовою. Містила ст. також про укр. письменників – про Г. Сковороду за 3.04.1913, про Т. Шевченка за 2.03.1914. За критичні матеріали притягалася до суд. стягнень.
«Нащо мені чорні брови», інша назва «Думка», вірш Т. Шевченка, написаний бл. 1837, надрукований уперше в «Кобзарі» 1840. Покладений В. Зарембою і потім М. Лисенком на музику, став нар. піснею, знаною також на Берестейщині. Біл. варіант з Чорнян, Малорит., фальшивка.
«Думка». – «Шевчен. словник», К., т. І, 1976, с. 201; «Нашто ды мне бровы чорны». – зб. «Песні беларускага народа», Мн., 1959, с. 262 (укладач і коментатор Г. Цітович); П. Ахрыменка. Летапіс братэрства, Мн., 1973, с. 224-225.
Небаба Антін, полковник Війська Запорізького. П. 9.09.1648, Пинськ. Очолював 1648 повст. загін, що діяв на Поліссі і намагався прорватися в Білорусь. У серпні 1648 Н. керує повстанням в околицях Пинська. Повстанці Н. оволоділи містом і проголосили возз’єднання краю з Укр. козацькою державою. Н. загинув, захищаючи Пинськ від. пол.-лит. війська.
А. Небаба – БСЭ, т. 17, с. 386.
Небельська битва 1262, звитяжна операція гал.-вол. війська проти литовців біля поліського селища Небель, Пин. князівство, тепер Рівнин. обл. Укр. військо, очолене кн. Васильком та його сином Володимиром, притиснуло лит. загін до Небельського оз. і повністю його знищило. Перемога в Неблі викликала в Пинську радість.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 63.
Невдах Марта, жителька м. Лунинець, народ. у с. Велесниця, Пин. Від Н. 1932 Ф. Колесою і Мошинським записано низку укр. нар. пісень.
К. Мошинські. О баданнях музично-етнографічних на Полєсю року 1932. – «Люд словяньскі», Краків, 1932, т. 3, з. 1, В71-В72.
Неври, народ в античні часи в Україні. Н., за Геродотом, були зах. сусідами скитів, територія останніх межувала з Н. на середньому Дністрі. Н. мали звичаї подібні до скитських (Геродот), уміли обертатись на вовків – основа слов’янського повір’я про упирів. Чимало істориків (Шафарик, Нідерле, Грушевський) уважали Н. предками слов’ян, включаючи в територію їх розселення Підляшшя і Полісся.
М. Гр. ІУР, т. 1, 1991, К., с. 116; В. Паїк. «Велика Скитія» – «Велика Сколотія». – ж. «Державність», 1992, № 1(4), с. 10.
Неврлий Микола, словацький україніст. Н. 15.ХІ.1916, Ростов-на-Дону. Упорядкував і видав у Братиславі 1969 зб. поезій Д. Фальківського під назвою «Ранені дні» з власною передмовою. Назвав Полісся, батьківщину поета, укр. краєм, дав всебічну характеристику творчості поета.
Нелюбович-Тукальський Йосиф, укр. церковний діяч. П. 5.08.1675. З Полісся. Архимандрит до 1648 Жировицького монастиря. Від 1648 до 1661 архимандрит Ліщинського монастиря в Пинську. Зазнавав гонінь з боку католиків. Долею і діяльністю Н. цікавився Б. Хмельницький, відомо
[208]
5 листів гетьмана на захист Н., від 1661 архимандрит у Могильові, 1664 обраний митрополитом київ. Тоді ж арештований поляками і кинутий до фортеці у Марієнбурзі. В Україну повернувся за клопотанням П. Дорошенка 1667. Відтоді живе в Чигирині, приймаючи активну участь у політ. і реліг. житті країни. Прибічники Н. у Києві: Галятовський, Гізель, Баранович, Дзик. Літопис Самовидця називає Н. «спосібним і помічним» прибічником Дорошенка.
Документи Б. Хмельницького, К., 1961, №№ 424, 446, 447, 448; Іосиф (Нелюбович-Тукальський). – ЭСЕБ, т. ХІІІА, с. 759.
Нелюбович-Тукальський Юрій, поліський шляхтич, войський і підстароста пин. на 1649, приймав участь у суд. репресіях проти селян за участь у подіях 1648.
Акты, изд. Виленского археограф. комиссиею, т. XVIII, Вильна, 1891, зап. 320.
Немковичі, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км. 1941-1944 розстріляли 25 жителів Н., спалили 40 дворів.
Непокупний Анатолій, укр. мовознавець. Уважає, що «...ареали балтійських лексем є ще одним доказом того, що в чіткому поділі Полісся на дві самостійні культурно-історичні області – західну і східну (приблизно вздовж Ясельди й Горині через Прип’ять) (ця межа, ПРЛ, тепер відокремлює українців і білорусів. – ВЛ), поділі, який проіснував до середньовіччя, східна зона дійсно належала балтам, релікти яких у цьому ареалі досі знаходили лише в гідронімії». Пр.: «До балто-східнослов’янських мовно-етнограф. та етнічних взаємин (три етюди з географії балтизмів» (1969), «Ареальные аспекты балто-славянских языковых отношений» (1964), «К изучению лексического наследия Белорусского Полесья» (1969), «Балтійські родичі слов’ян» (1979).
Неправда, річка, правий рукав Горині. Біля гирла Н. у ХІІ ст. виникло м. Давид-Городок.
«Непроглядна справа», назва анонімної публікації в Герценовому «Колоколі» (1.10.-22.11.1861 і 15.01.1862) про нищення природних багатств Біловезької Пущі, сваволю підприємця Брюгенгагена, про безглузде вбивство зубрів.
С. Букчин. Народ, издревле нам родной. – ж. «Неман», 1983, № 5, с. 159.
Несвицький Федір (Федько), укр. князь, магнат. П. 1441. Потомок пин. Рюриковичів-Юрійовичів. Володів Збаражчиною. Спочатку прибічник Свидригайла, потім перекинувся до поляків. Прабатько чотирьох княжих родів України: Збаразьких-Корибутовичів, Вишневецьких, Порицьких, Воронецьких.
М. Гр. ІУР, т. 4, 1994, с. 317; Л. Винар. Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.
Несвицькі, княжа родина в Україні, походила з пин. Юрійовичів. У XV ст. володіли Збаражем. Від Н. походять Вишневецькі, Збаразькі-Корибутовичі, Порицькі, Воронецькі, найвідоміші: Федір, п. 1441. Василь, син Федора, П. 1463; Василь, предок Збаразьких і Вишневецьких.
ЕУ, т. 2, 1993, с. 763; Л. Винар.Силуети епох, Дрогобич, 1992, с. 16.
[209]
Неслуха, річка, ліва притока Пини, довжина 40 км., каналізована 1937.
Нетреба, с., Коб., ср. Городецька. Від зал. ст. Городець 2 км.
Нечуй-Левицький Іван, укр. письменник. Н. 25.ХІ.1838, Стеблів, Черкащина. П. 15.04.1918, Київ. Автор хрестомат. тв. Вчителював у Польщі (Каліш і Седлець) цікавився становищем Підляшшя і Полісся. У ст. «Мандрівка на укр. Підлясся» (1872) пише: «У Гроднянських русинів коло Бреста я бачив курні хати без комина»... «В Гроднянській губернії (на Берестейщині. – ВЛ) одна баба говорила зо мною таким чистим укр. язиком, що я аж спитав її, чи не вийшла вона з-під Києва. А баба жила навіть у курній хаті без вивода».
Нємцевич Юліан Урсин, пол. письменник. Н. 1757 (або 1758) с. Скоки, Берест. П. 1841. Вчився у Берест. єзуїт. колегіумі, у Варшаві в кадет. корпусі. Друг і ад’ютант Костюшка. Автор романів, повістей, драм, байок, в тому числі на укр. теми: поеми «Костянтин Острозький», відомої в Україні в переспіві С. Руданського.
Никитчук Данило, учасник укр. визвольного руху. Н. 1925, Чікаго, США. З поверненням батьків в Україну Н. жив у с. Головчиці, Дорог. За контакти з укр. підпіллям 1942-1950 арештований, суджений військовим трибуналом у Пинську на 25 років ув’язнення. Повернувся додому в 1956. Живе в Бересті. Разом з Н. була суджена мати Ганна і брат Федір.
Никифор, церковний діяч П. 1599. Грек за походженням. Викладав у Падуанському ун-ті. Екзарх констянтиноп. патріархату в Україні. Брав участь у Берест. церк. соборі 8.10.1596. Арештований пол. владами як громадянин Туреччини. Помер в ув’язненні в Марієнбурзі.
І. Франко. З історії берест. собору 1596 р., т. 46. кн. 2, с. 213-214.
[210]
Никифор Станило, єп. володимирсько-берест. в час правління кн. Данила і Василька Романовичів. Спочатку слуга кн. Василька. Займався адм. справами у Вол. князівстві. Згадується на 1220.
Н. П-В. ІУ, К., 1993, с. 204.
Никончук Микола, укр. мовознавець, дослідник і знавець укр. говірок між Горинню і Прип’яттю. У порівняльному плані досліджує говірки окремих нас. пн. сх. Берестейщини. Зокрема у пр. «Сільсько-господарськога лексика правобережного Полісся» (К., 1985, 312 с.) подано лексичні паралелі з 13 нас. пн. Берестейщини, обстежених автором (з Лядця, Давид-Городка, Радчицька, Рухчі, Глинок, Білогущі, Бережного, Хоромська, Коб’я, Рубля, Ольміня, Стол. району і Дятлович, Лунинецького). Пр.: «Матеріали до лексичного атласу укр. мови» (Правобережне Полісся, К., 1979, 316 с.), «Полесская терминология пчеловодства», у співавторстві, 1968; «Из лексики полесского села Листвин» (1968).
Ничипорук Василь, учасник укр. руху на Поліссі. Н 1931, Антоп., тепер Дорогич. рн. Разом із сестрою Ганною мав контакти з укр. повстанцями 1949-1950, за що обоє були засуджені військ. трибуналом кожне на 25 років ув’язнення.
Нідерле Любор, чеський славіст, археолог, етнограф. Н. 20.09.1865. П. 14.06.1944. Член Чеської АН. Пр.: «Людство в доісторичні часи» (1893), «Слов’янська давнина» (тт. 1-3, 1903), «Керівництво до слов’янської археології» (1931). На етнограф. карті слов’янського світу Н. межа між українцями і білорусами проведена по ПРЛ.
Ніколаєнко З., укр. мовознавець, працівниця Ужгород. ун-ту, авторка ст. про укр. та біл. говірки Берестейщини: «Деякі особливості системи голосних перехідних говірок від укр. до біл. мови» («Доповіді та повідомлення Ужгородського держ. ун-ту», 2 серія філол., Ужгород, 1958, с. 103-104), «Дзекання та цекання в перехідних говірках від укр. до біл. мови» (там же, 4. Серія філол., 1959, с. 84-85).
Ніс Василь, пин. князь з роду Наримунтовичів. 1836 присягнув на вірність Ягайлові і Ядвізі.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 12.
[211]
Ніс Олександр Юрійович, князь з роду пин. Наримунтовичів. Прибічник Свидригайла, боровся за зміцнення руського впливу у ВкнЛит. Спільно з Д. Острозьким 1418 звільнив Свидригайла з ув’язнення в Крем’янці.
М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 186, 212, 216-217.
Нічниця, ночниця, 1) за віруванням давніх поліщуків, надприродна сила (нечиста), здатна шкодити людині за певних умов. 2) людина, яка не спить уночі. 3) квіти, що цвітуть уночі.
Ф. Д. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Лексика Полесья», М., 1968, с. 51.
Новакевич Лев, лікар-психіатр з Пинська. Автор ст. «Хвороба Леніна. Діагноз психіатра» («Медицинская газета», М., 18.09.1992), в якій зокрема про ідеї Леніна сказано: «... це мегаломанійна маячня, властива для прогресивного паралічу». З висновками Н. погодилось 30 психіатрів з Біл. ін-ту вдосконалення лікарів.
А. Шевченко. Кровавий меч. – г. «Старожитності», К., ч. 1-2, 1994.
Новий Двір, 1) с., Пин. На березі Погостейського водосховища. Від Пинська на пн.-сх. 30 км. Відомий з 1608, коли в НД пан Володкович заснував правосл. монастир. До 1646 НД володіли Стеткевичі. 2) с., Малорит., ср. Чорнянська на шляху Малорита-Кобринь. Від вол. межі 25 км.
Новик Ганна, поліська майстриня-ткаля. Н. 18.08.1927., с. Мотоль, Іван. Рушники Н. виставлялися в Мінську, Москві, Монреалі.
ЛіМ, 1967, № 26.
Новик Параскева, поліська майстриня-ткаля. Н. 18.08.1927., с. Мотоль, Іван. Працювала на пин. фабриці мист. виробів. Виставлялася з 1967. Тче обруси й рушники в дусі кращих традицій укр. ткацтва.
Новицький, збирач укр. фольклору на Поліссі. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. вчився в Коб. дух. училищі. Записані Н. пісні опубл. в СПНТСЗК: «У садочку вишня, у бродочку дві», «І сюди гора, і туди гора», «Ой, чиї то кони». Там же опубліковано в записі Н. баладу літ. походження «Розповідь Гриця».
Новицький Веніамін, єп. правосл. у Пинську, признач. на єпархію в Москві 1941 за місяць до початку війни, на місце звільненого єп. Олександра (Іноземцева). Н. – прибічник приєднання західноукр. правосл. єпархії до Моск. патріархії.
Новосілки, 1) с., околиці м. Берези, 2) с., Дорог., ср. Головчицька, від зал. ст. Антопіль 10 км. 3) с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Польський на пн. 20 км. 4) с., Кам., ср. Вовчинська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км. 5) с., Коб., ср. Остромицька. Від Кобриня на пн.-сх. 10 км. 6) с., Коб. від Кобриня на пд. 27 км. 1933 в Н. стався збройний виступ селян проти пол. влади, спровокований екстремістами КПЗБ, жорстоко придушений. 7) с., Коб., ср. Тевельська. Від Кобриня на пн. 20 км. 8) с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчіці на пн-зх 45 км, Біловезька Пуща.
Новоша, укр. художник-монументаліст. Творив між 1515 і 1552. Творчість Н. пов’язана з Пинськом і Давид-Городком. Провадив оздоблювальну
[212]
працю в палаці пин. кн. Ф. Ярославича. Розписував також Благовіщенську церкву в Супраслі.
Навоша. – ЭЛМБел., т. 3, с. 739.