Литовська губернія, адм.-терит. одиниця Рос. імперії 1797-1801, центр – Вільно. До ЛГ належали укр. повіти Берест., Більський, Коб., Пруж. і Пин. Населення – 796,5 тис. чол.
Литовська метрика, офіц. Зібрання держав. і приват. документів з часів ВкнЛ, велася руською, латин. та пол. мовами. Часткова видана. Містить чимало матеріалів про Україну й Берестейщину зокрема.
Литовське велике князівство, Велике князівство Лит., ВкнЛ, держава, утворилася в ХІІІ ст., зміцнилася за рахунок приєднання біл. та укр. земель, 1385 – Кревська унія з Польщею, з нею ж 1569 укладено унію Люблинську, яка суттєво обмежила суверенітет ВкнЛ. Пол. конституцією князівство скасовано 1781. Зліквідовано росіянами 1795. Сумною пам’яттю по ВкнЛ на Поліссі залишилися антиісторичні прикладки до міст Берестя, Високого, Кам’янця.
М. Гр. ІУР, т. 4, Львів, 1907, с. 9.
Лихачі, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал ст. Оранчиці 25 км. 1941-1944 в Л. загинуло 44 жителі, спалено 48 дворів.
Лихий Іван, на 1654 полковник Війська Запорізького, ватажок повстанського загону в Пин. пов. Загинув у бою з поляками. Літопис Граб’янки називає замість Л. Гладкого.
А. Миловидов. О Положении... с. 405.
Лихосельці, с., Пруж., ср. Великосільська, від. зал. ст. Оранчиці 25 км.
[182]
Лища, с., Пин., від Пинська на пн. 40 км. На р. Вислі.
Лищинський Казимир , укр. філософ-атеїст. Н. 4.03.1634, маєток Лищиці, Берест. пов. П. 30.03.1689, Варшава. По закінченні єзуїт. колегіуму в Бересті вчився в Кракові, Львові, Вільні. Служив у пол. війську, учасник військових дій. З 1664 обіймає посаду помічника ректора колегіуму в Бересті, викладає філософію. З 1682 берест. підсудок. У родовому маєтку Лищицях заснував школу для дітей простих селян. За доносом 1687 Л. арештовують, під час принагідного обшуку вилучають рукопис трактату «Нон екзістенція Деі» («Про неіснування Бога»), від якого збереглося кілька фрагментів, знайдених 1957 в Польщі, і за який Л. присуджено до страти на вогні. «Фатально помиляються ті псевдомудреці, котрі не вірять, що людина є творцем Бога, – пише Л. – Бог сам є витвором людським, отже, люди є творцями богів, і Бог не є дійсною сутністю, а продуктом розуму...» «Віра, яку вважають священною, – це людська історія». Л. тримався на допитах мужньо. За ухвалою сейму Речі. Посп. Л. був страчений на площі Старого Міста у Варшаві, а тіло спалене на вогнищі.
Ежегодник музея истории религии и атеизма, т. 3, М. – Л., 1959, с. 186-198; Лыщинский К. – БСЭ, т. 15, с. 85.
Лищиці, с., Берест. Від Берестя на пн.-зх. 25 км, на автостраді Кам’янець – Вовчин. Знайдено грошовий скарб з 1709. Жителі Л. у 1919-1939 протестували проти сваволі поляків. Батьківщина К. Лищинського.
«Лібер візітаціонум екклезіале катедраліс ет екклезіарум Брестензіум», книга ревізій берест. капітуальних храмів, складена як звіт 1759 в Бересті єп. комісаром О. Йодком за наказом єп. гр.-кат. (ун.) Ф. Володкевича. Мова пол. з рясними домішками юридичної латини. 83 аркуші. Знайдено «Лібер» Л. Паєвським у 80-х рр. ХІХ ст. в Бересті, дальша доля рукопису невідома. На середину ХVIII ст. більшість парафій Берестя, як і цілого воєвод. Берест., була уніатською, хоча О. Йодко, автор книги ревізій, констатує наявність у кожній ревізованій парафії «паршивих овець дизуніатів», тобто православних. Йодко перелічує церкви міста, стисло подає їх історію, поточний стан, володіння, описує церковні бібліотеки, дає характеристику священикам, братчикам, навіть окремим парафіянам, цитує цілком або уривками цінні історичні документи стосовно ревізованих церков або їх володінь. Навіть у переказі і цитатах Л. Паєвського «Лібер» виглядає цікавим документом про старе Берестя.
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археологич. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 314-349.
Лівай Дмитро, просвітянський діяч на Берестейщині. Мав контакти з УПА.
Ліски, с., ср. Річицька. Від зал. ст. Жабинки 26 км. 1941-1944 в Л. німці знищили 198 жителів, спалили 42 двори.
Лісна, ріка на Поліссі, права притока Бугу, завдовжки 85 км. Утворилася від злиття приток Правої Лісної (63 км) і Лівої Лісної (52 км), обидві витікають з Біловезької Пущі. Є припущення, що в основі назви Полісся покладено назву Л. Інші притоки: Кривуля, Течія, Люта, Градівка.
[183]
Лісовичі 1) с., Берест, ср. Чорнавчицька. Від Берестя на пн. 10 км. 2) с., Стол., ср. Хоромська, від зал. ст. Горинь 32 км.
Лісовський-Янович Олександр Йосиф, пол. воєначальник, організатор і командир лісовчиків. З Берестейщини. П. 1616. Військова тактика Л. використовувала досвід запорожців, передбачала швидкі маневри, відчайдушні удари. Але кероване Л. військо 1607-1616 знане також грабіжництвом і жорстокістю. Л. вів операції в Росії – в районі Владимира, Суздаля, Ярославля, Костроми, допомагаючи Лжедмитрію ІІ. Сподвижник Я. Сапіги, В. Жолкевського, І. Ходкевича.
Львівський літопис і Острозький літописець, К., 1971, с. 134, 161, 176.
Лісовчики, військова кавалерійська формація в складі пол.-лит. війська, від 2 до 20 тис. чол. 1607-1636. Л. рекрутувалися з вибранців Берест. воєвод., звідси походить той факт, що Л. розмовляли по-укр. і вважалися помилково козацьким військом. Діяли войовничо, швидко, залишаючи після себе згарища і трупи. Позаставили після себе сумні згадки своїми «шкодами» в Росії, Прибалтиці, Угорщині, Німеччині та Італії. Певну заслугу мають Л. у війнах з Туреччиною, хоробро зокрема билися в битві під Хотином 1621 з турками. Напередодні козацько-селянських повстань в Україні Л. пол. урядом були розпорошені і розформовані навіть із застосуванням зброї.
І. Франко. Козак Плахта. – т. 43, с. 254-259; П. Вершигора. Военное творчество народных масс, М., 1960, с. 188-189.
[184]
Лісовчиці, с., Кам., ср. Войська. Від зал. ст. Високо-Литовськ 24 км.
Лістовський, пол. генерал, командир т. зв. «Біл. дивізії». Без оголошення війни УНР Л. 2.02.1919 захопив берест. фортецю, відтак місто і околиці. Укр. адміністрація на чолі зі старостою О. Скорописом-Йолтуховським була інтернована. Поляки вчинили погром укр. культурних установ, запровадили в краю жорстокий окупаційний режим.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 232.
Літник, літня дорога через болото.
Ф. Климчук. Специфическая лексика Дрогичинского Полесья. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 45.
Ліща, сх. передмістя Пинська в середні віки. На Л. до 1955 височіла т. зв. Войшелкова могила, насправді могила зарубинецького походження, зруйнована. На Л. Х-ХІХ ст. розташована була садиба Ліщинського монастиря. Тепер Л. у складі міста.
Ліщинський Іван, укр. політик, педагог. Н. 1880, Галичина. П. 1941. У 1928-1930 депутат пол. сейму від УНДО. Арештований 1930 пол. владою, ув’язнення відбував у тюрмі і фортеці Берестя.
Ліщинський І. – ЕУ, т. 4, 1962, с. 1372.
Ліщинський Успенський чоловічий монастир у Пинську, за переказом заснований Володимиром Великим. Перша документальна згадка припадає на 1263 в Гал.-вол. літописові. На 1340 припадає надання пожалування ЛМ одним з Наримунтовичів. Найбільше пожалувань ЛМ одержує від пин. кн. Ф. Ярославича 1503-1520, серед тих пожалувань згад. села: Ковбичі, Мотоль, Тишковичі, Сухе, Огдемир, Любель, Заглубоччя, Житновичі, Потаповичі, Вуйвичі. 1603 ЛМ за допомогою пол.-лит. адміністрації переходить у посідання гр.-кат.(ун.), котрі володіють монастирем до 1648. Відоміші правосл. настоятелі А. Терлецький (1580), Є. Плетенецький (1595-1599), Й. Нелюбович-Тукальський (1648-1666). Упродовж 1603-1648 настоятелі уніати: Русовський, Збируйський, Петрович і навіть жінка В. Сапіжанка. У 1668 гр.-кат. (ун.) повторно заволоділи ЛМ і володіли ним до 1820, коли монастир був закритий росіянами. Успенська кафедральна церква стала парафіяльною. Згідно ревізії 1816 за ЛМ числилося 478 душ кріпаків.
С. К. Исторические сведения о правосл. церквях в г. Пинске. – «Виленский вестник», 1870, №№ 15, 16; Промова Древинського на сеймі на захист ЛМ. – «Історія України в документах і матеріалах», т. 3, К., 1941, с. 56; А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с. 105.
Ловча, с., зал. ст., рн. Лунинецький, ср. Лунинська.
Логвеній, Лекові(й), Лонкогвені(й), Лугвен, ватажок лит. загону, можливо князь. Л. 1247 грабував землю Пинську. Розгромлений Данилом Галицьким, урятувався втечею.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 44.
Логишин, селище міс. типу, Пин., 28 км. на пн. від Пинська. Відомий з 1552 як нас. п. Пин. князівства. У XVII ст. Л. володіли Радзивілли, Огинські, Друцькі-Любецькі. З 1643 мав Магдебург. право. З приєднанням до Рос. імперії віднесений з Пин. пов. до губ. Мінської. 1918-1919 в УНР.
[185]
Під Польщею 1919-1939 у Поліському воєвод. 1940-1962 центр Логишин. району в Пин. обл. (до 1954) і Берест. до 1964, коли р-н. був скасований.
Логишинська справа 1874, кримінальна справа з приводу незаконного привласнення мінським губернатором Токарєвим землі, що була власністю жителів містечка Логишин, Пин. Для приборкання обурених логишинців царський губернатор послав військо. Як пише С. Кравчинський, «карателі поводилися з селянами з люттю іноземних загарбників» – вимагали покори, контрибуції і били до смерті. Скарги логишинців у вищі інстанції імперії не давали наслідків, поки ворожа Токарєву придворна партія не розголосила ЛС. Землю селянам повернули, над Токарєвим та його спільниками про око відбувся суд. У світлі тієї стійкості, яку виявили логишинці, позиваючись з хижаком-губернатором, приписуване поліщукам самозречення «ми не люди, ми поліщуки» звучить щонайменше як вигадка.
С. М. Кравчинський (Степняк). Русское крестьянство. – «В лондонской эмиграции», М., 1968.
Лодомер ія, назва Волині в австрійських і угорських джерелах ХІV-XVIII ст. Від головного міста краю Володимира.
Лозовський Феодосій (Теодозій), церковний діяч др. пол. XVI ст. П. 1588. Єп. у Холмі і Белзі 1552-1565, у Бересті і Володимирі 1565-1588. Л. знаний своїми пригодами до постригу. Мав чимало маєтків на Волині. Торгував збіжжям з Гданськом (через Берестя).
Археографич. сборник документов, относящихся к истории северо-зап. Руси, т. 4, Вільна, 1867, с. VII; УЗЕ, т. 2, с. 436.
Лопатин, с., Пин., на лівому березі р. Стир. В середині ХІХ ст. в Л. працювала суконна мануфактура. При школі музей О. Блока.
Лосиця, річка, права притока Ясельди. У Дорог. районі.
Лосичі, с., Пин., ср. Лопатинська. Від Пинська 25 км.
Лось-Адамський, діяч ОУН на Поліссі, околиці Янова (Іванова). На хуторі Л. влаштована була база Поліського лозового козацтва, яку називали «Поліською Січчю». В сутичці з відділом НКВД Л. затримано, в 1940 над Л. відбувся суд. Дальша доля Л. невідома.
П. Мірчук. Укр. Повст. Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 192.
Лужицька культура, археолог. культура 1200-1100 рр. до н. е., епіцентр ЛК – межиріччя Вепра і Буга. Поширювалася і на Берестейщину, з пн. поселення ЛК обмежувалися ПРЛ. Сліди ЛК відкрито в с. Горбів-Здітів, Берез. Уважається праслов’янською.
Ю. В. Кухаренко. Полесье в процессе энтогенеза славян (по материалах археолог. исследований). – зб. «Полесье», М., 1968, с. 24.
Лук Іван, аматор різьби на дереві. Н. 9.03.1922, с. Жиличі, Кам. Виставляється в 1955. Працює переважно в техніці низького рельєфу. Тв.: «Олені в Біловезькій Пущі» (1970), «У Біловезькій Пущі» (1974), «Карл Маркс». Твори Л. знаходяться у БДМ.
Лукашевич Михайло, жертва сов. тоталітаризму. Мешканець Берестя. За критичні висловлювання на адресу сов. режиму на початку 80-х рр.
[186]
запроторений до психлікарні. Після звільнення не міг влаштуватися на працю з огляду на відсутність документів про реабілітацію.
В. Конавалюк. Светит ли нам правовое государство? – г. «Заря», Берестя, 1991, 17.12.
Луківське озеро, Малоритський район біля одноімен. села 10 км від вол. межі.
Лунин, с., Лунинецький р-н., на шляху Пинськ-Лунинець. Відомий Л. з XVI ст. як нас. п. Пин. пов. У середині ХІХ ст. в Л. записував фольклор Р. Зенькевич, потім М. Довнар-Запольський.
Лунинець, місто, райцентр, вузлова зал. ст. Відомий з 1540 як нас. п. Пин. князівства. Володіли Довойни, Долмати, Сапіги, Дятловицький монастир. Зростання Л. викликане розбудовою Поліських залізниць. 1918-1919 Л. під УНР. У 1930-х рр. – «Просвіта». Пограничне укр. місто.