Крестовський Всеволод, рос. письменник. Н. 1840, Київщина. П. 1895, Варшава. У К. є. оп., в яких ідеться про Полісся, – «Беловежская Пуща», «На траве».
Креховецький Адам, пол. письменник. Н. 1850, Волинь. П. 1919. Писав істор. повісті під впливом Г. Сенкевича. Повість «Пітьма» (1905) присвячена укр. філософові XVII ст. К. Лищинському, йдеться про добу пол. контрреформації, є образи єзуїтів, селян і міщан Берестейщини.
Кривицький Олександр, біл. мовознавець. Н. 15.08.1927, Могильовщина. Працівник ін-ту мовознавства АН Респ. Білорусі, один з упорядників ДАБМ, праці про біл. мову. Про мову Берестейщини К. каже: «Берестейсько-пинська група говірок становить разом з суміжними говірками України свій осібний діалект. Коротко кажучи, вона не входить до південно-західного діалекту біл. мови».
А. А. Крывіцкі. Наша родная мова, Мн., 1964, с. 62.
Кривичі, с., Пин., ср. Лемешевицька. Від Пинська на сх. 28 км.
Кривляни, с., Жаб., 15 км на пн. від Жабинки. До ХІХ ст. належали Чорторийським, XVII-XVIII ст. в К. стояв дерев’яний замок.
Кривоблоцький Володимир, біл. художник. Н. 1952, с. Хмельове. Пруж. Закінчив 1976 БДТМІ. Автор вітражів, розписів, станкових картин. Тв.: «Збирає зброю» (1982), «Пісня про зубра» (1982).
[168]
Кривчиці, с., Пин., ср. Ставоцька, від Пинська на пн 15 км. Знайдено 1950 скарб у вигляді однієї давньоєгипетської срібної монети, схованої в землю 283-246 рр. до н. е.
Крижанівський Микола, укр. активіст у Бересті в 20-і рр. Сприяв утворенню школи ім. О. С. Стороженка. Дружина К. Крижанівська очолювала в Бересті осередок «Союзу українок». Вивезений 1940 до Казахстану.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 235.
Кримський Агатангел, укр. письменник, орієнталіст, секретар УАН. Н. 15.01. 1871, Володимир-Волин. П. 25.01.1942, м. Кустанай, в ув’язненні. Автор ст. «До етнографії Полісся», присвяченій аналізові публікації Довнара-Запольського «Песни пинчуков». К. засудив намагання трактувати Пинщину як біл. територію, висловив жаль з приводу того, що укр. терени стають об’єктом, в одному випадку, некваліфікованої уваги (Довнар-Запольський), у другому, – політичних спекуляцій (Погодін, Соболевський).
Криниця, с., Пруж. від зал. ст. Оранчиці на зх. 45 км. Околиця Біловезької Пущі.
Криницький Володимир (Василь), укр. діяч Берестейщини. П. 5.12.1954. За фахом юрист. Працівник 1918-1919 губ. комісаріату УНР у Бересті, відповідав за судочинство. З окупацією краю поляками продовжує патріотичну діяльність. З 1922 голова берест. «Просвіти».
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231-233.
Криптонім В. Р-в, співавтор ЭСБЕ (Брокгауза і Ефрона), автор ст. «Пинское княжество» (т. ХХІІІ А, СПб, 1898, с. 626). Це короткий нарис історії Пинщини 1097-1898. В. Р-в уважає попередниками слов’ян на Поліссі балтів (литовців), яких потім відтиснуто на пн. Перший руський князь у Пинську Святополк. Після татар. навали Турів занепадає, Пинськ натомість стає першим містом краю. Загарбання Пинська Литвою припадає на 1318. З 1471 Пин. князівство належить київ. Олельковичам. Повстання на Поліссі 1648 пояснюється сваволею поляків. В. Р-в покликається на джерела: Архим. Николай. Историко-статист. описание Минской епархии, СПб, 1864; Писцовые книги быв. пин. староства, Вильна, 1874.
Криптон ім К., пол. автор публікації «Кілька зарисув з жиця люду вєйского в Кобриньскєм» (ж. «Атеніум», Вільно, 1850, т. 4.). К., під яким слід розуміти Ю. І. Крашевського, закликає до пожвавлення праці над вивченням нашого народу (К. вважає себе кобринчуком). Публікація К. складається з пісень: «Чи то, Боже, воля твоя», «Пошла дівчина до броду по воду», «Ой, мати, мати, порадниця в хаті», «Розплелися мої розкошеньки», «Зійшла зоря», «Сидить голуб на дубочку», «Не ходи, Грицю, на вечірницю», «Дожинки, пане, дожинки», «Одчиняй, пане, всі брами», «Двори, двори і всі новії», «Ой, полинь, полинь по полю», «Нема в світі так нікому». У примітці К. висловлює подив, звідки на Поліссі відомі такі історизми, як Дунай, козак чи виноград.
Батчук. К этнографии Кобрин. уезда. – «Грод. губ. ведомости», 1891, № 68.
[169]
Криптонім С. К., автор ст. «Исторические сведения о православных церквях в г. Пинске», («Виленский вестник», 1870, № 15, 16), в якій ідеться головно про деякі моменти в історії Ліщинського монастиря в Пинську та його Успенської кафедральної церкви, також про церкву Федорівську.
Крип’якевич Іван, укр. історик. Н. 15.06.1886, Львів. П. 21.04.1967. Автор багатьох праць з історії України. Торкався не раз проблеми історії Полісся. У ст. «Богдан Хмельницький і пинська шляхта» (1917) піддано аналізу ситуацію на Поліссі в період Хмельниччини. Є згадки про Турово-пин. козацький полк у монограф. «Галицько-Волинське князівство» (1984). Уважав Берестейщину укр. краєм.
Критишин, укр. с., Іван., 10 км на пд. від зал. ст. Янів-Поліський. Знайдено 1939 меч з доісторичних часів. 1942-43 в К. відбулися сутички між сов. партизанами і німцями. 1950 відбувався бій між групою укр. повстанців і спецзагоном КДБ. 1953 в К. репресовано велику групу селян за зв’язки з укр. підпіллям.
Кричевський Михайло Станислав, військ. і держ. діяч України періоду визв. війни. Н. наприкінці XVI ст. на Берестейщині, маєток Кричеве, тепер під Польщею. Загинув у бою під Лоєвом 31.07.1649. Літопис Величка називає К. діячем «зичливим батьківщині». Був офіцером освіченим, володів латинською, французькою, нім. та пол. мовами. Учасник закордонних виправ. Напередодні повстання 1648 очолював Чигиринський рєєстровий полк. К. взяв арешт. Б. Хмельницького на поруки, чим урятував йому життя і уможливив втечу на Запоріжжя. З початком повстання К. разом з підлеглим полком переходить на бік повстанців. З-під Жовтих Вод К. на чолі укр. делегації їде в Крим на переговори з ханом про дальші спільні дії проти поляків. Очолював укр. військо в операції під Меджибожем і Костянтиновом, де на голову розгромив Вишневецького. Як пол-
[170]
ковника київ. К. відряджено в Придніпров’я для протидії лит. військові, що рвалося до незахищенного Києва. У битві під Лоєвом лит. військо було зупинене, але К. загинув. Узятий в полон тяжко поранений К. відкинув пропозицію Я. Радзивілла ціною зради України зберігати собі життя і привілеї шляхтича. Ударившись головою об колесо воза, К., урвав собі життя.
В. Сергійчук. Бойові побратими Б. Хмельницького. – ж. «Жовтень», 1985, № 1, с. 95.
«Кричевського Станислава Михайла полонення року 1649 під Лоєвом», умовна назва шпалери, виготов. в другій пол. XVIII ст. на ткацькій мануфактурі в Кореличах, Білорусь, на замовлення Радзивіллів. 3,49х3,29 м. Кортон створили худ. батько і син Геські, імовірно за однойменною картиною А. ван Вестерфельда (XVII ст.). Шпалера виконана в кольорах, добре зберіглася. Власність Краківського нац. музею. Композиційне зображення присвячене драм. епізодові битви під Лоєвом, а саме допитові полоненого укр. полковника Кричевського 31.07.1649 за кілька хвилин до його смерті. У центрі табір пол.-лит. війська, посередині якого група – Я. Радзивілл з почтом. Перед Радзивіллом на селянській гарбі в кептарі лежить поранений Кричевський, ним піклуються два полонені козаки. На виокремленому композиційно передньому плані втілено останні хвилини життя Кричевського. «Можливо пан хотів би перед смертю ксьондза? – зласкавився запитати полоненого кн. Радзивілл. «Ні, волію відро води» – відповів полковник. Він напився води з рук козака, потім зібравшись на силі, вдарився головою об колесо, завдавши собі смертельної рани».
Д. С. Трызна. Беларускія дываны і габелены, Мн., 1981, с. 31-32.
Кричевщина, урочище в околицях с. Плотниця, Стол. Згадується на 1452 – королева Бона подарувала К. Д. Гладкому.
О. Цинкаловський. Т. 1, с. 576.
Кротове, с., Іван., ср. Достоївська. Відоме з XVI ст. 1509 пожалуване панам Іртищам-Достоєвським.
Крук Василь, селянин с. Стригінь, Берез. Зусиллями К. на цвинтарі згад. села 1817 була споруджена церква Іоана Богослова, пам’ятка нар. архітектури.
Свод памятников истории и культуры Белоруссии. Брестская область, М., 1990, с.127, 128.
Крупський Йосиф, берест. художник. Н. 1934, с. Куплин, Пруж. Закінчив 1968 БТМІ, відтоді виставляється. Станковi тв.: «Хлоп’ята» (1968), «Верби над Бугом» (1971), «Оборона берест. вокзалу» (1972), «Село мого дитинства» (1979), «Берест. фортеця» (1980), «Час поезії» (1981), «Теплий день» (1982), «Ніжність» (1983). Мозаїка і розписи в кінотеатрах м. Берестя.
Крушина, с., з 1968 в складі Берестя.
Ксенда Марія, поліська майстриня-ткаля. Н. 1944, с. Мотоль, Іван. Авторка рушників.
Музей беларускага народнага мастацтва, альбом, Мн., 1983, №№ 88, 89, с. 175.
«Кто були наші діди і яка їх була доля до унії», анонімна публікація в «Гродненских епархиальных ведомостях» (Гродно, 1905, за 9.01. с. 656-664)
[171]
укр. мовою, призначалася, за виноскою ред., «для священиків та початкових вчителів як канва, можливо як конспект для доброї сердечної розмови з народом, який любить свою віру і свою народність». У поп. формі «говіркою Берест., Коб., почасти Пружанського повітів» публікація нав’язує читачам-поліщукам білорусофільську ідею щодо Берестейщини – «...сторона де живуть тепер пинчуки, зоветься Білою Руссю» та офіційну концепцію церковної історії, зокрема про передісторію Берест. собору 1596. Укр. переклад зроблений добрим знавцем поліських говірок.
Куба Людвіг, чеський художник і фольклорист. Н. 16.04.1863. П. 30.11.1956. Укладач і видавець зб. «Слов’янство в своїх піснях», в якому серед укр. матеріалів є тексти з Полісся. Подорожуючи по Україні, К. 1888 відвідав Полісся, де записував пісні, серед них відому «У Бересті на риночку». Є в К. картини олівцем під назвою «Біло-українська дівчина, що зриває фасолю» та «Білоукраїнець» (обидві з 1888) – так художник назвав жителів укр.-біл суміжжя.
Кубійович Володимир, укр. географ, енциклопедист. Н. 23.09.1900, Галичина. П. 2.ХІ.1985, Франція. Уч. укр.-пол. війни 1918-1919. Закін. Крак. ун-т. Пр.: «Атлас України і суміжних країн» (1938), ст. в тритомній УЗЕ. Редактор ЕУ. Відбував кілька експедицій на Полісся. У виданнях К. Берестейщина розглядається як інтегральна частина України.
І. Кошелівець. Володимир Кубійович. – ЛУ, 1992, за 4.06.
Кудринський Федот, укр. літератор, педагог, етнограф. Н. 19.02.1867, селище Степань на Рівненщині. П. 1933. Псевдонім Степанець. Писав рос. мовою. Пр.: «Старцы. Полесская легенда» (К., 1894), «Черты обществ. быта Литовской Руси в XVI в.» (1907), «История развития и падения крепостничества в России в связи с положением крестьянства Европейской России» (1911).