Комаха Володимир, агент пол. розвідки в 30-х рр. Завербований і відряджений на Полісся і Підляшшя для розбудови фіктивних осередків компартії з метою виявлення і арешту її прихильників.
Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя, Вінніпег, 1968, с. 210.
Комісаріат народної освіти Холмщини, Підляшшя і Полісся, викон. орган мін. освіти УНР 1918-1919, створений декретом Центр. Ради для полагодження освіт. проблем згад. провінцій. Резиденція голови – Київ, заступника – Берестя. К-т організував у Бересті курси підготовки укр. вчителів почат. і середніх шкіл – 150 чол. У Берест. і Коб. пов. було засновано бл. 500 укр. шкіл. К-т припинив працю з пол. окупацією краю.
М. Сирник. Комісаріат нар. освіти для Холмщини, Підляшшя і Полісся. – ж. «Зустріч», В-ва, 1989, № 20, с. 98-101.
Комина одруження, Одруження комина, поліський звичай, справляється 1 вересня за ст. стилем. Сюжет звичаю: пічний комин уважається за молодого, якому влаштовуються урочистості весільного характеру. ОК – свято домашнього вогнища, вогню, світла, тепла і хатньої праці.
П. Шейн. Женитьба комина. – ж. «Этнографич. обозрение», 1889, № 3, с. 152-160.
Комяга, човен для транспортування ріками торгових вантажів, були у вжитку до XVII ст.
Конвенц Гуго, нім. природознавець, прибічник охорони природи. Виступив з протестами 1915-1917 з приводу нищення нім. окупаційною владою лісових багатств Біловезької Пущі, пропонував перетворити пущу в парк природи.
Й. П. Карпінскі. Пущя Бяловєска, В-ва, 1972, с. 16-17.
Кононенко, емігрант зі східних областей, в 1930-х рр. член «Просвіти» в Малориті, очолював драм. гурток при «Просвіті», здійснив вистави: «Наталка Полтавка», «За двома зайцями», «Хмари».
Конопніцька Марія, пол. поетеса. Н. 1842, Польща. П. 1910, Львів. Відвідала Полісся. Поліські мотиви наявні в поемі «Пан Бальцер у Бразилії»: серед героїв є полішуки, зокрема Луць Остапчук з-під Логишина – вигнаний в еміграцію, все тужить за Поліссям, згадує Логишин, Пинськ, Біловезьку Пущу, канал Огинського. В оп. «Зломлювачі» К. малює суд. процес у Пинську над п’ятьма хлопчаками, які через нужду вдалися до крадіжки. Назагал поліщук уявляється К. однобічно: худий, брудний, пихатий, убогий. «Завжди носить за плечима торбу з окрайцем хліба і соленим огірком, завжди плете личаки і одягається у саморобну свитку».
Конотоп, за місц. вимовою Конотіп, с., Іван., ср. Рудська. На р. Неслуха. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 7 км. 1947 в К. відбувся бій між частиною НКВД і боївкою УПА. З обох боків були жертви.
[161]
Константинович І., мешканець м. Пинськ, автор твору «У пошуках істини», який в 1891 мав вийти друком у Мінську, але через атеїстичне спрямування твір К. заборонено.
ЭЛМБел, т. 1, с. 220.
Концуб Анатолій, біл. майстер декорат. мистецтва. Н. 13.07.1949. Стол. Закінчив 1971 БТМІ. Живе в Бобруйську. Виставляється з 1976. Тв. «М. Богданович», «Різдво», «Вернісаж», «Пори року».
Копаївка або ще Копань, права притока Бугу. Витікає з Вол. обл. Довжина 40 км. Водозбір 264 км. кв. Русло каналізоване. Колись К. використовувалась для перевезень вантажів з Бугу в Прип’ять.
Копний суд, судовий орган нижчої інстанції в слов’ян у період племен та на початку держ. життя. На Поліссі КС проіснували до кінця XVIII ст. КС розглядав усі місцеві кримінальні справи, міг виносити смертний вирок.
Г. Ловмянський. Основні риси пізньоплемінного та ранньодержавного устрою слов’ян. – ж. УІЖ, 1969, № 11, с. 47.
Копті, шляхетська родина. Прізвище уперше згад. на 1448 як власників с. Копівці на Поділлі. Існувала поліська галузь К.: Василь, королівський писар, його грамоти писано укр. мовою, Полонія Война з Коптів, заснувала в Куп’ятичах коло Пинська 1628 правосл. чол. монастир. Йосиф Бобрикевич (Копть) член острозького патріот. гуртка, чернець Манявського скиту, відтак у Вільні, опікувався Куп’ятиц. монастирем. Федір з Волині, корол. бібліотекар у Вільні, батько Олени Журавницької. Олена Копть-Журавницька, укр. поетеса. Н. бл. 1525, імовірно на Берестейщині. Її чоловік володів на Волині с. Журавним. О. відбула судовий процес 1575 в Луцьку за епіграми на вельможних сучасників. Авторка акростиха «Ох, мені жаль не по малу», з якого вичитується її ім’я та прізвище. О. приписують авторство балади «Петрусь» та пісні «Волиночка», записаних також на Берестейщині.
Г. Нудьга. Не бійся смерті, К., 1991, с. 75, 186-187, 192-193; Запис І. Котовича в СПНТСЗК.
Кордуба Мирон, укр. історик. Н. 2.03.1878, Галичина. П. 2.05.1947. У низці праць («Територія і населення України», «Північно-Західна Україна»). Берестейщину відносив до України.
Коренчук Олександр, аматор нар. співу з с. Клітна, Пин. На етнограф. концерті в Мінську з групою односельців 1.02.1968 К. виконував укр. пісні, розцінені біл. критикою як поліський варіант біл. фольклору.
Г. Цітовіч. Песні Палесся – ЛіМ, 1968, № 13.
Корецькі, княжа магнатська родина в Україні XV-XVII ст. Походила від пин. кн. Василя Наримунтовича, що сидів у Корці на Волині. Сполонізовані.
М. Гр. ІУР, т. 4, К., 1993, с. 506.
Короб’є, с., Стол., ср. Плотницька. Від зал ст. Видибір 15 км.
Коробушкіна Тетяна, біл. археолог, кандидат історич. наук., працівниця ін-ту історії АН Респ. Білорусь, учасниця і помічниця П. Лисенка під час
[162]
розкопок берест. городища. К. властива тенденція віднаходити на Берестейщині «сліди» дреговичів.
Короленко Валентина Олександрівна, педагог, родичка відом. рос. письменника. Упродовж 1941-1944 жила в Бересті, очолювала дитячий притулок-сиротинець. Гуманно ставилася до сиріт військового часу. Ризикуючи життям оберігала підопічних малят, залучала до їх утримання правосл. церкву Берестя та громадскість. Після війни репресована «за співпрацю з німцями».
А. Гребенкина. Долгий путь на родину. Судьба брестских сирот, вывезенных гитлеровцами в годы окупации. – г. «Заря» (Берестя), 1991, 11.09.
Королівський канал, див. Дніпро-Бузький канал.
Король Павло, працівник губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919, лікар. Учасник організації т-ва «Просвіта».
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.
Король шаховий з Берестя, шахова фігура ХІІ-ХІІІ ст., знайдена 1973 на берест. городищі. Заввишки 4,6 см, ширина основи 2,5 см. Фігура нагадує зображення воїна з мечем, можливо, з булавою в правиці і зі щитом у лівиці. Фігура покрита численними кружальцями.
М. Линдер. Шахматы на Руси, М., в-во «Наука», 1975, с. 72-95.
Корсак Рафа їл, гр.-кат. (ун.) церковний діяч. З магнатської лит.-біл. родини, 1632-1637 єп. у Пинську, згодом митрополит.
Р. Корсак. – ЕУ, т. 3, Львів, 1994, с. 1142.
Корсак Степан, поліський майстер сувенірних бондарних виробів з с. Риловичі, Іван. Співпрацює з пин. фабрикою сувенірів.
А. Ступак. Майстэрства і фантазія. – ЛіМ, 1987, 23.10.
Корсунь, укр. с., Дорог., сіл. рада Антопільська. Від Дорогичина на зх 18 км. відомий з XVI ст. своїм своїм монастирем.
Данило Корсунський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, т. 1, К., 1960, с. 299-300.
Косач Юрій, укр. письменник. Н. 5.12.1909, Київ. Автор роману «День гніву» (1948) в якому є приваб. образ дівчини-шляхтянки з Полісся О. Стеткевичівни, згодом дружини гетьмана І. Виговського.
Ю. Косач. – ЕУ, т. 3, Львів, 1994, с. 1144.
Косинський Криштоф, керівник першого великого козацько-селянського повстання в Україні проти Речі Поспол. Загинув 1593 навесні. Походив з воєводства Берест. У 80-х рр. XVI ст. К. на Запоріжжі, 1590 одержав маєтність Рокитне на Пороссі, пізніше силоміць відібрану Я. Острозьким. У грудні 1591 К. підняв повстання. Визволені армією К. повіти Київщини і Волині присягали на вірність Запорізькій Січі. Біля с. П’ятка, Житомирщина, повстанці силами Острозьких і Корецьких були розбиті. К. відступив на Запоріжжя, організував новий повстанський загін. У травні 1593 під Черкасами К. вдруге зазнав поразки – від старости О. Вишневецького. Під Черкасами К. загинув у бою, за іншою версією, був отруєний.
В. Антонович. Коротка історія козаччини. – ж. «Дніпро», 1992, 1, с. 122.
[163]
Косинщина, с., Пруж., ср. Моківська. Від зал. ст. Оранчиці на пн. 25 км.
Косичі, с., з 1978 в складі Берестя. У 60-і рр. ХІХ ст. в К. І. Котович записав і видав у СПНТСЗК велику кількість укр. нар. пісень.
Костек-Бернацький Януш, пол. урядовець (у м. Перемишлі є вул. К., можливо саме звідтам він походить), 1932-39 воєвода на Поліссі. Один з батьків концтабору в Березі. Приймав особисту участь у катуванні політв’язнів у берест. фортеці та у Березі. Знав укр. мову. З початком війни призначений цивільним комісаром, влаштовував погроми українців. 4. 09.1939 залишив пост і втік.
М. Лев. Береза-Картузька. – ж. «Жовтень», 1986, № 3, с. 70-81; В. Гоцький. Береза-Картузька. – ж. «Біль», вип. 2, Львів, 1991.
Костелянець Борис, рос. сов. критик. Н. 1912, Пинськ. Вчився у Ленінград. ун-ті. Пр.: «А. С. Макаренко» (1954), «Творческая индивидуальность писателя» (1960), «Педагогическая поэма» А. Макаренко» (1963).
Костюшки, шляхетський рід Берестейщини XV-ХІХ ст. власники с. Сигневичі, Берез. Кость (Костюшко) Федорович, походив з Київщини, за іншою версією, – з Волині, одержав 1452 с. Сигневичі. Тут досі стоїть уфундована К. правосл. церква. К. в різний час мали титули підкоморіїв берест, стольників пин., хорунжих київських, мечників овруцьких. Поступово католичились і полонізувались. Предки Костюшка Т.
Костюшко Тадеуш, пол. генерал, нац. герой Польщі. Н. 4.02.1746, с. Морачевщина на Поліссі. П. 15.10.1817, Швейцарія. Поч. освіту здобув в єзуїт. колегіумі в Бересті, 1760-66 вчився в колегіумі піарів у Любешові, Пин. пов. Закінчив кадет. корпус у Варшаві. Продовжив освіту в Паризькій військ. академії. Воював у США за незалежність. Намагався залучити українців до боротьби за незалежну Польщу, але право України на самовизначення заперечував.
Котляревський Іван, укр. письменник, батько новітньої укр. літ. Н. 9.09.1769, Полтава. П. 10.ХІ.1838. Тв.: «Енеїда» (1798), «Наталка Полтавка» (1819), «Москаль чарівник» (1841). П’єси К. в різні роки виставлялися в Бересті, Пинську, Кобрині, Березі, в Дивині, в Старих Кальоках тощо. Пісні з тв. К.: «Ой, під вишнею, під черешнею», «Туман,
[164]
туман при долині», «У сусіда хата біла» записуються на Поліссі як місцеві нар. пісні.
Котович-Здітовський Богдан, згадується як «строїтель іменій шпиталя острозького» на 1596. Друга частина прізвища дає підставу уважати КЗ уродженцем котрогось з поліських сіл Здітових.
І. Мицько. Острозька слов’яно-греко-латинська академія, К., НД, 1990, с. 97.
Котович Іван, збирач укр. фольклору на Поліссі. Походив з с. Косичі (в складі Берестя). Закінчив Петербурзьку дух. академію. Викладав у Кобр. дух училищі 1861-1863. Разом з Г. Котовичем, А. Котовичем, Яр. Маркевичем та ін. записав у різних селах Полісся і передав П. Гільтенбрантові понад сто укр. пісень. Сам К. записував переважно в Косичах та Череватинцях. Добірка пісень у записах К. опубл. в СПНТСЗК: «Горе моє, горе, нещасная доля», «Бодай пану в дворі страшно», «Чом ти, гаю, чорний стоїш», «Повій, повій буйний вітре», «Стали думи думати, кого в рекрути брати», «Ой, ти хмеленьку, буйнеє житце», «Ой, зійшли, зійшли два місяці», «Іде Ясенько сим понеділком», «У нашого старости чорнії очі», «Ой, заржи, заржи, сивий конику», «Ой, муй милий, дружина моя», «Чого, річко, тихо стоїш», «Весно красна, що нам винесла», «Вербо, вербо зелененькая», «Жнися, загоне, жнися, на мене не дивися», «Чого, дівко, снопів рідко», «Володар, володар, одчини ворота». У супровідному поясненні до зібраних пісень К. писав: «Ті з пісень, що записані в Кобринському і Берестейському повітах, – на малоруському наріччі; у піснях Більського повіту ще переважає малоруська мова; пісні з Гродненського пов. чисто білоруські».
Укр. народна поетична творчість, К., 1968, с. 54-56.
Котович Ф едір, укр. активіст Полісся 1919-1939. Н. 1904, Задвірці, Берест. Член берест. «Просвіти», учасник худ. самодіяльності – грав у п’єсі М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю» та в п’єсі В. Васильченка «Перші гулі» тощо. Поширював укр. пресу і книгу.
А. Харитончук. Укр. школа в Бересті на Поліссі. – ГБ, 1992, № 2(4).
Котра, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці на пн. 25 км.
Коханович Йосафат, іконописець, імовірно гр.-кат. (ун.) Згадується на 1791 – оздоблював Воскресенську церкву в Антополі, Дорог. Автор вівтарної ікони «Святитель».
Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 191.
Коцюбинський Михайло, укр. письменник. Н. 1864, Поділля. П. 1913. Неперевершений прозаїк. В останні роки життя готувався написати повість про Полісся, збирав етнограф. та фольклор. матеріал.
Коцюбиха, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити на пд. 16 км. На вол. межі.
Коялович Михайло, рос. історик і публіцист. Н. 1828, Кузниця, тепер Білостоцьке воєвод. під Польщею. П. 1891. З сім’ї гр.-кат. (ун.) священика. Сам був священиком, викладав у дух. і дворян училищах, також у Кобрині, згодом у дух академії в Петербурзі. Слов’янофіл і монархіст, царист, русифікатор. Досліджував питання про відношення «Западно-
[165]
русского края» до Польщі і Росії. Вивчав етнічне розмежування між поляками, з одного боку, і литовцями, білорусами і українцями, з другого. Торкався також укр.-біл розмежування. «Міщани Кобриня і Пружан – чисті малороси»... «У пана Еркерта не зовсім правильно показані межі цього племені (українців – ВЛ) з боку Білорусі. Воно значно далі Пружан вклинилось в Білорусь, сягає Щари, а біля Пинська перейшло за Прип’ять». Тв.: «О расселении племен в Зап. России. По поводу изд. г. Эркертом этнографич. атласа областей, населенных сплошь или отчасти поляками», «Встреча народностей в Зап. России с русской государственностью и великорусской народностью. По поводу народных караулов в Запад. России», «Документы, объясняющие историю Западно-Русского края и его отношение к России и Польше», «Об этнограф. границе между Зап. Россией и Польшей», «Сб. ст., разъясняющих польское дело в Зап. России», «Литовская церковная уния», «История воссоединения западнорусских униатов старых времен».
КПЗБ, Комуністична партія Зах. Білорусі, частина КПП, інспірована Москвою організація, покликана в умовах Зах. Білорусі вести антипол. і антибілоруську діяльність. Поширювала свій вплив на укр. Поліське воєвод. Виокремлена з КПП 1923. На 1933 4 тис. членів. Виступала за приєднання Зах. Білорусі і Зах. України до СССР. Конференції КПЗБ відбувалися у Мінську, головні акції спрямовувалися сов. емісарами (Орловський, Хоружа, Ольшевський). У перші роки існування КПЗБ застосовувала тактику терору, провокувала збройні виступи. Окружний комітет КПЗБ у Бересті організ. 1923. У січні 1927 в Бересті відбувся судовий процес «тридцяти одного». На Поліссі КПЗБ намагалися в своїх цілях використовувати укр. сусп. рух та його організації. Розпущена за вказівкою з Москви 1938.
Кравець Іван, архітектор, Н. 13.04.1948, с. Снітове, Іван. Закінчив Берест. інженерно-буд. ін-т. Керує групою архітекторів у Гомел. обл., споруджує житлові будинки, член сп. архітекторів.
Архитекторы Сов. Белоруссии, Мн., 1991, с. 55.
Кравців Богдан, укр. поет, учасник визв. руху. Н. 1904. П. 1975. Вчився у Львів ун-ті. За причетність до патріот. акцій відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Зб. поез.: «Дорога» (1929), «Промені» (1930), «Сонети і строфи» (1933), «Остання осінь» (1940), «Під чужими зорями».
Кравчинський (Степняк) Сергій, рос. письменник Н. 13.07. 1851. П. 23. 12. 1895. Укр. роду. Учасник «ходіння в народ», член партії «Земля і воля». Виконав атентат на шефа царської жандармерії Мезенцева, відтоді в еміграції. Підтримував контакти з Драгомановим і Павликом. У пр. «Російське селянство» розповів про «Логишинську справу», – про захоплення мін. губернатором Токарєвим землі, яка була власністю мешканців поліського містечка Логишин, про опір логишинців та розправу на ними.
Кравчук Олександр, біл. театр. митець, викладач. Н. 10.05.1936, Берестя. Вчився в БТМІ. Виставляється з 1967. Оформив вистави: «Виклик богам» А. Делендика в Берест. драмтеатрі (1965) та «Травіата», Д. Верді (1969), «Спляча красуня» П. Чайковського (1970) у держ. театрі опери і балету в Мінську.
[166]
Крайка, пояс завдовжки до 2,5 м. Ткалася з різнокольорових ниток. Предмет гордощів поліських чепурунів у ХІХ ст.
Крайновичі, с., Пин., с. Молотковицька. Від Пинська на зх. 10 км. Радгосптехнікум.
Краї, с., Івацевицький р-н. 10 км на пн. від Телехан, ср. Річківська. Від зал. ст. Мальковичі 64 км.
Крамне, с., Дорог., ср. Бездіжська. Від Дорогочина на пн.-сх. 15 км. До середини ХХ ст. К. славилось виробництвом поліських розмальованих куфрів.
Краніхфельд Володимир, рос. літ. критик. Н. 1865, Пинськ. П. 1918. За молодих літ К. рос. народник. Від 1904 член редакції ж. «Мир Божий», згодом редактор. Пр. про Некрасова, Успенського, Салтикова-Щедрина, Л. Толстого, Т. Шевченка.
Красіївка, с., Іван., ср. Достоївська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 19 км. До 1960 Смердяччя.
Красниця, с., р-н. Івацевицький, ср. Вигонищанська, околиці Вигонівського оз. 1942 німці вбили в К. 90 мешканців, спалили 16 дворів. Село не відновилося.
Красове, с., Пин., ср. Пліщицька. Від Пинська 15 км.
Крачко Володимир, активіст укр. руху на Берестейщині Н. 1924. Учасник війни з німцями, нагороджений медалями. Живе у Кобрині. З лютого 1989 член правління Укр. гром.-культурного об’єднання Берестейщини. Автoр краєзнавчих ст.
Крачковський Юліан, етнограф та археограф, дослідник звичаїв поліських селян. Н. 25.07.1840, с. Озяти, Жаб. П. 25.07.1903. З родини органіста місцевої гр.-кат. (ун.) церкви. Закінчив Петербурзьку дух. академію, викладав у Молодеченській (Білорусь) вчит. семінарії, був інспектором нар. училищ у Тульській губ., директором Полоцьк. вчит. семінарії. Батько відомого сходознавця. Пр.: «Быт западнорусского селянина» (1874), «Очерк быта западнорусского крестьянина» (1869), «Очерки униатской церкви» (1871), «Старая Вильна до конца XVII в.» (1893), «Иван Петрович Корнилов» (1901), «Свадебные обряды западноруских крестьян» (1968).
Крашевський Каєтан, пол. письменник. Н. 11.03.1827, с. Довге, Пруж., жив переважно в с. Романів на Підляшші. Брат Юзефа і Люціана. Як аматор займався астрономією і музикою. Автор історич. повістей: «Берестейський конюший» (1875), «Зі спогадів каштеляна» (1896), «Потурнаки» (1895), змістовно пов’язаних з Поліссям.
Крашевський Люціан Едвард Ян, пол. художник-аматор і фотограф. Н. 24.07.1820, с. Довге, Пруж. П. 2.02.1892. Брат Юзефа і Каєтана. Володів маєтком в с. Стрельна, Іван. Автор творів з етнограф ухилом – начерків поліських селян і міщан, їх одягу. Учасник повстання 1863, був на засланні.
Л. Крашевскі. – Словнік артистув польскіх, т. 4, В-ва, 1986, с. 254-256.
[167]
Крашевський Юзеф Ігнацій, пол. письменник. Н. 28.07.1812, Варшава. П.. 19.03.1887. Жив 1833-1859 на Поліссі в родовому маєтку Довге, Пруж. Служив у Житомирі. Серед україніки К. є тв. на поліські теми: «Спогади з Полісся, Волині і Литви» (1840), «Пинськ та Пинщина» (1838), «Поліський ярмарок», «Село на Поліссі», «Корчми та дороги на Поліссі (останні три 1839), «Одяг міщан і селян з околиць Берестя, Кобриня і Пружан» (1860), «Пинськ та його околиці» (1837), «Народні пісні зібрані на Пинщині Р. Зенькевичем», «Кілька малюнків з життя сільського населення Кобринщини» (1850). Як політик К. щодо України дотримувався шов. поглядів.
С. Козак, Укр. проблематика в нар. повістях Крашевського. – ж. «Наша культура», В-ва, 1970, № 8, с. 3-5.
Кремпський Геркуланум, пол. музиколог і композитор. Н. бл. 1774. П. 1854. Навчав музики дітей кн. Друцьких-Любецьких в с. Лунин, Лунинецький р-н.; разом з Р. Зенькевичем записував місцеві укр. нар. пісні, при тім К. записував мелодії. Записи поліського фольклору (мелосу) загубилися, як також пол. вірші К. та полонези.
Р. Зенькевич. Прубкі римове, Вільня, 1856.