«Кейстута грамота», археограф. пам’ятка. Являє собою дозвіл кн. Кейстута торунським купцям на вільний переїзд через землю Берестейську до Луцька. Видана в Бересті після 1341.
Пам’ятки укр. мови. Грамоти XIV ст., К., 1974, с. 23-24.
Кемалі-Курганський Й., нач. пол. концтабору в Березі, жорстокий пол. тюремщик. Особисто катував політв’язнів. Під час нім. окупації потрапив до нім. концтабору, де був убитий в’язнями-поляками.
Береза-Картузька. – ЕУ, т. 1, Львів, 193, с. 114.
Кемей, іконописець з Давид Городка, Стол. Згадується на 1734-1736.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., каталог, Мн., 1986, с. 190-191.
Керзона лінія, межа, яка 1919 мала розмежовувати укр. і пол. відтак пол. і сов. володіння. Запропонована анг. міністром закор. справ Керзоном Дж. Л. Проходила КЛ через Гродно-Ялувку-Берестя-Дорогуськ-Крилів-Перемишль, лягла в основу повоєнного пол.-сов. кордону. Укр. землі Підляшшя, Холмщина і Лемківщина КЛ відрізає до Польщі.
Керсновський Стефан, пол. різьбар. Н. 1906, Біла Церква. П. 1931, Берестя. Постійно жив у Бересті з 1929, мав тут майстерню. Вирізблював пол. герби, прикраси для будинків, погруддя Пілсудського, також голови Шопена і Міцкевича.
Керсновскі. – САП, т. 3, с. 408-409.
Києвський Владислав, пол. вчитель, краєзнавець, друг поліщуків. Вчителював 1934-1939 в с. Бережному, Стол., вів у селі просвітницьку роботу. Розшукав документи з історії Бережного. У вересні 1939 врятував село від розправи – недобитки пол. армії намагалися спалити Бережне за антипол. настрої селян. У 1944 німці арештували К. По дорозі в Освєнцим тікає, відтоді живе в Польщі.
Панасюк Н., Татун В. Крона вечного дерева, Мн., 1987, с. 9-13.
[152]
Київка, селище, з 1928 в складі Берестя, розташ. на сх від ковельської залізниці. Виникла К. в 1870-і рр. в час будівництва Київської залізниці.
Київська Велика вулиця в Пинську, див. Леніна вул. в Пинську.
Київська вулиця в Бересті, див. Пушкінська вул.
Київська пристань, річкова пристань на Пині в Пинську, на ній вантажилися і вивантажувалися товари, що йшли з Києва і на Київ.
Київська Русь, див. Русь.
Кипріан, ієромонах і архидіакон, грек за походженням. Член острозького гуртка вчених. Вчився у Венеції та Падуї. На берест. унійному соборі 1596 був у православних перекладачем.
М. Гр. ІУР, т. VІ, К., 1995, с. 487.
Кирило, укр. церковний і культур. діяч, митрополит київ. П. 7.12.1281. Похов. в Софії київ. Людина освічена, був у близьких стосунках з гал.-вол. князями. Автор «Правил Кирила, митрополита руського» та «Поученій к попам». К. приписується авторство гал. частини «Гал.-вол. літопису».
М. Гр. ІУР, т. 3, с. 267-268, Н. П.-В. IV, т. 1, К., 193, с. 204.
Кирило Турівський, див. Турівський К.
Кисілевська Олена, укр. письменниця, гром. діячка. Н. 1869, Галичина. П. 1956, на еміграції. Голова союзу українок. Редагувала ж. «Жіноча доля». Серед краєзнав. праць К. є брошура «По рідному краю. Полісся» (Коломия, 1935). К. про поліщуків: «Про пахмурність, непривітність, хитрість поліщука, яким його характеризують польські письменники, нема й мови. Почувалася рідною, близькою їм, як серед селян Покуття і Поділля».
Китаєвський Володимир, укр. поет. Н. 3.06.1896, с. Стовпи, Жаб. П. 31.12.1940, с. Тевлі, Жаб. У першу св. війну К. – солдат рос. армії. Під час пол. окупації обраний війтом гміни в с. Тевлі, за спробу
[153]
відкрити укр. школу з посади звільнений. Друкувався в ж. «Вікна». Тематика віршів К.: від вульгарного соціологізму до щирого укр. патріотизму.
«Кохайте, любіте, добрі селяни, це миле Полісся і мову свою». – г. «Голос Берестейщини», № 2(8), червень, 1993, с. 3.
Кінчиці, с., Пин., ср. Дубойська. Від Пинська на зх 30 км. на правому березі р. Пини. 1985 в К. засновано Кінчицький заказник рідкісних і лікарських рослин на 135 га.
Кіт Михайло, укр. гр.-кат. (ун.) священик, очевидно, з Галичини. У 1918 відряджений з Києва до Берестя для пастирської праці серед місцевих греко-католиків. Вид. у Бересті 1918-1919 тижневик «Мир», присвячений питанням навернення спольщених українців на українство. Інтернований поляками.
І. Хміль.Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.
Клим Московчин, козак низовий запорізький, у складі козацького загону був на Лівонській війні на боці Речі Посполитої. Записаний у реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки КМ родом.
Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там само.
Климкевич Роман, укр. історик в екзилі. Н. 1920. Праці з галузі сфрагістики і геральдики, в тому числі на теми Полісся: «Герби Підляшшя і Полісся» та «Герби міст Полісся» (ж. «Укр. історик», 1965, № 1-2(5-6) та 1966, № 3-4(11-12).
Климук Петро, сов. пілот-космонавт. Н. 10.07.1941, с. Комарівка, Берест. Закінчив 1964 Чернігів. військ.-авіаційне училище, 1977 військово-повітряну академію. Уперше літав у космос 18-26.12.1973 з В. Лебедєвим, удруге – 24.05.-26.07.1975 з В. Севастьяновим, утретє – 27.06.-5.07.1978 з М. Гермашевським. Генерал-майор авіації. Уважає себе білорусом.
Климчук Федір, дослідник мови Полісся. Родом з с. Симоновичі, Дорог. Закінчив БПІ, вчителював у рідному селі. Наук. працівник ін-ту мовознавства АН Респ. Білорусь. Пр.: «Специфическая лексика Дрогочинского Полесья», «О разновидностях билингвизма (на материалах южных районов Брестской области)», «О двух типах пучков изоголос и изопрагм в Брестско-Пинском Полесье», «До класифікації говірок Берестейщини», «З лексіки цэнтральнага Загароддзя» (Мн., 1983). К. займає до мови Полісся непослідовну позицію – точно фіксує її укр. властивості, але трактує їх як діалектну форму біл. мови.
Кличева Софія, активістка коб. «Просвіти» в 1920-30-х рр.
А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.
Клірик Острозький, див. Ігнатій.
Клітна, с., Пин. ср. Валищевська. Від Пинська на пн-зх 40 км. У 1960 існував укр. фольк. ансамбль пісні.
[154]
Кльонки Старі, с., Іван. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн-зх. 1909 у КС здійснено виставу «Розумний і дурень» за Карпенком-Карим.
Княгинецький Захарія, укр. церк. діяч. П. 21.03.1627. Як чернець відбував послух у багатьох монастирях України, в тому числі на Поліссі: в Бересті, в Кам’янці, в с. Любеля (Ліщ. монастир). З 1616 член Київ. братства, з 1624 архимандрит Києво-Печ. лаври.
І. Мицько. Острозька слов’яно-греко-лат. академія, К., НД, 1990, с. 96-97.
Кобринець, псевдонім, автор ст. «З Кобринського повіту» опубл. в «Гродненских губ. ведомостях» (1897, № 30).
Кобринка, річка, притока Мухавця. Від К. м. Кобринь.
Кобринська економія, госп. організація володінь, прибутки з якої йшли на утримання пол. королів XVI-XVIII ст. Складалася з волостей: Кобринської, Добучинської, Череватицької, Вежицької, Блудненської, Городецької. Прибуток з КЕ на 1597 становив 11 тис. золотих, 30-і рр XVIII ст. – 47 тис. золотих. З приєднанням Полісся до Рос. імперії рос. уряд частину земель із селянами КЕ продав приват. особам з числа рос. поміщиків, більшу частину одержали фаворити цариці, зокрема Суворов дістав Кобр. ключ з Кобрином.
Кобринське князівство, удільне, залежне від ВкнЛ князівство з центром у Кобрині XV-XVI ст. КК володіли сини і онуки вел. кн. лит. Ольгерда. До 1404 КК володів Федір (Ольгердович) Ратненський, родоначальник кн. Кобринських. Його син Роман Федорович є першим кобр. кн. На початку XVI ст. кобр. князі вимерли, КК було долучене до Підляського воєводства, а з 1566 до Берестейського.