Камінь-Каширський повіт, адм.-терит. одиниця Поліського воєвод. 1919-1939, центр м. Камінь-Каширський. 1940 ККП приєднано до Вол. обл.
Камінь-Шляхетський, с., Кобр., ср. Городецька, від Кобриня на сх 20 км. Від 1939 Октябрський.
Кам’янець, районний центр. 40 км на пн. від Берестя, від зал. ст. Жабинка 28 км. На р. Лісній. Засн. 1276 Олексою, вол. будівничим за наказом кн. Володимира Васильковича. Тоді ж споруджено в К. Білу Вежу. К. – важливий опорний пункт Гал.-Вол. держави у боротьбі проти нападів литовців, ятвягів, мазовшан та тевтон. рицарів. З 1319 К. захоплений Литвою. 1516 К. одержує Магдебурзьке право. Після 1569 залишається в
[146]
складі ВкнЛ. Відтоді за К. закріпилася додаткова назва К.-Литовський, щоб не плутати з К.-Подільським, 1918-1919 під УНР.
М. Гр. Історія укр. літератури, т. 3, К.-Львів, 1923, с. 191.
Кам’янецька Вежа, див. Біла Вежа.
Кам’янецький район, утвор. 1940. Сільради: Верховицька, Видомлянська, Войська, Вовчинська, Дмитровицька, Калинковицька. Кам’янецька, Камінюцька, Малозвідська, Новицьковицька, Огородницька, Пелищанська, Ратайчицька, Річицька, Ряснянська. На зх. прилягає до Підляшшя. Повністю укр. Під лісом 27 відсотків території. На пн. КР обіймає Біловезьку Пущу. Зона УПА.
Кам’янецький повіт, адм.-терит. одиниця у складі Троцького, Підляського та Берест. воєводств. З 1566 в складі Берест. пов.
Кам’янка, річка, ліва притока Мухавця. У Берест., починається біля с. Кам’янецьке Підлясся.
Кам’яні могили, археолог. пам’ятки І тис. до н. е. – ХІІІ ст. н. е. Назва через наявність у могилах каміння. У плані круглі, діаметр 6-18 м., заввишки до 1 м. Трупоспалення і трупопокладення. В КМ знайдено списи, сокири, остроги, нашийні гривни, фібули, намиста. На Берестейщині зареєстровано біл. 100 КМ. Належали ятвягам.
Капланський Вольф, євр. художник. Н. 1912, Берестя П. 1943, Треблінка. Виставлявся у Вільні 1937, 1938, у Варшаві 1939, у Москві 1940. Тв.: «Білостоцький пейзаж» (1940), «Ріка» (1937), «Білоруський пейзаж» (1938), «Над рікою» (1938). Псевдонім Вітольд Вольф.
Словнік артистув польскіх, т. 3., 358.
Караткевич Володимир, біл. письменник. Н. 26.ХІ.1930, Орша. П. 15.07.1984. Закін. Київ. ун-т. Творчість К. в умовах сов. режиму новаторська – започаткував істор. повість, виступав за відновлення істор. пам’яті біл. суспільства, протестував проти нищення історичних пам’яток. В есе «Дзвони в глибинах озер» (1980), що є описом останньої мандрівки
[147]
на Полісся, К. втрачає свою об’єктивність і науковість, як тільки опиняється в межах Берестейщини – припускається неточностей, вдається до білорусифікації укр. мови поліщуків, їх пісень, історії.
Карватюк І., автор публікації «Революційні поети Західного Полісся» (ЛУ, 1967, 20.10) з добіркою віршів укр. поетів, уродженців краю: В. Китаєвського, С. Семенюка, М. Колосуна. К. наголошує на тому, що Полісся є етнічно укр. краєм, веде мову про місцеві укр. традиції.
Каролин, 1) передмістя Пинська, в районі костела Баромея, тепер вул. Кірова. До початку XVIII ст. на К. стояв замок Вишневецьких, зруйнований Карлом ХІІ. 2) укр. с., Дорог., ср. Закозельська. Від Дорогочина на пд. 9 км. 3) укр. с., Жаб., ср. Петровицька, від зал. ст. Жабинка 10 км. 4) укр. с., Кам., ср. Верховицька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 12 км. 6) укр. с., Пруж., передмістя Пружан, від зал. ст. Оранчиці 13 км.
Карпенко-Карий, спр. прізвище Тобілевич Іван, укр. драматург, театр. діяч. Один з засновників укр. проф. театру. Н. 29.09.1845, с. Арсенівка, біля Єлисаветграду. П. 15.09.1907. П’єси: «Бурлака» (1883), «Розумний і дурень» (1885), «Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886), «Бондарівна» (1884), «Сто тисяч» (1890), «Паливода XVII століття» (1893), «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» (1896), «Сава Чалий» (1899), «Хазяїн» (1900), «Гандзя» (1905). Твори КК відомі на Берестейщині завдяки гастролям труп Васильєва, Гордовського тощо. Також виставлялися місцевими трупами і театрами в Бересті, Кобрині, Березі, в с. Кльонки, Іван.
Карлицький Василь, активіст просвітянського руху на Кобринщині в 1920-30-х рр.
А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрине. – «Берестейський край»: г., Берестя, 1996, № 1.
Карпинський М., мовознавець, праці рос. мовою, коло наук. інтересів – укр. мовознавство і літ. У ст. «Западно-русская Четия» (РФВ, 1889)
[148]
досліджується співвідношення в цьому документі укр. і біл. елементів. Ст. «Говор Пинчуков» (РФВ, 1888, т. 19) кваліфікує мову жителів Пин. пов. як укр.: «...слід визнати, що говір пинчуків – один з говорів північно-малоруських. Пп. Бобровський, Микуцький, Михальчук без будь-яких вагань причисляють пинчуків до малорусів».
Карпінський Г., пол. географ XVIII ст. у «Лексиконі географічному» (Вільно, 1766) К. об’єктивно і чи не вперше в науковій практиці подає географію розмежування між поляками, з одного боку, та литовцями, білорусами й українцями, з другого.
Карпінський Францішек, пол. поет, драматург. Н. 1741, Прикарпаття. П. 1825. Закінчив Львів дух. академію. Останні 40 років жив у маєтку-державі Красник, Пруж. Заповів частину своєї книгозбірні парафіяльній бібліотеці с. Сухопіль, де вона зберігалася до 1914. Тв.: «Розваги віршем і прозою», «Чинш, комедія у трьох актах», «Юдита, королева польська, трагедія», «Історія моєї доби і людей, з котрими я жив, спогади».
Карпінський Ян Єжи, пол. лісознавець, ентомолог. Н. 1896. П. 1965. Чимало зробив для охорони природи Біловезької пущі, захисту зубрів.
Карпович Леонтій, до постригу Лонгин, укр. письменник-полеміст XVII ст. Н. 1581, Пинщина. П. 1620, Вільно. Походив з давнього шляхет. роду, його предки володіли дворищами в с. Осовому, Пин. князівство. Вчився в Острозькій школі. Номінат єп. волод.-берест. Виступає 1609 на сеймі у Варшаві на захист правосл. церкви. Відряджений до Вільна на допомогу тамтешнім білорусам стає з 1613 архимандритом Святодухівського монастиря та ректором брат. школи у Вільні. За публікацію «Треносу» М. Смотрицького ув’язнений на 2 роки. Тв.: «Казанє двоє», «Казанє на погреб кн. Голіцина».
П. Могила. Про Леонтія Карповича. – «Укр. література XVII ст. », К., 1987, с. 421-423; Л. Карпович. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, с. 358-361, т. 1; А. Анушин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 86-87.
Карпович Міхал, пол. філософ, просвітник. Н. 4.10.1744, м. Кам’янець. П. 5.ХІ.1803. Проф. Вілен. академії, учасник повст. Костюшка, належав до т. зв. Вілен. якобінців. Обстоював права селян. «Голова селянина оцінюється однаково з головою худоби», писав К. і вимагав, щоб «...селянин мав право на вільний перехід скрізь, на успадкування майна та його продаж».
История философии СССР, М., 1968, с. 486.
Карпук Ілля, просвітян. діяч Берестейщини. Родом з с. Лускали, Кам. Вчився на Укр. кооперативних курсах у Бересті 1928.
А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, 27.05., № 2.
Карський Юхим, біл. мовознавець. Н. 1.1.1861, с. Лаша, Город. обл. П. 29.04.1931. Учився в Ніжин. ін-ті. Академік. Головні пр. мон. «Белорусы» (1903-1916) та «Этнограф. карта белорусского племени» (Пгр., 1916). К. відносив Берестейщину до України, проводячи укр.-біл. мовно-етніч. розмежування по ПРЛ: р. Ясельда – Вигон. озеро – Лунинець – Прип’ять.
[149]
Картузький монастир, м. Береза, заснований 1666 ченцями-картузами на фундації Сапіг. Одна з баз покатоличення Полісся. Зруйнований шведами 1706, закритий росіянами 1864 за переховування пол. повстанців. Собор КМ. – пам’ятка архітектури XVIII ст., занедбаний, в соборі – колгосп. свинарник.
Картуз-Береза, див. Береза.
[150]