Євлашевський Михайло, єп. турово-пин. 1573-1575. Батько Федора.
Біскупство пін. – ЕП, т. 4, В-ва, 1860.
Євлашевський Федір, письменник XVI ст. Н. 1544 або 1546, Ляховичі, Пин. пов., за іншими відомостями в Ляховичах біля тепереш. Баранович. П. 1604. Батько Є. – турово-пин. єп-п. Завдяки «науце руской і полской» Є. дістався високих посад у ВкнЛ, був збирачем податків, судовим писарем,
[127]
дипломатичним посланцем. Автор записок, в яких міститься чимало відомостей з історії за період від унії Люблин. до унії Берест. Є. чувся патріотом ВкнЛ. Записки Є. відображають зростання ролі особи, почуття індивідуальності.
І. Франко т. 41, с. 26, 55, 80, 250, 543; Гістарычныя запіскі Ф. Еўлашэўскага. – «Хрэстаматыя па гісторыі беларускай мовы», Мн., 1961, с. 281-287.
Євлаші, с., Іван., ср. Бродницька, 10 км на сх від Янова-Поліського, зал. ст. на лінії Берестя-Пинськ.
Євсигній, єп. волод.-берест. у першій половині ХІІІ ст. За дорученням кн. Володимира Васильковича виконував дипломат. обов’язки. Приймав участь у передачі влади кн. Мстиславу Даниловичу 1289. Полагодив конфлікт між останнім і кн. Левом за Берестя. Впливова людина у Вол. князівстві.
Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 86-87.
Єзуїтський колегіум, пам’ятка архітектури в Пинську, збуд. у XVII ст. в стилі бароко. Належав до комплексу єзуїт. монастиря в історич. частині міста.
Єльський Лука(ш), війт м. Пинська та маршалок повіту в середині XVII ст. На початку 20-х рр. Є. разом з кн. Ю. Збаразьким-Корибутовичем обстоював права православ. церкви, згодом перейшов у католицтво. Повстання в Пинську восени 1648 зустрів вороже, приймав участь у його придушенні. У 1655 виступив як прибічник возз’єднання Берестейщини з Укр. козацькою державою, очолив посольство від Пин. пов. на переговорах у Чигирині з Б. Хмельницьким, які завершились утворенням Пинсько-турівського полку у складі України.
О бунте г. Пинска и усмирении оного в 1648 г. – «Чтения императ. общ. истории и древностей рос.», 1847, № 5, с. 31-38; Документи Богдана Хмельницького, К., 1961, с. 601-604.
Єремич Фабіян, біл. депутат до пол. сейму на виборах 1928. Виступав з антиукр. заявами та територіальними претензіями до українців, переконуючи, що біл. етнічна територія сягає мало не до Тернополя, чим роз’єднав укр.-біл. солідарність у сеймі.
І. Кедрин. Життя. Події. Люди. Спогади і коментарі, Нью-Йорк, 1976, с. 166.
Єрмолюк, священик у Дивині, Кобр., в 1919-1939, учасник укр. організованого життя.
Єпишко Микола, укр. повстанець. Н. 1923, с. Одрижин, Іван., П. 1947, с. Конотоп, Іван. Повстанцем став після загибелі батька. Учасник багатьох операцій проти частин НКВД. Загинув у бою.
Єсь, берест. єврей, орендатор «мита володимирського», згідно грамоти пол. короля Казимира від 12.05.1489. Багата впливова людина.
Укр. грамоти, К., 1965, с. 46, 141.
Єськович Данко, берест. митник перш. полов. XVI ст. Мав урядовий привілей на нагляд за тим, щоб купці з Волині, підлеглої ВкнЛ, торгували з Польщею тільки через Берестя.
А. Вавженьчик. Студія з дзєюв гандлю Польскі з Вєлькім ксєнствем Літевскім і Російов в вєку XVI, ПВН, 1946, с. 35-36
[128]
Єфименко Олександра, укр. історик. Н. 30.04.1848. П. 18.12.1918. Пр.: «По поводу украинофильства» (1881), «Малорусское дворянство и его судьба» (1891), «Очерки истории Правобережной Украины» (1894-1895), «Южная Русь», 2 тт (1905), «История укр. народа» (1906, 2 тт.), «История Украины и ее народа» (1907). В остан. пр., описуючи територію розселення українців Є. пише: «Є прадавні поселення малоросів ще в Привислянському краї, в деяких повітах Люблинської і Седлецької губерній і в північно-зах. краї в повітах Гродненської губернії». Первісним населенням Турівської землі Є. вважала деревлян.
Єфросинія Борисівна, турово-пин. княгиня, дружина кн. Ярослава Юрійовича (п. 1186). Родом з Болгарії – дочка царя Бориса Георгійовича.
Н. П-В. І У, К., 1993, с. 276.
Ж
Жаба Іван Ієронім, берест. каштелян серед. ХVII ст., учасник військових виправ пол. короля Яна Казимира. На фундації Ж. 1659 в с. Гершони, біля Берестя, споруджено церкву, наділено двома волоками землі (бл. 30 га) з умовою «поки унія унією буде».
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы – «Труды ІХ архелог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 342-343.
Жабинка, м., районний центр, на р. Мухавець. Річковий порт., зал. вузол, де сходяться залізниці з Берестя, Лунинця і Мінська. Повстала Ж. наприкінці ХІХ ст. саме внаслідок будівництва згад. залізниць. 1918-1919 під УНР. Від 1939 під БССР. Цукровий завод.
Жабинківський район, адм.-терит. одиниця, утворений 1940, центр – м. Жабинка. Сільради: Кривлянська Ленінська, Озятинська, Петровицька, Степанківська, Хмелівська, Яківчицька. ЖР повністю укр. Належав до зони дій УПА.
[129]
Жабір, Забір’я, Забір, с., Дорог., ср. Хомська, Відом. з XVI ст. У XVII-XVIII ст. у Ж. стояв замок кн. Вишневецьких, зруйнований 1706 Карлом ХІІ.
Жабчиці, с., Пин., ср. Молотковицька, 10 км на зх від Пинська. 1940-1944 центр одноім. р-ну.