Дивинський район, адм.-тер. околиця Берест. обл. 1940-1959 з центром у Дивині, 1959 скасований, територію віднесено до Кобр., Малорит. і Дорог. районів.
«Дике», гідрологічний заказник у верхній течії р. Нарви, в околицях сіл Сухопіль і Борки, Пруж.
Дифтонг, двозвук, сполучення двох голосних фонем в одному звуці, утворився, як подовження «о», «е» в новоутворених закритих складах та зі старого ъ: вуоз – віз, вуон – він, принуос – приніс. Д. існує тільки в окремих говірках пн. діалекту укр. мови, у тому числі на Берестейщині.
«Дыялекталаг ічн ы атлас беларуска й мовы», зб. карт БССР, на яких методом лінгвогеографії відображено діалектні особливості біл. мови; вид. ін-т мовознавства АН БССР 1963 в Мінську. У двох частинах. У першій на 971 с. міститься довідковий матеріал, друга складається з 338 карт, що за допомогою різних символів картографують визначальні рівні мови в їх територіальному поширенні. Обстежено 1027 нас. пн., у тому числі з Берестейщини. Методи опрацювання укр. матеріалів з Берест. обл. ненаукові, тенденційні, білорусифікаторські: до укр. говірок застосовано біл. транскрипцію, між матеріали окремих поліських сіл довільно вводяться не властиві білорусизми з аканням, цеканням, дзеканням. У коментарях і примітках упорядники ДАБМ відверто стверджують, що говірки Берестейщини – це мова біл., хоча абсолютна більшість матеріалів самого атласа стверджує українство мови краю. Майже на всіх картах простежується межа між двома мовами укр. і біл. (ПРЛ).
Й. Дзендзелівський. Рец. на ДАБМ – ж. Мовознавство, 1968, № 1, с. 84-87.
Дідівська Пуща, лісовий масив біля с. Сілець, Берез., над р. Ясельдою. Знищена на початку 80-х рр., на її місці утворено штучне озеро з рибгоспом «Силець».
В. Супрунчук. Затанула Дзедаўская пушча. – ЛіМ, 1987, 13.02.
Дідовичі, с., Іван., ср. Мотольська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 25 км. Над Ясельдою. У Д. поширені нар. худ. промисли.
Дітковичі, с., Дорог., на пн.-сх. від Дорогочина 25 км.
Дітовеччина, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 43 км. Територія Біловезької Пущі.
Дмитро Юрійович, пин. князь в останніх роках ХІІІ ст. – перших ХІV ст.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 64.
Дмитріюк Василь, укр. діяч, будитель Полісся. Н. 1.01.1890, с. Костомолоти, Білопідляській пов. П. 11.11.1973, Баффало, США. За освітою лікар. 1917-1918 лікар Слобідського Гайдамацького коша. З 1918 Д. у Бересті, працює в губ. комісаріаті УНР у відділі здоров’я. Організував мед. лабораторію і шпиталь на Граївці. З окупацією Зах. України Польщею
[117]
Д. працює лікарем, обирається послом 1922-1927 до пол. сейму від Поліського воєвод. У сеймі боронить інтереси всього українства. Зусиллями Д. відновляється берест. «Просвіта», яку він очолює. Ініціює заснування в Бересті укр. школи ім. О. Стороженка. Після др. світ. Війни в еміграції. Автор спогадів.
Д-р Василь Дмитріюк. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 796-797; І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 230-235.
Дмитріюк Карпо, укр. діяч Холмщин і Берестейщини. Н. 1886, с. Костомолоти, Білопідляській пов. П. 1921. Брат Василя. Очолював 1917 Холмське об’єднання в Москві. За УНР 1918-1919 Д. – губерніальний комісар освіти у Бересті. Організував на Поліссі шкільництво.
Дмитріюк К. – ЕУ, Париж, т. 1, с. 527
Дмоховський Тадей, пол. художник. Н. 1858, Пин. пов. Вчився в Петербурзькій АН, у Кракові – у Матейка. Картина «Лісова глушина» навіяна поліськими спогадами. Більшість тв. Д. присвячена подіям і постатям пол. історії.
Дмахоўскі Т. У. – ЭЛМБел., т. 2, с. 337.
Дмухайло Іван, біл. художник. Н. 10.09.1914, с. Топчин, Січеславщина. Вчився у Дніпропетр. худ. училищі. З 1945 живе у Мінську, пише переважно на біл. теми. Є картина «Сказання про Біловезьку Пущу» (триптих, 1978).
Дмухайла І. С. – ЭЛМБел., т. 2, с. 337.
Дніпровсько-Бузький канал, гідрологічна споруда на Поліссі, судноплавний, з’єднує Вислу і Дніпро, завдовжки 196 км. Рівень води в ДБК регулюється шлюзами. Порти: Пинськ, Кобринь, Жабинка, Берестя. Початок будівництва 1775-1784, закінчення 1837-1848.
Добре, с., Малорит., ср. Оріхівська. Поблизу вол. межі.
Добучин, с., Пруж., ср. Хорівська. Від Пружан 5 км на пн. Від зал. ст. Оранчиці 24 км. До 1410 Добучином наз. Пружани.
Довбизна, с., Кам., ср. Верховицька, 5 км на сх. від кордону між Польщею і Респ. Білорусь. У березні 1863 рос. карателі розстріляли в Д. кількох мешканців за підозрою у співчутті до пол. повстанців.
[118]
Довге, 1) с., Пруж., ср. Смолянська, від Пружан на сх 20 км., на р. Винець. У XVIII-ХІХ ст. Д. належало панам Крашевським, батькові і братам пол. письмен. Ю. І. Крашевського. 2) с., Пруж., ср. Криницька, 30 км на зх від Пружан, околиця Біловезької Пущі.
Довнар-Запольський Митрофан, біл. історик, етнограф, фольклорист. Н. 14.07.1867, м. Річиця, Гомельська обл. П. 1934, репресований. Вчився і довший час працював у Київ. ун-ті. Член Біл. Нац. Ради. Праці про Берестейщину: «Берестейское староство в ХVI ст.» (1898), «Свадебные песни Пинчуков» (1893), зб. «Белорусское Полесье. Песни Пинчуков. С приложением карты северной части уезда и статьи о говоре» (К., 1895). ДЗ властива тенденція відносити Берестейщину до Білорусі, що вже тоді викликала нищівну критику з боку А. Кримського.
Довнарович, пол. діяч, воєвода Поліського воєводства до 1924. Затриманий комуністич. повстанцями з загону Орловського в потязі на зал. ст. Парохонськ прийняв ультиматум про відставку.
Доктуровський Володимир, укр. ботанік, Н. 1884, Миколаїв. П. 1935, Москва. Завідував ботанічним відділом торфяного ін-ту 1922-1930. Склав детальну характеристику болотяних масивів європ. частини імперії, в тому числі Полісся. Автор пр. «Орошение болот Полесья и изменение растительности на них» (СПб, 1913).
Доленга-Ходаковський Зоріан (справж. прізв. Чарноцький Адам), пол. і укр. фольклорист, етнограф, археолог. Н. 4.04.1784, с. Підгайне, біля Слуцька, Білорусь. П. 17.11.1825, Твер. губ. Запис. пісні пол., укр., біл., рос., з 3 тис. записів, укр. – 2 тис. Тривалий час жив і мандрував по Україні від Берестя і Перемишля до Новгород-Сіверського. Провадив археол. дослідження в околицях Берестя. Серед укр. пісенних записів бл. 50 має позначку «Під Брестом Литовським».
Зб. ДХ «Укр. нар. пісні в записах Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся)», К., 1974, 782 с.
Домачеве, мс., Берест., 50 км на пд. під Берестя, 5 км на сх від Бугу. 1918-1919 під УНР. 1919-1939 осередок «Просвіти», 1940-1956 райцентр Берест. обл. 1941-1944 в Д. діяв нім. концтабір, в якому загинуло 20 тис. чол.
Домбровський Ярослав, діяч пол. визв. руху. Н. 1838, Житомир. П. 1871, Париж. Навчався в кадетському корпусі в Бересті, потім у військ. академії в Петербурзі. 1862 арештований і засудж. на 15 років каторги, втік з московської тюрми. Загинув на барикадах Парижа як головнокомандувач військ Париз. комуни. Про Україну Д. писав: «Є три способи розв’язання укр. питання: об’єднання України з Польщею, захоплення України царською Росією і створення незалежної України». Автор схилявся до третього способу.
Донець, заступник губ. комісара УНР у Бересті 1918-1919. З нападом на Полісся поляків на початку лютого 1919 ув’язнений у фортеці.
І.Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.
Донцов Дмитро, укр. діяч, публіцист націоналістич. напрямку. Н. 1883, м. Мелітополь. Після визвольних змагань жив у Львові. На початку
[119]
пол.-нім. війни 1939 арештований поляками і запроторений до концтабору в Березі. З поразкою Польщі Д. утік на Захід. Тв.: «Модерне москвофільство» (1913), «Суч. політ. положення нації і наші завдання» (1913), «Історія розвитку укр. держ. ідеї» (1917), «Укр. держ. думка і Європа» (1919), «Підстави нашої політики» (1921), «Поетка укр. рісорджімента» (1922), «Націоналізм» (1926), «Політика принципіальна і опортуністична» (1928), «Наша доба і література» (1936), «Де шукати наших традицій» (1938), «Дух нашої давнини (1944), «Росія чи Європа» (1955). П. 30. 03. 1973.
Дорогочин, місто, районний центр обл. 110 км. на сх від Берестя, по дорозі на Пинськ. З 1452 відомий під назвою Довечоровичі в Пин. князівстві, з 1623 – під суч. назвою, 1566 в Пин. пов. Під Росією – в пов. Кобр. У 1918-1919 належав до УНР, під Польщею пов. місто у Поліському в-ві. Філія т-ва «Просвіта».
Дорогичин, м. над Бугом, під Польщею. Історич. центр укр. Підляшшя. Відомий з ХІ ст. З ХІІ ст. другий після Берестя центр землі Берест. Один з опорних пунктів у боротьбі з нападами поляків, ятвягів, литовців і нім. рицарів.
Дорог о чинська битва, переможна битва між гал.-вол. військом Д. Галицького та військом Добужинського рицарського ордена, що претендував на укр. землі. ДБ сталася біля Дорогичина над Бугом у березні 1237 або 1238.
Дорогичинський район, адм.-терит. одиниця обл. Утвор. 1940. Сільради: Бездіжанська, Брашевицька, Вульківська, Головчицька, Дітковицька, Дорогочинська, Закозельська, Іменинська, Немержанська, Осовецька, Попинська, Радостівська, Хомська та міське селище Антопіль. ДР повністю укр. Зона дій УПА.
Дорошенко Дмитро, укр. історик. Н. 8.04.1882. П. 1951, на еміграції. У популярному курсі «Історія України» Берестейщині відведено відповідне до її значення в укр. історії місце, особливу увагу Д. приділяє періодові Хмельниччини, таким постатям як Потій, Кричевський та Нелюбович-Тукальський. Інші пр. Д.: «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», «Мої спомини про давнє минуле», «Білоруси та їх національне відродження».
Дорошенко М., сотник козацького війська С. Палія, із загоном перебував на території воєвод. Берест., інформуючи Палія про рухи шляхт. війська. Листом від 29.10.1692 сповіщав Палія про пересування 30 лит. хоругв уздовж Прип’яті до р. Случ. На 1696 козацька кіннота у кілька тис. чоловік знову з’являється на Берестейщині, передові загони сягнули м-ка Дивин.
А. П. Игнатенко. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией. Мн., 1974, с. 90-91.
Дорошенко Петро, укр. гетьман. Н. 1627, Чигирин. П. 1698, с. Ярополче під Москвою. З давньої козацької родини. Відзначився під час визвол. змагань за Б. Хмельницького. Ставши 1665 гетьманом, безуспішно намагався в союзі з Туреччиною боротися за самостійність і соборність України. На переговорах з Польщею 1669 і 1673 домагався між іншим
[120]
приєднання до Укр. козацької держави в складі Речі Посполитої воєводства Берестейського. Ця вимога визначалася впливами протегованого гетьманом митрополита київ. Й. Нелюбовича-Тукальського.
В. Степанкович. Боротьба України і Польщі проти експансії Османської імперії у 1672-1676 рр. – зб. «Україна і Польща в період феодалізму», К., 1991, с. 114-119.
Достоєве, с., Іван., 10 км на пн. від зал ст. Янів-Поліський, на р. Струзі. Згадується вперше на 1452 як нас. пункт у Пин. князівстві. З 1506 власність панів Іртищів, що згодом писалися Достоєвськими. На початку XVIII ст. Д. володіли Орди, Гедройци. Біля Д. є урочище Козацькі Могили, за переказом, пов’язані з повстанням С. Наливайка. В селі при школі є літ.-краєзнавчий музей, при будинкові культури – муз. школа.
Достоєвські, боярсько-шляхетська родина Полісся XVI-XVIII ст. Перший відомий з Д. – Данило Іртищ, одержав 1506 у власність с. Достоєве у Пин. князівстві. Потомки Іртища упродовж XVI ст. писалися Іртищевичами, Даниловичами, відтак Д. предки рос. письменника. Найвідоміші з поліських Д.: Федір, землянин Пин. пов., на 1565 виставляв до війська «два коні збройно по-гусарському і драба з рушницею на коні», належав до патріотичного гуртка кн. Курбського; Стефан, син Івана, одержав 1579 від С. Баторія у пожиттєву державу правосл. Вознесенський монастир у Білорусі. На 1590 згад. як гродський писар у Мінську. До 1624 перебував у турецькому полоні. Звільнившись з неволі, повісив срібний ланцюг перед образом Богоматері у Львові. Петро, маршалок Пин. пов., член головного трибуналу ВкнЛ на 1598, 1599, 1619, на 1627-1630 грод. суддя в Пинську, за наказом короля відібрав у православних Федорівську церкву і передав гр.-кат. (уніатам). Акиндій, ієромонах Києво-Печ. Лаври, 25.01. 1647 брав участь у обранні печерським архимандритом Й. Тризни. Ян, у скарзі 1660 до короля нарікав на «зрадливого кривоприсяжцю-москаля і бунтівника-козака» за спустошення його маєтку
[121]
в с. Завидичі, Пин. Андрій, священик у Брацлаві на Поділлі, походив з Полісся, укр. поет, автор акростиха, опубл. в почаївському «Богогласнику» за 1791. Михайло Андрійович, нар. у Брацлаві, вчився у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, у 14 років утік до Москви, де закінчив Медико-хірургічну академію, працював лікарем. Убитий своїми кріпаками. Батько Ф. Достоєвського.
М. В. Волоцкой. Хроника рода Достоевских, 1506-1933, М. 1933; Л. Гроссман. Достоевский, ЖЗЛ., 1962; А. Достоєвский – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, т. 1, с. 307.
Достоївський краєзнавчий музей, етнографічно-літ., при середній школі, заснований 1982 в с. Достоєві, Іван. Розміщенний у двох експозиційних залах, бл. 1000 експонатів: предмети зі стоянки первісних людей, виявленої на території села; документи про село Достоєво з його шістсотлітньою історією; в етнограф. відділі виставлено зразки місцевого нар. одягу, вишивання, ткацтва, плетива, ремесел як з Достоєва, так із сусідніх Дружилович і Застружжя. Літ. експозиція присвячена Ф. Достоєвському, походження і прізвище якого пов’язані з Достоєвом. Організатори ДКМ – вчителі В. Гуринович, С. Кравчук, А. Буряк.
Дохлівка, річка в Кобр., притока Мухавця, басейн Висли.
Драгоманов Михайло, укр. вчений, соціолог, критик, сусп. діяч. Н. 30.09.1841, Гадяч. П. 2.07.1895, Софія, Болгарія. Закінчив Київ. ун-т, в якому пізніше викладав. Член Київ. «Громади». Політичний емігрант. Автор багатьох публіцист. творів. Цікавився Поліссям, коментував тв. П. Чубинського, П. Бобровського, П. Гільтенбранта. У «Передньому слові» до «Громади» за 1878 писав: «Північна межа нашої України йде... до Лоєва на Дніпрі в Могильовській губернії, а далі мало не скрізь р. Прип’яттю до Пинського в Мінській губ., а там через Пружани в Гродненській губ. під. Білосток». У ст. «Про укр. козаків, татар та турків» Д. ще раз у подібний спосіб накреслив укр. територію з півночі, назвавши Прип’ять і Пин. болота
Дранець Ілля, поліський самодіяльний музика-скрипаль. Н. 1924, с. Хоромськ, Стол. Від Д. мінські музикологи, збирачі «біл.» нар. музики на Поліссі, записали і видали скрипкові тв.: «Люся», «Гриць», «Шабасівка», «Подушечка», «Баламут», «Маковей», «Весільна пісня».
А. Лявончык. Выданное радуе, але... – ЛіМ, 1987, 15.05.
Дранько-Мойсюк Леонід, біл. письменник. Н. 1957, Давид-Городок., Стол. Закінчив 1982 літ. ін-т ім. Горького в Москві. Друкується з 1980. Автор ультрапатріотичних нотаток з закордонної мандрівки, зб. поезій «Вандроўнік» (1983), «Над пляцами» (1986).
Л. Турбина. Рец. – ж. «Неман», 1988, № 8, с. 153-154.
Древинський Лаврентій, укр. сусп. діяч кінця XVI – поч. XVII ст., підчаший Вол. землі. Учасник церковного собору 1596 у Бересті, де боронив інтереси православної церкви. У промові на сеймі 1620 таврував позицію королівської влади в релігійних справах, згадував про утиски православних у Пинську.
А. Миловидов. О положении... с. 395; Древинський – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, с. 336
[122]
Дреговичі, давньобіл. плем’я, жило VIII-ХІІ ст. на лівобережжі середньої і нижньої Прип’яті. Д., згідно літопису, «сідоша межю Прип’яттю і Двиною і нарекошася дреговичі». У літ. про Берестейщину Д. згадуються в зв’язку з намаганням біл. дослідників розширити територію їх розселення за рахунок Берестейщини на виправдання її інкорпорації в 1939. Насправді дреговицька територія на пд. і пд-зх обмежувалася ПРЛ.
М. Брайчевський. Походження Русі, К., 1969, розділ «Дреговичі»; В. Дяченко. Наслідки роботи Укр. антропологічної експедиції. – «Матеріали з антропології України», К., 1960; Ю. В. Кухаренко. Полесье его место в процессе энтогенеза славян. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 35, 44; В. Седов. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 81.
Дремлеве, с., Жаб., ср. Степанківська, 10 км на пн від Жабинки. 11.09.1942 німці спалили село разом з 286 його мешканцями, після чого Д. як нас. пункт не відновився.
Дремук, укр. активіст у м-у Дивин, Кобр. За фахом фельдшер. Виписував і поширював укр. пресу та ін. укр. видання.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 210.
Дрогочин, пол. і рос. назва Дорогичина.
Дрождж-Сатановська Софія, пол. вчителька, 1934-1939 вчителювала у воєвод. Поліському, 1941-1944 партизанила на Поліссі. Про Полісся 30-х рр. Д. згадує: « Село здавалося зачиненим, відгородженим від усього світу, а проте якимись каналами воно єдналося з тим, що діялося деінде. Ото насамперед чула, як дівчата співають «Реве та стогне Дніпр широкий», а потім знаходила це в збірці віршів Шевченка. Ото Гапка чи Уляна навчала мене думки «Стоїть гора високая», а потім я довідувалася, що це вірш Глібова».
Укр. календар, В-ва, с. 70.
Дрозд Григорій., службовець губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Доклав зусиль до відновлення берест. «Просвіти», з 1922 її секретар.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 233.
[123]
Дроздович Язеп (Йосип), біл. графік, живописець, скульптор. Н. 1.10.1888, с. Пуньки, Вітеб. обл. П. 1954. Жив на Зах. Білорусі. Серед великої спадщини Д. є картина «Каплиця в Сірниках коло Пинська». Записував на Поліссі 1926 нар. лексику.
Я. Драздовіч. – ЭЛМБел., т. 2, с. 349-350.
Дружиловичі, с., Іван., 10 км на пн. від зал. ст. Янів-Поліський. Перша згадка припадає на 1452. Володіють Д. пин. князі, відтак Достоєвські, Орди, Гедройци. Пам’ятка архітектури – Миколаївська церква.
Село Дружиловичи Кобринского уезда – «Гроднен. губ. ведомости», 1892, № 3, 4.
Друцькі-Любецькі, князівсько-магнат. родина Полісся. Походили з полоцьких Рюриковичів. На Поліссі володіли маєтками в селах Любеля, Лунин, Камінь, Богданівка, Парохонськ. Відоміші: Ксаверій, 1778-1849, пол. політик у часи царства Пол., пророс. орієнтації, зреформував фінанси царства. Едвин, поліський дідич; у 60-і рр. жив у Пинську, звертався через «Газету польську» (Варшава, 1861, № 133) із закликом від імені «всіх жителів повіту Пинського» створити для поліщуків буквар на поліському діалекті, щоб полегшити поліським дітям опанування основ освіти. Обіцяв авторові кращого поліського букваря винагороду в 100 крб. сріблом.
Друщиць Василь, біл. історик. Н. 1886, с. Блудень (Первомайськ), Берез. П. 20.12.1937, репресований. Закінчив ун-т у Тарту. 1922-1927 викладав у Біл. ун-ті в Мінську. У 30-і рр у Москві. Пр.: «Галоўныя моманты гісторыі беларускага народа» (1924), «Места Мінск у канцы XV і пачатку XVI ст.» (1926), «Места Вільня у першай палове XVI ст.» (1926), «Нарысы сацыяльна-эканамічнага жыцця места Навагрудку у XVI ст.» (1927).
Э. Іофе. Летапісец айчыннай гісторыі. – ЛіМ, 1986, 14.02.
Дубенець, с., Стол., над р. Горинь, 20 км на пн. від Столина. Пам’ятка архітектури – Пречистенська церква. Відомий Д. з XV ст.
Дубенецький Михайло, біл. перекладач. Н. 4.03.1927, с. Острів, Пин. П. 1989. Працював учителем, редактором, інструктором сектору друку ЦК КПБ, замом гол. редактора БелСЭ, перекладав Распутіна, Д. Граніна, Гр. Тютюнника, С. Жеромського.
ЛіМ, 1987, 6.03.
Дубовик Семен, активіст лівого напрямку. Н. 4.02.1888, с. Нарівщина, Кам. П. 1937. У 1909-1911 емігрантом у США, звідки висланий за участь у робіт. русі. Працював у Сибіру на золотих копальнях на Лені. Під час визв. змагань Д. у червоній 2-й Укр. бригаді. По війні на Поліссі. Переслідувався пол. владою за просов. діяльність, суджений поляками на 4 роки ув’язнення. З 1930 в СРСР. Розстріляний як ворог народу.
Свод памятников истории и культуры Белоруссии, Мн., 1991, с. 236.
Дубой, 1) с., Стол, 5 км на сх від залізниці Лунинець-Сарни. Розкопки на території Д. виявили 4 глиняні глечики, імовірно, з VIII-VII ст. до. н. е. і належали племенам милгородської культури, зберіг. у Пин. краєзнавч. музеї. У джерелах Д. згад. з XVI ст. У Д. 1596 стояла табором повст. армія Наливайка; 2) с., Пин., на р. Пині, 20 км на зх від Пинська. Дільниця пин. рибзаводу. У Д. минули дитячі роки А. Нарушевича.
[124]
Дубойський монастир, правосл. чол. монастир у с. Дубой, Стол., заснований наприкінці XVI ст. У 1633-1636 намісником ДМ був А. Филипович. За наказом А. Радзивілла 1636 ДМ силоміць захопили єзуїти. 1648 у ДМ отаборилися козаки, перетворивши монастир на фортецю, звідки вели операції проти пол. війська.
Дубновичі, с. Пин., ср. Парохонська. Від зал. ст. Парохонськ 5 км. 1941-1944 в Д. німці розстріляли 23 жителів, спалили 250 дворів.
Дуброва Мокра, просто Мокра, с., Пин., на трасі Пинськ-Барановичі. Один з центрів виробництва поліських куфрів.
Дубровка Олена Юріївна, княгиня вол., дружина кн. Василька Романовича, дочка Юрія Суздальського. П. 1265. Названа в листі папи римського королевою.
Н.П-В. IV, К., 1993, с. 200.
Дубровиця, м., райцентр Рівненської обл., на р. Горинь. Відома з ХІІ ст. спочатку як нас п. Пин. князівства, з ХІІІ ст. як центр окремого удільного князівства. Пізніше належала до Пин. пов. Гніздо князів Гольшанських-Дубровицьких. Під Рос. імперією влучена до Вол. губ., 1918-1919 в складі УНР, 1919-1939 у Поліському воєвод.
Дубровиця – РЕІУ, т. 2, с. 98.
Дубровський Олексій, знавець природи Полісся і захисник її. Родом з Білорусі. По закінченні ун-ту в Мінську науковий працівник у Біловезькій Пущі, потім працівник ін-ту Союзгідромеліоводгоспу (Пинськ) в секторі захисту природи. Автор протестів у вищі інстанції з приводу хижацьких дій меліораторів.
Я. Пархута. І боль, і любоў, і трывога мая. – ж. «Полымя» 1988, № 4, с. 133-154.
Дуліби, східнослов’янське протоукр. племінне об’єднання V-ІХ ст., до складу якого належала Берестейщина, одне з племен цього об’єднання. Востаннє згадуються на початку Х ст. серед племен, що з кн. Олегом ходили на Царгород.
Ю. В. Кухаренко. Средневековые памятники Полесья, М., 1961, с. 10-12.
Дулібсько-Волинський союз, державне утворення на землях дулібів-волинян (антів) IV-VII ст., відоме згодом в арабських джерелах як «Валиняна». Правителі: Бож, Ардагаст, Пірогаст, Мусокій, Мезамир. ДВС охоплював значну частину укр. земель. Прямий попередник Русі.
О. Міндюк. Невідкриті сторінки історії: міста Буськ, Волинь, Плісненськ. – г. «Поклик сумління», Львів, 12.03. 1992; його ж. Анти... Бужани. – там-таки, жовтень, 1993, № 35; В. Багринець. Початок нашого роду. – ж. «Дзвін», 1992, № 1-2, с. 163-166.
Думинський, полковник Війська Запорізького в часи визв. війни середини XVII ст. Діяв на Берестейщині. За завданням Б. Хмельницького Д. створив у Бересті і воєводстві підпільну повстанську мережу, готувався до нового повстання за возз’єднання краю з Укр. козацькою державою. Вистежений ворогами Д. улітку 1651 був арештований поляками в Бересті. У час обшуку
[125]
в мешканні Д. вилучено листи від Хмельницького. Походив, імовірно, з Берестейщини – в актових книгах Берестя з XVI ст. зустрічаються шляхтичі на прізвище Думинські (Туминські).
В. Сергійчук. Розвідка у війську Богдана Хмельницького – «Отчий край», К., в-во «Молодь», с. 97.
Дунін-Марцинкевич Вінцент, біл. письменник, один з зачинателів біл. письменства. Н. 23.01 (4.02) 1808, за ін. відом., 1807, маєток Панюшкевичі, Бобруйський пов. П. 17(29).12.1884. Причетний до повстання 1863, ув’язнювався. По-пол. написано п’єси «Рекрутський єврейський набір», «Змагання музик», «Чарівна вода» (1841) і низку віршів; по-біл. «Вечірниці», «Гапон» (1855), «Купайло», «Щарівські обжинки» (1857), «Травиця брат і сестриця», «Оповідки Наума» тощо. Укр. діалектом Полісся написав комедію «Пинська шляхта» (1866), в якій сатирично зображено гонористих тупих шляхтичів. На комедії помітні впливи Котляревського і Гоголя. «Пинська шляхта» ДМ відома в Білорусі в перeкладі, біл. літературознавство замовчує оригінал.
Дятловицький монастир, православ. чол. монастир св. Спаса в с. Дятловичі Пин., заснований 1570 кн. Острозьким, розбудований 1622 кн. Довматом. У ХVII ст. за ДМ точилася боротьба між православними і гр.-кат. (уніатами).
А. Миловидов. О положении... с. 397.
Дятловичі 1) с. і зал ст. на лінії Барановичі – Лунинець, на р. Цні. Від Лунинця на пн. 20 км. У XVII ст. в Д. діяв чол. монастир. 2) с., Дорог., ср. Головчицька, 4 км на пн від Дніпро-Бузького каналу.
Дяченко Василь, укр. антрополог, досліджує особливості українців та білорусів, автор праці «Антропологічний склад укр. народу» (К., 1965), в якій дано серед інших груп українців також антрополог. аналіз населення Берестейщини. На думку Д., поліщуки Дорог., Берест., Пин. районів належать до поліського варіанту центрально-укр. області. Про співвідношення етнографіч. і мовних показників Берестейщини Д. пише: «Поліській етнографічній області майже повністю відповідає поліська група говірок укр. мови. Територіальних розбіжностей тут нема».
Е
«Еж ъ ков ъ нож а иже украдет – прокляту бу...», пам’ятка поліської епіграфіки, кириличний напис на костяному руків’ї ножа, знайденого в м. Дорогичині. Датується приблизно ХІІ-ХІІІ ст.
В. Гензель. Археологич. исследования и проблема возникновения пол. государства. – СА, 1959, № 2, с. 95.
[126]
Енгельгардт Василь, рос. астроном. Н. 17.06.1828, с. Кустовичі, Кобр. Член-корреспондент Рос. АН. Син власника Т. Шевченка. Мати Е. також нар. в Кустовичах, де її батько, також Е., мав маєток.
А. Непокупний. Балтійські зорі Тараса, К., 19189, с. 156, 157, 210.
Еремич Іван, співредактор русофіл. ж. «Вестник Западной России», вид. спочатку в Києві, потім у Вільні, в якому Е. опубл. «Очерк белорусского Полесья».
Еркерт Ф. Р., пол. етнограф, член Рос. Геораф. Т-ва, автор франкомовної праці «Етнографічний атлас областей, суцільно або частково заселених поляками» (1863) зі вступною ст. «Погляди на історію і етнографію західних губерній Росії». Атлас Е. укр.-біл. межу фіксує по лінії Пружани-Пинськ-Прип’ять.
М. Коялович. По поводу изданного г. Эркертом (на фр. языке этнографического атласа). – г. «Русский инвалид», 1863, 26.06.
Ессен Марія, діячка рос. соц.-дем. руху. Н. 1872, Берестя. П. 1956. З сім’ї залізнич. службовця. Член київ. «Союза борьбы за освобождение рабочего класса». 1899 арештована і заслана в Якутію. З 1907 участі в русі не приймала. Авторка книг: «В эпоху зарождения партии» (1934), «Первый штурм» (1957), «Встречи с Лениным» (1972).
Э
«Энцыклапедыя літаратур ы і мастацтва Беларусі», довідкова праця в 5 тт, вид. ред. БелСЭ в Мінську 1984-1987. Інформація про історію біл. літ. і мистецтва від давнин. до суч. – ст. про стилі, напрямки, періоди, окремих діячів, видатні твори і пам’ятки, в тому числі з Полісся. Культурний доробок Полісся білорусифікується. Що не піддається білорусифікації – укр. характер нар. культури, нац. рух, плеяда укр. діячів Полісся – замовчується.
«Этнаграф ічная карта Беларусі», автори В. Русек і А. Жук, вид. 1942 у Празі «Беларускім (Крывіцкім) Культурна-Прасветніцкім Тавариствам ім. д-ра Фр. Скарыны». У питанні укр.-біл. мовно-етнічного розмежування автори ЭКБ виявили крайню тенденційність і некомпетентність, проводячи його по лінії: Володава – Сарни – 34 км на пн. від Києва – Конотоп.
І. Сидорук. Проблема укр.-біл. мовної межі, Авгсбург, 1948, с. 5.
Є