Давид Дмитрович Городецький, можливо Городнянський, князь на Погорині, йому приписується заснування Давид-Городка.
М. К. Любавський. Областное деление и местное управление в Литовско-Руском государстве, М., 1892, с. 23.
Давид Ігоревич, вол. князь. Н. 1059. П. 1112. Син Ігоря Ярославича, княжив у Дорогобужі 1084-1097, у Володимирі 1097-1110. Підбурювач князів і учасник осліплення Василька Теребовлянського, за що позбавлений стола у Володимирі, звідки його перевели до Городної на Погорині. ДІ також приписують заснування Давид-Городка.
І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 16, 24, 26, 29, 68-70, 81, 155.
[112]
Давидюк Георгій, біл. сов. філософ. Н. 1923, с. Шляхетський Камінь, Кобр. Закінчив 1952 Мін. пед. ін-т. З 1969 доктор філософ. наук. Праці: «Ленінізм – вострая зброя барацьбы з рэвізіанізмам» (1960), «Основные черты современного ревизионизма» (1961), «Несовместимость религиозной идеологии и коммунизма» (1963) тощо.
Г. П. Давідзюк – БелСЭ, т. 4, с. 106-107; Г. П. Давидюк – ж. «Неман», 1988, № 10, с. 107.
Данелія Петро, берест. художник, скульптор. Н. 23.01.1920, Махачкала, Дагестан. Виставляється з 1945. Живе в Бересті. Пише переважно пейзажі. Тв.: «Хмари плинуть» (1957), «Моя Берестейщина» (1965), «Зимова казка» (1968). «Осіння дзвінкість» (1971) «Мирне мереживо» (1978), «Квіти на камені» (1981), «Портрет дочки – роздум» (1979). Автор монументальних розписів: «Мистецтво окрилює» (пин. будинок культури, 1976), «Поліська пісня» (берест. комбінат побут. хімії). Автор пам’ятної медалі з нагоди 950-річчя Берестя (1969).
Данелія. – ЭЛМБел., Т. 2, с. 267-268.
Данило Дмитрович, пин. князь на початку XIV ст. Мав клопіт з Вкн.Лит.
А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 64.
Данило Корсунський, укр. письменник XVI ст. Був архимандритом монастиря в с. Корсунь, Дорог. У 90-і рр. XVI ст. ходив у Палестину на поклін до св. місць. Залишив записки під назвою «Книга бесіди о путі Єрусалимськом», зберіглося кілька списків. На записках ДК помітний вплив «Ходіння» Д. Паломника. У мові «Книга бесід» розсипано рясні діалектизми Полісся.
Історія укр. літератури, К., 1967, т. 2, с. 290-291; Данило Корсунський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. Словник, К., 1960, т. 1, с. 299-300.
Данило Романович Галицький, видатний держав. діяч України-Русі, князь гал.-вол., король Русі. Н. 1201. П. 1264. Провадив об’єднавчі заходи до всіх укр. земель. Неодноразово бував на Поліссі, вів активну північну
[113]
політику. Його рішучі дії проти литовців і ятвягів забезпечували північним землям спокій, викликали в народі схвалення: «І була радість велика в городі Пинську»
І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984.
Данилов Іван, учений в галузі гематології і переливання крові. Н. 27.09.1924, с. Лежитковичі, Дорог. Закінчив 1955 Мін. мед. ін-т, 3 1973 зав. кафедри пропедевтики внутр. хвороб у Мін. мед. ін-ті.
Данілаў І. П. – БелСЭ, т. 2, с. 613.
Даниловичі, див. Достоєвські.
Даниловичі, див. Романовичі.
Дань (Данило?), відомий вол. воєвода за князювання Володимира Васильковича. Є думка, що історія Д. знайшла відображення у рос. билинах, де Д. виступає як Дунай Іванович.
М. Гр. ІУР – ж. «Київ», 1991, № 9, с. 131.
Дардюк Олексій, нар. поліський музика-скрипаль. Н. 1915. с. Нові Борки, Малорит. Виступає з концертами в своєму селі, в Малориті, в Бересті, в Мінську. У репертуарі Д. здебільшого народні мелодії.
М. Горскі. Мелодыі чароўнаго смычка. – ЛіМ, 11.10.1985.
Дацько Васильович, Дацик, Данило, овруцький козацький полковник, керівник поліських повстанців, які діяли по всьому Поліссі, 1664 загрожували Пинську. 1665 ДВ арештований Брюховецьким і за виступи проти гетьмана засланий до Сибіру, остання згадка припадає на 1670, коли ДВ знаходився в Даурії.
А. П. Игнатенко. Борьба белорусск. народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 84-85; Белоруссия в эпоху феодализма, Мн., 1960, т. 2, с. 170; Літопис Самовидця, К., 1971, с. 32, 99, 175.
Дашкевич-Горбацький Гедеон, укр. церковний діяч. Н. 1724. П. 1785. У роках 1769-1781 гр.-кат. (уніат.) єпископ у Пинську, 1781-1785 помічник митрополита Я. Смогожевського. У листі до Радзивілла ДГ стверджує 1779, що ще князь Володимир Великий опікувався пин. Ліщинським монастирем, подарував йому зокрема с. Вільчу. Окупувавши Полісся, росіяни конфіскували в ДГ 885 десятин землі.
Горбацький Г. – ЕУ, т. 2, Львів, с. 410; П. Жукович. Сословный состав населения Западной России в царствование Екатерины Второй. – ЖМНП, 1915, №№ 1, 2, 5.
Дашкевича-Горбацького Гедеона грамота, грамота пин. гр.-кат. (уніат.) єпископа і помічника митрополита, від 5.06.1780 на підтвердження висвячення Ф. Крехівського і призначення його до Павлоцької протопопії Київ. митрополії. Мова церковнослов. Оригінал зберігається в ЦДІА у Києві.
Каталог колекцій і документів Київ. археографічної комісії 1369-1899, К., 1971, с. 143.
Дворище, 1) с., Берез, ср. Здітівська. Від зал. ст. Береза Картузька 39 км; 2) с., Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів Поліський 27 км. на пд.; 3) с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити на пд. 15 км.
[114]
Дворище, окреме господарство в складі двох і більше сімей, володіло до 200 га землі. Члени Д. пов’язані між собою родинними, трудовими та побутовими стосунками. Д. виникло на сиву давнину і найдовше протривало на Поліссі – до початку ХІХ ст.
А. Я. Ефименко. Дворищное земледелие в Южной Руси. – «Южная Русь», СПб., 1905; В. Владимирський-Буданов. Форми селянського володіння землею в Литовсько-Руській державі у ХVI в. – РІБ, т. 22, Львів, 1902, с. 4-34.
Дзержинський, укр. активіст 1919-1939 рр. у воєвод. Поліському. Пол. поліцією підозрювався в належності до підпільної організації «Відродження Полісся».
В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 196, травень, с. 4.
Деламарс Адам (Старший), митець і архітектор. Н. 1660. П. 1729, Берестя. Єзуїт. Оздоблював костел єзуїтів.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца ХV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 190.
Демкович Марія, поліська ткаля, автор високомистецьких рушників. Жителька с. Мотоль, Іван. Твори Д. під етикеткою «білоруські» виставлялися у Мінську, Москві, Монреалі.
ЛіМ, 1967, № 26.
Демид Володимирович, пин. князь Р. н. невід. П. 1325, Новгород (над Волховом). Згадується в Гал.-вол. літописові на 1262, коли з братами Федором і Юрієм вітав під Неблем (територія Пин. князівства) вол. князя Василька з перемогою над литовцями. Удруге згадується ДВ там таки на 1292 – був присутній у Пинську на похороні брата Юрія. Довший час ДВ обертався при дворі вол. князів, де отримав добру освіту. Там таки, у Володимирі, постригся в ченці під ім’ям Давида. ДВ приписується поліські вставки в Гал.-вол. літоп. За тим самим припущення ДВ на початку XIV ст. переїздить до Пскова, відбуваючи послух в Пантелеймонівському монастирі, де переписав власноручно 1307 «Апостола», у післямові якого міститься простора цитата зі «Слова о полку Ігоревім», що дало підставу приписувати авторство поеми ДВ.
А Резанович. «Мудрий разумеет...» «Слово о полку Игореве» раскрывает свои тайны? – г. «Заря», Берестя, 1991, 1.02 і 2.02; В. В. Михайлов. Раскрытые тайны «Слова о полку Игореве».
Демченко М., організатор і керівник мандолінового оркестру в зал. технікумі в Бересті в 20 і 30-і рр.
Денисюк Микола, громадянин Берестя з Тришина. Після 1945 витримав тиск з боку місцевої біл. адміністрації і не погодився на зміну запису національності в паспорті з українця на білоруса.
А. Цвид. Не «гаворка», а мова. – г. «Голос Берестейщини», 27.06.1991.
Денисович Іларіон, укр. письменник першої половини XVII ст., з 1629 ігумен монастиря в Куп’ятичах біля Пинська. Автор оповідань про чуда куп’ятицької Богородиці, виданих 1638 в Києві пол. мовою.
А. Филипович. Діаріуш. – РИБ, т. ІV, СПб., 1878, с. 52; УЗЕ, т. 1, с. 1043.
Деревляни, древляни, протоукр. плем’я VII-XII ст. жило на правобережжі Прип’яті. Чинили опір київ. князям, захищаючи племінну належність.
[115]
Існує думка, що в територію розселення Д. належали також північна Волинь, Холмщина, Підляшшя і Полісся.
М. Брайчевський. Походження Русі, К., 1968.
Дзекання, властивість біл. консонантизму – фонема «д» у м’якій позиції переходить у «дз»: дзєд, дзєці, дзяўчына. Укр. говіркам Берестейщини Д. не властиве.
Дзендзелівський Йосип, укр. мовознавець, професор Ужгород. ун-ту, автор праць про говірки Закарпат. обл. Як член Поліської діалектологічної експедиції записував матеріал у с. Залісся, Кобр. Відгукнувся рецензією «Два сборника о Полесье» (ж. «Сов. Славяноведение», 1969, № 6, с. 80-85) про видані в Москві зб. «Полесье» і «Лексика Полесья». Прорецензував «Дыялекталагічны атлас беларускай мовы», викривши практику упорядників біл. атласу препарувати говірки Берестейщини під біл. Тим часом приналежність цих говірок «до укр. мовного масиву, – пише рецензент, – ніколи не викликали сумніву». Д. покликається на думку Карського, Михальчука, Дурново.
ж. «Мовознавство», К., 1968, №1.
Дивин, с., Кобр., 40 км на пд від Кобриня, 10 км від вол. межі. Відомий з 1441 як м. у Кобр. князівстві. Від 1642 мав статус Магдебур. права, яке згодом утратив. 1918-1939 точилося бурхливе укр. життя – діяла
[116]
«Просвіта», хор, ставилась опера М. Лисенка «Наталка Полтавка». У 1942 в околицях Д. створюється перша сотня УПА. Пам’ятка архітектури – церква Параскеви П’ятниці.
Дивинське озеро, див. Любанське оз.