Гримайлович Немира, берест. дворянин, згадується в двох грамотах Вел. кн. Лит. Олександра на 1495 про земельні надання на Берестейщині.
Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 52, 54-59, 140.
Гринблат Мойсей, біл. історик, етнограф, фольклорист. Н. 1905, Мінськ. П. 1983. Співавтор 2-томної і 5-томної «Гісторыі Беларускай ССР», моногр. «Белорусы». Остання містить найбільше спотворень на теми Берестейщини та полеміки з укр. вченими.
Гриневич П., укр. журналіст, член редколегії укр. г. «Наше слово», що видавалося в Бересті в час нім. окупації. Газету німці закрили, працівників розстріляли. Г. чудом уникнув розстрілу, але після сов. «визволення» запроторений був до Гулагу, звідки не повернувся.
г. «Поліщукове Слово», Кобринь, 1992, № 1, серпень.
Гриневичі, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиця Біловезької Пущі.
Грицай Дмитро, діяч укр. визв. руху. Н. 1907, с. Дорожів, Львівщина. П. 1945, Прага. Вчився на фізматі Львів. ун-ту. Закінчив старшинську школу пол. армії. 1934-1936 в концтаборі Берези, повторно в Березі 1939, звідки вийшов через розвал Польщі. Член проводу ОУН. 1944 очолював гол. військ. штаб УПА. Відряджений УГВР на захід 1945 пройшов через Чехо-Словаччину, на чесько-нім. кордоні потрапив на засідку, був затриманий чеською розвідкою. У празькій тюрмі наклав на себе руки.
П. Мірчук. Українська Повстанська Армія, Мюнхен-Львів, 1991, с. 215-216.
Грицевичі, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька Пуща.
Гришковець Валерій, російськомовний поет. Н. 1953, Пинськ. Закінчив восьмирічку. Після армії працював слюсарем, річником, журналістом. Живе в Пинську. Випустив 1981 зб. поезій «Время отправления».
В. Гришковец. – ж. «Неман», 1987, № 5, с. 97.
Гришко Московчин, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни на боці Речі Посполитої, значиться в реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки ГМ був родом.
Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.; Я. Дзира. Перший козацький паспорт. – там само.
[109]
Грінченко Борис, укр. письменник, лексиколог, громад. діяч. Н. 9.12.1883, Харківщина. П. 6.05.1910. В упорядкованому Г. «Словарі укр. мови» (тт.1-4, К., 1907-1909) у передмові є згадки про лексичні матеріали Д. Булгаковського з Пин. пов. У самому словнику пояснюється термін «пинчуки» з посиланням на ж. «Основу» за 1861, № 1, с. 264.
Гродненська губернія, терит.-адм. одиниця Рос. імперії 1801-1915, обіймала біл. та укр. землі. Центр – м. Гродно. Укр. пов.: Берест., Більський, Кобр., Пруж. На 1897 населення ГГ складало 1 617 895 чол.
П. Бобровський. Гродненская губерния, СПб, 1864.
«Гродненские губернские ведомости», офіц. газета, орган управління Грод. Губ., вид. рос. мовою 1838-1915 у м. Гродні, Білорусь. Публ. чимало історич. і краєзнавчих матеріалів, у тому числі про Полісся: «Сельская свадьба в Кобринском уезде» – 1864, № 42, 44, 45; Ф. В. Ставрович. Местечко Бездиж (Кобринский уезд. Грод. губ.). – 1867, № 46, 48, 49; Ф. Ворожбицкий. Народные присказки и пословицы Пружанского уезда. – 1868, № 21.
Громер Яків, математик, проф. Н. 1879, Берестя. П. 1933. З 1905 в Німеччині, слухає лекції у Берлін., Гетенгенському ун-тах, 1912 захищає дисертацію з теорії цілих та трансцендентних функцій, яка входить окремою книгою, за неї Г. одержує ступінь доктора філософії без надання атестату зрілості. 1915-1928 Г. – асистент А. Ейнштайна. З 1929 в СРСР.
Грохольська Палагея, вихователька дитячого будинку в Домачеві, Берест., 1939-1942. Н. в с. Купище, Житомир. обл. 23.09.1942 була розстріляна німцями разом з 55 дітьми поблизу с. Леплівки. Заспокоювала дітей до останньої хвилини.
В. Кармазин. Это было в Домачеве. – ж. «Неман», 1989, № 6, с. 120-128.
Грудницький В. Леонт., священик, законовчитель у Пин. реальному училищі 70-80 рр. ХІХ ст. Автор замітки про народний звичай «Одруження комина», опубл. 1898. Замітка Г. містить чимало мовно-етногр. матеріалу.
П. Шейн. Женитьба Комина. – ж. «Этнографическое обозрение», М., 1898, № 3, с. 152-160.
Грушеве, с., Кобр., ср. Городецька, від Кобриня на сх. 25 км., від зал. ст. Городець 2 км. Маєток пол. письменниці М. Родзевичувни.
Грушевський Михайло, укр. історик, перший президент УНР. Н. 29.09.1866, Холм. П. 25.11.1934, Кисловодськ. Репресований. Автор бл. 2 тис. наукових праць з історії України, укр. культури, етнографії, фольклору, соціології. Головні праці: «Історія України-Руси», 10 тт., 13 частин; «История укр. народа» (вид. 1904, 1906, 1911, 1914); «Ілюстрована історія України» (ви. 1911, 1917); «Історія укр. літератури», 5 тт., 1923-1926, містять величезний фактаж, огляд літ. процесу доведено до XVII ст., досліджено поліські елементи в Гал.-вол. літописові та Кам’янецьку Четію 1489; «Початки громадянства», «Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці». Берестейщина в працях Г. трактується як інтегральна частина України. У возз’єднанні Берестейщини з УНР 1918 брав участь і Г. При УАН Г. створив «Комісію Полісся».
[110]
Грушевський Олександр, укр. історик. Н. 1877. П. 1943, м. Іртиськ, Павлоград. обл. Репресований. Приват-доцент Київ. ун-ту, проф. ІНО в Києві, директор комісії при АН для складання історично-географічного словника. Досліджував історію Полісся від періоду племен до XVI ст. Праці: «Пинское Полесье, ч. 1, ХІ-ХІІІ вв., К., 1901; ч. 2, ХIV-XV вв.»; «Туров, Городок в составе вел. княжества Литов., Пинское староство королевы Боны», К., 1903; «Города великого княжества Литовского в ХIV-XV ст., их старина и борьба за старину», К., 1918; «Из полемической литературы конца ХVI в.», Пгр., 1918; «З сучасної укр. літератури», ч. 1, К., 1918.
Гулевичі, с., Кам., ср. Новицьковицька, околиця Кам’янця, над р. Лісною. Від зал. ст. Жабинка 36 км.
Гуляницький Севастіан, пин. шляхтич, урядник 1636 в с. Дубой, Пин. пов. Належав до угруповання православ. активістів, котрі протестували проти незаконного захоплення єзуїтами правосл. чол. монастиря в с. Дубой.
А. Филипович. Діаріуш. – «Памятники полемич. лит. в Зап. Руси», кн. 1, СПб., 1878, с. 86, 87.
Гуляницький Яків, берест. шляхтич, на початку XVII ст. городничий у Бересті, намісник і підстароста. Брав участь у переслуханні крим. справ.
Археологический сборник документов, относящихся к истории Северо-зап. Руси, т. 4, Вильна, 1867, с. 77.
Гуль Анатолій, архітектор. Н. 19.05.1928, м. Кобринь. Закінчив Львів. політехніч. ін-т. Працює в Мінську. Член спілки архітекторів.
Архитекторы Советской Белорусии, Мн., 1991, с. 33.
Гулько Іван, вчений в галузі терапії. Н. 1924. с. Войське, Кам., закін. Мін. мед. ін-т. Доктор медицини з 1970. Зав. кафедрою лікувального контролю та лікувальної медицини в альма-матер.
Гулько І. – БелСЭ, т. 4, Мн, 1971, с. 81.
Гумнищі, с., Дорог., ср. Брашевицька. З Дорогичина 7 км.
[111]
Гуслище, с., Малорит, ср. Луківська. Від Малорит на пд. 20 км, 5 км від вол. межі.
Гюбель Кароль, чернече ім’я Лука (Лукаш), пол. художник. Н. 1722. П. 1793, Любешів. Майже все життя провів у кляшторі піарів у Любешові, Пин. пов. Оздоблював костели, монастирські приміщення, малював портрети церковних і світських достойників, ікони на головні єван. теми в костелах Пинська, Каменя-Каширського, Чорторийська, Городища, Волі Кухотської.
Гюбель К. – САП, т. 3, с. 127-128; Н. Рашевський. Брестская область, Мн., 1975, с. 19-20.
Д
Давид, чернець. Див. Демид Володимирович, князь.
Давид-Городок, містечко, Стол. На р. Горинь, за 20 км від її гирла. Річковий порт. 10 тис. жит. Відомий з 1127, хоча археологія свідчить про давнішу хронологію селища. Одна з місцевих легенд веде мову про київське находження городчуків. Назву пов’язують з ім’ям кн. Давида Ігоревича. ДГ належав до Тур.-Пин. князівства. Брав жваву участь у прип’ятській торгівлі. В середині XVII ст., припускається, мав Магдебур. право. ДГ брав активну участь у подіях 1648-1660 – оголосив себе полковим містом Укр. козацької держави, був центром Пин.-тур. козацького полку, полковники: І. Богдашевич, Чорний, К. Виговський. 1918-1919 належав до УНР. Під Польщею в ДГ точилося укр. самодіяльне життя. Пам’ятка церковної архітектури – Георгіївська церква. Мова городчуків перехід укр.-біл.
Давидгородський козацький полк, адм.-військове формування в складі Укр. козацької держави. Утворений повсталим населенням 1648, полковники І. Богдашевич, Чорний. Інші назви Пин. козацький полк, Пин-тур. коз. полк.
БелСЭ, т. 4, с. 110.
Давидгородський район, адм.-тер. одиниця в складі Пин. обл. під БССР. Скасований 1954.