Голлендер Тадеуш, пол. поет. Н. 1910. Лежайськ. П. 1943. Вчився у Львів. ун-ті. Перекладав з укр. Автор вірша «Моє Полісся» – полум’яного освідчення в любові до краю лісів.
Голлендер Т. – «Антологія польської поезії», т. 2, К., 1979, с. 317-318.
Голинський Михайло, укр. патріот. Н. в с. Вербівці, Станиславівщина. П. 1943. Працював коректором у видавництві Тиктора у Львові. За участь в укр. акціях двічі перебував 1934-1939 у пол. концтаборі в Березі. Помер на сухоти.
У більшовицькій неволі – г. «Шлях перемоги», ч. 14, 2.04, 1994, с. 7.
[102]
Галинський Ян, пол. промисловець з Варшави. На виборах до пол. сейму 1930 «здобував» на Поліссі більше голосів, ніж значилося у виборчій окрузі. Пілсудчик.
І. Кедрин. Життя. Люди. Події. Спогади і коментарі, Нью-Йорк, 1976, с. 179.
Головацький Яків, укр. письменник, фольклорист. Н. 29.10.1814, Галичина. П. 13.05.1888, Вільно. Член Руської (Укр.) Трійці – об’єднання укр. літераторів у Галичині. У 60-ті рр. Г. переходить на москвофільські позиції. Емігрував до Росії. Працював членом Вілен. археографіч. комісії. Написав передмову до 5 тому комісії – «Актов Брестского гродского суда». Вивчав творчість І. Потія. Досліджував полонізаційні процеси на Поліссі і Підляшші в період Речі Посполитої.
Руська трійця в історії, К., 1987, с. 212; Головацький Я. – УЛЕ, т. 1, С. 443.
«Голос Берестейщини» укр. газета, орган Укр. громадсько-культурного об’єднання Берестейської області, виходить один раз на квартал в Бересті. Обстоює культурні і нац. права українців краю. Публікує матеріали про діяльністьУГКО, матеріали з історії Берестейщини, культури її населення, уміщує інформацію про життя України, українців інших країн. «ГБ» спростовує наклепи шовіністів і сепаратистів про поліське українство.
Голубович Всеволод, укр. політик. Н. 1890. За фахом інженер. Перший прем’єр уряду УНР, а в січні 1918 перший голова укр. делегації на мирних переговорах у Бересті. Інші члени делегації: О. Севрюк, М. Любинський, М. Левитський, М. Полоз; за Берест. мирним договором Берестейщина, Підляшшя і Холмщина возз’єднувалися з УНР. Г. Репресований ЧК.
Голубович В. – ЕУ, т. 2, Париж, с. 408.
Голубович Михайло, біл. церковний діяч у др. пол. ХІХ ст. За молодих років гр.-кат. (ун.) священик. Під впливом мін. губернатора Муравйова (вішателя) переходить у правосл. визнання, робить духовну кар’єру, ставши врешті архиєпископом мінським і бобруйським. Підтримує колонізаторську політику царату проти Білорусі. Обґрунтовує зокрема непотрібність біл. мови (укр. також) у школах краю і для преси. До укр.
[103]
повітів відносив: Пин., Кобр., Берест., Пруж., і Більський повіти. Про мовні стосунки на укр.-біл. суміжжі писав: «...говорящие по-малороссийски не терпят белорусского и наоборот».
С. Токць. «Мураўёўшчына» і «мураўёўцы». – ЛіМ, 1991, 12.07.
ГОЛОВПОЛІССЯВОДБУД, главк., гідромеліоративна організація зі статусом респ. міністерства, підпорядкований безпосередньо мін. меліорації в Москві. Управління і база в Пинську. 45 тис. працівників. Виконує мел. роботи переважно на Поліссі. Г. – чи не головний винуватець екологічної катастрофи Полісся.
В. Якавенка. Другой зямлі не будзе. – ж. «Полымя», 1988, № 10, с. 141-152.
Гондіус Вільгельм, гол. гравер. Н. після 1597, Гаага. П. 1652, Гданськ. Автор багатьох гравюр на укр. теми, зокрема, портрета Б. Хмельницького. Серед карт України Г. є окрема «Карта Полісся», виконана за малюнком Д. Цвікера.
Гондіус. – РЕІУ, т. 1, с. 437; Гондіус. – САП, т. 3, В-ва, 1979, с. 106-108.
«Гончар», умовна назва керамічної платівки з рельєфним зображенням гончара за гончарним колом. Знайдено «Г» 1956 в с. Городня, Стол., мешканцем А. Швабом. Датується XVII-XVIII ст., фігура гончара подана пластично, можливо це герб чи знак гончарного братства Городні, де гончарний промисел відомий з глибокої давнини. Зберігається «Г» в Стол. краєзнавчому музеї.
Дэкаратыўна-прыкладнае мастацтва Беларусі ХІІ-XVIII ст. Мн., 1984, № 90.
Горавський Аполлінар, художник, нац. приналежність якого нез’ясована, географічно – білорус. Н. 1833, с. Уборки, Білорусь. П. 1900. Вчився 1850-1854 Берест. кадетському корпусі. Серед худ. спадщини Г. є твір «Пинські болота» (1868).
А. Гараўскі. – ЭЛМбел., т. 2, с. 42.
Горбачук Василь, укр. педагог, мовознавець, публіцист. Н. 27.04.1929, с. Міжлісся, Берез. Середню школу закінчив у Березі, ун-т – у Львові. Професор педінституту в м. Слов’янську. Пр. з укр. мови, діалектологої, методики викладання. Публікації про Берестейщину: «Шевченко в моєму житті» «Моє відкриття України» (г. «ГБ»), «На службі Україні» («Схід. часопис»), «Подвижник національного і культурного відродження на Берестейщині» («Кур’єр Кривбасу»).
Горбачова Л., учителька укр. мови і літератури на культурно-просвітницьких курсах 1927 у Бересті.
А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, № 2, 5.
Горбацький, див. Дашкович-Горбацький.
Горбовий Володимир, укр. діяч, адвокат, політв’язень. Н. 1898. П. 1986. Закінчив Віден. ун-т. Учасник УГА, УВО, ОУН. Відбував ув’язнення в концтаборі Берези. Член уряду Я. Стецька. 1945 арештований, пробув у
[104]
у Гулазі 25 років. Після звільнення жив у м. Долина, Івано-Франк. Працював сторожем, писав спогади, викрадені агентами КДБ.
Городицький Олексій, біл. літ. критик, публіцист Н. 2.05.1934, с. Пугачове, у межах Берестя. Вчився в БПІ. З 1962 наук. працівник ін-ту літ. АН БССР, з 1966 в Держкомвидаві, з 1972 літконсультант СП БССР. Публ.: «Дыялогі» (1968), «Пра майстэрства дэталі» (1968), «Сустрэчы» (1977), ст. в пресі. У замітці «Сэрцы любы» (ЛУ, 1964, № 41) говорить про популярність Т. Шевченка на Поліссі в 30-х рр.
Горецький Гаврило, біл. науковець. Н. 1900. П. 1988. У брошурі «Межі Західної Білорусі в Польщі (національний склад Західної Білорусі)» (1928, Мн.) голослівно полемізує з Ю. Карським щодо укр.-біл. межі, зачисляючи Берестейщину до Білорусі.
Гарэцкі. Г. І. – Этнаграфія Беларусі, энцикл., Мн., 1989, с. 145-146.
Горинець Мирон, гром. активіст в с. Пинковичах, біля Пинська, учасник аграрних заворушень 1905. У січні мешканці Пинкович виступили проти поміщика Скирмунта за повернення спірних земель. Як ватажок Г. арештований був поліцією.
Р. Баравікова. За правы народныя. – ЛіМ, 1975, 28.03.
Горинь, ріка, права притока Прип’яті. Довжина 659 км. Витікає з Крем’янецької височини. У межах Берестейщини судноплавна. Пристані: Річиця (Горинь), Столин, Давид-Городок. Важлива комунікаційна артерія в давнину, пов’язувала Полісся з центральною Волинню.
Горинь, зал. ст. на лінії Лунинець-Дубровиця, пристань на р. Горинь. Завод облицювальної кераміки. Від Столина 7 км. Кол. назва Річиця.
Горностай Гаврило, укр. магнат, власник маєтностей на Київщині і Волині. Хитрий придворний при пол. королях. З 1576 воєвода берест. Учасник облоги Пскова.
Н. Яковенко. Рід Волочка. – г. «Старожитності», 1992, ч. 15, с. 3.
Горобач Євген-Йосип, укр. гром. діяч. Член ОУН. Н. 1915, Відень. П. 1994, Мюнхен. За освітою інженер. 1939 в’язень концтабору в Березі. У 1942 член похідної групи ОУН «Південь», арештований гестапо, відтоді в концтаборах Дахау і Бухенвальд. Після війни священик у Відні.
М. Бучацький. Хай рідна земля буде йому пухом. – г. «За вільну Україну», Львів, 30.09.1994.
Городець, с., Кобр., зал. ст. від Кобриня на сх. 22 км. відомий з ХІІ ст. З 1589 мав Магдеб. право. У ХVII ст. в Г. був «королівський двір». Пам’ятка поліської архітектури – церква Введення.
Городечне, с., Пруж., від Пружан на пд 20 км. Біля Г. 12.08. 1812 відбувся бій між росіянами і французами.
Городище, с., Пин., від Пинська на пн сх. 15 км, на лівому березі Ясельди, зал. ст. на лінії Пинськ-Лунинець. У соборі монастиря Бенедиктинців фрески Л. Гюгеля (XVIII ст.). З 1955 Ясельда. До 1915 в Г. функціонувала пристань для ком’яг.
Городище, середмістя давнього Пинська, до XVІ ст.
[105]
Городна, Городня. с., Стол., від Пинська на пд сх 40 км, 15 км від межі Рівненської обл. Відома Г. з ХІІ ст. як волость тур.-пин. князів, а з 20-х рр. ХІІ ст. як осібна волость з власною династією князів, започаткованою Всеволодом Городнянським. У др. пол. ХІІ ст. Г. знову під тур.-пин. князями. У ХІІІ ст. знову знані князі з Г. У XV ст. лит. уряд передає Г. у власність серпухів. князям, що втекли з Московської держави. З Борковських-Серпуховських, власників Г., походив Ф. І. Ярославич, останній пин. князь. Віддавна Г. відома на Поліссі як центр гончарного виробництва. У 60-і рр. при колгоспній цегельні в Г. існувала гончарна майстерня, у місц. школі факультативно викладались основи гончарства. У Г. 500 дворів. 2 тис. мешканців. Пам’ятка архітектури – Троїцька церква. Збереглася легенда про постій у Г. Б. Хмельницького з військом.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302; А. Грушевський. Пинское Полесье, т. 1, К., 1901, с. 19; т. 2, с. 8-10, 13; В. Л. Веренич, А. А. Кривицкий. Лексика городненских гончаров. – зб. «Полесье», М., 1968, с. 175-177.
Городняни, с., біля Пружан; Від зал. ст. Оранчиці 13 км.
Городнянська волость, удільне володіння у пол. ХІІ ст. в поріччі середньої і нижньої Горині, інша назва Погорина з центром у Городній, потім у Дубровиці; ГВ виокремилася з Тур.-Пин. князівства, потім знову до нього була влучена.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302, 306.
Городнянська кераміка, керамічні вироби майстрів з с. Городні, Стол. Гончарне виробництво в Г. відоме з XV ст. Його розвиток припадає на ХІХ ст., коли в Городній промислом займалося все населення села. Вироби: миски, горнята, макітри, слоїки, глечики, збанки, горшки, дитячі іграшки. До 1950, тобто до колективізації, городнянські гончарі
[106]
свої вироби розвозили на спеціальних хурах, крім Полісся, також по всій Волині і Зах. Білорусі, конкуруючи з пружанськими гончарами. Колекції ГК експонуються в музеях Берестя, Пинська і Столина.
Городчук Семен, укр. активіст Берестейщини Мешканець с. Комарівки, Берест. У 1939, листопад-грудень, Г. очолив депутацію від Берест. і Кобр. повітів до Москви з метою добитися возз’єднання краю з УССР. Депутацію Г. в Москві зігноровано. Дрібні чиновники казали делегатам-поліщукам: «Партія все краще знає». Берестейщину було приєднано до БССР.
Є. Пастернак. Історія Холмщини і Підляшшя. Нові часи, Вінніпег, 1969, с. 264; Ф. Одрач. На непевному ґрунті (спогади), в-во «Добра книжка», Торонто, 1962, с. 54, 112, 113.
Городчуки, поліська назва і самоназва жителів містечка Давид-Городка, Стол. у мові Г. чимало архаїзмів і білорусизмів.
Горожанський Юрій, доцент кафедри залізобетонних конструкцій Берест. інженерно-буд. ін-ту (тепер політехнічного), кандидат тех. наук, автор винаходів. Вів щоденник, в якому занотовував міркування про ситуацію в країні, по-своєму оцінюючи істор. значення таких особистостей, як В. Ульянов та Павлик Морозов, даючи власну оцінку КПРС. Щоденник Г. опинився в КДБ, став приводом публічного таврування автора, відтак і звільнення з праці. Г. 15 років працював прибиральником у Свято-Симеонівському соборі в Бересті. Щойно 1992 реабілітований.
М. Замскі. Падстаў для пракурорскаго умяшання няма. – ЛіМ, 1992, 06.
Горось Володимир, укр. поет Берестейщини. Живе в с. Величковичі, Кам. У № 1 г. «Голос Берестейщини» опубл. вірші Г. «Тут батьківщина», «Я волинянин».
Горошкевич Роман, пол. археолог, ініціатор створення в Пинську краєзнавчого музею, досліджував передісторичні пам’ятки Полісся, автор опису цих пам’яток «Нотаткі гісторичне нєктурих мейсцовосьці повяту Пінськего».
[107]
Готи, германська народність, замешкували первісно територію межи нижніми течіями Одри і Вsсли. У ІІ або на початку ІІІ ст. Г. вирушили через Польщу, укр. Полісся і Волинь і розселилися на пд. України від Дністра до Дніпра, створивши готську державу. На Поліссі, зокрема в Тришині, тепер у складі Берестя, відкриті рештки т. зв. Вольбарської культури, носіями якої вважаються саме Г. Сліди Г. простежуються на Поліссі упродовж сторіччя (початок останньої чверті ІІ ст. до другої пол. ІІІ ст.). «Германська міграція була незначною інтермедією в сім кольонізаційнім процесі (між іранцями і тюрками – ВЛ)» (М. Грушевський). У готських переказах, занотованих Йорданом, є спогад про мандрівку на південь через непрохідні багна, ймовірно, на Поліссі, – там на гатях провалилась і загинула сила людей. З України Г. витіснили гуни.
М. Гр. ІУР, т. 1, К., 1991, 150-151; Д. Дорошенко. Нарис історії України, Львів, 1991, с. 34-35; Ю. В. Кухаренко. Могильник Брест-Тишин, М., 1980
Горщарук Микола, активіст укр. життя в Бересті, належав до групи патріотів, що фундували укр. школу ім. О. Стороженка в Бересті.
І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 976, с. 235.