Георгіївська церква, с. Воловель, Дорог., пам’ятка поліської дерев’яної архітектури. Збудована 1766, має барокові риси.
Ю. А. Якімовіч. Драўлянае дойлідства Беларускага Палесся XVII-ХІХ ст., Мн., 1979; Т. В. Габрусь. Валавельская Георгіеўская царква. – ЭЛМБел., т. 1, с. 561.
Георгіївська церква, м. Давид-Городок, Стол., пам’ятка дерев’яної поліської архітектури XVIII ст. Тризрубна, дах наметовий, на кожному зрубові восьмигранний барабан з шоломоподібною банею. Оригінальний золочений іконостас. Все, гідне уваги під історичним та мистецьким поглядом вивезене з ГЦ до Мінська в ДДМ БРСР.
У. Трацэўскі. І проста і манументальна. – ЛіМ, 1968, № 62.
Германович Маркіян, сов. військ. діяч. Н. 1895, с. Деменичі, Жаб. П. 20.09.1937. У гром. війну командував полком, бригадою, дивізією, також в Україні. З 1926 помічник командувача військом Біл., відтак
[99]
Середньоазійського, відтак Московського військових округів, 1933-1937 начальник академії механізації і моторизації РСЧА, від 1937 помічник командувача військ Ленінград. військ. округу. Розстріляний, як ворог народу.
Свод памятников истории и культуры Белоруссии, Мн., 1990, с. 180-181.
Героїм, народний месник XVI ст., постать напівлегендарна. З селян с. Бережного, Стол., кріпак. Помстячи за нелюдське ставлення до односельчан, Г. вбив пана Олешу, за що й сам наклав головою. Урятувався син. Г.
Н. В. Панасюк, В. В. Татун. Крона вечного дерева, Мн., 1978, с. 12.
Гертих Анджей, пол. публіцист, автор українофобської публікації «О програм політикі кресовей», де виклав план полонізації зах. українців, в тому числі поліських. Називав поліщуків «національно безбарвними», радив пол. урядові застосовувати проти українців тоталітаристські методи асиміляції. Для пришвидшення полонізації поліщуків пропонував з Поліського воєводства створити два – Поліське воєводство з центром у Пинську і Підляське – з центром у Бересті.
Програма винародовлення українців і білорусинів у Польщі, Львів, 1937, с. 108-110.
Гижа Михайло, укр. лікар, карався 1930-х рр. в пол. концтаборі в Березі.
П. Пундій. Укр. лікарі. кн. 1. Естафета поколінь національного відродження, Львів, 1994.
Гіжицький Павло, маляр, чернець єзуїт. колегії в Остраві. На 1729 у Бересті. Автор портретів К. Потія.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 189.
Гілевич Нил Семенович, біл. літератор. Н. 1931, с. Слабодка, Мінщина. Депутат Верх. Ради Респ. Білорусь. Стоїть на позиціях повної асиміляції поліщуків. Автор статей на цю тему.
Гільтенбрант Петро, рос. фольклорист, історик, видавець фольклору Берестейщини. Н. 1840. П. 1905. Редагував зб. П. Чубинського «Труды этнограф.-статист. экспедиции». Досліджував «Турівське євангеліє». Упорядкував «Сборник памятников народного творчества в Северо-Зап. крае» (Вильна, 1866), в якому з 300 пісень дві третини укр. нар. пісні з Берестейщини.
Гірник Олекса, укр. патріотичний діяч. Н. 28.03.1912, Станиславівщина. П. 22.01.1978. Як активіст ОУН Г. відбував ув’язнення в концтаборі Берези. 1940 засуд. більшовиками на 8 років Гулагу. Урвав собі життя самоспаленням на могилі Т. Шевченка на знак протесту проти комуністичної сваволі.
М. Іщенко. Людина сяйнула смолоскипом. – г. «Шлях перемоги», 15.01.1994, ч. 3, с. 7.
Гірник Павло, укр. поет. Н. 1956, м. Хмельницький. Вчився в Київ. Педінституті, також у літінституті в Москві. Зб. поезій, «Спрага» (1983), «Оранка» (1985), «Летіли гуси» (1988). Автор поеми про відомого лірника І. Верхівця, уродженця Берестейщини.
П. Гирняк. Молодые поэты Украины (антология), М., 1989, с. 149.
[100]
Гладкий Максим (Матвій?), полковник Війська Запорізького. Р. н. невід. П. 1652. Є думка, що Г., а не А. Небаба очолював пин. повстання 1648. На Поліссі Г. виступив спільно з Голотою. Намагався оголосити себе гетьманом, за що був страчений.
Гладкий. – РЕІУ, т. 1, с. 422; Літопис Величка. – ж. «Київ», 1986, № 11, с. 146.
Глибокий Кут, укр. с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 43 км. Околиця Біловезької Пущі.
Глинка, укр. с., Столин., від зал. ст. Горинь 12 км.
Глинка Федір, рос. поет. Н. 1786, Смоленщина. П. 1880. Учасник війни 1812. Декабрист. Є твори на укр. теми, в тому числі роман «Зиновий Богдан Хмельницький или освобожденная Малороссия» (1819), «Письма русского офицера» (1815-1816). Після війни службу відбував певний час у Пинську. Поліські враження знайшли місце в нарисі про зубожіння міст і містечок Полісся.
Глинна, укр. с., Іван, на пн. березі Дніпровсько-Бузького каналу, міст через канал. від ст. Янів-Поліський 15 км.
Глинська А., майстриня загородських розписів. Н. 1964, с. Огове, Іван.
Г. Сачанка. Куфэрак з сакрэтам. – МБ, 1989, № 4, с. 44.
Глинський Василь, князь. Р. н. невід. П. 1530., Москва. На 1506 староста берест. учасник повстання 1507-1508 проти ВкнЛит. за відновлення держави Русь. Після поразки повстання Г. в Москві, де дочка Олександра стає дружиною кн. Василя ІІІ.
Глинський Венедикт, єп. гр.-кат. (ун.) у Бересті на 1671. Відома звада між Г. і митрополитом Колендою та єп. пин. Білозором., яку І. Франко назвав трагікомічною домашньою війною унії.
І. Франко. т. 19, 1956, с. 667-670.
Глинський Михайло, князь, магнат, керівник «руської партії» у ВкнЛит., керівник повстання. Р. н. невід. П. 1534, Москва. Мета повстання Г. 1507-1508 – відновлення укр. держави з центром у Києві. Повстання розпочалося у Турові, яким володів Г. Впливовим учасником повстання уважався брат Г. Василь, староста берест. Повстання охопило район Мозиря, Житомира, Овруча. Зазнало поразки. Г. з братом втік до Москви, де більшу частину подальшого життя провів у тюрмі.
М. Гр. ІУР, т. 4, К.,1993, с. 280-292.
Гліб Всеславич, мін. князь, з роду полоцької династії. Попустошив Турово-Пинське князівство, через що Володимир Мономах 1116 ходив на ГВ походом. Але ГВ удруге попустошив Полісся, за що В. Мономах забрав у ГВ отчину, а самого полонив до Києва, де ГВ і помер 1119.
М. Гр. ІУР, т. 2, – ж. «Київ», 1990, 12, с. 138.
Гліб Юрійович, тур.-пин. удільний князь, згадується на 1184 як князь у Дубровиці і Турові. Брав участь у переможній битві з ханом половецьким Кобяком.
М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 302.
[101]
Глушаков Володимир, біл. письменник. Н. 1952, Давид-Городок, Стол., вчився в літінституті в Москві. Друкується з 1977, пише переважно рос. мовою. Редагує прозу в ж. «Неман». Тв.: «Семена» (1981), «Теплые листья» (1982), «Молодая гвардия» (1984), «Теплые листья тополя» (1984).
У. С. Глушакоў. – ЛіМ, 1986, 2.05., с. 9.
Гниломедов Володимир, біл. критик, літературознавець. Н. 26.12.1937, с. Кругель, Кам. Закінчив 1959 БПІ. Кандидат філол. наук. З 1965 працівник ін-ту літ. АН БССР, з 1969 в апараті ЦК КПБ. Пр.: «Лірычны летапіс» (1967), «Традыцыі і наватарства» (1972), «Упоравень з векам» (1976), «Як само жицце» (1980), зб. «Класікі і сучаснікі» (1987).
Гніламедаў УВ – ЭЛМБел., т. 2, с. 107.
Гнівчиці, с., Іван., ср. Критишинська. Від Янова (Іванова) на пд 15 км, на березі Дніпрово-Бузького каналу. Відомі з XVI ст. як власність пин. Михайлівської церкви. Пам’ятка дерев’яної поліської архітектури церква Параскеви П’ятниці.
Гоголь Іона, тур.-пин. гр.-кат. (ун.) єпископ 1596-1602, один з організаторів унії. Походив з м. Заблудова (Підляшшя). Архимандрит у Кобрині. Приймав участь у проголошенні унії в Бересті.
Промова Деревинського – «Історія України в документах і матеріалах», К., 1941; Львівський літопис і Острозький літописець, К., 1971, с. 144, 172.
Годебський Теофіл, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську до 1719, у Бересті 1719-1749. Співучасник пол. біскупа Рупієвського в погромі православних у Пинську 1722. Заходами Г. канонізовано єзуїта А. Боболю, страченого 1657 козаками в Янові. Г. відновив при церкві св. Миколая в Бересті шпиталь – притулок для калік і убогих.
Л. Паевский. Город Брест-Литовск и его древние храмы. – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893, т. 1, с. 320-343; Біскупство піньскє. – ЕП, В-ва, 1860, т. 3.; А. Миловидов. О положении... с. 412.
Голембйовський Лукаш, пол. етнограф, фольклорист. Н. 1773, с. Погост-Загородський, Пин. пов. П. 1849. Належав до культ. осередку кн. Чорторийського. Називав себе «литвином та ще й пинчуком». Вивчаючи укр. і біл. фольклор, ставився до самих українців і білорусів з погордою шовініста. Пр.: «О дзейопісах Польскі» (1830), «Люд польскі, єго звичає, забави» (1836), «Дзєє Польскі за Владислава Ягелли, Владислава ІІІ, Казімєжа Яна і Александра» (3 тт., 1846-1848), «Гри і забави ружних станув в краю цалим» (1831).