Війтюк-Погоня В., оунівський діяч на Поліссі, капітан пол. армії. З 1939 член і чільний командир у «Поліському лозовому козацтві». Відтак в УПА.
П. Мірчук. Українська Повстанча Армія, Мюнхен-Львів, с. 192.
Вікентій, іконописець на Поліссі XVII ст.
«Віночки», весільний обряд на Поліссі: напередодні весілля дівчата збираються в хаті молодої, плетуть віночок для молодої, роблять прикраси,
[87]
співають весільних пісень. На початку 50-х рр. обряд «В» відроджено в с. Гошкове, Дор., утворено однойменний ансамбль.
М. Трафімчук. Звілі дружочкі вяночок. – ЛіМ, 1984, 28. 12.
«Вісник Холмського губерніального староства», укр. журнал, орган староства, видавався у Бересті 1918. Присвячений проблемам Холмщини, Підляшшя і Полісся. Редактор Базилевич.
Вістичі, с., Берест., ср. Чорнавчицька. Від Берестя 15 км на пд.
Віцьбич Юрка, біл. письменник. Н. 1905, Вітебщина. П. 1975, Канада. У топонімічних нотатках «Випливає з-під святої гори Німан» торкається походження багатьох біл. топонімів, поширюючи поняття Білорусі і на Берестейщину. Міркування В. про назви й історію поліських нас. пунктів поверхові і некомпетентні. Так, Давид-Городок – «передмістя Турова», походить від князя Тура, «котрий по хрещенні одержав ім’я Давид». Такої ж вартості міркування про походження м. Кам’янця, про села на Пинщині Городню і Стахове.
В. Ко-ий. Національно-територіальні межі України і території інших областей Росії – ЛНВ, 1907, т. 39, кн. VII. Автор в. Ко-ий обстоює право укр. народу на крайове самоврядування в межах своєї етнограф. території на противагу проектам про т. зв. обласну автономію. Торкаючись питань етнічних меж України на ґрунті перепису населення 1897, автор пише: «Українська частина Город. губернії межує з Володимир-Волинським і Ковельським повітами Волині, причім українців на сій території досить значний процент. Так у Кобрин. повіті по селах 83 проценти, у Берест. 81 процент, у Більському 42 проценти, у Пружанському 7 процентів».
Владимирський-Буданов Михайло, рос. та укр. історик. Н. 1838. П. 1916. Досліджуючи селянське землеволодіння в т. зв. Зах. Росії, використовував головно матеріали про аграрні відносини на Поліссі, зібрані у зб. «Писцовая книга Пинського и Клецкого староств 1552-1555 год., сост. Хвальчевським», «Ревизия пущ и переходов звериных», «Писцовая книга Пинского староства, сост. Л. Войною, 1561-1566».
Владичиці, с., Берест., ср. Лищицька.
Власовський Іван, укр. діяч Волині 1919-1939. Н. 1883, Харківщина. З 1918 у Луцьку – вчителював, член т-ва ім. П. Могили, видавав ж. «Церква і народ» (1935-1938). Провідний організатор і керівник луцької «Просвіти». Гнаний поляками, відбував ув’язнення в Березі. По війні в еміграції, провадив видавничу і дослідницьку працю.
І. Власовський. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 292-293.
Власюк Іван, поліський лірник. Н. 1907, с. Крамне, Старовижівський р-н. Вол. обл. Сліпий від народження. Навчався гри на лірі від Рибачука та Шковороди (з Шацька, закатований поляками 1939). Співає на ярмарках, у корчмах. Географія виступів В.: Шацьк, Торчин, Володава, Заболоття, Володимир-Волинський, Ковель, Кобринь, Пружани, Кам’янець, Берестя. На 1975 В. був ще живий.
І. Ф. Корсак. Шляхи народного співця. – ж. НТЕ, 1975, № 5, с. 97.
[88]
«Вовки», кодова назва військової організації на Поліссі, створена в липні 1937 за ініціативою військ. референта ОУН В. Сидора. «В». складалася з 25 військово підготованих членів. На ґрунті «В» 1938 створено «Поліське лозове козацтво».
П. Мірчук. Українська повстанська армія. Мюнхен-Львів, с. 192.
Вовківниця, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиці Біловезької Пущі.
Вовчин, с., Кам., на р. Пульва, 20 км від її гирла. У XVIII ст. належав спочатку Солтанам, потім Понятовським. У В. 17.01. 1732 нар. С. А. Понятовський, ост. пол. король. З цієї нагоди Понятовські збудували в В. Троїцький костел в стилі пізнього бароко. Не зберігся. З В. пов’язано життя пол. письменника І. Я. Биковського. Жителі В. 1939 заявили сов. адміністрації, що вони українці, а не білоруси і хочуть бути під УССР. До вовчанців застосовано тоді метод вимучування.
Воєвудка Бернард, пол. друкар, поет, вчений гуманіст, прибічник кальвінізму, учень Е. Ротердамського, автор протикатолицьких публікацій. У середині XVI ст. В. займався друкуванням у Кракові, 1553-1554 у Бересті. За сприянням І. Радзивілла Чорного В. організував у Бересті друкарню і видав кілька полемічних публікацій кальвін. характеру.
А. Анушин. На заре книгопечатания в Литве, Вильнюс, 1970, с. 31.
Война-Оранський Пахомій, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську 1637-1653. Автор публікацій «Зерцадло або заслона» (пол. мовою, Вільно, 1645) в якій спростовує антиуніатські випади К. Саковича, відомого укр. поета, останній, перейшовши в латинство, паплюжив і православних і уніатів.
М. Возняк. Історія укр. літератури, т. 2, Львів, 1926, с. 284, 288.
Войни, боярсько-шляхет. рід Полісся, від XVII ст. сполонізований. Найвідоміші: Лаврин, земській підскарбій, староста пин. і кобр., автор «Писцовиї книги колишнього Пин. староства 1561-1566» (вид. Вільно, 1874), володів маєтками в с. Мотоль і Дружиловичах, Пин. пов.; Раїна, ігуменя правосл. жіночого монастиря в Пинську на 1586; Матвій, королівський писар на 1592, написаний ним привілей Берест. братству укр. мовою; Ян Война Епимах, підстарости мінський на 1582; Григорій, за словами А. Филиповича, жовнір мужній Сигизмунда ІІ, одержав від останнього с. Куп’ятичі коло Пинська. Полонія Войнина, дружина Григорія, заснувала в Куп’ятичах 1628 православ. чол. монастир; Война, староста пин. на 1637; Бенедикт, біскуп віленський, призначений на посаду «як литвин» замість поляка Мацієвського; Пахомій Война-Оранський, єп. гр.-кат. (ун.) у Пинську 1637-1653; Война, пол. військовослужбовець, захоплений татарами біля Кам’янця-Подільського 1652 в полон, звільнений Б. Хмельницьким «з орди», посланий з листом до короля.
Войська, с., Кам. Від заліз ст. Високо-Литовськ 25 км.
Войтешин, с., Берез., ср. Пісківська. Від Берези 25 км.
Войтюк Яків, укр. діяч Холмщини і Полісся. Н. 1896. Урядовець УНР в Бересті 1918-1919, працівник губ. комісаріату. Організував у Кобрині
[89]
військовий відділ «Поліська Січ», для боротьби з поляками. Посол до пол. сейму 1922-1928. Згодом переходить на комун. позиції, 1928 їде до УССР, 1933 репресований.
Войтюк Я. – ЕУ, т. 1, Львів, 1993, с. 302; І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.
Войцехова-Городецька, малярка в Бересті, згадується на 1638.
Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн., 1985, с. 188.
Войшелк Миндовгович, вел. князь лит., Р. н. невід. П. 1268. Княжив 1263-1268. У час феод. усобиць між спадкоємцями Миндовга ВМ деякий час переховувався в Ліщинському монастирі в Пинську, де, як уважається, охрестився, прийнявши ім’я Роман. Убитий Левом Даниловичем.
І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984, с. 106, 107, 545, 554.
Волинець Федір, гр.-кат. (ун.) єпископ у Пинську на 1703.
Біскупство пінськє. – ЕП, т. 4, В-ва, 1860.
Волинка, передмістя Берестя в куті між Бугом і Мухавцем, колишнє волинське передмістя. Вулиці Ковельська і Сільська.
Волинка – «Брест. Эн. Сп.», с. 171.
«Волиночка», укр. нар. пісня, виникла ще в XVI ст., записана також на Поліссі в ХІХ ст. Р. Зенькевичем. У пісні йдеться про полонянку, «дівчину-волиночку, молоду україночку», полонену татарами, котра радить батькові припинити погоню: «Бо ти мене не догониш, оно коника утомиш». Авторство пісні Г. Нудьга приписує укр. поетесі XVI ст. Олені Копть (Журавницькій), котра за нашими даними походила з воєвод. Берест.
Г. Нудьга. Не бійся смерті, К., 1991, с. 191.
Волиняни, протоукр. плем’я VIII-XII ст. Стали одним з компонентів укр. народу. У території розселення В. входили Полісся і Підляшшя.
Волинь, укр. історична область. Первісно земля волинян. Припускається існування м. Волинь на Бузі, від якого одержали назву і плем’я і земля. У VI ст. В. входила до дулібського племінного союзу, про який ідеться в аль-Масуді. Баварський анонім налічив на В. 70 міст. Наприкінці ІХ ст. В., в тому числі Берестейщина, входять до складу держави Русь. Значення В. в історії Берестейщини виняткове – Україна тут сприймається через В.
Воловель, с., Дорог., ср. Закозельська. 15 км. на пд-зх від Дорогочина. Георгіївська церква з ХVIII ст.
Володава, с., Берест., ср. Томашівська, зал. ст. на залізниці Томашівка-Берестя.
Володимир, маловідомий гал.-вол. князь, загинув у роках 1315-1316 під час лит.-укр. війни за Берестейщину.
М. Гр. ІУР, т. 3, Львів, 1905, с. 527.